СЕО бюро ARTKB Олександр Нестеренко: Ідея не вартує нічого – головне її реалізація

1711
17 жовтня 2017

Олександр Нестеренко - Засновник бюро розробок хардверних продуктів ARTKB. До компетенції Олександра, окрім розвитку бізнесу, входить інженерне проектування і дизайн продуктів. Сьогодні бюро розробок ARTKB єдине у своєму роді в нашій країні. Воно надає експертну допомогу молодим розробникам, допомагає стартапам і корпораціям створити власний продукт. Олександр киянин, закінчив Київський політехнічний інститут. Одружений, виховує чотирьох дітей

Мій батько був інженером. Він навчив мене проектувати. Після школи я почав йому допомагати — спочатку розробляв прості вироби. Потім ці вироби стали складнішими. Мені подобається, коли з ескізів і креслень продукт переходить у матеріальну площину, коли до нього можна доторкнутися й випробувати його.

Я пропрацював два роки у різних компаніях, на різних посадах і дечого там навчився. Під час кризи 2009 року мене було звільнено з компанії у першу чергу, як найбільш високооплачуваного фахівця. Я мав купу вільного часу і вирішив створити власний бізнес. Я не будував якихось точних планів, наприклад, якою має бути компанія через 5 років. Але чітко собі намітив шлях, свої дії і їх реалізацію. А далі просто почав працювати.

 

Одним із перших найбільших і серйозних був проект для компанії "Roshen". Ми розробляли продукцію для Музею шоколаду. Це були вироби з пластику: сувенірна продукція, канцелярія — все нестандартно, з унікальним дизайном.

Я раджу своїм клієнтам відмовитися від згубної звички бути перфекціоністами. Адже ідеалістам створити проект дуже складно.

 

Найголовніше бути розслабленою і спокійною людиною. Якщо людина нервує через найменші дрібниці, вона ризикує зійти з дистанції на середині шляху. Може здатися, що я жартую, але це дуже близько до істини.

Я не помічав, щоб у мене всередині був хаос. Я довіряюсь інтуїції і вірю своїм відчуттям. Таким чином я і приймаю рішення.

Вся робота залежить від команди. У нас колектив невеликий, і приріст співробітників відбувається дуже повільно. Адже ми шукаємо людей, близьких за духом, а не просто заповнюємо вакантні позиції.

Люди з моєї команди мають відповідати загальному критерію адекватності. Наприклад, якщо вони вчиняють у важливих ситуаціях так, як вчинив би я, або мені просто зрозумілі їхні мислення і логіка. Це основне. Звісно, ми зважаємо на досвід роботи та успіхи — все це має бути у комплексі.

 

Найбожевільніші ідеї спадають на думку одночасно багатьом людям. Я належу до тих, хто ідеї самі по собі не цінують. Адже ідея не вартує нічого, а має значення тільки шлях реалізації. Найголовніше — це реалізація і віра у свій продукт. Якщо вам здається, що ви вигадали щось унікальне, то я вас можу засмутити. Із великою вірогідністю саме це унікальне вже придумав хтось, і цей хтось, можливо, вже робить якісь кроки для втілення свого задуму. Тому просто вигадати — мало. Потрібно діяти.

Якщо я за щось беруся і вкладаю у це свій час і ресурси, то я не можу в один момент все це просто взяти й викинути, поки не побачу результат. Мені навіть фізично не хочеться сходити з дистанції. Найбільше лякають даремно витрачений час і ресурси.

 

Якщо я стикаюся з труднощами, це означає, що я на правильному шляху. Якщо ці блоки і протидії від Всесвіту існують, значить, я рухаюся правильно. Головне — не можна зупинятися. Будь-які труднощі, насправді, хороший знак.

Найбільші складнощі завжди пов’язані з комунікаціями між людьми. Люди є як головною рушійною силою проекту, так і його гальмом.

 

Я, як ледача людина, ефективно працюю під навантаженням. Спочатку я шукаю якісь проблеми на свою голову, а потім займаюся їх розв’язанням. Коли я ставлю собі цілі, я намагаюся зробити так, щоб не було шляху назад. Спалюю мости. Це не дає мені змоги розслабитися.

Озираючись довкола, я розумію, що дуже мало людей, які у нашій країні, у наших реаліях можуть займатися тим, чим займаємося ми. Це далеко не найпростіший спосіб заробити гроші. І робимо ми це насамперед тому, що нам ця справа подобається. А якщо нам це подобається, то ми робимо це добре.

Блокнот повинен виглядати приємно і симпатично. У мене є два типи блокнотів — маленькі, в яких я зрідка пишу і більше малюю, і великі — робочі формату А4 у клітинку. У них я щодня пишу і в кінці дня відриваю листок і викидаю. Маленькі ж залишаються. Я їх зберігаю, хоча ніколи й не переглядаю. Навіщо я їх зберігаю, сам не знаю. Як я вже казав — я людина ледача, мені просто ліньки їх викинути.

 

Саме для мене ґаджети зможуть у майбутньому замінити паперову версію блокнота.

Ручки також входять у моє поняття адекватності — вони повинні бути зручні й коштувати недорого. На бренди я взагалі не зважаю.

Правила надзвичайного від Олександра Нестеренка

 
 

powered by lun.ua

Головне на сайті