"Я отримав стільки можливостей, що просто гріх їх не використати" – вибір вихованця інтернату

5018
14 листопада 2017

Проект "неВтрачене майбутнє", в першу чергу, присвячується ЛЮДЯМ. Тим, хто завдяки новаційній освітній програмі побачив нові життєві горизонти, чиї нелегкі долі змінилися на краще. А також тим, хто попри різноманітні труднощі допомагає такій молоді самостійно будувати своє майбутнє.

Зазвичай дітям-сиротам доводиться самотужки "гризти граніт науки" й вирішувати проблеми, як краще влаштуватись у складному дорослому житті. Лише одиниці справляються з ними і впевнено долають життєві перешкоди. Та варто лише приділити увагу цим дітям, підказати, як рухатись до своєю мети, щоб отримати гарну освіту й тим самим забезпечити своє майбутнє, і сотні дітей по всій країні зможуть стати щасливими й успішними.

Як от Олександр Бобруєнко, який став учасником соціально-освітньої  програми розвитку молоді. Хто знає, як би склалося життя цього 18-річного хлопця, якби він не опинився в інтернаті. Парубок мав стільки проблем, що не всім дорослим під силу подолати. Сашко каже, що "проблема, шлях вирішення якої існує, не є проблемою" і дотримується цього принципу.

Зараз він – студент, навчається в коледжі комп’ютерної академії ШАГ і вивчає IT-технології в академії Hebron у Львові. У нього багато друзів, з якими займається спортом, ходить в туристичні походи з наметами, захоплюється рафтингом, воркаутом (вуличні тренування) та іншими видами активного дозвілля і демонструє відмінну спортивну форму. В майбутньому він бачить себе успішним комп’ютерним дизайнером.

 

Саша народився в містечку Курахове Донецької області в повній родині. Ріс разом з братом, мамою, татом і бабусею. Як і більшість людей в невеликих провінційних населених пунктах. Та в одну мить все зруйнувалося. Коли мама почала зловживати алкоголем, батько пішов з родини. Сашко опинився в Мар’їнській школі-інтернаті. А коли почалася АТО, дітей евакуювали до центру дитячої реабілітації "Смарагдове місто" у Святогірську.

Мені було дуже комфортно у Святогірську, оскільки бував тут і раніше, – каже Олександр. – На канікулах ми часто відпочивали тут по кілька разів на рік, то ж я знав багатьох вихователів і почувався, як вдома. Хоча за Мар’їнкою трохи скучав. Все-таки, це мої рідні місця, де я навчався до 9 класу, поки не почалася війна. Зараз від Мар’їнського інтернату лишилася лише купа каміння, його розбомбили. 

 

– Саша приїхав до нас у 10-й клас, дуже зібраний і спокійний хлопець, – згадує заступник директора з навчальної роботи центру "Смарагдове місто" Роман Григорович Романюк. – З Мар’їнки дітей вивозили буквально під дулами автоматів. Лише завдяки мужності директора інтернету дітей не вивезли до Росії.

На перший погляд, Саша – звичайний хлопець, який не виділяється з-поміж інших. Вчився він добре, але без ентузіазму. Свою впертість, в хорошому сенсі, він показав під час останнього навчального року. В нього загорілися очі й прокинулося бажання добре скласти ЗНО, щоб оволодіти комп’ютерним програмуванням.

Олександр вперто займався за онлайн програмою, ходив на вебінари й дуже добре склав ЗНО. Вступив до кількох навчальних закладів, в тому числі й до Краматорської машинобудівної академії. Але він більше хотів вивчати комп’ютерне програмування і обрав Львівську академію новітніх технологій. Хоча там йому було важче. Бо ж це недержавний заклад і, відповідно, сироти не отримують тих умов, які їм надає держава. Але Сашка це не злякало. Він зробив самостійний вибір, проявивши характер.

Як зізнався Саша, йому було дуже важко обрати майбутню професію, адже в нього було море захоплень. Тест Magellano показав, що в нього є схильність до творчості. Тож Сашко вирішив обрати таку професію, де можна все застосувати й бути конкурентними на ринку праці.

– Ми ж всі розуміємо, що майбутнє – за IT-технологіями, – розмірковує Олександр, – тому й вирішив вчитися на програміста. Подав документи до Львівської академії новітніх технологій Hebron. Це – особливий заклад, в якому підтримують таких учнів, як я, вчать самостійному життю. Ми самі готували їжу, слідкували за одягом, облаштовували робочі місця й місця відпочинку.

 

– Найкраще в мене виходило готувати "Мівіну", – жартує Олександр. – Якщо чесно, то просто не хочу витрачати на це час. Завжди готую лише швидку їжу. Зараз я багато вчуся, захопився 3D дизайном, надалі хочу освоїти технології розробки комп’ютерних ігор. 

У Сашка є ще незвичайне хобі – він буквально миттєво складає Кубик Рубіка.

– Мій особистий рекорд – 16 секунд, – скромно зізнається хлопець. До речі, кубик він складає з закритими очима. Каже, що таким чином заспокоюється і відпочиває. 

Олександрові дуже подобається Львів, але жити тут в майбутньому він не планує. Говорить, що це місто для нього занадто консервативне. — Я потребую більше простору. Як от, наприклад, у Харкові, — каже Олександр.

На запитання: "Про що ти мрієш?" Олександр на мить замислюється. 

– Мабуть, про банальні речі: хочеться мати багато грошей, гарну сім’ю, хорошу роботу, від якої отримуєш задоволення.

Він так впевнено про це каже, що віриш, саме так воно й буде. Адже Саша – один із тих, кому не потрібна мотивація. Він просто бере і робить.

– Життя показує, що треба багато працювати. В першу чергу над собою, – говорить Олександр. – І це я роблю з самого дитинства, відколи потрапив до інтернату. Зараз я зовсім один. Мама й бабуся померли, батько вважається зниклим безвісти. Швидше за все, він загинув на війні. З братом теж зв’язку не маю. Тому мушу сам подбати про своє життя. І я не хочу його марнувати.

Майбутнє залежить від кожного з нас. Змінити не можливо лише те, що вже відбулося. Я намагаюся жити за принципом "мрій про вічне, живи сьогодні". Кожного дня я запитую себе: що ти сьогодні зробив, щоб наблизитися до своєї мети? А коли виникають, як мені здається, проблеми, завжди думаю про те, що є багато людей, яким насправді ще важче, ніж мені, але вони не здаються. Мені насправді дуже повезло, я отримав стільки можливостей, що просто гріх їх не використати.

 

Програма розвитку соціально незахищеної молоді  започаткована у 2015 році компанією "Кока-Кола Беверіджиз Україна" спільно з Громадською спілкою "Освіторія" у Центрі соціальної реабілітації "Смарагдове місто" м. Святогірська Донецької області, що став домівкою для дітей-переселенців із 8-ми інтернатів зони АТО. За перший рік роботи програма довела свою ефективність, тому було прийнято рішення розширити проект і зробити його національним. Цього навчального року програма охоплює вже понад 1000 старшокласників з 14 інтернатів у 7областях України.

powered by lun.ua

Головне на сайті