Мисткиня Дар'я Кольцова: Надзвичайні ідеї приходять до мене на самоті та у дУші

1684
25 вересня 2017

Дар'я Кольцова - мисткиня, перформер, авторка інсталяцій і медіа-проектів, кураторка, чиї роботи апелюють до найболючіших та найуразливіших аспектів людського буття. ЇЇ роботи виставлялись не тільки в Україні, а й у США, Франції та Польщі. Даша курує чисельні виставки та фестивалі, зокрема ГОГОЛЬFEST, також вона володарка гран-прі конкурсу молодих українських художників МУХі і номінант Премії Пінчук Арт Центр (2015) з проектом "Архів випадкового слухача".

Пам'ятаю, як пішла готуватися до вступу в Харківську Академію Дизайну та мистецтв

Переді мною поставили гіпсове вухо. Мій дивакуватий викладач вирішив залишити мене на 4 години з цим вухом. Він нічого не пояснив, просто взяв і пішов. За ці 4 години я пережила, мабуть, весь спектр емоцій. А після він приходить і каже: "Треба ж було все робити зовсім по-іншому". "А як?" - питаю я, на що він робить декілька пасів руками, сказавши: "Ну ось так і ось так", і знову йде на 2 години. За два дні з цим вухом у мене вкоренилося розуміння, що я – повна нездара і мені потрібно ще багато вчитися для вступу. В результаті я навчалася на "Історії мистецтв", що виявилося найвірнішим рішенням. Сьогодні можу працювати з будь-яким матеріалом. Проте з тих пір - я не малюю.

 

Всі чернетки моїх робіт дуже смішні. Я зовсім не вмію робити ескізи. Натомість багато пишу. Коли я починаю роботу - не завжди знаю точно, як вона буде виглядати, часом вона сама веде мене. Все трансформується кожної миті, не вмію довго жити за розкладом, не можу працювати "з папірця та по схемі". Мої ескізи я нікому не показую.

 

У мене прискіпливий перфекціонізм. Я вважаю, що він допомагає розвиватися і без нього ніяк.

Життя гармонійне, а ми - не завжди.  Життя мудре, а ми - не завжди. Тому я намагаюся віддаватися процесу. Це потік. Коли ти починаєш його відчувати та довіряти йому, він виводить тебе саме туди, куди треба. Головне – не намагатися силувати життя, організувати те, що здається хаотичним. Те, чого ми боїмося, приховує найбільший потенціал для розвитку.

Бувають рідкісні дні, коли я прокидаюся і відчуваю апатію. Це трапляється, коли я виснажуюсь : багато роботи, дедлайнів, а значить і багато стресів. Такий день просто потрібно пережити, нічого не робити крім того, що приносить радість і енергія почне приходити. Просто дочекатись поки цей день пройде. Багато спати, смачно їсти та гуляти мовчки містом, яке любиш.

 

Найпростіший спосіб прийняти важке рішення - прийняти його швидко.

Людина створює себе сама, але, якщо я маю побудувати 700 квадратних метрів стіни - потрібно набагато більше рук. Масштабні проекти — це щось дуже особливе. На початку вони здаються неможливими, в процесі роботи я розумію, що ми вже не встигаємо, і в останній момент все складається. Часом це потребує надзусиль. Але це велике задоволення. Я можу задумати дуже  складний проект, але потім починаю все спрощувати, відмовлятися від зайвого. Зріла робота, це робота, в якій ти відмовляєшся від усього зайвого, в якій кожна деталь виправдана та немає випадкових рішень.

Я дуже нетерпляча. Мені потрібно все і зараз. І врешті решт я прийняла це в собі. Але народження проекту потребує терпіння. Найкращі ідеї визрівають та народжуються самі собою. Це процес, який неможливо пришвидшити. І не треба. Все трапляється вчасно.

Життя будь-якої людини – це надзвичайно. Вже рік я працюю над проектом про спогади. Я збираю їх як перли, занурююсь у глибини інших життів. Всі мої проекти побудовані на історіях. Кожен з нас – незвичайний: те, як ми живемо, розмовляємо, ледь помітні речі, які роблять нас особливими, от, наприклад те, як ви мружите очі. Часом я не можу слухати когось, тому що вся перетворююсь на споглядання.

Будь-яка людина має абсолютно неймовірні історії та призму, через яку вона  сприймає реальність. Саме це я шукаю навколо і роблю їх надзвичайність помітною для інших.

Я дуже забобонна людина. Зазвичай не розповідаю про плани та ідеї. І показую тільки тоді, коли вже все готово. Єдиний з ким я ділюся ідеями – Рома (Роман Михайлов, художник. – ред.). Він неймовірно талановитий художник. Але найчастіше він розносить мої ідеї вщент. Я пам’ятаю, коли запитала себе "якщо лише я вірю у свою ідею, чи цього достатньо?". І саме в той момент коли зрозуміла, що так, народилася як художник.

Художник – це професія, яка передбачає щось більше, ніж просто нестандартні думки та дії, міфологізовану "креативність". Це довгий шлях, мільйони непростих рішень, досвід, віра у себе, стійкість до критики та самокритичність, безкінечний пошук та щастя від подолання себе. Я щаслива робити те, що роблю. Ця професія дуже вимоглива, але вона дає мені абсолютну свободу досліджувати себе і бути собою. Це щось дивовижне.

Мене дуже наповнює і надихає самотність. Найбільш надзвичайні мої ідеї до мене приходять у дУші й на самоті.

 

Блокнот для мене - це функціональна одиниця, але думаю я саме у ньому. Гаджети всеодно невід’ємна частина мого життя.

Мій блокнот з чистими білими аркушами і в чорній обкладинці.

Чорний - це ідеальний колір. Я не підписую їх. І навіть намагаюся зберігати, хоча це погано виходить. Люблю скрізь забувати свої речі.

У блокноті я часто щось записую дуже хаотично - замальовую, роблю ескізи, пояснюю робітникам, як потрібно монтувати ту чи іншу конструкцію моєї експозиції. Я розказую, а в блокноті – замальовую, і виходять такі ось схеми-нагадування.

 Героїня втілює плани у телефоні

Правила Надзвичайного від Дар' ї Кольцової:

 
 

powered by lun.ua

Головне на сайті