Євген Ґудзь: Ці серпи-молоти нікому на хрін не потрібні

У п'ятницю-суботу в Києві заявив про себе новий вітчизняний фестиваль BalkanFest. І хоча в попередні роки в столиці відбувалися музичні перфоменси балканського формату, цього разу організатори взялися за справу системно і всеохоплююче. Щоб заманити до столичного Палацу Спорту публіку, вони приготували божевільний музичний коктейль з рок-н-ролу, джазу, самби та панку.

Ідея фестивалю народилася, коли організатори вперше зустрілися з фронтменом "Gogol Bordello" Євгеном Гудзем у Парижі в грудні минулого року.

За словами організаторів, їм було "соромно за країну, за наш шоу-бізнес, який по 10 разів возить сюди "Ранєток", а не спромігся хоча б раз привезти "Gogol Bordello". Тож вирішено було показати столичній публіці майстрів циганського панку та карнавалу.

Крім "Gogol Bordello" організатори призвели до Києва ще чимало чудових гуртів.

В перший день на сцену BalkanFest виходили: румунський гурт "Fanfare Ciocărlia", що поєднав у собі танцювальні ритми румунських циган та музику клезмер, марші турецьких воєнних оркестрів та мелодії Боллівуду; та сербський гурт KAL, у творчості якого поєднано мотиви народної музики балканських циган з сучасною міською музикою.

А на десерт публіка отримала справжній карнавал від "Gogol Bordello". Шалена група під керівництвом харизматичного Гудзя запропонувала мікс ритмів для растманів, хіпстерів, жителів спальних районів, чоловіків у краватках, дівчат у спідницях і на шпильках, молоду матусю з двома дітьми-хлопчаками (так, якимось дивом жінка привела дітей на фестиваль. Хлопці із задоволенням стрибали під божевільні ритми майже до кінця виступу).

Так перший день фестивалю плавно перетік в другий...

Як і годиться, напередодні першого фестивального дня журналістам дали змогу поспілкуватися з гуртом "Gogol Bordello". Щоправда, перед ЗМІ за весь колектив віддувався вусатий харизматик.

Перш ніж відповідати на запитання журналістів, музикант розповів про свій приїзд до Києва та пояснив, чому саме фестиваль отримав назву BalkanFest.

- Приємно бути у Києві, звичайно. Я ж із Києва, тому давно вже час було приїхати. В принципі, настрій піднесений у всіх в групі. Звісно, це все передається на молекулярному рівні, те що я звідси (родом). Налаштовані на дуже сильні веселощі.

Балканська музика - це термін вже такий. Це як реггі. Не обов'язково бути на Ямайці, щоб грати реггі. Так само й балканська музика стала міжнародним жанром. Навіть в Чилі і в Аргентині є гурти, які вважають себе цілком балканськими. Тож будемо розвивати цю справу усім на радість. Зрозуміло, що в мене балканського нічого немає і бути не може. Тому що я з України, і в мені є навіть дещо карпатське.

- Як вам Київ?

- Київ дуже класний. Цього разу я відчув себе так, ніби я потрапив у правильну кишеню. Тому що в силу емігрантського сприйняття повернення іноді дуже двояко і параноїдально сприймається. Це дуже інтенсивна така тема.

Але я просто досить багато разів тут був до того, як приїхати з групою. Скучив. Взагалі, якщо просвердлити дірку в земній кулі, то опинишся з Києва в Бразилії, напевно. Тож в мене вже відстань від Києва настільки далека, що починає тягнути назад.

- Ну, звичайно! Він тут, в Києві. Ми з ним учора вже дуже класно напилися!

- Ви казали, що скучили за Києвом. За чим найбільше сумуєте - вареники, борщ, горілка?

- Ні, за варениками найбільше сумує наш ефіопський басист. Він мені вже усі вуха прожужжав про вареники і про борщ. Ми вчора приїхали, я кажу: "Так, чуваки, йдіть на хрін всі в Хуторець, нажріться там борщу й вареників, а я поїхав з братом бухати в інше місце". Але я недалеко від'їхав, скоро приїхав (сміється). Однозначно - тяга до вареників присутня.

- Яке у вас відчуття - в Україні досі тхне "совком", чи вже ні?

[L]- Вам чесно чи ні? (сміється). Ну, взагалі я не знаю, треба уважніше роздивитися. Це звісно феномен, який дуже важко викорінити. Є просто різні види того, як це втілюється. На дещо думаєш: it's ok, еволюція сама себе наздожене. А є моменти якісь зациклені, які дійсно діють на нерви. Ну, зокрема, те що Любомир (організатор) казав, що з якоїсь дивної причини запрошення для нашої групи стали надходити в найостаннішу чергу саме з Росії та України.

Чесно кажучи, стратегічно на нашу кар'єру це абсолютно не впливає з жодного боку. Тому що основна наша аудиторія ­- вона закордоном. Але по-людськи, і у зв'язку з біографією, все це просто неприємно.

Чому так? Тому що рок - це музика, яка в принципі не зайняла тої позиції в цій культурі, яку вона зайняла на Заході. Тому тут іде рівняння на поп-зірок, тобто на повний треш, на нісенітницю повну, на марне витрачання часу. Тому поки New Musical Express не поставив печатку: "Gogol Bordello - це круто", запрошень жодних не було... Ось де совок, про який ви питаєте.

- Взагалі-то зазвичай є більш-менш накатаний річний графік нашої групи: літні фестивалі, восени - турне Америка, Канада, потім весною - Європа. Та оскільки альбом виходить у травні, то ця осінь залишалася невизначеною.

Ми не хотіли їхати по всіх основних містах світу зі старою програмою, а якщо зараз нову програму зіграти, то до виходу альбому вона буде засвічена на You Tube. Багато зараз хитрих прийомів, від яких треба тікати. Тому цей тур було сплановано лише з метою отримання максимального кайфу.

Тож ми зробили тур - Східна Європа, Латинська Америка з униканням усіх стратегічних територій. Цей тур був дуже веселий. Починаючи з Чілі, Аргентини, Бразилії, Мексики. Ну, а потім ми прилетіли в Пітер.

- Ви стверджуєте, що будуєте свій гастрольний графік відповідно до чоловічої тактики - їдемо туди, де нас люблять. У чому ще ви дотримуєтеся цієї тактики?

- У всьому.

- А по відношенню до жінок - де ви частіш за все "гастролюєте"?

- По відношенню до жінок ми також дотримуємося чоловічої тактики.

- Ну погодьтеся, у Бразилії взагалі важко (встояти). Не попреш ніяк. А взагалі на це було багато причин. Так склалося. У мене завжди було багато друзів бразильців. Друзів, подруг, музикантів, з якими ми грали в Нью-Йорку. Вже 10 років тому ми організовували великі концерти, які були "gypsy punk" - карнавалами.

Manu Chao вже давно зрозумів, набагато раніше за усіх інших - їздити на гастролі треба лише до Латинської Америки та Східної Європи, все інше - це просто стрижка купонів.

- А тут ви вже багато настригли?

- Купонів? Не так багато, як ви собі думаєте.

- Ваша музика називається "циганським панком". Ось у вас, як у людини, що грає панк, вимоги до побутового райдеру серйозні? Тобто, ви вимагаєте п'ятизіркові готелі, чи щось типу цього?

- У вас якесь упереджене юнацьке розуміння цього всього. "Gypsy punk" - це назва нашого альбому, а не просто стилю музики. Просто термін дуже сильно сподобався усім і прижився.

Насправді його вигадали мої друзі-цигани з Франції. Тож можете у них питати про всі деталі цього всього. І назва нашої групи, і увесь напрямок передбачає не буквальне, доволі таки сюрреалістичне сприйняття. Тому не варто зациклюватися на якихось деталях: золотий зуб, панк, не панк. Це музика перш за все. І вона має абсолютно трансконтинентальний характер - вона така ж українська, циганська, як бразильська чи в'єтнамська.

- Це хороше питання, бо більшість російськомовних фанів, ті які не говорять англійською, надто багато значення надають цим вставкам. Насправді ж це просто розвантажувальний матеріал. Тому що матеріал англійською - він дуже завантажувальний.

Так, це веде до деяких неточностей з боку деяких російських ЗМІ і фанів, тому що їм починає здаватися, що гумористичні строки, пародії на шансон, які проскакують - це ментальний стиль групи. Тому люди й приходять на концерти з цигарками, в тільняшечках, кепочках. Типу, "зараз мив вам влаштуємо тут пітерське розривання підков".

- У ваших піснях часто проскакують російська лайка. Вона несе якесь смислове навантаження, чи це просто вигуки?

- Як і у будь-якої групи у нас є траєкторія розвитку. І той матеріал, який був записаний на першому альбомі, може дуже сильно відрізнятися від нового альбому. Тож не треба артистів завжди робити відповідальним за те, що вони робили десять років тому, якщо ви тільки вчора це почули.

- Ні. Я пишаюсь практично усім. Серйозно. Чого б це мені має бути соромно? Мені все, що я роблю, дуже подобається - тому я це й роблю.

- Ви казали, що все, що розкручене маркетологами - це фігня. Це означає, якщо "Gogol Bordello" буде знати кожна 13-річна дівчинка, то також стане фігнею, чи це неможливо в принципі? Чи ви станете винятком - розкрученою, але класною групою?

- Одне не протирічить іншому. Є наші групи-друзі, які це зробили. Такі як "Manu Chao". Одне іншому не заважає. Просто це група, яка існує на якомусь реальному базисі, на якомусь молекулярному впливі на свій контингент, на своїх фанів і там є двосторонній рух, комунікація.

Англійською це називається "grassroots". Це групи, які здобувають популярність протягом дуже довгого часу за допомогою живих шоу і реального зв'язку з аудиторією, а не за рахунок нібито всемогутнього піару і маркетингу.

Це все якісь нереальні речі, особливо в наші дні. Тепер музична індустрія не знає, що робити. Просто ніби божевільні таргани носяться там. Десять років тому вони не знали, як нас продати, тепер вони носяться: як би продати ще більше груп на кшталт "Gogol Bordello".

Тож там дуже велика плутанина. А групи з таким напрямом як "grassroots" як існували, так і будуть існувати. Вони нікуди не дінуться, тому що справжні любителі музики ідуть на ці групи.

- На вашу думку, якби Олег Скрипка на початку 90-х поїхав не до Франції, а до Нью-Йорку і почав співати англійською, його б група досягнула такої популярності у світі, як ваша?

- Звідки я знаю?! А якби Ейнштейн, а якби Тесла... Розумієте, я не знаю

- Ні. Розумієте, ви надто переоцінюєте цей момент. Я не розумію, як це працює. Коли наша група стала популярною на Заході років 7-8 тому, і поступово це почало сюди доходити, місцевим людям стало приємно, бо це нібито виражає їхній національний дух.

Але їм також здається, що все це просто тому, що це чуваки, які виступають в тєльняшечках, і що всі, хто носять тєльняшечки і курять цигарки - це також дуже круті люди, які скоро будуть відомі на весь світ. Це трохи не так.

Почнемо з того, що я не пишу пісні на якісь національні мелодії. Вони навіяні національними мелодіями, але я пишу свої пісні, свої слова і свої композиції. І це дуже мало - мати щось спільне з якимись націоналістичними настроями, чи з суперпатріотизмом, чи щось типу такого.

Я ж казав - для мене це просто абсолютно вільна форма. І якщо краще знати фольклор інших країн, якщо послухати латиноамериканську музику, можна сказати, що в "Gogol Bordello" взагалі-то більше навіть цього. Нам приємно, що нас починають розуміти тут.

Але всі ці ідеї, що пішла мода на Східну Європу - всіх пре російська горілка, українські дівки... Все це маячня! Це все давно було на Заході пережоване в формі екзотики, давним-давно. Ці серпи-молоти нікому на хрін не потрібні!

- У ЗМІ була дуже цікава ремарка про те, що у вас було турне "Алко - Олімпіада", нібито приурочене до святкування 500-річчя горілки. Правда це чи ні? Чи це просто журналістська вигадка?

- Це була назва туру, але це занадто буквально сприймається. Просто ми їхали в турне, і треба було вигадати назву. Я згадав, що якісь поляки били себе у груди, нібито вони винайшли горілку 500 років тому. Тож і вирішили назвати цей тур "Алко-Олімпіада".

Все робиться доволі таки спонтанно і просто на творчому настрої. Музика - це річ ранима, вона вимагає перш за все настрою, а не якоїсь політики чи стратегії. Багато питань розпадаються самі собою, вони стають непотрібними, коли про це згадуєш.

- Скажіть, коли ви пишете пісню, що перше з'являється - слова чи музика?

- Думаю, на це запитання сто разів відповіли до мене інші музиканти. Немає жодних правил. Іноді приходить музика, іноді слова, іноді все разом. Іноді пісня, наприклад, "Ultimate" чи "Start Wearing Purple" з'являється за п'ять хвили, а іноді пишеш цілий рік, чи три роки по слову, як "Through the Roof 'n' Underground". В цьому й краса цієї справи. Ти абсолютно ніколи не знаєш, як це все закінчиться.

- Коли нарешті вийде ваша нова платівка?

- Новий альбом буде у травні. Він був завершений ще у липні. Просто в силу різних розкладів музичної індустрії, яка благополучно розвалилася за останні три роки... хоча все ж таки продовжує якось дриґатися... Тож, офіційний реліз у травні, у вас певно буде у грудні.

- Але піратські версії будуть раніше! З цього приводу питання: як ви взагалі ставитеся до піратської музики в інтернеті?

- Як до цього можна ставитися? Це просто еволюція. Це можна лише вітати, тому що з цим нічого іншого зробити не можна.

- А яку музику ви крутите як діджей?

- Діджейську справу я дуже люблю. Тому що вона немає жодного дисциплінарного навантаження. При всьому при цьому вона є доволі серйозною задачею, хоча може й виглядає несерйозно, особливо коли це роблю я.

Це те, що в буквальному розумінні просто попадає під руку, але і те, що вражає з першого разу. Навіть коли я вже їхав на літак до Києва, я купив в Ріо у таксиста один компакт-диск, який мені дуже сподобався. Це був один регіональний бразильський артист, який, якщо поставити в діджейському сеті з дуже багатьма артистами, - він просто перекриває за своєю енергетикою всіх. Тому мені подобається музика самородків. Те, що несе вам маркетинг і преса - це дуже слабка музика в принципі.

- Це правда, що ви знайшли дівчину для Елайджа Вуда (американський актор. Відомий за роллю Фродо у трилогії "Володар перстнів", разом із Євгеном зіграв у фільмі "Все освітлене" про пригоди американця в Україні)?

- Ну, її взагалі-то не важко було шукати - вона в моїй групі.

- А що ви носите у кишенях зазвичай?

- Заборонену продукцію.

- Ваші вуса - це на честь Гоголя, Мюнхаузена?

- Ні - це на честь мого тата.

- Я просто його на шару собі отримав у кіно.

- Яким ви бачите підсумок розвитку групи "Gogol Bordello"? Вершина яка?

- Це дивні якісь питання, на кшталт - в чому полягає кінцева точка всього? Таких відповідей бути не може.

- Група "Gogol Bordello" розпадеться?

- Якщо мене завтра зіб'є машина, то "Gogol Bordello", певно, розпадеться.

- Що має на Україні статися, щоб ви сюди переїхали жити і писати тут музику?

- Не знаю. Революція з пушками, з танками.

Фото Сергія Ніколаєва (газета "Сегодня") надані організаторами "BalkanFest"