Ламати, вивчати, бачити. Олексій Резніченко і його роботи

3062
19 вересня 2017

За столом, ніби людина, робот з білого пластика, незворушні блакитні очі.

Це робот, зроблений в Україні. Він сидить у столичному коворкінгу разом зі своїми розробниками з конструкторського бюро "Ботеон". Відвідувачі інколи роблять з ним селфі.

Найчастіше цей людиноподібний робот "працює" на виставках, конференціях, або ж на корпоративах і навіть шлюбних церемоніях.

Він вміє привітатись, потиснути руку, танцювати і жартувати.

Робот разом зі своїм розробником сидить у столичному коворкінгу

"Як би це дивно не звучало, але поки що ринок робототехніки в Україні це ринок шоу-бізнесу. Упевнений, це тимчасово", зауважує 33-річний Олексій Резніченко, який у 2013 заснував "Ботеон".

Крім робота-гуманоїда, українське підприємство розробило планетохід для досліджень та робота для розмінування.

Наступним проектом має стати робот-вчитель, а з конструкторів діти вже майструють маленьких роболицарів з щитом та лазерним мечем і влаштовують їм турніри. Роботи "бачать" один одного завдяки ультразвуку, а ще вміють бути мирними – наприклад, поливати квіти.

Вже з першого уроку в усіх Центрах робототехніки "Ботеон" учні збирають свого власного робота, під’єднують електроніку та програмують на реальні дії.

Завдяки робототехніці, діти вчаться мислити як інженери, і розуміти сучасні технології.

Звідки і для чого з’явилися вітчизняні роботи і як вони йдуть в освіту, для спецпроекту "Української правди. Життя" та науково-популярної конференції Brain&Ukraine розповідає Олексій Резніченко.

ІННОВАТОРИ З ПІДВАЛУ

Його історія показує, як з цікавості та без особливих ресурсів можуть згодом вирости інновації й навіть стартапи: "Уявляєте, ким стануть діти, яким одразу в руки дати передові технології?"

Навчальні центри робототехніки "Ботеон" працюють у 14 українських містах і в Ізраїлі. Тут всі працівники ‒ практики. Вивчили різні методології, взяли найкраще і розробили власну навчальну програму з власним конструктором.

Олексій: "Уявляєте, ким стануть діти, яким одразу в руки дати передові технології?"

"Вся ця робота просякнута духом інженера. Не китайського. Нашого. Який все це робить і знає, як застосовується, ‒ каже Олексій.

Якщо ми бачимо, що учні влаштовують бої роботів – ось, – показує, ‒ у роботів з’являється щит і меч. На наших уроках діти можуть розбирати, ламати, вивчати, бачити, що в середині, так як колись робили ми з другом у покинутій майстерні".

Історія Олексія і його зацікавлення технікою починалася саме звідти.

Був звичайний день. Двоє хлопчиків прямували на уроки, але натомість потрапили у майстерню. Літо 1993 року вони провели в харківському підвалі в компанії осцилографів, вольтметрів, транзисторів і навіть з 1,5-кілограмової плати вражаючих розмірів (а вміщувала вона всього 128 біт).

Прилади діти спершу ламали, потім намагались знайти їм застосування, потім ‒ зробити найпростіші експерименти. Так чи інакше, закинута майстерня навчила хлопчиків розуміти фізику приборів, а в майбутньому не сприймати фізичні формули, як набір букв.

Одним з тих хлопчиків був Олексій Резніченко.

РОБОТИ У ШКОЛІ

Нещодавно навчальні програми від "Ботеону" отримали гриф МОН. Але все одно незрозуміло, як це приведе робототехніку в школи.

Олексій каже: тепер принаймні школа може додати такі уроки у варіативну частину (як необов'язковий предмет), а вчитель – пройти курс підвищення кваліфікації для викладання робототехніки.

Навчальні програми з робототехніки отримали гриф МОН

Ціни на курс для вчителів і стартовий комплект робототехніки, за словами Олексія, не ринкові. Їх компанія визначила, відштовхуючись від середньої зарплати вчителя, щоб навіть у маленьких містах діти мали змогу вивчати робототехніку та сучасні технології.

"Але інколи ми стикаємося з тим, що в школах не хочуть нічого нового. Ні, ‒ кажуть, ‒ ви нас розводите. Це МММ. З іншого боку, якщо зробити все безкоштовним, то цей проект загнеться".

Підприємець визнає, що рухати бюрократичну машину ‒ складно. В рамках гуртків – простіше, ініціативних людей завжди можна знайти, але хочеться все ж достукатися на всіх рівнях:

"Приватна школа в Україні завжди краща за державну. А освіта взагалі-то –  прерогатива держави. Не має бути такого розриву.

Переважно ми працюємо з дітьми із забезпечених сімей, чиї батьки в курсі передових тенденцій, у них є час про це задуматися. Тому в Києві рух, боротьба за ринок. А в регіонах ‒ тиша.

А в регіонах регіонів… там же теж живуть талановиті діти, які б теж хотіли вчитись працювати з робототехнікою".

Далі Олексій перелічує досягнення свої учнів: хтось розробив лазерні тири, хтось рукавичку для незрячих, хтось пластину для контейнерів з крупами, яка передає інформацію на сервер (для мами), чого вдома залишилося мало.

Дівчинка у 7,5 років зробила пристрій, який передає дані про фізичний стан людини.

А нещодавно один з новеньких учнів, наймолодших, який прийшов на перше заняття, розплакався. Всі доробили завдання, а він не встиг.

Олексій заспокоював: "Ти молодший. Ти дізнаєшся все раніше. Вивчай. Ти ж хочеш створити свій продукт? Не бійся. Все в твоїх силах. Для цього не треба надможливостей".

ТРЕНД І МАЙБУТНЄ

Те, що роботи ‒ справа всього його життя, Олексію було зрозуміло вже на останніх курсах університету, коли він самотньо засиджувався до ночі на кафедрі автоматизації виробництва і робототехніки, щоб доробити на конкурс прилад. А все, як на зло, горіло і ламалося.

Тоді Олексій тільки мріяв створити щось інноваційне. За час навчання в університеті він змайстрував високочастотний коагулятор (на презентації різав лезом палець, а прилад зупиняв кровотечу), біостимулятор (для застосування під час реабілітації), електронний гребінець (щоб активувати процеси обміну речовин у шкірі).

Олексій завжди мріяв створити щось інноваційне

А свою першу компанію заснував ще в аспірантурі.

"Це було одне з перших сертифікованих національних виробництв світлодіодної техніки, і вироби виявилися в рази ефективніше за звичні, ‒ пригадує. ‒ Ми розвивалися, росли, але росли недостатньо швидко, щоб конкурувати з масовим китайським виробництвом.

Великі торгівельні мережі почали витісняти нас з ринку, продаючи китайських виробників.

Якщо держава хоче підтримувати інноваційні підприємства, то повинна їх захищати, відстоювати внутрішній ринок, як вона це робить на автомобільному ринку, наприклад. Іноді ж в Україні навіть не ринкові, а контрабандно-ринкові умови".

Зрештою підприємство Олексій продав партнеру і у 2013-му вирішив зайнятися роботами. Головне для нього було створювати свій продукт: за власними ідеями і схемами.

"Ще з універу я мріяв робити матеріальний продукт. І щоб обов’язково в Україні. Не знаю, може, це радянські пережитки? "Все для Батьківщини". Може, звідти?", – пояснює він.

Водночас Олексій визнає, що попиту на таку продукцію в Україні майже немає. Звідки йому бути, питає, коли у більшості населення завдання – вижити.

"Будь-які модні і класні стартапи – PetCube, Racoon та багато інших – перелічує підприємець, ‒ капіталізуються не в Україні. Бо коли справа заходить до бізнесу, тут складно, немає ринку збуту.

Ми продовжимо працювати в Україні, але теж плануємо виходити і на закордонні ринки: щоб розвиватись тут, нам потрібен стабільний високий дохід.

Роботи ‒ це сучасний тренд і майбутнє. У Японії робот, а не лікар, аналізує тисячі історій хвороб, та видає варіанти лікування і його можливі результати. Там вже зараз є роботи, які запитують в магазинах: "Що би ви хотіли купити? Нове пальто? Я вас проведу". Таке виробництво ми плануємо й у себе".

ЛЮДИ ВИННІ

Київським коворкінгом катається робот-розміновувач. Він вміє підніматися сходами, знаходити і знешкоджувати міни.

"Ми не хотіли створювати роботів, які несуть на собі летальну зброю. Тому ми створили робота, який несе мир", ‒ каже Олексій.

Про робота вже знають у Міноборони. Його запросили на виставку "Зброя та безпека 2017" у жовтні.

До "Ботеону" час від часу навідується малий і середній бізнес.

"Все, що могли, у нашому цеху ми вже автоматизували. Тепер потрібна рука-маніпулятор, яка подаватиме матеріал до швейної машини. Отак: береш – і вставляєш.

Людину на таку роботу знайти важко. А та, яка погодиться, навіть цю просту операцію обов’язково провалить. Бо один раз відволікся у телефон – і все", ‒  так міркують люди, каже Олексій, які думають сучасно. Але, такі думки він чує нечасто.

"Навіть рука-маніпулятор для України – це дорого. На світовому ринку – €30 тисяч, – називає ціну Резніченко.

Ми спроектували спрощену модель в рази дешевше, але підприємці все одно обдумують. Всі знають, що ручну працю можна замінити автоматизованою".

І не тільки ручну. Олексій вже планує створення вчителя-робота, щоб освіта давала тільки еталонне знання.

"Уявіть центр, який завжди на високому рівні дає найновішу, найточнішу інформацію і цей процес тільки покращується. Що програма відповідає на всі запитання. Навіть на зразок: "Що зробити, щоб зупинити землю?"

Люди самі винні в тому, що їх можуть замінити роботи, бо не завжди серйозно ставляться до того, що роблять.

Головна ціль нашої компанії ‒ зробити так, щоб робототехніка була доступна у всіх куточках України, кожному учневі. Ми віримо, що саме наші учні змінять нашу країну на краще. Це наша соціальна місія".

Надія Швадчак, журналіст, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті