"Боюся, що тата вб'ють на війні". Як говорити з дитиною про страхи і допомогти сприйняти реальність

10188
18 червня 2022

Українки з дітьми у безпечних місцях часто почуваються у пастці. Крім провини вцілілого, може з'являтися занепокоєння та тривожність за близьких, які залишилися в окупованих місцях або перебувають на фронті. 

Як малі діти, так і підлітки можуть переживати ці емоції – хтось буде плакати, хтось перестане їсти, а хтось зовсім замкнеться у собі. 

"Що робити, якщо дитина плаче, бо боїться, що тата вб'ють окупанти? Як заспокоїти та допомогти їй?", – запитав наш читач у рамках спецпроєкту "Запитай Життя".

"Українська правда. Життя" вирішила знайти відповідь на такі запитання:

  • як розпізнати страх у дітей різного віку;
  • як працювати зі страхом;
  • як підготувати дітей до трагічної звістки про загибель батька.

Розібратися в цій темі нам допомоглипсихологи Роман Зіненко, Наталія Пашко та Інна Куба.

Нагадаємо, у форматі AMA (ask me anything) ви можете поставити нам будь-яке запитання в Google-формі й ми знайдемо експерта, який на нього відповість.

Наприклад, ми вже пояснювали:

Як заспокоїти наляканих і стривожених дошкільнят

"Якщо дитя каже: "Я боюся, що тата вб'ють окупанти", значить він чи вона розуміє небезпеку, що таке війна і що коїться навколо.

Тому дитині завжди треба говорити правду. Форма та глибина подачі має відповідати віку. До 4 років, щоб приборкати дитячу істерику, достатньо її переключити ", – пояснює Роман Зіненко.

Терапевтка Інна Куба поділилась схемою роботи зі страхом, який перейшов в істерику:

  • приборкати емоції;
  • повернути фокус на тіло;
  • висловити переживання через арт-терапію.
 Ілюстративне фото. Автор: 371819 / Depositphotos

Добре працюють прості вправи, які дозволяють повернути дитину з її страхів про майбутнє в момент "тут і зараз". Наприклад, порахувати кількість предметів одного кольору чи форми, потупотіти ніжками, змахувати руками як крилами тощо.

"Найголовніше, щоб дитина зрозуміла, що вона може контролювати емоції та самостійно їх здолати", – пояснює вона. 

Після цього можна намалювати страх і тривогу, а тоді розтоптати її, розірвати, таким чином показуючи, що її можна здолати. 

У критичні моменти можна дитину обійняти, але лише з її дозволу, зазначає Інна. Бо примусовий тілесний контакт може сприйнятися як свого роду насилля. 

Терапевтка зазначає, що матері треба підтримати дитину, бути поруч та пояснити ситуацію. Якщо сім'я віруюча, то можна запровадити традицію звертатися до вищих сил, молитися. 

Жінка має ініціювати та транслювати віру, що тато і ЗСУ переможе. Важливо пам'ятати, що діти цього віку добре зчитують мікроемоції. Тому в цих висловлюваннях має бути чітка, щира та беззаперечна позиція.

Наприклад, намалювати 2 дракони, де один – Україна, і він перемагає. Тато допомагає цій тварині захищати свій дім. Або малювати амулети, магічні мечі, плащі – символічні предмети, які на думку малечі, додадуть захиснику суперсили та приведуть його до перемоги.

 Ілюстративне фото. Автор: YAYImages / Depositphotos

Психолог Роман Зіненко пропонує ще спонукати дитину помислити про те, що робить тато.

"Мама має пояснити, що він пішов нас захищати. Це можна подати в форматі казки, бо дитині так легше сприйняти. 

Важливо закцентувати, що тато пішов на війну через те, що він нас настільки любить. Саме нас (дитя і маму), а не країну, не бабу Галю.

Бо в цьому "я боюся" може бути не конкретний страх смерті батька, а того, що він "мене не любить" і пішов", – пояснює Роман. 

Наталія Пашко додає, що діти дошкільного віку мислять категоріями дій. Тож коли їм кажуть "все добре, тато скоро повернеться" – вони цього не розуміють. У них є лише "зараз".

"В момент істерики дитина може вас не чути, а ці "заспокоєння" будуть ще більшим подразником. Тому що для дитини дошкільного віку часова категорія "незабаром" незрозуміла", – розповідає вона.

Замість того дитячий психолог також радить подивитися фотографії, відео або, якщо є можливість – зателефонувати по відеозв'язку. Або показати дії – я дзвоню татові, але він поки що не бере трубку. 

"Найбільша помилка батьків – думати, що дитина ще нічого не розуміє. Все вони розуміють і бачать. Дитя зчитує емоційний стан дорослого, з яким має більш міцний зв'язок. 

Тож якщо він переживає і про це не говорить, то дитина помічає дуже тонку моторику психіки емоцій. Наприклад, мама поплакала та вийшла до малечі усміхненою, дитя відчуває емоційний дисонанс", – розповів психолог Роман Зіненко.

Мамі варто зізнатися, що їй сумно. Тоді дитина зрозуміє, що вона з цими емоціями не сама.

Читайте також: Як підтримати близьку людину на війні. Поради психологів

Як проявляють свій страх діти молодшої та середньої школи

Діти віком від 6 років вже активніше встановлюють причинно-наслідкові зв'язки. Тому свої страхи вони можуть пов'язувати з певними подіями або вважати винними себе у тому, що сталося.

"Наприклад, якщо вони бачили загрозу, то починають боятися, що це може статися. І якщо їм щось пояснюють, вони беруть провину на себе. "Це я тата не слухалася, і з ним щось сталося". Тобто "я – погана, я – винна". 

Друга реакція – вони намагаються триматися. Якщо я буду молодцем, триматися, то з татом нічого поганого не станеться. У них зберігається магічне мислення, що вони мають владу над чимось", – розповідає Наталя. 

Найчастішою помилковою реакцією батьків вкладається у фразу "ти маєш триматися і тата не засмучувати, він і так там воює". 

Наталя Пашко зазначає, що треба пояснювати дитині реальну ситуацію. Наприклад: тато не дзвонить не через тебе, а тому, що у нього немає зв'язку. 

Закцентувати на двох моментах. Перший, що це не їхня вина. І друге – що всі емоції – це нормально. Навіть агресивність. Але проживати негатив за правилами: не нашкодити собі та промовити те, що хвилює. 

 Ілюстративне фото. Автор: doble.dphoto / Depositphotos

"Діти у 10 років, наприклад, вже вміють користуватися інтернетом. За 3 місяці війни у них змінились навіть ігри – блокпости, військовий стрій, традиція співати гімн. Це свідчить, що вони добре орієнтуються у тому, що відбувається", – зазначає Роман.

Експерт додає, що можна пробувати також відволікти дитину. Можна вигадувати казки, захист, щось малювати. 

Важливим нюансом є те, чи встиг батько попрощатися перед поїздкою на війну. Для  дитини важливо оце персональне пояснення від тата та те, що він пообіцяв (приміром, дзвонити раз на тиждень або приїхати на день народження).

А ще можна подивитися на карті, де саме воює батько. Наприклад, він зараз служить у Києві або Черкасах. Порівняти, чи це далеко до бойових дій. 

"Якщо дитині 10 і більше років, то можна пояснити, що розташування певних підрозділів – це таємниця. Якщо ж тато є десь, де проходять бойові дії, то варто видавати лише офіційну інформацію. Тобто не плітки, а підтверджені дані від командування", – пояснює психолог.

Як розпізнати, що підліток боїться, що тата вб'ють окупанти

Підлітки можуть не показувати свого страху. Натомість вони можуть брати додаткову відповідальність (наприклад, взяти на себе роль дорослого), щоб "втекти" від реальності та внутрішньої тривоги.

Якщо підліток надто довго намагається бути "стійким", тим йому важче. Щоб понизити ступінь психологічної напруги, тінейджери можуть робити собі порізи у непомітних місцях. 

Зрозуміти, чи дійсно ваша дитина боїться, що тата вб'ють окупанти, можна лише одним способом – говорити про ситуацію, емоції та переживання.

 Ілюстративне фото. Автор: HayDmitriy / Depositphotos

"Потрібно запровадити традицію щоденних годинних розмов. Щоб показати, що мама поряд, їй теж може бути страшно і не треба грати у "стійкого солдатика", – підкреслює Наталія.

Вона додає, що підліткам треба дати можливість виговоритися. Усі емоції, які вирують всередині, мають вийти словами назовні. 

Дорослим дітям також критично важлива тактильність. Хоча вони можуть соромитися про неї говорити. Тому іноді добре спрацюють обійми, а часом потрібна мовчазна прогулянка. Це теж може знизити рівень стресу від думок, що тата можуть вбити росіяни.

Ще одним важливим "пазлом" у картині світу – спілкування з однолітками. Тому не варто обмежувати підлітка в цьому. Навіть якщо це спілкування у соціальних мережах чи іграх. Вони намагаються врятуватися від нової некомфортної реальності.

Якщо ж підліток надто замикається в собі та призупиняє усі комунікації із зовнішнім світом, варто звернутися до психолога за допомогою.

Читайте також: Бігла в укриття за 2 години після пологів. Три історії материнства в умовах війни

Страх справдився: як пояснити дитині про смерть

У розмові про смерть важливо, хто і як це скаже. Психолог Роман Зіненко радить, щоб це сказала близька людина, яка потім буде поруч з цією дитиною. 

"Розмова має бути в безпечному місці. Наприклад, якщо сказати їй про це в парку на прогулянці, дитина може втекти чи зупинитися і плакати. Спрогнозувати реакцію зможе тільки той дорослий, який добре знає дитину.

Якщо ж батьки не знають, як це зробити, варто звернутися до дитячого фахівця. Він підбере оптимальний меседж, зокрема як і що сказати", – пояснює спеціаліст.

Треба бути готовими до того, що дитина буде плакати, істерити, бити того, хто це сказав. Вона буде заперечувати, злитися на ситуацію.

"Коли дитина плаче і висловлює свої емоції – це добре. Бо коли вона мовчить і входить в емоційний ступор  – це свідчить про замороження емоцій з різних причин. 

Тому наголошую: варто казати правду, не ховати емоції та називати їх. Бо якщо дитя бачить, що батьки не проявляють хвилювань, то й вона табуюватиме їх. Може виникнути невроз, накопичення почуттів, які дитина не може висловити",  – продовжує Роман.

 Ілюстративне фото. Автор: Dmyrto_Z / Depositphotos

Варіантів для подачі інформації про смерть тата є чимало.

Наприклад, для дошкільнят та школярів можна подати цю новину у формі гри чи казки. Пояснити, що є містечко, в якому жили горобці. Коли на місто напали, тато-горобець пішов захищати своє гніздечко. Але – загинув. 

Такою казочкою можна підготувати дитину. Вона розуміє, що це не з її сім'єю, але так може статися. 

"Про смерть батька можна подати, що він – герой, який загинув захищаючи нас. Але тепер він захищає нас в небі. Якщо ж це християнська сім'я, то сказати, що тепер ми маємо свого ангелика на небі, який буде нас захищати", – пояснює психолог. 

Підлітків можна підготувати більш реалістичною історією, але не про власну сім'ю, а про якусь іншу. Тоді дитина розуміє, що таке може статися і з її татом.

Для цього усвідомлення треба дати час, а тоді повідомити трагічну звістку.

Ймовірно, школярі та підлітки вже чули щось про похорон. Тож пояснити їм простіше, проте реакція кожної дитини на горе буде унікальною.

Вікторія Андрєєва, УП.Життя

Читайте також: Як залишитися людиною під час війни: 13 запитань психотерапевту





Головне на сайті