"Не все було ідеально, але хіба у когось було?": три історії про токсичні стосунки та поради, як із них вибратися

Ви можете просто зараз жити у токсичних стосунках і не розуміти цього.

Розповідаємо три історії, які, можливо, допоможуть вам подивитися на свої стосунки під іншим кутом, і стати першим кроком до виходу зі стосунків, якщо вони токсичні.

Після кожної історії пояснення та поради дає психологиня Оля Авраменко.

Метелики

— Мій психотерапевт акуратно запитав мене, чи не вважаю я, що стосунки, у яких я перебуваю — токсичні? Не зрозуміла питання. Славік був моєю підтримкою та любов’ю. Так, не все було ідеально, але хіба у когось було? Після заняття розповіла про це дивне питання йому і ми обоє сміялись, — розповідає Юля.

Якось її подруга сказала: "Я знайшла тобі ідеального хлопця".

З фотографії на Юлю дивився невисокий чорнявий хлопець, з дитячими рисами обличчя та милою усмішкою.

Славік тоді тільки почав служити в армії. Його частина розташовувалась десь коло Одеси, там військова форма завжди пахла морським вітром. Вони додали один одного в друзі.

Він був розумним та смішним, вони говорили про армію та книжки. Юлі подобалось те, як він пише.

Скоро їхня переписка стала безперервною та близькою. Вони розповідали один одному про те, як проходили їхні дні, ділились планами, мріями, поглядами на життя. Юля засинала поруч з телефоном, а перше, що робила вранці — писала нове повідомлення.

Славік любив грати на гітарі. За виступ на якомусь з заходів у частині отримав рідкісний подарунок — кілька вихідних, щоб поїхати додому, до Києва. Юля відкинула свої справи і рушила зі Львова до Києва першим BlaBlaCar-ом.

Вони сиділи поблизу озера, оточеного багатоповерхівками, і говорили ні про що. Вони вперше побачились наживо. Славік був поруч, їхні коліна майже торкались.

Метелики в животі.

Того ж вечора Славік познайомив Юлю зі своїми друзями та сестрою-близнючкою. Вони сиділи в альтанці на районі, хтось грав на гітарі "Хочеш, я твоїм кольором буду? Восьмим кольором, восьмим чудом?..".

Вода в озері наповнилась блискітками — світлом з вікон сусідніх квартир.

[BANNER1]

Біля машини, яка везла Юлю назад до Львова, вони ніяково прощались. Обіймались трішки довше, ніж зазвичай обіймаються друзі.

З того часу вони щовечора зідзвонювались. Славік розповідав Юлі про життя в казармі, про командирів, побратимів та військову буденність. Цікавився тим, як вона, що робить, де вона та з ким. Хвилювався за неї, був турботливим та ніжним. Завжди хотів її чути.

За кілька тижнів у Славіка мали бути два вихідних. Юля не могла дочекатись. Телефоном вони говорили про те, як гулятимуть Одесою. Там їм було добре.

— Ти ж розумієш, що ми тепер зустрічаємось? — запитав Славік, лежачи поруч на ліжку.

За вікном шуміло Чорне море. Метелики.

***

Юля була замахана: вчилась, ходила на воєнку, писала статті у місцеву газету, вихідними викладала дітям кодування. Щовечора говорила зі Славіком, аж поки не засинала. Раз на місяць їздила до нього на кілька днів.

Славіка дратувало, коли Юля не брала трубку одразу, або коли вона збивала, бо не могла говорити. Він писав їй довгі повідомлення про те, як боляче вона робить йому, коли передзвонює не через 5 хвилин, а через 15. Юля старалась бути кращою.

— В армії немає приватності, немає емоційного комфорту. На тебе тиснуть зі всіх сторін. Славіку було важко, він дратувався. Я хотіла бути його безпечним куточком, де він може розповісти все і поділитись усіма емоціями, відчувати себе прийнятим.

Юля багато думала про жертовність. Ідеальна дівчина повинна вміти поступитись та підтримати. Тим більше, коли йому так важко. Вона уявляла це як майже міфічну кіношну місію — дочекатись коханого з армії.

— Ну дратується він, але ж це можна зрозуміти. На нього там тиснуть — тому, мабуть, він це переносить на мене. Але ким я буду, якщо звертатиму увагу на такі дрібниці? Порівняно з ним — у мене взагалі легке життя.

В Юлі з’явилась можливість поїхати в Норвегію з друзями. Вона давно мріяла побачити фйорди і відпочити від щоденної погоні в навчанні та роботі.

Але Славік був не в захваті від ідеї. Кілька разів перепитував, хто їде, чи будуть там хлопці, чи спатимуть вони на окремих ліжках. Хвилювався, що вони можуть "заливати" до неї. Казав, що не можна довіряти хлопцям, щоб вона ні в якому разі не пила при них алкоголю. Юля знала їх майже 5 років. Сказав, якщо вона поїде — зробить йому боляче.

[BANNER2]

Вона поїхала.

— Я вернулась через тиждень. Щаслива. Славік був ображеним. Не хотів дивитись фото, не хотів слухати. Вважав ненормальним те, що я зустрічаюсь з ним, а їду в поїздку з друзями, і що серед них є хлопці.

Згодом Славік почав дзвонити частіше і потребувати більше уваги. Тепер він хотів завжди знати, що робить Юля і з ким вона. Те, що раніше здавалось турботою, почало переростати у постійний контроль.

— Я переконувала себе, що це він так про мене дбає, що йому важко, тому він потребує мене. Моя місія — підтримувати його. Скоро він повернеться додому і буде легше.

Юля була сильною. Все встигала, багато працювала, недосипала. На воєнці гордо носила форму, прикриваючи вогняне волосся камуфляжною кепкою.

Пари, робота, передзвонити Славіку, робота, воєнка, робота, поїхати до Славіка, пари, диплом, Славік, робота, поспати, Славік.

Юля закінчила бакалаврат, вступила на магістратуру, стала штатною кореспонденткою місцевої газети.

Славік відслужив і мав вертатись до Києва. Святкувати його дембель приїхали друзі, зібралась родина. Вони були щасливими.

У Славіка нарешті був час відпочити. На нього нарешті ніхто не тиснув — тепер у них точно все буде добре.

Він хотів, щоб Юля приїздила частіше. Вона старалась. Він відпочивав місяць, другий, третій. Почав працювати звукорежисером на репетиційній базі. Його босом був колишній хлопець сестри, тому стосунки у них не клеїлись.

[BANNER3]

Йому знову було емоційно дискомфортно. Юля намагалась рятувати його і від цього. Підтримувала, бо йому ж важко. Вони говорили щодня, вона засинала біля телефону.

Юля пройшла відбір на журналістський тренінг у Краматорську. Славік був не проти, щоб вона їхала: "Але пообіцяй, що не питимеш там алкоголю".

Зранку до вечора в учасників з всієї України були тренінги. Одразу після вони разом збиралися на чай, каву чи пивко, потусити і поговорити про все на світі.

Час їхніх зборів збігався з тим, коли Юля зі Славіком зазвичай зідзвонювались.

Дзвінок. Чи не вперше Юлі не хотілось брати трубки. Вона хотіла говорити з новими людьми, слухати та надихатись їхніми історіями. Знову дзвінок.

Юля намагалась вловити кожну деталь у спілкуванні з класними людьми, яких, мабуть, більше не побачить.

Дзвінок. Вона змусила себе вийти і підняти слухавку.

Славік був незадоволений. Його бісило, що вона приділяє так багато часу чужим людям, а не йому. Він не розумів, чому вона сидить з ними допізна.

— Коли я вернулась з Краматорська до Києва, ми весь день сварились. Він був ображеним, а я весь час плакала. Намагалась випросити пробачення, сама не розуміючи, за що.

Він казав, що я весь час роблю йому боляче. Ми помирились, але за відчуттями вже було зовсім не так. Ніби ми вигоріли.

***

Станція метро Либідська. Юля чекає на Славіка. Вони не бачились кілька місяців. Їй хочеться закрити для себе гештальт цих стосунків. Говорить тільки Юля. Він мовчить. Тоді каже, що вона робила йому надто боляче і йде.

— Я боялась втратити людину, яка мені була близька. Можливо, це страх самотності. Я боялась втратити емоційний зв'язок. Настільки важливо було його з кимось мати, що я готова була жертвувати своїм комфортом та емоційною стабільністю. Я й далі хотіла, щоб він був у моєму житті, хоча б як друг.

Юля та Славік більше не спілкуються. Юля багато думала над тим, що сталось та чому так. Каже, що більше не втрапить у такі стосунки, бо більше не дозволить так маніпулювати своїми почуттями.

"У цій історії провідним прикладом токсичності стосунків є надмірний контроль, який видається за любов і турботу, — пояснює психологиня. — Він розвиває почуття провини, яке не дає оцінити ситуацію тверезо і заважає припинити ці стосунки.

Той, хто надмірно контролює, не довіряє своєму партнеру, а обов’язковим компонентом любові й турботи є саме довіра".

Завдання з зірочкою

Ігор давно фоловив Сашка. Йому подобалось читати, як він пише. Сашко не цензурував себе, відверто писав про своє життя та думки, був вільним.

Чи не вперше в житті Ігор знайшов людину, близькість з якою відчув ще до знайомства. Ігореві страшенно хотілось почути його голос наживо.

Вперше вони розвіртуалились під час Майдану — випадково перетнулись під Кабміном на кілька хвилин. Тоді почали переписуватись щовечора, а далі домовились про каву.

— Наше перше побачення було моїм першим побаченням з чоловіком. Я був дуже невпевненим, говорив тихо. Здавалось, що всі у кафешці дивляться на мене і знають, чому я тут.

Він бачив це і був уважним, оберігав мене. З ним я відчув себе у безпеці. Думав, він ніколи не скривдить.

Для Ігоря все було новим та незвичним, інколи страшним — він ніби потрапив у іншу країну, правил якої не знав.

Вони бачились майже щодня. Проводили разом вечори, пили пиво та грали у карти, ходили на лекції, кіно, вистави, почали працювати разом.

Сашко знайомив Ігоря з друзями та колегами. Вони не ховались і не прикидались. Ділились потаємними історіями, знали все про сім’ю та дитинство один одного.

Для Ігоря секс з Сашком був першим досвідом з чоловіком. Це емоційно прив’язувало.

Всі довкола сприймали їх як пару. Та самі вони не визначали своїх стосунків. Всі розмови про те ‘то хто ж ми один одному?’ закінчувались розмитими відповідями про сенс життя та невизначеність майбутнього.

[BANNER4]

Ігор не наполягав. Він хотів бути Сашку ідеальним партером, другом, вибачав все, згладжував гострі кути, хотів робити Сашка щасливим і ні за яких обставин його не дратувати. Ігореві було страшно, що якщо Сашко його кине — він залишиться самотнім. Його лякало, наскільки багато вони розказали один одному.

А тоді почались "американські гірки". Сашко ставав холодним, поводився з Ігорем як з простим знайомим. Потім знову кликав гуляти, відкривався, ставав беззахисним. Говорив, що вони ніколи не зможуть бути разом, а потім усміхався й обіймав.

Між ними була хімія та дистанція. Сашко відштовхував Ігоря та кликав назад. І так по колу.

Ігор прийняв правила гри Сашка, не міг перестати з ним спілкуватись. Вони мовчали про те, що насправді відчувають.

— У нього був секс з іншими хлопцями. Ми навіть могли це сидіти й обговорювати. Я намагався грати роль хорошого друга.

Показував, ніби мені не боляче, ніби все це нормально сприймаю. Думав, те, що в нас є — це щось святе, яке не можна пошкодити та зламати. Хай він собі гуляє, а те, що між нами — все одно буде вічним та особливим. Воно було жахливо прекрасним.

***

В Карпатах було прохолодно. Ігор з Сашком та друзями винайняли для тусовки невеличку хату. Ввечері сп'яніли, говорили та багато сміялись, а тоді почали розходитись по кімнатах.

У дерев’яних карпатських будиночках все чутно. Сашко був через стіну. Ігор сидів на ліжку і слухав, як за стіною той, кого він любить, займається сексом з іншим.

Тієї ночі він майже не спав. Наступного ранку Сашко спокійно говорив з ним за сніданком. Вони не говорили про те, що сталось.

Від спільних друзів Ігор дізнався, що у Сашка з’явились "серйозні стосунки". Що з новим хлопцем вони ходять на обіди посеред робочого дня, проводять разом вечори, що у них все моногамно, нормативно та визначено — все, як мріяв Ігор, але ніколи не отримував.

— В мене було відчуття, що прийшли якісь зелені чоловічки і захопили щось моє, а я просто стою розводжу руками та не знаю, що з цим всім робити. Ми три роки не могли визначити, пара ми чи ні, а тут у них все одразу склалось. Я відчував себе зрадженим, знеціненим.

Ігор вирішив почати все заново, змінити діяльність, дистанціюватись. Він ходив на побачення з іншими людьми, намагався уникати місць, де міг би зустріти Сашка.

Тим часом той поводився так, ніби нічого не сталось. Хотів бачитись, про все розпитував, злився, ревнував. Лайкав кожен Ігоревий пост, надсилав смайлики посеред ночі.

Казав, що сумує, не знає, чи вчинив правильно, і шкодує, що все так сталось. Мовляв, насправді любить Ігоря.

Сашко поводиться так досі.

— Наші недостосунки — завдання з зірочкою. Воно виливається у стародавню формулу: справжнє не зникне. Він не чужа людина, тож я не закриваю за ним двері. Минулої зустрічі сказав йому все, що про нього думаю. Мені більше не було страшно.

"Це приклад стосунків про невизначеність і відсутність навичок комунікації, а також про сильну прив’язаність, що часто трапляється у першому досвіді стосунків, — пояснює психологиня. — Основною перепоною на шляху розв’язання цієї задачі може бути те, що людині дуже важко прийти до норми після такого знецінення своїх почуттів і себе загалом.

Потрібно багато часу, щоб оговтатися, відновити впевненість у собі, зміцнити самооцінку, навіть заново полюбити себе і, зрештою, повністю відпустити ситуацію".

Аня у Країні Чудес

Третє січня, третя ночі. В Ані починає дзеленчати телефон.

— Алло?

— Я в тебе під вікном, виходь.

— Що ти там робиш?

— Не знаю.

— Чого ти від мене хочеш?

— Не знаю.

Аня познайомилась з Колею в часи, коли всі сиділи у vkontakte й кидали один одному "на стінку" пісні.

Аню бісили хлопці-однолітки і те, як дешево вони до неї "підкатували". Коля робив це по-іншому. Говорив до неї на "ви", писав красиві повідомлення, кликав в кафе. Вони побачились на концерті і після того все закрутилось.

— Любов, кохання, піци, пірси і вино. Коли в тебе зашкалює дофамін — більше нічого не треба.

Їм постійно хотілось бути разом, любити і торкатись один одного. Від почуттів паморочилось у голові, від сексу зривало дах.

Майже одразу Коля переїхав до Польщі. Аня сумувала за ним так, що могла розплакатись просто посеред супермаркету, стоячи над яблуками. Їй фізично його не вистачало.

Аня мріяла стати радіоведучою. Поки Коля був за кордоном, вона кинула всі сили на те, щоб будувати кар’єру. Влаштувалась на місцеве радіо — постійно працювала та вчилась, тренувала дикцію, писала новини.

Регулярно залишалась на роботі допізна — хотіла навчитись усього, зрозуміти, як працює звукорежисер та програмний директор. Щодня втомлена та сонна поверталась додому і говорила з Колею, поки не засинала коло телефону.

Що б не було — щодня о 6:00 вона бадьоро бажала слухачам доброго ранку спокійним впевненим голосом.

Одного разу Аня сказала Колі, що дуже втомлена і хоче спати, завтра вранці на роботу. На що він різко кинув: "Та що там твоя робота, заробляєш якісь нещасні пару тисяч".

Для неї це було знеціненням її роботи, мрій і всього, над чим вона так довго працювала. Її обурення почало рости. Чим далі, тим частіше вона зауважувала принизливі фрази від Колі.

Аня не винуватила його, думала, йому там важко, тому й зривається. Згодом він повернувся в Україну і поселився у сусідньому місті. Краще не стало.

Кілька місяців Коля депресував, не міг зрозуміти, чим хоче займатись. Аня пробувала допомогти. Знайомила з друзями, які робили класні проекти, витягала на виставки та кіно, опікала його.

Коля бісився, що вона приїжджала до нього лише пізно ввечері, а їхала надранок, щоб на 6:00 вже говорити у мікрофон. Аня бісилась, бо він не розумів, чого хоче від життя.

Коля казав, що він у неї на останньому місці. Аня відчувала, що на неї все тисне.

— Це як в казці про Алісу, коли вона випила чарівного зілля і почала рости, поки перестала поміщатись у будинку. Відчуття, що тисне стеля, стіни і все навколо. Я не могла розпрямитись.

Вони все більше сварились, кричали, а тоді палко мирились. Перемир’я тривало кілька днів, поки не виникала нова причина для сварки.

Їм було недобре разом, але ще гірше — порізну. Їм не виходило нормально порозумітись. Кожна сварка закінчувалась класним сексом, який знову переростав у сварку. І так по колу.

Під час чергової сварки Коля сказав: "Є жінки двох типів — одні сімейні, хороші, на них одружуються, а є другі — теж класні, але з ними стосунків не зліпиш. Так от — тобі не до перших".

***

Аня переїхала до іншого міста. Почала нове життя, нове навчання, знайшла нову роботу.

Офіційно вони з Колею не зустрічались понад рік. Неофіційно — бачилась щоразу, коли Аня приїжджала на вихідні додому. Інколи щоб поговорити, частіше — не для балачки.

Коля не відпускав, вона не могла протистояти тому, що їх тягнуло один до одного.

Аня хотіла, але не могла вирватись з цього кола. Постійно дозволяла йому повертатись у своє життя. Поки не вирішила: досить.

Взимку в Ані з’явився новий хлопець — повна протилежність Колі. Він був спокійним, ні в чому її не винуватив, підтримував та піклувався, привозив какао, коли вона сиділа до ночі та закривала дедлайн.

У нього до цього теж були важкі стосунки — він повністю її розумів. Поруч з ним вона могла розслабитись.

14 лютого Аня отримала аудіоповідомлення від Колі. На записі він декламував вірша, який на початку їхніх стосунків йому написала Аня.

Її знову окутало почуття провини. Було соромно, що вона щаслива у нових стосунках, а Коля досі страждає. Відповідальність за нього стала її ярмом.

Коля задзвонив уранці. В трубку кричав, яка Аня бридка й жахлива. Як могла вона закреслити все те, що між ними було? Як могла спати з іншим? А який він у ліжку? Їй подобається?

Казав, що Аня для нього померла. Що тепер вона "брудна". Кинув трубку.

[BANNER5]

Потім написав довгого листа, де божився, що Аня — найкраща людина, яку він коли-небудь зустрічав, і він не розуміє, як без неї жити.

Мов ненароков кинув: "До речі, дякую, що показала мені чудовий спосіб зняття стресу. Куріння, може, з часом мене вб'є, але воно і справді притуплює емоції".

Аню боліла голова. Вона не розуміла, чому це з нею відбувається. Чи з нею щось не так, чи це він придумує альтернативну реальність?

Від емоційного виснаження не могла нічого робити, спала по 11 годин, не могла встати з ліжка. З новим хлопцем мирно розійшлась — просто не мала сил.

Коля знову зник. Аня почала більше працювати, проводити часу з друзями. Хотіла бути щасливою та оберігати себе. З подругами ходила в театр та на вино. Аня почала думати про те, щоб піти на терапію.

За кілька місяців Коля знову почав писати. Казав, що змінився і просив дати йому вже мільйонний шанс. Аня вислуховувала, казала, що не хоче бути разом, але може бути його подругою. Коля не відступав. Знаходив фото Ані з хлопцями, і писав, як йому боляче на це дивитись.

Аня не витримувала. Хотіла послати його під три чорти, але сказала:

— Я не хочу бути більше за тебе відповідальною, не хочу більше відчувати вину, що б я не робила.

Ми з тобою не разом, у нас різні життя. Я тобі нічого не винна. Ти дорослий, вже не маленький хлопчик. Я перестаю оберігати тебе від цього світу.

Коля й досі пише Ані. Каже, що любить, що змінився. Що послухав її і ходив до психолога.

Аня відповідає короткими фразами. Сподівається, скоро все згасне і забудеться як сон.

— Я експериментую не з тим, вийде в нас чи ні. А зі своїм психологічним здоров'ям.

Я надто довго відбудовувала свій внутрішній комфорт, щоб знову дати йому його зруйнувати.

"Стосунки — завжди рух назустріч, але не треба приносити в жертву власний комфорт, успіх та натхнення, — пояснює психологиня. —

Ті, хто цього не розуміють, часто вимагають від своїх партнерів руху назустріч, маючи на увазі зовсім інше: відмову від своєї мети, цілей, бажань і потреб.

Як у цій історії. Окрім руху назустріч, у стосунках є ще рух догори — коли обидва партнери розвиваються, взаємно підтримуючи один одного.

Кожен рухається у своєму темпі, тому часом один може випередити іншого.

Якщо у стосунках одна людина завжди тягне догори іншу коштом власних зусиль, то скоро такі стосунки припиняться, адже сили вичерпуються.

Цей тип стосунків — про бажання перекласти відповідальність за своє життя на партнера і злість, коли той та та відмовляється приймати цю відповідальність".

Ознаки для розпізнавання токсичних стосунків:

💔 Тобі соромно розповідати друзям про ваші стосунки

💔 Ти постійно виправдовуєш людину і шукаєш причини у собі

💔 Стосунки стали твоїм основним фокусом

💔 Ти не відчуваєш спокою та комфорту, але відчуваєш полегшення, коли партнер раптом не має часу на зустріч, їде кудись абощо

💔 Ти поводитися так, щоб не роздратувати партнера/партнерку, але не отримуєш цього натомість

💔 Постійно відчуваєш себе винним/винною

💔 Тебе контролюють та/або тиснуть

💔 Ви не можете домовитись

💔 Людина вимагає постійної уваги

💔 Ти боїшся, що кожна сварка може призвести до розриву

💔 Людина падає в крайнощі: ти або найгірший/найгірша — або жити без тебе не може

💔 Стосунки постійно потребують твоїх жертв

💔 Інша людина стала для тебе всім світом

Іринка Громоцька, журналістка, для УП.Життя

Корисно також:

7 відмінностей між здоровими і "токсичними" стосунками

Усі фото: Depositphotos

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.