Колеса Народного тилу. Тест-драйв від сміливих й небайдужих

18
16 березня 2015

"Часто солдати дзвонять і кажуть: "Ця машина нам життя врятувала", – розповідають волонтери ініціативи "Народний тил" про авто, які постачаються на фронт.

Ці волонтери підтримують українську армію ще з липня 2014-го. Із часом утворились окремі напрями – "Медичний народний тил", "Крила народного тилу" (безпілотники), "Мистецький народний тил"( аукціони та продаж робіт відомих художників) тощо.

"Колеса Народного тилу" – особлива допомога, адже ці "нові колеса" для захисників знаходять та переправляють небайдужі українці у Великій Британії, Бельгії, Франції і тепер ще й Італії. Для всіх них найкраща винагорода – побачити світлини машин, що вже прибули на фронт і працюють.

Можливо, саме тому колесо Фортуни обертається так, аби врятувати більше життів.

Ланцюг допомоги з-закордону

По мірі того, як про "Народний тил" дізнавались, зокрема, за кордоном, люди все більше проявляли ініціативу.

Спочатку зголосились британські українці. Зв'язавшись з координатором "Колес Народного тилу" Денисом Багненком у серпні 2014-го, охочий допомогти землякам Олександр з Великої Британії реалізував перше транспортування машин.

Ці машини переганяли без автовозів. У Бельгії виникла поломка авто, на допомогу прийшов білорус Василь. А коли волонтери забирали полагоджену машину, зрозуміли, що знайшли ще одного "небайдужого". І навіть більше – друга. Так складнощі лише допомагали знайти людей, які ставали новими "ланками" ланцюга допомоги.

Наразі система транспортування авто з Великої Британії в Бельгію, а потім Україну працює як годинниковий механізм. Більшість тих, хто допомагає, працює в престижних іноземних компаніях. Для допомоги – час знаходять.

Олександр (UA-UK)

Усі волонтери називають Олександра "мозковим центром в Англії". Але, почувши такі слова на свою адресу, чоловік тільки більше ніяковіє: "Який там мозковий центр? Так вже трапилось, що я перший почав займатись. Взагалі нас більше 5 людей, кожного разу по-різному. Хтось більше, хтось менше. Це не так важливо. Може, тому що я постійно там, спілкуюсь з усіма, я став "центром". ".

Сам Олександр багато років прожив в Києві, за фахом газовик. Географія його роботи широка: Нігерія, Ангола, Венесуела, Алжир, Дубаї, Японія тощо.

Після стажувань лишився за кордоном, бо, додає, в Україні ця сфера – аж надто корумпована. Проте Олександр сподівається, що Україна могла б побудувати енергетичну незалежність на розвитку різноманітних проектів з природного газу, але це за умови підтримки уряду.

Активісти за кордоном попросили не називати прізвищ. Причина тут, звісно, не в страху. Олександр пояснює, що за всіма волонтерами ведеться таке-собі "полювання" – навіть його самого внесли в якийсь чорний список "як спонсора українського підпілля".

 Фото автора

Чоловік багато подорожує по роботі, тому намагалися навіть завадити йому отримувати візи: "Мені на всі ці переслідування фундаментально плювати. Але ми просимо не називати прізвищ, бо що тихіші ми будемо, то більше зробимо".

За часів Майдану Олександр передавав гроші та речі. Згодом активісти перейшли на приціли, техніку. З "Народним тилом" Олександр співпрацював і раніше, передавав біноклі, одяг, тощо. Але з часом авто стали актуальніші.

До вибору марки підійшли практично. В Англії "Landrover Discovery" не є машиною суперкласу – зазвичай, їх купують прості люди, цінуючи якісний дизельний двигун, у таку машину може сісти 7 людей, вагою вона сягає двох тон і тягти може стільки ж. Але з часом виникає проблема іржі. Зараз цим автівкам по 18-20 років, люди не хочуть тяганини з техоглядом, ремонт задорогий – тому британці продають їх по 1000-1200 доларів.

Головна принада автівки в тому, що вона пройде скрізь: "Вони як танк, відчуття таке, що проїхати можеш, де схочеш – і так воно і є".

Після перших транспортувань, наступні авто переганяли за допомогою автовоза.

Завдання потребувало витримки. Після роботи о сьомій вечора чоловіки їдуть з авто до парому через Ла-Манш, переправляють через канал, повертаються назад вже о сьомій ранку – і на роботу. Поступово збільшилась кількість авто, які відправляють за один раз: спочатку по 4, потім 5-7.

Частина людей в Британії працює над пошуком авто, інші поширюють інформацію та збирають кошти або допомагають усувати поломки. Хоча часто всі ці функції виконуються одночасно кожним.

Олександр каже, що якби були необмежені гроші, то можна було б купити все, а доти збирають доброчинні пожертви та допомагають самі: "Ми намагаємось взяти те, що тут називається "Value for money" ("Якість за гроші"), тобто машини, які найдешевші і в найкращому стані. По-перше, фінансові обмеження, по-друге, ненадійність нових моделей. Тому, якщо можна купити за ту ж суму 5 авто замість одного, так і робимо".

Щодо очікувань на майбутнє, каже, що зараз думає про наступні 5 машин. А якщо серйозно, то хоче й перемоги, й миру, але – не ганебного : "Якщо мир передбачатиме, що ми будемо колонією Росії, то для мене це не мир, не перемога. Тоді я не зможу повернутись. Дуже складно читати про те, що відбувається, бо я мало можу зробити.

І я вирішив, що замість читати все це, треба брати і робити щось для хлопців. І коли ти кожен день допомагаєш, то знаєш, що свою маленьку частинку вніс. І якщо нас буде таких мільйон, я вважаю, що ми переможемо.

Я думаю, що єдина причина, чому Путін нас не переміг – це не влада, а ми – Денис, Роман, Ви, я, це люди в Канаді, це якісь хлопці в Чернівцях, це всі ми… Плани прості – робити все, що можемо, поки це буде потрібно. І разом – до перемоги".

Завзяте подружжя (UA-UK)

Марк з дружиною працюють у школі у Великій Британії. У їх навчальному закладі продавали мінібус, тоді вони і вирішили придбати собі нові "колеса". Автівка кілька місяців постояла, не надто часто намотувала милі дорогами британських міст, а тому подружжя вирішило знайти шкільному бусу корисніше призначення:

"Він стоїть без діла, а якщо буде в АТО, він врятує хоч би одну людину…" – кажуть Марк з жінкою.

За долею земляків подружжя вчителів спостерігає та переживає з початку Майдану, співпрацювали з АвтоМайданом.

"Deep concern" їхні душевні пориви не обмежились: "Наше життя поділилось на "до" та "після" Майдану. І коли здавалось, що революція перемогла, почалось АТО. Ми живемо в тій самій війні, що й наші співвітчизники. Наше життя не буде таким як раніше.

Коли ти встаєш з ранку і розумієш, що в тебе є і хліб, і щось до нього, то думаєш про тих людей, що віддали все, що вони мали".

Після перших спроб допомогти Марк з дружиною розпочали таке собі міні-змагання в підтримці земляків. Дружина збирала кошти для купівлі потрібних речей, а чоловік відчував, що його частка теж не має баритись: "Вийшло, що вона допомогла, а я ні. Що я, не патріот? Я подумав: "Ну що я, не куплю приціл? – І купив 5", – пояснює Марк.

 Команда проекту "Колеса народного тилу"Фото: FB

Загалом чоловік придбав 5 снайперських прицілів, 4 біноклі і прилад нічного бачення – все з власне зароблених. Нещодавно дружина Марка десь на форумі прочинала про потребу в ковдрах і вже активізувала всіх знайомих для збору та відправки. В авто, які відправляють для "Колес" – багато додаткових речей.

Щодо прізвищ та фото подружжя погоджується зі словами активіста Олександра –"краще робити тихо", бо не для імен все роблять.

У жовтні 2014 року завзяте подружжя поїхало в Україну і вийшло на "Колеса Народного тилу". А ті вже сконтактували Марка та дружину з іншими небайдужими українцями за кордоном, що якраз налагоджували систему постачання автівок.

Перша перевезення за участі Марка стало підтвердженням, що нові ланки в транспортуванні – тільки плюс. До цього процес ускладнювався тим, що в один бік їхати було можна, а після переправлення авто через Ла-Манш, повертатись назад треба було на велосипедах по 60 кілометрів. Ніч, дощ або сніг та траса…

Подвійний англійсько-бельгійський кордон та перевірки були зайвим привітом не розслаблятись. Прикордонники роздивлялись, простукували кузов. Крім цього, траплялись запізнення на паром, додаткові витрати, проблеми з погодними умовами, тощо. "Але ми ж разом", – згадує Марк.

Після нічної мандрівки зранку треба мчати на роботу, хоч би встигнути кинути речі вдома й бігти на уроки, каже Марк: "Я годинку на паромі покемарив, зранку приїхав, але ж очі злипаються, а це школа... Був випадок. Я музику викладаю, а дитина грає, ну так нудно. Я закрив очі і провалився в сон. А потім прокинувся, а дитина замовкла та на мене уважно дивиться".

Задля купівлі речей для армії чоловік вже привчився до певної економії у всьому. Під час одного з візитів до України мав лікувати зуби. На Батьківщині вийшло зробити набагато дешевше. Тому все, що лишилось – пішло на тепловізор та біноклі.

Марк додає, що до Олександра багато людей звертається, але він до всіх ставиться з особливою увагою. Найбільша довіра до тих, кого порадили волонтери "Народного тилу": "У нас як секретна організація, ми не можемо всіх брати", – пояснює активіст.

Дружина Марка жартує: "Я англійцям даю уроки російської мови, а потім купую різні речі на підтримку української армії".

В школі, де працює подружжя, багато проросійського контингенту, для якого український прапор – червона ганчірка перед биком. Тому політичні розмови – тема нон-грата. Марк з жінкою отримують неприємні повідомлення в соцмережах і навіть більше – їх закликають підтримувати Новоросію.

Вони вже бачили фото з машинами, що працюють в АТО. Для всіх доброчинців побачити авто, яке вони ж переправили – найприємніший фідбек: "Ми вибрали те, чим можемо допомогти. Ти бачиш, що ось, це та машинка, що ми перегнали, хлопці її ще й бронею обладнали. Головне, що тут за кордоном знайшлись такі однодумці, які вирішили зробити те маленьке, що в їхніх силах.

Ти зараз можеш бути в будь-якому місці і не знаєш, де війна починається, а де закінчується. А коли буде перемога, то ми всі зустрінемось".

Петро (UA-UK)

"Коли почався Майдан, я як захворів, не міг спати цілими ночами, дивився трансляції. А потім Крим… Я навіть дзвонив на кримськотатарське телебачення. Хотілось підтримати людей".

Сам родом з Львівської області, у Великій Британії він вже близько 16 років. Петро колись навчався в Криму. Згадує, як повернувся з армії не хотів висіти у батьків на шиї, тому прагнув вчитись подалі, але не знав куди йти. Взяв мапу, покрутив три рази та ткнув: "Відкрив очі, дивлюсь – Крим. Я тоді не знав, чи є там медінститут, почав у довіднику шукати. Дивлюсь, точно є".

 Фото: FB

Петро додає, що в Криму лишилось багато знайомих. Чимало з них перейшло на бік росіян, тому з ними він більше не спілкується.

Бачачи погіршення ситуації в Україні, чоловік почав шукати спробу допомогти, дізнався про роботу волонтерів, сконтактував, а там далі вже зв'язався з Олександром.

Перше, що зробив – переказав гроші на допомогу зі словами "ось, скільки можу". На той час чоловік вчився в британському коледжі, мав вільний час і допомагати хотів дієвіше – купляти та переганяти авто.

Петро переконаний, що занадто дорогі авто й непотрібні, бо, на жаль, там, куди прямують авто, вони довго не працюють: "Лендровери добрі, бо у них сильна ходова, вдвох можуть навіть танк витягти".

Одну з автівок Петро сам виграв на аукціоні за 500 фунтів, підлагодив, і зчепивши дві машини, повіз на паром. Назад – на велосипеді, але каже, що 60 кілометрів – це недалеко…

Петро додає, що зараз має менше часу, встає о 5 ранку, а повертається о 8. Попри це прагне продовжувати допомагати, бо миритися з ситуацією в Україні нема сил: "Миру з Росією бути не може. У них в крові когось принижувати, на комусь виїжджати, когось тримати в рабстві".

Сергій (UA-UK)

"Кожен шукає місце, де може отримати максимальний результат порівняно з витраченим часом та зусиллями. Я обрав "Колеса", бо вони були найбільш актуальні. Про Романа я прочитав статтю на "Українській Правді", звернувся напряму. Спочатку були біноклі, потім шоломи, одяг, а згодом взяв контакти земляків з Англії. Так і підключився", – каже Сергій, який вже близько чотирьох місяців допомагає з перегоном машин.

Програміст Сергій каже, що співпраця з "Народним тилом" для нього та взагалі для всіх активістів – надзвичайний досвід. На перші дві авто він зібрав по 150 фунтів зі знайомих, потім відвіз машини в Бельгію. На перевезення вночі Сергій не жаліється, навіть бачить переваги – дешевше і менше трафіку.

Батьки хлопця були трохи скептично налаштовані щодо пожертв та волонтерства. Але фотозвіти "Народного тилу" показують, що зусилля українців за кордоном не марні: "Дуже важливо розуміти і бути впевненим, що результат праці йде туди, куди має йти. Довіра пріоритет, бо якщо люди дізнаються, що хоч 10% йдуть не в тому напрямку, то просто перестануть брати в цьому участь".

Фідбек дійсно має надзвичайну роль і дуже надихає Сергія та його, як він сам каже, "однодумців".

Ще під час Майдану хлопець переказував гроші. Але зараз, коли він сам сприяє, відчуття інші: "Моє переконання – робити свій внесок по мірі можливості та за необхідністю. Зараз я відчуваю, що дійсно щось роблю".

Василь (BY-BE-UA)

"Ми з дружиною зібрались, взяли їжу, одяг, ковдри – поїхали. Авто взяли на ремонт, а хлопці поїхали в Антверпен, де забирали інше спорядження. Хлопці були горді, сказали, що все у них є, а ввечері надіслали смс "Дякуємо, курка була смачною", – згадує Василь про своє приєднання до "Колес Народного тилу".

Білорус та політичний емігрант Василь зараз живе у Бельгії. Він з першого ж дня Майдану підтримує Україну. Василь народився в селищі Волнухіному Луганської області, де зараз війна. Мама йому розповідала про бабусю-українку, яка спілкувалась лише рідною мовою. Ріс та дорослішав чоловік у Білорусі, але каже, що українське коріння та любов до волі все життя з ним.

Василь пережив чисельні переслідування за погляди та переконання. У 2004-му став керівником місцевої організації Білоруської соціал-демократичної партії Микалая Статкевича, політика, який став ідейним натхненником та прикладом для Василя. Наразі Статкевич відбуває строк через політичні мотиви. Востаннє Василь бачився з ним в Брюсселі в 2008-му.

До президентських виборів на фірмі дружини Василь виготовив футболки з надписом "Скажи дурню ні". КДБ завело кримінальну справу, Василю загрожувало від 4 років. За два тижні до арешту вони з дружиною встигли поїхати і отримали політичний притулок у Бельгії.

Василь каже, що для нього це було школою життя, тому не міг стояти осторонь, коли була потрібна його допомога для України: "Ненавиджу лицемірство, несправедливість, цинізм, брехню. Як я міг лишатись на дивані? Те, що робить Московія на українській землі – над-лицемірство та над-несправедливість. І поки маємо змогу, будемо допомагати, чим зможемо".

Коли Василь побачив повідомлення у ФБ, що в українців у Бельгії зламалось авто, довго чекати не став. Поїхав, зустрів хлопців з "Колес", прямо на місці почав лагодити гальма, через які і виникла проблема, перегнав авто до себе, аби згодом передати в Україну.

Наступна зустріч з українцями не забарилась, вже за кілька тижнів подзвонили, сказали про нову партію авто. Під час транспортування Василь познайомився зі співзасновником "Народного тилу" Романом Сініциним та іншими волонтерами, а ще зрозумів, яка нестерпно важка війна:

"Я усвідомив, наскільки це страшно – "війна". Це не кіно, це реальні вибухи, коли непереборна сила розриває землю та будівлі, а смерть відбувається у тебе на очах. Рома тоді сказав: "Це два різних життя – до війни та під час. Життя – на дві частини".

Прагнення українців підтримати Батьківщину не може не захоплювати Василя:

"Пам'ятаю, як Олександр дістав мобільний та каже, що йому тут фото надіслали, як жорсткий зчеп роз'єднати. Це дивовижно, адже волонтери мало знають про роботу з авто. Сашко – математик, Марк – музикант, Сергій – програміст. Петро – медик. І всі ці люди, яких підняла ідея свободи, роблять діло, яке їм зовсім невідоме. Саме тому Україна переможе".

Василь також розповідає про велику кількість людей в Бельгії, які допомагають, чим можуть. Серед них багато не лише українців, а й людей інших національностей. Наразі чоловік вже домовився з директором одного з бельгійських магазинів, аби робити допомогу для "Народного тилу" – від фінансової до просування інформації про ініціативу.

 Фото автора

Своєчасне стикування автовозів з машинами з Великої Британії та того, що далі забере їх на Україну – це досить складний процес, каже Василь, бо він і тут прагне зекономити на податках, паромах, паливі та більше гуманітарки закупити.

Крім того, Василю нелегко, коли закликає інших долучатись, бачити недовіру. Багато людей вважає, що це він для себе, для продажу.

Василь переконаний, що поширення інформації про роботу волонтерів – крок боротьбі з недовірою та непорозумінням. Але важливо правильно ставити акценти: "Треба показувати, як Україна захищає Європу від агресії Росії за свій рахунок, за рахунок українського народу. Затишне життя бельгійського фермера чи директора, англійського вівчара, європейського міністра закінчиться з появою першого ж зеленого чоловічка.

А ще потрібні статті про реальний стан речей, про менталітет росіян, щоб всі зрозуміли і злякались".

"Колеса" в "Народному тилу"

До офісу "Народного тилу" прямуємо на машині, яка вже побувала в АТО та повернулась "на ротацію". За кермом – Сергій Мороховський . Разом з Надею Давидовою та Денисом Багненком вони втрьох координують "Колеса Народного тилу".

На стоянці біля волонтерського офісу стоять камуфльовані авто. "Давно воює, неодноразово повертався, бився, ремонтувався", – ніби про солдата розповідає Сергій, показуючи на одне з найперших відправлених авто.

Денису страшно згадувати, як солдатам було виживати без нормального транспорту: "У прикордонників були величезні БТРи. Після двох-трьох підбитих машин, вирішили взагалі відмовитись від них, не наражатися на небезпеку. Виконувати обов'язки треба, а робити це нема на чому. Відповідно, накази не виконуються або виконуються на 20-30 відсотків".

В АТО переважно важка, неповоротна техніка, а ще УАЗи, яким по 30-40 років, і невідомо, скільки ще протримаються.

На сьогодні "Колеса" з допомогою українців за кордоном направили в АТО 59 машин – джипи, буси, вантажівки, 5 машин Швидкої допомоги. 9  авто – готові до відправки і їдуть на фронт найближчими днями. В роботі знаходяться 15 машин, серед них –2 машини швидкої допомоги.

Нещодавно волонтери отримали 2 швидкі. Юрій, що зараз мешкає в Італії, зголосився допомогти. Сам знайшов машині, посприяв з оформленням. Одним з меценатів також став театр "Чорний квадрат".

Специфіка тюнінгу

Щойно машини прибули з Європи в Україну волонтери вирішують питання з документами, ремонтують, обладнують та за потребою бронюють автівки на СТО. Наразі зголосились вже більше 5 станцій в Києві, кожна спеціалізується на певних типах машин. Щодо коштів – по-різному: хтось навідріз відмовляється, інші беруть якусь плату. Без бронювання на ремонт авто йде додатково 5-7 тисяч гривень.

Часто авто готують під визначене завдання конкретного підрозділу. Якщо для прикордонників, то треба забронювати. Якщо для розвідки – то поменше модифікацій, якщо для зв'язку – особливе оснащення.

З машин прибирають килими, та все, що може завдати шкоди людині у разі пожежі. Навіть зі стелі зайве познімали. Всі авто позбавляються зайвої електроніки, нічого не блимає, не привертає уваги. Знімають всі стандартні бампера і обвіси, ставляться силові трубні, щоб можна було легко витягнути машину в разі такої потреби, а також вони дають змогу проїхати ділянки бездоріжжя з перешкодами типу невеликих дерев, кущів тощо.

Кілька місяців тому до проекту приєднались група хлопців, які стали важливою ланкою в ремонті авто в Україні, бо добре знаються саме на Land Rover-ах.

"Колеса" дещо беруть з автоспорту, наприклад, посилену підвіску – хтозна, з чим доведеться стикнутись… Кожне авто перед відправкою в обов’язковому порядку комплектується додатковими запчастинами, запаскою, домкратом, тросом для буксиру і іншими необхідними аксесуарами для експлуатації автомобіля у важких умовах бездоріжжя.

Над дизайном машин творчо попрацював маляр на одній з СТО, ще й автограф лишив – у вигляді тризуба. Загалом обрали два візерунка, які вже підтвердили свою славу і практичність. "Наші машини вже впізнають", – сміється Денис

Номери ставлять частково, інші катаються на особливих – на кшталт "ПТН ПНХ". Іноді машини зупиняють, але це з цікавості. За їх виглядом не складно зрозуміти, куди вони прямують.

Всі авто, що переправляються для солдатів, набиті гуманітаркою – від матраців до носилок. "Їде машина, чого б не взяти", – кажуть волонтери.

Денис Багненко підкреслює, що волонтери постійно підтримують зв'язок з солдатами, а тому можуть не лише переправити поламані авто з фронту, а й передати додаткові речі. На ремонт поверталось вже більше половини машин.

Передавати допомогу волонтери намагаються особисто, щоб точно в руки. З машинами в цьому плані легше: "Це ж не голка і не тепловізор, який в рюкзак можна покласти", – жартує Денис.

Загальна вартість "відтюнінгованої" машини пиблизно 4 тисячі доларів США. Таке авто – ласий шматок для шахрая. Бували неприємні кейси, коли командири хотіли присвоїти автівку собі, але на бажанні їхнє прагнення і закінчувалось. Не для того ці авто стільки проїхали, щоб потрапити не в ті руки.

"Невипадкова випадковість"

Під час нашої розмови до нас підходить Вадим Шевченко, кур'єр, що возить вантажі на фронт. Чоловік показує папірець з номером телефону: "Ось цей чоловік хоче віддати свою машину". На що Денис з усмішкою каже: "Ну от, Ви можете бачите процес отримання автомобіля".

"Моя розбита машина стояла на станції. Коли ми приїхали її забирати, один хлопець сказав: "Я бачу, що це волонтерська машина. Тому, от, я подивився, у мене теж стоїть авто, яке я хотів віддати", – розказав Вадим.

Доброчинцем виявився один прибалт. Для європейців ці машини не являють цінності. Загалом від іноземців надходить багато допомоги, зокрема, йдеться про прибалтів та поляків. "Це ті, хто відчули на собі агресію Росії", – відмічає Денис.

З фронту в "Тил"

В офісі "Народного тилу" кипить робота. Тут зустрічаю співзасновників ініціативи Рому Сініцина та Олексія Сіхарулідзе.

Олексій щойно повернувся з фронту, відвозив авто та гуманітарку, як завжди, під сильним враженням: "Найбільше мені запам'яталось з того, що я бачив – це те, що дуже жаліються, коли бачать, що відводять важку артилерію, вони на неї дивляться чи не зі сльозами: "Нехай вона постоїть, ми не будемо стріляти"...

Нема довіри до тієї сторони. Ми зараз відведемо, а це беззахисна територія"

Олексій каже, що найбільша винагорода – щирі посмішки солдатів: "Солдати радіють, як діти, і це якимось дрібничкам – наліпкам, дитячим листам. Ці брудні бородаті обличчя стають як у дітей. Це радує. А ще вони весь час намагаються мені щось дати. Не знаю, навіщо вони це роблять".

Рома Сініцин теж говорить про те, наскільки вражений, як їх зустрічають захисники: "Реакція позитивна, радіють, це не просто машина, "щось їздити чи возити" – вони виконують конкретні, дуже серйозні задачі. Якщо це реанімомобіль, то фактично життя спасають. Машини під евакуацію – це позашляховики, які можуть вивезти з поля поранених, а потім при транспортуванні їх далі вивозять в реанімомобілі".

"Колеса" на згадку

Роман показує календарі з автівками "Колес". Гроші з продажів йдуть на ремонт, обладнання, комплектацію машин в рамках проекту КНТ. "Ми всі не автомобілісти, але так вже сталось, що нас ці машини об'єднали. Ми навчались на своїх помилках, але й намагались їх не допускати, бо кожна помилка може коштувати життя", – каже Надя Давидова, що опікується календарями "Колес".

Сама дівчина прийшла в "Народний Тил" ще влітку з проектом "Фото Патріота", ініціативою, яка також збирала кошти на підтримку армії. Люди фотографувались і давали на допомогу стільки, скільки вважали за потрібне.

Сама Надя не фотограф, але зібрала команду людей, що хотіли безкоштовно працювати. "Фото Патріота" у Києві стало продовженням ініціативи, створеної у Луцьку фотографом Іриною Мельник.

У Наді виникла ідея робити календарі авто. Разом з іншими активістами вона почала поширювати інформацію про нестачу машин на фронті: Це якось пройшло повз. Люди чомусь вважали, що Міноборони забезпечує армію нормальним транспортом, що хлопцям є на чому їздити. Та ситуація з автомобілями на фронті в рази гірша, ніж з формою, аптечками тощо. Ми вирішили звернути увагу суспільства на цю важливу проблему".

 Всі 100% зібраних коштів підуть на купівлю і переобладнання машин для українських військових. Фото: FB

З продажу календарів першого тиражу виручили 130 тисяч гривень, на що вже купили машину: "Ми вирішили, якщо не виходить просто збирати гроші, то треба щось продавати, і так, щоб людям щось лишалось на згадку. Звісно, ніхто не хоче пам'ятати війну, але вона є зараз. Ми сподіваємось, що вона закінчиться. Цей період складний, але і дуже важливий для України".

Своїм проектом Надя з волонтерами хотіли показати, що українці настільки консолідовані, що вони купують хлопцям професійні, броньовані авто: "Ми прагли показати авто, людей, і що машини – це як люди. Кожна автівка дуже самобутня, має свою історію. Ми їх називаємо "машини Героїв".

Колеса Народного Тилу - facebook.com/kolesanarodnogo

Приватбанк - 5168 7420 1479 0848 (Багненко Денис) Paypal - moneyforukraine@gmail.com

Приходи - http://cardstats.com.ua/event/30 

ЗАКОРДОННІ ПЕРЕКАЗИ НА БАНКІВСЬКИЙ РАХУНОК (всі валюти):

Отримувач: DRUSTVO OBERIG Призначення платежу: CHARITY Банк: ABANKA VIPA d.d. (Slovenia) SWIFT: ABANSI2X IBAN: SI56051008013876230