Що треба знати про ВІЛ під час війни і як оцінити свій ризик
Попри те, що війна дає відчуття втрати контролю над своїм життям та майбутнім – є те, над чим ми відносно маємо владу. Наприклад, своє здоров’я. Одним зі способів є тестування на ВІЛ-інфекцію, а у випадку позитивного статусу – системне лікування.
Розповідаємо про те, як оцінити свій ризик захворіти, як пройти тестування чи отримати ліки в умовах війни, що робити у випадку аварійної ситуації та як війна впливає на поширення епідемії ВІЛ в Україні.
Як передається ВІЛ і що треба знати про ризики
ВІЛ-інфекція потрапляє від інфікованої до неінфікованої людини:
- через кров.
Контакт з біологічними рідинами (кров’ю) та потрапляння її на слизові оболонки чи у відкриті рани. Татуювання та пірсинг нестерильними інструментами, переливання крові та її препаратів чи трансплантація органів від нетестованих донорів, бійки до крові.
- від матері до дитини.
Під час вагітності, пологів та годуванні груддю, якщо жінка не знає про свій ВІЛ-статус.
- статевим шляхом.
Під час незахищеного сексу гомо чи гетеро. Незалежно від того, чи це вагінальний, оральний чи анальний секс.
Якщо ми знаємо шляхи інфікування – можна оцінити свій ризик, зазначає Ірина Раус, лікарка-інфекціоніст КМКЛ №5 Києва, консультантка проєкту USAID "Інновації для подолання епідемії ВІЛ".
"Пірсинг, тату, незахищений статевий контакт, якщо людина - реципієнт препаратів крові, переливання крові, отримувала травми у ДТП, ставала жертвою сексуального насильства, та навіть бійка, де дійшло до крові – це все ризик", – пояснює вона.
Водночас найбільший ризик інфікуватися ВІЛ – у споживачів ін’єкційних наркотиків, людей, які надають сексуальні послуги за винагороду, чоловіків, які мають сексуальні стосунки з чоловіками, а також статевих партнерів людей з цих категорій.
Якщо ви або ваш партнер навіть періодично має справу з наркотиками, вкрай рідко, але все ж трапляються ситуації, в яких є секс за винагороду, або ви чоловік і маєте лише періодичні стосунки з чоловіками – це вже вагома причина пройти тест на ВІЛ. Безкоштовно, конфіденційно, а за бажанням навіть анонімно. Якщо ж це частина вашого життя, то є багато громадських організації, які працюють з цими групами. Там можна не лише пройти тест на ВІЛ, а й безоплатно отримати засоби захисту: презервативи, лубриканти, чисті шприці.
"75% нових випадків інфікування відбуваються статевим шляхом. Всі думають, що епідемія поширюється тільки в групах ризику. Так, в групах ризику вона більше концентрована, але, наприклад, жінка, яка була тричі заміжня, у неї було три статеві партнери, яким вона довіряла. Всі вони тестувалися на ВІЛ?", – пояснює Ірина Раус.
Так, упередження щодо груп ризику грає з тими, хто за їхніми межами, злий жарт – люди, боячись соціальних ярликів, не відносячи себе до груп ризику, ігнорують обстеження на ВІЛ.
"Більше 20 років я працюю з пацієнтами з ВІЛ-інфекцією і всі життєві ситуації, які нам доводиться тут розрулювати, кажуть про те, що краще знати про свій статус, щоб встигнути зберегти своє життя та здоров'я близьких, а не займати страусину політику", – наголошує лікарка.
 |
Як діяти в "аварійних" ситуаціях
Якщо виникла ситуація, яка може призвести до інфікування (контакт із біологічними рідинами, відкриті рани, незахищений секс), людина має 72 години, щоб отримати постконтактну профілактику (ПКП). Але чим швидше звернутись до закладу охорони здоров'я, тим краще. Час втрачати не варто.
"Потерпілий повинен обстежитись на ВІЛ не пізніше п’ятого дня від "аварійної" ситуації. В перші 72 години призначають прийом препаратів на 28 днів. Якщо постраждалий обстежується після 5 доби, ми не маємо можливості оцінити його статус по ВІЛ на час "аварії". Якщо він звертається після 72 годин, ми не можемо йому надати ПКП", – пояснює Ірина Раус.
Щоб уникнути контакту з кров’ю, надаючи допомогу потерпілим без медичних рукавичок, лікарка радить таке:
"Якщо постраждалий притомний, допомога може надаватися його руками. Або використати целофановий пакет, це вже бар’єр. Навіть рушник чи марля – це також зменшуватиме ризик інфікування".
І додає, що при потраплянні на непошкоджену шкіру – ризик інфікування нульовий.
Які симптоми хвороби
За даними Центру громадського здоров’я, через 6-8 тижнів після інфікування у третини хворих розвивається гостра ВІЛ-інфекція.
"Перші симптоми гострого ВІЛ такі різноманітні, що людина ніколи не запідозрить, що у неї за хвороба, тому що це вірусне захворювання і воно протікає як звичайне ГРВІ: симптоми простуди, збільшення лімфатичних вузлів", – пояснює Ірина Раус.
Так пацієнт, з’ясовуючи причини, може потрапити до лікаря будь-якої спеціальності – ЛОР, гематолог, терапевт, зазначає лікарка.
"Якщо довго тримати пацієнта необстеженим, наступна стадія буде вже безсимптомна і людина навіть не знатиме, що вона перенесла гостру ВІЛ-інфекцію", – пояснює експертка.
Цей період може тривати 8-12 років, людина не здогадується про свій статус і може передавати вірус далі.
"І якщо вже зруйнована імунна система – то в кожного буде свій сценарій: у когось туберкульоз, у когось менінгіт, втрата ваги, діарея", – пояснює Ірина Раус.
Тим часом, лікарі можуть не пропонувати пройти тестування, аби "не образити" пацієнта.
"І кожен лікар буде думати тільки про своє направлення, призначати свої обстеження, які інколи дороговартісні. Тому кожному пацієнту повинні пропонувати тестування, яке, до того ж, є безоплатним", – зазначає лікарка.
 |
Як пройти тест і отримати ліки ВПО
Безоплатний швидкий тест на ВІЛ-інфекцію можна зробити:
- в будь-якому медзакладі, крім окупованих територій і тих, де ведуться бойові дії. Тест входить в базовий пакет медичних послуг сімейного лікаря.
- в неурядових організаціях, які допомагають людям, що живуть з ВІЛ та всім, хто зацікавлений в обстеженні.
Вони проводять асистоване тестування – дають людині тест-систему і пояснюють, як все правильно зробити. Тест можна взяти додому, щоб запропонувати партнеру. Також представники можуть супроводжувати людину в медзаклад для обстеження. Щоб знайти, де протестуватися у вашому населеному пункті, достатньо ввести запит у пошуковик.
- в спеціалізованих кабінетах "Довіра" і Центрах СНІДу. В кожній області і місті є організація, яка працює.
Скоро в Україні також запустять чат-бот, який допоможе скласти оптимальний маршрут, щоб пройти тест на ВІЛ. Посилання на нього додамо згодом.
Платні тест-системи можна купити в аптеках.
"Якщо про свій статус дізнатися на ранніх стадіях – це призведе тільки до антиретровірусної терапії. Тоді не потрібно буде лежати в стаціонарах, на крапельницях і вкладати кошти в те, що не завжди ефективне", – пояснює Ірина Раус.
Щоб знайти лікування від ВІЛ в Україні та за кордоном – є платформа та чат-бот #АРТпоруч. Для українців за кордоном також працюють спеціальні сервіси та сайти, які надають докладні інструкції.
Також, щоб отримати ліки, якщо ви ВПО, можна:
- зв’язатися зі своїм соціальним працівником з попереднього місця, щоб він підказав, як діяти;
- знайти на новому місці неурядову організацію, яка надасть соціального працівника, що допоможе зв’язати вас з медустановою.
При тому це доступно навіть якщо людина втратила документи. Хоча бажано мати паспорт на руках.
"В Україні два роки працює медична система, яка є базою пацієнтів із ВІЛ. І навіть якщо людина не має документів, будь-який лікар з доступом до цієї бази може відновити про пацієнта всі дані: схему лікування, де він стояв на обліку", – пояснює Олександра Виноградова.
Ліків в Україні вистачає, запевняють фахівці. Для цього, зокрема, працюють над новою дорожньою картою для пацієнтів і соцпрацівників.
"До нас кожен день звертаються пацієнти з ВІЛ-інфекцією з інших регіонів. Є соціальні працівники, супровід в доступі 24/7, вони живуть життям цих пацієнтів. ВІЛ-інфіковані пацієнти, як ніхто інший, мають допомогу та супровід. Ми говоримо, що соціальні працівники наче "няньки" опікують людей, що живуть з ВІЛ. При таких умовах взагалі складно не лікуватися", – вважає Ірина Раус.
Вплив війни на поширення ВІЛ
Бар’єри, які війна створила на шляху до боротьби з епідемією ВІЛ, можна розділити на гуманітарний, медичний і психологічний, пояснює Олександра Виноградова, технічна радниця проєкту USAID "Інновації для подолання епідемії ВІЛ".
"Гуманітарний – коли інфіковані люди в умовах війни опиняються на межі виживання, їхні турботи пов’язані з переміщенням, пошуком їжі, евакуацією, небезпекою від ракет. Тоді питання щоденного прийому пігулок відпадає саме по собі", – розповідає вона.
А переривати антиретровірусну терапію не можна, так як концентрація дози препарату заморожує вірус. В такому стані він не може розмножуватися, мутувати та знижується ризик інфікувати ще когось. Без надходження дози терапії, вірус починає формувати резистентність до тих препаратів, які отримував пацієнт. І ця схема лікування стає вже неефективною.
Медичний – руйнується медична інфраструктура, з країни виїжджають кадри, окупанти знищують або вивозять техніку, на якій проводять діагностику.
"В таких умовах (біля місць бойових дій чи окупації – "УП.Життя") люди відриваються від лікування, бо: А) це не пріоритет і для них, і для медичної системи; Б) – це складно зробити, навіть якщо б людина хотіла", – пояснює Олександра Виноградова.
Третій бар’єр – психологічний.
"Його ми спостерігали і в 2014 році. Мова про упереджене ставлення до внутрішньо переміщених осіб. ВІЛ і без того стигматизоване захворювання і, пересуваючись країною чи виїжджаючи за кордон, люди можуть приховувати свій статус, бо бояться, що їм відмовлять у житлі чи евакуації. Виходить, що ти переселенець плюс ти ВІЛ-інфікований", – пояснює експертка.
Через це, переміщення людей із ВІЛ складно відстежувати. Часто пацієнти, від’їжджаючи з одних місць, де були на обліку, не повідомляють про це своїх лікарів, зазначає Олександра Виноградова.
"Плюс загострюється проблема вживання алкоголю, наркотиків, і це часто призводить до незахищеного сексу", – додає вона.
За даними Центру громадського здоров’я України, щомісячно понад 3 000 ВПО, які живуть із ВІЛ, потребують послуг лікування на новому місці. А за прогнозами ВООЗ, кількість дорослих людей, які живуть з ВІЛ, котрі опиняться за кордоном може перевищити 30 000 осіб.
Лікарка-інфекціоністка Ірина Раус додає, що війна також збільшила кількість "аварійних" ситуацій, коли людина має контакти з кров’ю. Наприклад, теж маючи поранення на руках, надавати першу медичну допомогу пораненим від обстрілів без медичних рукавичок.
"На фоні того, що в країні війна, руйнування, люди втрачають дім, життя, близьких, бажання жити посилюється. Люди докладають зусиль, щоб зберегти своє життя. Для чогось же вони це роблять – значить, їх щось тримає. Тому потрібно обстежуватися і, у випадку позитивного ВІЛ-статусу, лікуватися", – вважає Олександра Виноградова.
Підготовка цього матеріалу стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та Надзвичайну ініціативу Президента США з надання допомоги у боротьбі з ВІЛ/СНІД. Зміст є винятковою відповідальністю Pact та його партнерiв i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.