Про що мовчать дитинологи?

9 лютого 2018

Відверто про те, про що лікарі зазвичай мовчать: з якими власними страхами і занепокоєнням пацієнтів вони стикаються щодня у своїй роботі.

Дитячому анестезіологу (дитинологу), на відміну від дорослого, перед операцією і після неї доводиться працювати з двома цільовими групами: батьками (та іншими родичами) і дітьми.

Першу групу часто турбує страх наркозу у дитини. Причини такі:

– відсутність достатньої обізнаності щодо цього питання;

– негативний власний досвід анестезії;

– не зовсім адекватна інформація зі ЗМІ, форумів тощо.

Зазвичай ці страхи зникають після попередньої консультації лікаря-анестезіолога. Тому напередодні операції у дитини важливо провести бесіду з батьками.

Також родичі можуть отримати інформацію з авторитетних ЗМІ (короткий постановочний відеоролик, стаття у журналі, Facebook тощо) про те, що наркоз для дитини за правильного підходу та технічного забезпечення не зашкодить.

Щодо іншої групи – дітей, тут усе залежить від віку. Старші діти і підлітки переймаються, що їм болітиме, що вони прокинуться під час операції. Зазвичай такі страхи зникають після бесіди з анестезіологом, який доступно відповідає на запитання дитини. Ми намагаємося уникати таких слів, як операція, хірургічний посібник, уколи, різати, колоти, адже діти асоціюють їх із болем. Ми замінюємо їх на синоніми: не укол, а метелик, не операція, а хірургічне втручання. Також ми пояснюємо дитині, що після такого лікування вона одужає, таким чином залучаючи її до лікувального процесу.

Діти молодшого віку вимагають більш тонкого психологічного підходу. Дитина може боятися медперсоналу, якщо був негативний досвід (наприклад, установка венозних катетерів, ін’єкції, діагностичні процедури). Також це може бути негативне ставлення до незнайомих людей, особливо діти переймаються, коли батьків немає поруч.

Деякі діти знають про майбутню операцію, що може ускладнити роботу анестезіолога (дитинолога). Необхідність інформувати дитину про майбутнє оперативне втручання зазвичай сумнівна, хоча за кордоном це питання часто обговорюють. У будь-якому випадку лікар-анестезіолог шукає індивідуальний підхід до кожної дитини.

Робота з дітьми має починатися зі знайомства і створення довірчої атмосфери. Огляд проводиться у формі гри за присутності батьків.

Зазвичай усі процедури проводять, коли дитина спить. Для цього часто використовують інгаляційну анестезію, коли дитина дихає через маску і засинає. Якщо вона надто хвилюється, дозволяється присутність батьків. Також ми не проти, щоб дитина була на руках у мами чи тата під час засинання. Такі питання вирішуємо індивідуально. Хоча діти охоче дихають через маску газом, особливо якщо вдома уже користувалися небулайзером.

З якими проблемами найчастіше стикається дитинолог-реаніматолог

В арсеналі дитячого анестезіолога є препарат мідазолам-сироп, який знижує психоемоційне напруження у дитини перед процедурами або операцією. На жаль, натепер у нас цей препарат відсутній.

Наявність ароматизованих лицьових масок може значно полегшити етап засинання дитини. Оскільки інгаляційний анестетик має, хоча і солодкуватий, але різкий запах, і не завжди подобається дитині.

Анестезію доцільно проводити не в операційній, а у спеціально обладнаній "не лікарняній" кімнаті. Багато дітей тонко відчувають і розуміють атмосферу операційної.

З якими страхами доводиться боротися реаніматологу-дитинологу

Лікарі теж хворіють. А ще у них є діти, які теж недужають. І тоді лікарі нервуються і звертаються до своїх колег. Як не дивно, але лікарі теж люди, тому їм притаманні людські страхи.

  1. Лікар виїзної бригади завжди боїться не встигнути допомогти дитині. Дорогою у нього в голові крутиться одне питання: "Чи все так, як зазначено у карті виїзду, або набагато гірше?". Час приїзду і відстань за критичних ситуацій мають велике значення, адже можна врятувати життя, але при цьому втратити особистість малюка.
  2. Контакт і довіра батьків за стресових ситуацій дуже важливі. Зазвичай батьки налякані, агресивні, тому треба чітко і швидко пояснити, що відбувається, чому лікар проводить ті чи інші маніпуляції (зовні, не для медика, це може виглядати моторошно). Також важливо швидко розповісти про наслідки, щоб не налякати і не обнадіяти, якщо дитина у вкрай тяжкому стані.
  3. Відмова батьків від введення гормонів (часто використовується як ефективний екстрений захід, щоб зняти гострий стан і дозволити менш швидким препаратам допомогти пацієнтові) або установки венозного катетера, необхідного для безпечного і безперебійного вливання препаратів внутрішньовенно, інших препаратів (з різних причин), які необхідні для порятунку малюка. Нерідко ускладнює надання допомоги категорична відмова від госпіталізації дітей до стаціонару (а як залишити тяжкохворого малюка удома? що з ним буде?).
  4. Непрофесіоналізм і нерозторопність колег.
  5. Помилитися.

Загалом, кожному лікарю потрібно бути трохи психологом і стратегом. Він має знати, кому і що сказати. А кому і що взагалі говорити не варто. Яким би байдужим не здавався лікар, він завжди переймається станом пацієнтів, особливо дітей. Про внутрішні хвилювання лікарі завжди мовчать, але дорослим слід про це знати.

Жоден батько не витримає хвилювань лікаря, коли за дверима готується до операції його дитина. Але якщо таке трапиться, намагайтеся зберігати спокій. Ця інсайдерська інформація має не налякати, а навчити. Згадайте, як важко писати звіт, коли над вами стоять три начальники.

PROMOTED

powered by lun.ua

Головне на сайті