Українська правда. Життя

Не на часі? Чому мистецтво "між двома революціями" знову говорить про наше сьогодення

Sat, 26 Sep 2026 16:00:00 +0300

КУЛЬТУРАSat, 26 Sep 2026 16:00:00 +0300 Після звільнення з російського полону правозахисник Максим Буткевич ділився своїми враженнями про повернення в Україну. На запитання журналіста Радіо Свобода про ситуацію з правами людини в країні він відповів таке: "Я не знав, що відбувається насправді в країні, тому будував собі найкращий можливий сценарій і гірший можливий сценарій. Я очікував, що буде набагато більше обмежень, ніж воно насправді є: і щодо свободи висловлювання, і щодо свободи мирних зібрань". У приватній розмові в колі друзів я особисто чула від Максима про його страх: а раптом він повернеться в авторитарну країну, якої не впізнає? І про те, як радості згодом не було меж, коли він побачив суспільство, яке попри війну і далі продовжує внутрішню боротьбу з різними суспільними проблемами. Незважаючи на воєнний стан, в Україні вже два літа поспіль відбуваються протести проти дій влади, з якими українське громадянське суспільство не згодне: у липні 2025-го ейфорія від протестів за незалежність антикорупційних органів НАБУ та САП немов повернула нас в часи революцій; у липні 2026-го люди вийшли знову – тепер проти змін в Міноборони та за зміни в Генштабі. Читайте також : Фото Сила картонок: популізм і протест під Театром Франка Цього ж таки літа 2026 року Дослідницька платформа PinchukArtCentre демонструє виставку "Не питаючи дозволу", що звертається до мистецьких робіт 2004-2014 років, які тепер називають "періодом між двома революціями". РЕКЛАМА: Центральною темою виставки є тіло і те, як митці й мисткині того періоду осмислювали й використовували його у громадянському й політичному вимірі. У тексті до виставки "Не питаючи дозволу" кураторка Дар’я Шевцова згадує кейс цензурованої виставки 2012 року "Українське тіло" в Центрі візуальної культури НаУКМА, а в самій експозиції представлені деякі роботи, що були показані на "Українському тілі" – як-от серія малюнків "Моє порно – моє право" Анатолія Белова, що була відповіддю на спроби держави насильницьки втручатися у приватне життя, чи фотопроєкт "Своя кімната" Євгенії Бєлорусець, що задокументував вимушено приховані через загрозу гомофобії приватні життя українських квір-сімей. Анатолій Бєлов, «Найпорнографічніша книга у світі», 2008-2012. «Не питаючи дозволу», 2026. PinchukArtCentre. B Studio Президента Києво-Могилянської академії Сергія Квіта виставка "Українська тіло" тоді обурила настільки, що він її власноруч закрив на замок і зробив це з позиції влади. Тоді він "не дав дозволу" на продовження виставки, і ця дія виявилася сильнішою за те, що було зроблено засобами мистецтва, і сильнішою супроти навіть вуличних протестів під стінами Могилянки із закликами "Відкрити Українське тіло!". Звісно, коли ми з дослідницею Лесею Кульчинською готували виставку, ніхто у президента Квіта дозволу не питав. Тож Центр візуальної культури незабаром було вигнано з університету. Леся Кульчинська тоді підсумувала те протистояння на сторінці Української правди: "Заборонено / дозволено – ось та нехитра система координат, що до цього часу найбільш відчутно визначає українську тілесність. Заборонено / дозволено – це, як показує ситуація, на сьогодні по великому рахунку ключова оптика, крізь яку тіло є видимим для українського суспільства. Поміж цими інтенсивними точками напруги всі інші модуси тілесного досвіду потрапляють, на жаль, в свого роду сліпу пляму". Оглядаючи виставку "Не питаючи дозволу" і занурившись у спогади, я міркувала про те, чи мають тодішні роботи зв'язок з нинішньою дійсністю. Мистецтво "між революціями" не було "позачасовим", воно часто було політичним коментарем чи дією щодо подій і явищ свого часу, його рисою було влучати в ціль моменту, суспільного виклику чи проблеми. Алевтина Кахідзе, «Я можу бути дівчиною з блакитними очима», 2005, відеоперформанс, двоканальна інсталяція. «Не питаючи дозволу», 2026. PinchukArtCentre. Ela Bialkowska, OKNO Studio Нинішній час досить сильно відрізняється від того, що передував Майданові. Це два різні періоди боротьби за Україну. Тоді ми боролися за Україну всередині країни – сперечалися про політику, протистояли, робили підривні жести. Зазвичай предметом критики були власна влада, власне суспільство і політики, дискримінаційні практики і стереотипи. А наміром – зробити Україну місцем, де буде вільніше дихати. Період між революціями був недавно, але відчувається як відрізаний від нас розривом, спричиненим війною. Можливі наслідки цього розриву так турбували Максима Буткевича в полоні. Досвід травм війни і боротьби із зовнішнім російським агресором змінив і мистецтво. Попри те, що мистецькі роботи періоду "між революціями" так вкорінені у своєму часі, яка точка зору на них може трансгресувати їхню історичну приналежність і відкрити нам двері пізнання про сьогодення? Чи можемо ми сьогодні побачити в них щось, чого не могли зчитати тоді? Що ці роботи можуть розповісти, окрім що про "той час"? Згадуючи цензуроване "Українське тіло", я думала: а що в нас може бути витісненим і цензурованим сьогодні? Про що нам незручно /соромно говорити? Чи можливо освітити нинішні "сліпі плями", які тепер часто маркують фразою "не на часі"? Марія Куліковська, «Моя вагітна дружина з вагітною мною», 2015. «Не питаючи дозволу», 2026. PinchukArtCentre. B Studio Загалом звинувачення про "не на часі" не застосовують до архіву, адже архів засадничо промовляє до нас з іншого часу. Втім, що стається з "революційним мистецтвом" після того, як воно стало архівом? Перш за все, до архіву потрапляє далеко не все, і насамперед він має тригерити нас питанням про те, що втрачено, загублено в цій історії. Коли певний відрізок часу стає предметом дослідження, це поміщає його в рамку, надає йому інтерпретацію, тож він стає більш "зрозумілим", його історична значущість – "поясненою". Коли мистецтво "між революціями", яке безперечно часто мало революційні форми, поміщене в архів – це "вгамовує" його радикальність, а легітимність, якої йому надає політика мейнстримної інституції сучасного мистецтва, що має владу і, отже, "дає дозвіл" (всупереч назві виставки) на спокійне існування цих творів, нейтралізує їхній спротив. Саша Курмаз, із серії «Марна молодість», 2009-2019. «Не питаючи дозволу», 2026. PinchukArtCentre. B Studio Саша Курмаз, із серії «Марна молодість», 2009-2019. «Не питаючи дозволу», 2026. PinchukArtCentre. B Studio Саша Курмаз, із серії «Марна молодість», 2009-2019. «Не питаючи дозволу», 2026. PinchukArtCentre. B Studio Одним із аргументів для виправдання дій президента й адміністрації Могилянки 2012 року було те, що виставка "Українське тіло" буцімто була показана в неналежному місці. Що університет – не місце для обговорення тіла, тим паче якщо воно раптом оголене. Нам казали, що такі виставки мають бути представлені "у спеціально відведених для них місцях", куди ті, хто хоче, нехай ідуть і дивляться. Нині мистецькі роботи періоду "між революціями", включно з деякими тоді цензурованими Квітом творами, представлені в місці не лише "спеціально відведеному", але й безпечному і захищеному, з чим глядачі стикаються, тільки-но ступивши на поріг інституції й тут же наткнувшись на рамку металошукача. Отже, в якомусь сенсі бачення президента Квіта з часом втілилося в життя, хоча його ім'я і вписане в історію українського сучасного мистецтва як ім'я негречного цензора. Леся Хоменко, з серії «Дачні Мадонни», 2004, олія на полотні. «Не питаючи дозволу», 2026. PinchukArtCentre. Ela Bialkowska, OKNO Studio Це також змушує замислитись над притлумленням і прирученням революційного запалу мистецтва. Місце, в якому ці твори опинилися, суперечить самій сутності деяких мистецьких висловлювань, багато з яких намагалися підривати статус-кво, в тому числі на вулицях, а митці подекуди наражали себе і свої тіла на небезпеку – як-от ризик бути ув'язненими поліцією. Під час деяких акцій кров виступала на їхніх тілах, а деякі мистецькі твори того часу могли бути цензуровані або знищені. Такий градус напруги між мистецтвом і суспільством зникає в ситуації дослідження, якщо тільки саме дослідження не розглядається суспільством як небезпечна діяльність. Таким чином мистецькі роботи постають не лише стерилізованими часом, а й ув'язненими – тільки не в поганому місці, а у "хорошому". Що, якщо саме тепер, коли "інтенсивні точки напруги" зняті, "інші модуси тілесного досвіду" які були витіснені з дискусії про "Українське тіло", можуть нарешті вийти зі сліпої плями? Аліна Клейтман, «Диво-дупа», 2014, відео. «Не питаючи дозволу», 2026. PinchukArtCentre. Ela Bialkowska, OKNO Studio Старі і нові герої На основі документацій деяких акцій, представлених на виставці, вимальовується своєрідний образ "мистецького героя" часу між двома революціями. Цей герой діє публічно; його тіло є його засобом висловлення; він готовий зазнавати атаки на власне тіло у відповідь на свої дії (ув'язнення поліцією тощо); його послання є політичним, спрямованим на критику політик держави і суспільства, ним керує прагнення змінити ситуацію. У кількох роботах можна побачити, як митці здійснюють самоушкодження задля того, щоб "бути почутими". Вони займають позицію своєрідних мучеників, які прагнуть привернути увагу до соціальних проблем. Тарас Каменной в "Силомірі агресії" (2011) розбиває в кров кулаки, б'ючи ними у фанеру, на якій випалений автопортрет. Кров залишається на поверхні фанери, на грудях у протагоніста. Робота адресує насильство в армії, з яким митець зіткнувся під час власної служби. З серпня цього року Тарас Каменной у лавах ЗСУ продовжує цей проєкт у серії замальовок. Тарас Каменной, «Силомір агресії», 2011. «Не питаючи дозволу», 2026. PinchukArtCentre. B Studio Кров нагадала мені про інший перформанс – у 2012-му Пьотр Армяновський на знак підтримки закритої виставки "Українське тіло" цілком роздягнувся посеред зими в публічному просторі і здійснив самоушкодження, вирізавши на власному животі державний символ – тризуб, а потім залишивши криваві відбитки тризуба на снігу. Пьотр Армяновський, «Скільки можна кричати_», 2011. «Не питаючи дозволу», 2026. PinchukArtCentre. B Studio На виставці "Не питаючи дозволу" представлено інший задокументований перформанс Армяновського – "Скільки можна кричати?" 2011 року. Митець кричить на всі груди в парку біля Верховної Ради, привертаючи цим увагу міліції, і зрештою зриває голосові зв'язки. Прагнення "докричатися" обертається насильством над власним тілом. За два роки до того біля Верховної Ради відбувся інший знаковий перформанс – активіст і блогер Олександр Володарський разом з подругою роздягнулися й імітували статевий акт, таким чином протестуючи проти цензури, яка посилилася в ті роки, зокрема проти дій Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі часів президентства Віктора Януковича. Тоді комісія забороняла фільми і книжки з темами тілесності, сексуальності та ЛГБТК+. Володарського було заарештовано і ув'язнено, а 2012 року він зробив роботу про політичних в'язнів для виставки "Українське тіло" – це була "Зелена пляшка, наповнена червоною рідиною" – його власною кров'ю. Під час іншого перформансу, у 2010 році, він попросив вирізати на своїй спині слова "Тут тобі не Європа", які були адресовані йому слідчим під час допиту після арешту. Мене не полишало бентежне відчуття, яким все ж таки неспівмірним здається тодішнє геройство нинішньому часу. Сьогодні мистецтвом героїчних вчинків не здійсниш. Нині слово "герой" неможливо пов'язувати з мистецтвом, адже цим словом називають загиблих на фронті захисників. Софія Помагайбо, художниця, що з 2022 року перебуває на фронті, написала нещодавно у своєму стейтменті для Secondary Archive (наразі готується до публікації – прим. ред.): "Після початку війни в 2014-му я багато думала про те, чим моя професія допоможе під час апокаліпсису. Коли він настав, я впевнилася, що особливо нічим" і "я прийшла за зброєю разом із людьми, багато з яких не тримали зброї в руках ніколи. Як і я". Митці й мисткині, які відмовилися від мистецької практики і пішли на фронт захищати – саме вони продовжують традицію радикалізму в сучасному українському мистецтві, оцю лінію політично ангажованого мистецтва, яке переймалося своєю країною. І саме вони свідчать про неспівмірність нинішнього масштабу насильства над тілами з тим, який був у мирний час. "Відмова від мистецької практики" задля того, щоб піти на війну – це продовження і буквальне втілення тих етичних принципів, тих векторів боротьби, які для Давида Чичкана, Маргарити Половінко і багатьох інших були засадничими. Митець може бути і залишається митцем скрізь – він чи вона самі обирають простір, де і як їм діяти. Вони можуть використати своє тіло, а деякі – віддати своє тіло. Не заради мистецтва – заради суспільства. На тлі тих, хто віддав свої тіла, захищаючи Україну, такі вчинки, як лежати на асфальті навпроти консульства, бути доправленим у міліцейський відділок, викричатися на повні груди міліціонерам в обличчя, в нинішньому контексті війни виглядають як пустощі. Мирослав Вайда, «Здичавіння», 2011, відеодокументація перформансу. «Не питаючи дозволу», 2026. PinchukArtCentre. Ela Bialkowska, OKNO Studio Але наші захисники й захисниці воюють саме за це – щоб наші діти жили в мирі, щоб їхня боротьба за краще життя не коштувала їм життя. Щоб вони робили мистецтво, акції, протести – й залишалися живими. "Тоді" й "тепер" – розриви і зв'язки Водночас мені стало цікавим те, як минулі перформанси часом несподівано підсвічують нові суспільні виклики й цим викликають певний дискомфорт. Одна з робіт на виставці "Не питаючи дозволу" – відео 2006 року Миколи Рідного з документацією акції "Лежи і чекай" після відмови у наданні йому європейської візи. Художник лежав на асфальті поруч із посольством Німеччини і вигукував "Дайте візу!", аж доки його силоміць не вивела міліція. Протест Рідного може виглядати важливою частиною ланцюга наступних подій – перепони, які існували для українських громадян щодо виїзду в ЄС, 2017 року були зняті, й українці отримали безвіз на в'їзд у Євросоюз. А сам митець реалізував свою вимогу повною мірою і продовжує кар'єру в Європі. Микола Рідний, «Лежи і чекай», 2006. «Не питаючи дозволу», 2026. PinchukArtCentre. B Studio Втім, у ситуації повномасштабної війни українські чоловіки знову отримали заборону на виїзд з країни, а чоловікові-митцеві, щоб тимчасово виїхати за кордон, потрібно пройти багато бюрократичних етапів для отримання дозволу, майже так само, як колись при поданні на "шенгенську візу". Тож роботу Рідного в нинішньому контексті можна спекулятивно асоціювати з публічно невисловленим бажанням тієї частини чоловіків, які воліли б виїхати, аніж іти на фронт. Робота Рідного, що пояснювала його мрію – бути в повному значенні слова європейським митцем, – несподівано натякає на нинішнє замовчуване/непристойне – спротив мобілізації. Таким чином, вчорашній герой умовно виглядає як нинішній антигерой. Втім, все-таки попри радикальну відмінність і навіть розрив між "тоді" й "тепер", можна простежити в мистецтві подорож тіла як політичного засобу боротьби, як єдиного і невідчуженого засобу, який у нас є для радикального висловлювання. Можливо, тодішні тіла непрямо пов'язані з сьогоднішніми, як, наприклад, сплячі люди революції на відео Саші Курмаза "Я сплю за революцію" (2013) нагадують тих, хто спить сьогодні у сховищах та на станціях метро – людей часу війни. Саша Курмаз «Я сплю за революцію», 2013. «Не питаючи дозволу», 2026. PinchukArtCentre. Ela Bialkowska, OKNO Studio Саме цим виставка "Не питаючи дозволу" важлива сьогодні – бо вона зшиває наші життя тоді і тепер, що має потенціал зцілення від розриву. Статичні відео Курмаза – майже фотографії – фіксують протестувальників, які сплять на підлогах самозахоплених адміністративних будівель під час Майдану. У 2013-му спати в публічному просторі означало окупувати територію, яка належала владі, розширити ідею власного дому на ширші суспільні простори – це означало спільність у спротиві. У війні спання в публічних просторах, якими є сховища або станції метрополітену, – теж про спільність, тільки тепер публічний простір слугує боротьбі за життя. Чим більше життів буде збережено, тим більше залишиться тих, що чинять спротив, що живуть життя в цій країні і творять її у різний спосіб. У цьому відношенні публічні простори – все ще простори боротьби, якою просякнуте наше повсякдення – аж до таких приватних практик, як нічний сон. Євгенія Бєлорусець, «Своя кімната», 2011-2012. «Не питаючи дозволу», 2026. PinchukArtCentre. B Studio Євгенія Бєлорусець, «Своя кімната», 2011-2012. «Не питаючи дозволу», 2026. PinchukArtCentre. B Studio Образи сплячих на підлогах людей також нагадують репортажі про біженців у Європі під час першої хвилі виїзду з України на початку повномасштабного російського вторгнення. Тіло, відірване від дому, що спить у спільному просторі, демонструє вивернуте назовні приватне, яке зникає під час соціальних катаклізмів і війни. Біженство в Європі – це вивернуте назовні прагнення українців до євроінтеграції, яка стала іскрою, що розпалила Майдан. Європа стала і сховищем, і свого роду розширенням нашого майданного occupy. Українське тіло і Європа Тема Європи постає в цьому моменті важливою в контексті ще одного питання, яке провокує виставка "Не питаючи дозволу": а що з українським тілом сьогодні? Якщо у 2012-му ми говорили про українське тіло в українському контексті, то в сьогоднішніх умовах про нього є потреба говорити в ширшому контексті зовнішньої агресії – бо в першу чергу це стосується тіл. Що значить українське тіло сьогодні – зранене, травмоване, переміщене, загибле – в контексті Європи? Тут спливає проблематичний, але історично важливий для розуміння колоніальних зазіхань на українську землю лейбл України як "breadbasket of Europe": думати про Україну як про багату землю, з якої можна вилучати, користати, коштом якої можна живитися. Данило Галкін, «Турнікет», 2013-2026. «Не питаючи дозволу», 2026. PinchukArtCentre. B Studio Данило Галкін, «Турнікет», 2013-2026. «Не питаючи дозволу», 2026. PinchukArtCentre. B Studio Нинішня російська війна проти України резонує і має значення в Європі. У цій війні, в якій Україна, захищаючи себе, по суті захищає також безпеку Європи, європейські правові норми, як-от невтручання у суверенітет та територіальну цілісність держави, саме Україна платить ціну тілами військових і цивільних, що полягли і продовжують гинути. Україна сьогодні – "bodybasket of Europe", не кажучи про українські тіла біженців, які наповнили і наповнюють європейські країни. Ще одна тема українського тіла сьогодні – це тіла тих, хто вижив, серед яких величезна кількість травмованих тіл – як фізично, так і ментально. Це тіла з інвалідністю і з особливими потребами, і далеко не всі з цих потреб нині задовольняються. Анна Звягінцева, «Клітка», 2010. «Не питаючи дозволу», 2026. PinchukArtCentre. B Studio Спроба підсумку Моя спроба порівняти той час і цей час спричинена виставкою, яка невипадково з'явилася сьогодні, а представлені на ній роботи – не такі вже й "не на часі". Як сказав Максим Буткевич у вже згаданому інтерв'ю: "Я чув такі думки, що права людини не на часі. Звісно, я не можу з ними погодитися, зокрема тому, що якраз під час війни права людини найбільш загрожувані. Це ситуація найбільш деструктивна для всього контексту прав людини. Тому що війна – це ситуація дегуманізації, це ситуація неминучого обмеження прав і свобод, права на свободу мирних зібрань, права на свободу висловлювання в деякій мірі". Сергій Мельниченко, «Шварценеггер — мій кумир», 2012. «Не питаючи дозволу», 2026. PinchukArtCentre. B Studio Сергій Мельниченко, «Шварценеггер — мій кумир», 2012. «Не питаючи дозволу», 2026. PinchukArtCentre. B Studio Тема тіла – це завжди про вразливість, а в час війни тіла зазнають найрадикальнішої загрози своїй вразливості. У цій ситуації дегуманізації "усі інші модуси тілесного досвіду" можуть легко потрапляти в "свого роду сліпу пляму", витіснені ярликом "не на часі". Втім, якщо ми відстоюємо життя і правове суспільство, то мусимо бути уважними до різних досвідів, зокрема і незручних чи непопулярних. Саме тому багато робіт на виставці "Не питаючи дозволу" – особливо тих, які стосуються досвіду жінок, квір-людей, людей, що зазнають різних форм насильства – залишаються на часі. Так само, як протести – це також наше сьогодні. А протести завжди про тіло – тіло, винесене в публічний простір вулиці, незгодне, політичне тіло. Група SOSka, «Ліс», 2009. «Не питаючи дозволу», 2026. PinchukArtCentre. B Studio Багато робіт на виставці нагадують нам про те, що для мистецтва і митця немає "спеціально відведеного місця". Адже ми виходимо на протести так само, як і робимо мистецтво, "не питаючи дозволу", а через те, що усвідомлюємо власну відповідальність за власне суспільство. Те, що попри війну українці й українки не втрачають пильності щодо політичної ситуації всередині країни, є зокрема наслідком досвіду боротьби, у яку було включено і багато імен на виставці. Якщо ж раптом ми витратимо цю пильність чи влада спробує взяти гору над нами, саме цей архів протестного мистецтва (навіть якщо це звучить як оксюморон) залишатиметься для нас натхненням. Таким чином наше майбутнє визначатиметься минулим, яке ми творили.

Біля узбережжя Аргентини загинули сотні дитинчат китів: фахівці назвали причину

Sat, 26 Sep 2026 15:04:00 +0300

СуспільствоSat, 26 Sep 2026 15:04:00 +0300 Біля узбережжя Аргентини за останні місяці загинули сотні дитинчат південного гладкого кита. За попередніми даними, причиною мору могла стати бактеріальна інфекція. Чи загрожують смерті морських ссавців їхній популяції у регіоні? Експерти пояснили французькій інформаційній агенції AFP. Цього тижня на узбережжя південної частини Аргентини викинуло десятки мертвих дитинчат китів. Однак тривожна тенденція з масовою загибеллю тварин розпочалася ще у червні. "Цього сезону рівень смертності [серед молодих китів] особливо високий", – сказав Маріано Коскарелла, дослідник із Лабораторії морських ссавців при Національній раді наукових досліджень. Фахівці підозрюють, що причиною загибелі тварин був спалах бешихи – серйозного захворювання, спричиненого бактеріями, які живуть на шкірі китів. РЕКЛАМА: "Схоже, що причина має природний характер, однак ми не можемо повністю виключити вплив людської діяльності", – сказав науковець. Читайте також : На берег Нової Зеландії, ймовірно, викинувся найрідкісніший кит у світі: вчені знають про нього дуже мало За його словами, нещодавні випадки не становлять загрози для популяції у регіоні в середньостроковій перспективі. Фахівці продовжують досліджувати причини загибелі китів. Аргентинське місто Пуерто-Мадрин і сусідній півострів Вальдес є важливим місцями розмноження південних гладких китів. Ці морські гіганти сягають 17 метрів у довжину та важать у середньому 40 тонн, що приблизно дорівнює вазі чотирьох слонів. Середня тривалість життя тварин становить 60 років. У 2025 році в районі нарахували рекордну кількість китів – 2110 особин, зокрема 800 дитинчат. Цьогоріч, за підрахунками влади, у водах проживають 1375 представників виду, серед яких майже 400 дитинчат. Нагадаємо, у червні 2026 року на узбережжі Чорного моря на території нацпарку "Тузлівські лимани" знайшли 56 загиблих дельфінів. Фахівці назвали стан екосистеми критичним. Читайте також : Відео Прояв скорботи: біля Австралії зафільмували маму-дельфіна, яка несла на собі мертве дитинча

У 12 років – смартфон, у 14 – проблеми з харчовою поведінкою: дослідники виявили несподіваний зв’язок

Sat, 26 Sep 2026 14:45:00 +0300

Здоров'яSat, 26 Sep 2026 14:45:00 +0300 У підлітків, які ще з 12-річного віку мають власний смартфон, частіше проявляються симптоми розладів харчової поведінки, ніж у їхніх однолітки без гаджетів. Вчені з'ясували, що в дітей, які раніше отримують доступ до соцмереж, удвічі частіше розвивається нездорове сприйняття власного тіла і вони пов'язують свою самооцінку з вагою. Про це йдеться в дослідженні, опублікованому в медичному журналі JAMA Network Open, пише CNN. У межах масштабного довготривалого дослідження розвитку мозку та здоров'я дітей науковці проаналізували дані майже 9000 американських підлітків. Вони з'ясували, що власний смартфон вже у 12 років був у близько 70% учасників. За два роки 24% з них повідомили щонайменше про один симптом порушеної харчової поведінки. РЕКЛАМА: Серед підлітків, які не мали смартфона, про подібні проблеми в 14 років повідомили менш ніж 16%. Дослідники також встановили, що діти, які мали смартфон у 12 років, удвічі частіше пов'язували власну самооцінку з вагою. Вони також у півтора раза частіше намагалися контролювати свою масу тіла – зокрема за допомогою низькокалорійного харчування або надмірних фізичних вправ. Провідний автор дослідження, доктор Джейсон Нагата, каже, що смартфон дає дитині доступ до великої кількості контенту, зосередженого на зовнішності. А зображення та повідомлення в цифровому середовищі можуть сприяти нездоровому сприйняттю власного тіла та харчової поведінки. Читайте також : Коли українські діти вперше отримують власні гаджети і скільки з них зазнає кібербулінгу: опитування Роль соціальних мереж Дослідники зазначають, що ранній підлітковий вік є періодом значних фізичних та емоційних змін. Під час статевого дозрівання діти природно починають більше порівнювати себе з іншими. Однак у соціальних мережах вони можуть порівнювати себе не лише з однолітками, а й з інфлюенсерами, чиї фотографії часто відредаговані та відфільтровані. За словами Нагати, це може посилювати невдоволення власним тілом і знижувати самооцінку, що є одним із факторів ризику розладів харчової поведінки. Більшість великих соціальних платформ встановлюють мінімальний вік для створення акаунта на рівні 13 років. Водночас попередні дослідження Нагати показували, що майже дві третини дітей віком 11-12 років уже мають акаунти в TikTok та Instagram. Читайте також : 10 ознак, які вказують на проблеми з їжею та розлад харчової поведінки Що радять батькам Дослідники наголошують, що робота не визначає конкретний "правильний" вік для отримання смартфона. Водночас відтермінування доступу до пристроїв на шість місяців або рік може позитивно впливати на психічне здоров'я дітей, свідчать окремі дослідження. Професор психології та нейронаук Мітч Прінстайн, який не брав участі в роботі, радить батькам після придбання смартфона поступово розширювати доступ дитини до соціальних мереж, а не надавати необмежений доступ одразу. Серед можливих заходів – обмеження переліку застосунків, які дитина може встановлювати, та заборона користуватися телефоном у спальні. Джейсон Нагата також радить батькам встановлювати чіткі правила користування смартфоном, обговорювати з дітьми побачене в інтернеті та звертати увагу на зміни в їхній харчовій поведінці або ставленні до власного тіла. Важливо: результати дослідження показують зв'язок, а не доводять, що саме наявність смартфона безпосередньо спричиняє розлади харчової поведінки. На стан дітей можуть впливати й інші фактори. Читайте також : 6 найпоширеніших деструктивних харчових звичок у родині та як їх долати

Стала зіркою школи: як 6-річна китаянка змогла встановити світовий рекорд зі складання кубика Рубіка

Sat, 26 Sep 2026 14:00:00 +0300

СуспільствоSat, 26 Sep 2026 14:00:00 +0300 Світова рекордсменка Лянь Юньчжи із Китаю щодня витрачає години на заняття із кубиком Рубіка. Батьки дівчинки кажуть, що ввійти до Книги рекордів Гіннеса було її мрією. Шестирічка стала місцевою зіркою, розповіла її мати Лінь Янсі The Guardian. Шлях маленької рекордсменки у складанні кубика Рубіка розпочався у віці чотирьох років. Тоді мама відвела її на заняття зі спідкубінгу – гурток став одним із "семи чи восьми", якими вже займалася дівчинка. Хоча Юньчжи гарно поводилася на всіх заняттях, зокрема танцях, малюванні та гімнастиці, її батьки побачили у складанні кубика "великий потенціал для майбутнього розвитку". Тому саме цьому заняттю вирішили приділяти більше часу. Мати дівчинки переконана, що головоломка допомагає покращити концентрацію, пам'ять, логічне мислення та просторове сприйняття. РЕКЛАМА: "Ми відчували, що це справді корисно для неї", – поділилася жінка. Після кількох місяців тренувань Юньчжи вдалося скоротити середній час складання кубика Рубіка до восьми секунд. Однак через ще якийсь час дівчинка дійшла до межі, яку довго не могла подолати. "Чесно кажучи, і ми як батьки, і сама донька були в той момент близькі до того, щоб усе кинути", – розповіла Янсі. Ситуацію вдалося змінити на краще після того, як для дівчинки знайшли тренера в Шанхаї. З його допомогою їй вдалося вивчити 1300 формул, а швидкість складання почала дуже швидко зростати. Наразі Юньчжи відвідує дитячий садочок, після якого щодня займається спідкубінгом дві-три години, а у вихідні – до шести годин. Однак більшість вихідних родина проводить на змаганнях, що дозволяє відволіктися від щоденних тренувань і побачитися з друзями. Раніше дівчинка заздрила інших дітям, які мають більше часу на ігри, розповіла її мама: "Але згодом вона сказала мені, що більше їм не заздрить, адже прагнення до власних цілей теж робить її по-справжньому щасливою". Хоча у спідкубінгу фізичні травми трапляються рідко, батьки стежать за якістю зору в доньки, аби вчасно помітити ознаки короткозорості – дуже поширеного в Китаї стану. Читайте також : 21-річний американець склав кубик Рубіка за 3,13 секунд і побив світовий рекорд Мати дівчинки додала, що вони з чоловіком дуже хвилювалися під час нещодавнього чемпіонату зі спідкубінгу, але захоплювалися тим, як їхня донька "впоралася з тиском у вирішальний момент". За словами жінки, для її доньки встановити світовий рекорд стало "здійсненням мрії". На перервах до класу Юньчжи приходять старшокласники, щоб попросити автограф. "Вона була неймовірно щаслива й відчувала, що вся її наполеглива праця принесла плоди [...] Тепер її знає вся школа. Завдяки захопленню вона отримала багато любові й уваги", – сказала Янсі. Читайте також : Народилася за три роки до трагедії "Титаніка": найстаріша людина у світі відзначила 117-ліття Батьки дівчинки не бачать доньку в кар'єрі професійної спідкуберки, але вважають, що цей вид спорту допоміг сформувати в неї корисні звички. "Ми просто хотіли підтримувати. [Складання кубика Рубіка] загартовує її характер і виховує наполегливість – якості, що стануть їй у пригоді в будь-якій справі, яку вона обере в майбутньому", – визнала мати рекордсменки. Нагадаємо, Лянь Юньчжи встановила світовий рекорд серед жінок, склавши кубик Рубіка п'ять разів із середнім результатом у менш ніж 4,5 секунди. Читайте також : "Маленький дідусь": у Франції найстаріший у світі собака помер за кілька тижнів після хазяйки

Смачніші, ніж класичні: готуємо деруни з кисломолочним сиром

Sat, 26 Sep 2026 14:00:00 +0300

ЇжаSat, 26 Sep 2026 14:00:00 +0300 Картопля та сир – вдале поєднання продуктів, а деруни з кисломолочним сиром – ідеальне! Лишень уявіть цю хрустку золотисту скоринку та ніжну сирну серединку. Свіжий кріп додає страві літньої свіжості, а сметана довершує цю апетитну комбінацію. Якщо ви ніколи не смажили деруни з домашнім сиром, саме час це виправити. Спробуйте приготувати їх за рецептом кулінарної блогерки Мирослави Пекарюк. Читайте також : Хрустка скоринка, ніжна серединка: готуємо класичний картопляний гратен у вершковому соусі РЕКЛАМА: Як приготувати деруни з кисломолочним сиром? Інгредієнти для дерунів: 1 кг. картоплі; 1 цибулина; 2 яйця; 2-3 ст. л. борошна; 2 ст. л. сметани; сіль та перець – за смаком; олія для смаження. Для начинки: 300 г. кисломолочного сиру; 1 яйце; пучок кропу; сіль і перець. Харчова цiннiсть на 100г: Енергетична цiннiсть: 160 ккал Білки: 6 г Жири: 7 г Вуглеводи 17 г Читайте також : Пухкі, наче хмаринка: як приготувати полтавські галушки з куркою та грибною підливою Як готувати? Крок 1 Картоплю та цибулю натріть на дрібній тертці. Злегка відтисніть зайву рідину або перекладіть масу в сито та залиште на деякий час. Крок 2 До картоплі додайте яйця, сметану, борошно, сіль і чорний мелений перець. Перемішайте до однорідності. Крок 3 Кисломолочний сир змішайте з яйцем і дрібно нарізаним кропом. Посоліть і поперчіть. Крок 4 На широку пательню влийте трохи олії та поставте її на середній вогонь. Крок 5 На гарячу сковорідку викладіть столову ложку картопляної маси та розрівняйте її. У центр покладіть ложку сирної начинки й накрийте ще одним шаром картопляної маси. Крок 6 Смажте деруни на середньому вогні з обох боків до рум'яної скоринки. Подавайте зі сметаною. Читайте також : Як приготувати картопляне пюре з ресторанним смаком – поради від шеф-кухарів Поради та лайфхаки Щоб деруни не темніли, додайте до картопляного тіста ложку сметани або іншого кисломолочного продукту (кефіру чи білого густого йогурту). Сирну начинку кладіть у центр картопляного тіста, щоб вона не витекла під час смаження. Не робіть деруни надто товстими, щоб вони встигли приготуватися. Смажте деруни на середньому вогні. Якщо готувати їх на повільному, картопляне тісто вбере багато олії, а якщо поставити на сильний – деруни підгорять, а всередині залишитися сирими. Нагадаємо, раніше ми розповідали, як правильно готувати деруни, щоб вони не розвалилися та не потемніли. Читайте також : Картопляні "дирижаблі" з м’ясною начинкою: як приготувати литовські цепеліни

Від першого кроку до кар’єри: як KFC створює інклюзивне робоче середовище

Sat, 26 Sep 2026 13:00:00 +0300

СпецпроєктиSat, 26 Sep 2026 13:00:00 +0300 KFC Україна: інклюзивне працевлаштування без бар’єрів WebFont.load({ google: { families: ["Open Sans:300,300italic,400,400italic,600,600italic,700,700italic,800,800italic"] }}); !function(o,c){var n=c.documentElement,t=" w-mod-";n.className+=t+"js",("ontouchstart"in o||o.DocumentTouch&&c instanceof DocumentTouch)&&(n.className+=t+"touch")}(window,document); (function(w,d,s,l,i){w[l]=w[l]||[];w[l].push({'gtm.start': new Date().getTime(),event:'gtm.js'});var f=d.getElementsByTagName(s)[0], j=d.createElement(s),dl=l!='dataLayer'?'&l='+l:'';j.async=true;j.src= 'https://www.googletagmanager.com/gtm.js?id='+i+dl;f.parentNode.insertBefore(j,f); })(window,document,'script','dataLayer','GTM-P5J569T9'); @keyframes continuousSpin { from { transform: rotate(0deg); } to { transform: rotate(360deg); } } /* Замініть .spin-image на назву класу вашого елемента в Webflow */ .spin-image { animation: continuousSpin 8s linear infinite !important; } Від першогокроку до кар’єри: як KFC створює інклюзивнеробоче середовище детальніше Спецпроєкт 26 вересня 2026 Робота – це не лише про зарплату, графік чи посадові обов’язки. Для когось вона стає першим кроком у професійному житті, комусь дає можливість повернути незалежність і впевненість у собі, а для інших – це шанс знову відчути себе потрібною частиною команди після складних життєвих обставин. Саме тому інклюзивне робоче середовище – це значно більше, ніж просто працевлаштування людей з інвалідністю. Це про умови, в яких людину бачать передусім за її здібностями, досвідом і потенціалом, а не за обмеженнями. Про можливість запиту на необхідну адаптацію без відчуття, що це "особливе ставлення". Про середовище, де можна навчатися, помилятися, розвиватися і будувати кар’єру на рівні з іншими колегами. Для бізнесу така культура також стає важливою частиною сучасного підходу до роботи з людьми. Адже інклюзивність – це не одноразове рішення, а щоденна практика. На прикладі "KFC Україна" розповідаємо, як це працює в реальних умовах – від першого кроку і працевлаштування та адаптації в команді до професійного розвитку й нових кар’єрних амбіцій. Далі – історії співробітників компанії. Їхні імена змінено. Читайте в матеріалі: Не особливі умови, а рівні можливості → Як це працює на практиці? → Від "Чи зможу я?" до "Що далі?" → Коли після чотирьох років відмов з’являється шанс → Команда, в якій не потрібно постійно пояснювати себе → Як формується культура безбар’єрності → Місце, де бачать можливості → Не особливі умови, а рівні можливості Для людини з інвалідністю пошук роботи нерідко починається не з питання "Що я хочу робити?", а з іншого: "Чи візьмуть мене взагалі?". Перед тим як долучитися до команди KFC, Михайло вже мав досвід роботи у схожому закладі. Однак через порушення слуху та специфіку графіка на попередньому місці роботи його можливості для розвитку були обмежені. Переважно він працював уночі – під час прибирання та підготовки ресторану до відкриття. Коли виникло бажання змінити формат роботи, роботодавець не зміг запропонувати альтернативу. Натомість у KFC ситуація виявилася іншою. Під час двох етапів співбесіди з ним обговорили умови роботи, можливі особливості комунікації й те, наскільки комфортно людині буде в команді. "Я не хотів, щоб мене сприймали якось по-іншому, тому для мене дуже важливо було, щоб керівництво і працівники не виділяли мене, а просто могли працювати й комунікувати зі мною, без зайвих зусиль. Але в перші ж дні роботи я не відчув жодних незручностей у спілкуванні, а, навпаки, побачив, як кожному було важливо налагодити зі мною контакт. Тому мені одразу було комфортно", – розповідає Михайло. Команду також цікавило, чи нового співробітника все влаштовує, наскільки все зрозуміло і чи не відчуває він певних бар’єрів у спілкуванні. "Думаю, що завдяки позиції керівництва і колективу мені було з перших днів легко. І тому зараз я вже освоїв роботу на всіх станціях і можу не лише виконувати свої процеси, а й допомагати робити це якісно іншим", – ділиться чоловік. Для компанії така взаємодія не означає створення окремої системи для кожного працівника. Навпаки – йдеться про її гнучкість. "У нас діє чітко відпрацьована система навчання, проте коли до команди приєднується співробітник з інвалідністю чи особливими потребами, вона перестає бути «шаблонною». Ми адаптуємо базову програму індивідуально під кожну людину", – каже директорка з персоналу ТОВ "Тесті Фуд" та франчайзі-партнерка KFC в Україні Дар’я Трофимова. Як це працює на практиці? Індивідуальний темп засвоєння Працівників не заганяють у жорсткі часові рамки. Якщо людині потрібно більше часу, щоб опанувати теоретичну базу, їй його надають. Коли більше уваги потребує практичне відпрацювання процесів, наставник робить акцент саме на цьому. Гнучкість та мультистанційність Одна з переваг роботи в ресторанах KFC – можливість працювати на різних станціях. Тому завдання можна розподіляти з урахуванням реальних можливостей і комфорту конкретної людини. Водночас працівник має змогу поступово опановувати нові процеси та розширювати свої професійні навички. Підтримка на кожному кроці Поруч із новачком є досвідчений колега або наставник, який допомагає освоїтися в ритмі кухні чи залу, за потреби регулює навантаження та стежить, щоб адаптація проходила без зайвого стресу. У результаті початковий етап стає не випробуванням, яке людина має пройти самостійно, а спільним процесом, в якому зацікавлені й працівник, і команда. При цьому кінцева мета – не просто допомогти людині виконувати конкретні завдання, а поступово дати їй можливість стати більш самостійною, опанувати різні процеси та побачити перспективу професійного розвитку. "Для нас важливо не просто навчити стандартів, а створити умови, за яких людина розкриє свій потенціал і почуватиметься впевнено з першого робочого дня", – додає Дар’я Трофимова. Від "Чи зможу я?" до "Що далі?" Інколи найважливіша зміна після працевлаштування відбувається не в посаді чи зарплаті, а всередині самої людини. Ольга прийшла в компанію без попереднього досвіду роботи. Вона випадково побачила вакансію, а згодом вирішила спробувати. Її привабила можливість не просто отримати роботу, а навчатися, розвиватися та бути частиною команди. Водночас перед першим робочим днем у дівчини було чимало сумнівів. Через порушення слуху вона хвилювалась, чи зможе розуміти колег, пояснювати щось сама та чи приймуть її в колективі. "Я уявляла, що буде дуже складно, багато незрозумілого і, можливо, трохи незручно. Насправді хвилювання було, але я швидко зрозуміла, що поруч є люди, які готові допомогти", – розповідає Ольга. Їй допомагали повторювати інформацію, пояснювали незрозуміле, використовували повідомлення та візуальні підказки, тому адаптуватися вдалося швидко. Показовим став момент, коли вона перестала відчувати себе "новенькою". До неї почали звертатися працівники, які прийшли пізніше, – вони просили поради та допомоги. Тоді змінився її погляд на власні можливості. "Спочатку я просто хотіла знайти роботу й зрозуміти, чи зможу працювати. А зараз уже думаю про розвиток, нові навички та можливість рухатися далі", – каже дівчина. За її словами, робота дала їй більше самостійності та впевненості. А ще – навчила не боятися нового. "Я б радила не сумніватися в собі, а просто спробувати. Порушення слуху не означає відсутність здібностей або бажання працювати", – переконана Ольга. Коли після чотирьох років відмов з’являється шанс Для іншої співробітниці – Марії – шлях до KFC був значно довшим. У 2016 році вона перенесла інсульт, наслідком якого стало ушкодження обличчя. Після цього майже чотири роки вона не могла знайти роботу. Попри попередній професійний досвід, отримувала відмову за відмовою. Поступово це вплинуло і на її впевненість у собі. Вона згадує, що через ситуацію навіть почала впадати в депресію. "Йдучи на співбесіду, я неймовірно хвилювалася через купу комплексів і думала, що просто марно витрачаю час. Але коли мене зустріли, в очах колег я не побачила жалю – вони розмовляли зі мною як зі звичайною людиною. Мене це дуже вразило", – розповідає Марія. Після працевлаштування їй також знадобився час на адаптацію. Через ушкодження обличчя було складно дивитися праворуч, зокрема працювати з усіма екранами на кухні. Але команда була терплячою та не вимагала миттєвого результату. Були підтримка, допомога, можливість перепитати й навчитися поступово. Зрештою Марія не просто опанувала роботу на кухні – вона стала тренеркою. Тепер жінка сама навчає нових працівників і вже проходить навчання на менеджерку зміни. "Коли на початку я робила щось не так, не могла запам’ятати чи не помічала чогось, – це нікого не дратувало. Навпаки, всі допомагали, підказували та терпляче навчали. Також дуже допомагає політика «відкритих дверей»: ти завжди можеш поговорити з керівником не лише про роботу, а й про особисте, знаючи, що тебе вислухають і допоможуть. Але найбільше задоволення я отримую, коли колеги мені дякують за мої знання, допомогу і підтримку. Для мене це найвища нагорода і є ознакою того, що я все роблю правильно", – ділиться працівниця. За шість років у компанії професійний шлях Марії кардинально змінився: від людини, яка після багатьох відмов боялася навіть подаватися на вакансію, до тренерки, яка допомагає розвиватися іншим і вже робить кроки до наступної кар’єрної сходинки. Команда, в якій не потрібно постійно пояснювати себе Ці три історії різні, але їх дещо об’єднує. Люди приходили до KFC із власними страхами: брак відповідного досвіду, проблеми із комунікацією, зневіра у пошуках нового місця роботи. Утім, важливо не лише те, що компанія працевлаштувала цих людей на роботу, а й те, що відбувалося після. Інклюзивність стає реальною тоді, коли людина перестає думати про себе як про "особливого працівника". "Я перш за все відчуваю себе членом команди. Так, можливо, іноді можуть бути певні особливості в комунікації, але це не перешкода, а просто трішки інший стиль спілкування", – говорить Михайло. Ще одна працівниця описує це простіше: "Найважливіше – колеги не роблять із цього щось надзвичайне, а ставляться до мене як до звичайної людини". Саме такого ефекту прагне досягнути компанія. Адже формальне працевлаштування саме по собі ще не означає інклюзивності. "Найважливіше – це перейти від формального працевлаштування до створення середовища, де людина відчуває свою цінність, потрібність і рівноправність", – наголошує Дар’я Трофимова. Як формується культура безбар’єрності Щоб інклюзивне середовище працювало як система, важливо готувати не лише самого працівника, а й команду. У KFC навчають директорів ресторанів, менеджерів і співробітників принципів взаємодії з людьми з інвалідністю та особливими потребами. Це допомагає прибрати ніяковість і страх зробити щось "не так". Але навчання – лише одна частина культури. Інша – відсутність жалю та подвійних стандартів. Людина має отримувати необхідну допомогу, але водночас залишатися повноцінним членом команди, від якого очікують якісного виконання роботи. "Найгірше, що можна зробити, – це проявляти жалість чи створювати відчуття «особливої послуги». Людина почувається частиною команди тоді, коли до неї ставляться як до професіонала: з повагою, однаковими вимогами до якості роботи, але з урахуванням її індивідуальних можливостей", – пояснює Дар’я. Важливою є і можливість відкритого діалогу. Працівник має не боятися сказати, що йому потрібна допомога, зміна графіка чи інший спосіб виконання завдання. "Головне – це довіра. Якщо в компанії є відкрита культура, де лідери демонструють емпатію та готовність чути, людина не відчуває потреби приховувати свої особливості. Ми чітко транслюємо: звернутися по допомогу чи попросити про корекцію графіку або навантаження – це нормальна частина робочого процесу, а не прохання про послугу", – каже HR-директорка. Саме тому в компанії важлива не лише формальна політика, а й щоденна поведінка команди: можливість запитати, перепитати, попросити про допомогу, разом знайти рішення, а після цього – просто продовжити працювати. Адже мета інклюзивності не в тому, щоб постійно нагадувати людині про її відмінність. Навпаки – у тому, щоб вона не ставала бар’єром для професійного життя. Місце, де бачать можливості Усі три історії починалися з різних точок. Але поступово страхи витіснила впевненість, а питання "Чи я зможу?" – конкретні професійні плани й досягнення. Хтось вперше отримав досвід роботи й тепер думає про кар’єрний розвиток. Дехто, пропрацювавши лише на одній станції, опанував усі процеси ресторану. А інший після чотирьох років відмов став тренером і готується до наступного кар’єрного кроку. Це і є головний результат інклюзивного працевлаштування: не просто створити людині місце в штаті, а дати їй можливість побачити власну перспективу. "Людина повинна розуміти, що її стартова позиція – це лише початок. Коли вона бачить, що має такі ж можливості для навчання, розвитку та кар’єрного зростання, як і будь-хто інший у компанії, зникає відчуття обмеженості", – каже Дар’я Трофимова. Бо мати своє місце на роботі – це не лише отримувати зарплату чи виконувати посадові обов’язки. Це знати, що тебе приймають, тобі довіряють, твій внесок важливий, а наступний крок залежить не від чужих упереджень, а від твоїх власних прагнень і можливостей. І коли працівник зрештою перестає думати про те, чим він відрізняється від інших, – можливо, саме тоді інклюзивне робоче середовище справді працює. © 2007-2026, Українська правда.Текстові матеріали, розміщені на сайті life.pravda.com.ua, можна безкоштовно використовувати в обсязі не більше 50% за умови прямого посилання у підзаголовку чи першому реченні матеріалу.Матеріали з позначкою PROMOTED, СПЕЦПРОЄКТ, ЗА ПІДТРИМКИ публікуються на правах реклами.Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна". window._io_config = window._io_config || {}; window._io_config["0.2.0"] = window._io_config["0.2.0"] || []; window._io_config["0.2.0"].push({ page_url: "https://life.pravda.com.ua/projects/yak-kfc-stvoryuye-inklyuzivne-roboche-seredovishche-317926/", page_url_canonical: "/projects/yak-kfc-stvoryuye-inklyuzivne-roboche-seredovishche-317926/", page_title: "Від першого кроку до кар’єри: як KFC створює інклюзивне робоче середовище", page_type: "article", page_language: "ua", article_type: "article", article_publication_date: "Sat, 26 Sep 2026 13:00:00 +0300" });

"Втомилися від свавілля": активісти заявили про знищення ще 30 дерев на Теремках у Києві, влада заперечує

Sat, 26 Sep 2026 12:29:00 +0300

СуспільствоSat, 26 Sep 2026 12:29:00 +0300 У Києві активісти заявили про вирубку кількох десятків дерев у парку на Теремках, хоча влада обіцяла не шкодити цим насадженням під час будівництва теплотраси. Про те, що в ніч на 24 вересня у Теремківському парку зрізали 30 дерев, заявила активістка Наталія Чернишова. Жінка розповіла hromadske, що постраждали дуби, граби, старі груші та яблуні висотою від 10 до 12 метрів. Раніше фахівці "Київзеленбуд" кронували ці рослини, після чого на них почали з'являтися молоді гілки. Активістка переконана: якби прокладання тепломережі дійсно скоригували за альтернативним маршрутом, ці насадження мали б зберегти. Водночас у КМДА заперечують винищення чи пересадження дерев. Попри публікацію в соцмережах відео та світлин, на яких видно зрізані дерева та масштабну роботу спецтехніки, столична влада заявила "Суспільному. Київ", що жодного дерева не зрізали. РЕКЛАМА: Там нагадали, що змінений проєкт передбачає видалення від п'яти до десяти дерев замість близько 200 насаджень. На столичних Теремках продовжують роботи з прокладання теплотраси. За словами Наталі Чернишової, в ніч проти 24 вересня на одній з ділянок парку зрізали всі дерева. Нині там працює техніка.Відео: надано hromadske від Наталі Чернишової pic.twitter.com/KbtQhkQ3jw— hromadske (@HromadskeUA) September 24, 2026 Активісти закликають киян прийти 27 вересня на 11 годині до Теремківського парку на чергову акцію протесту. "Ми втомилися від цього свавілля. Від обіцянок "зберегти парк", за якими щоразу стоять нові зрубані дерева", – написала Наталія Чернишова. Чому кияни протестують через будівництво теплотраси на Теремках? У Києві міська влада проводить будівництво тепломережі, яка має забезпечити схему резервного теплопостачання для майже 200 житлових та інших будівель. Однак мешканців столиці обурила ідея провести тепломережу через парк, де вирубці підлягатимуть 663 дерева, зокрема вікові дуби, та 70 кущів. Кияни вийшли на протести, а на місці відбулися сутички з поліцією. Згодом роботи призупинили, а вирубку насаджень відклали на два тижні. Після обговорень за участю активістів у КМДА заявили, що до проєкту будівництва теплової мережі внесли коригування. Уже 21 вересня роботи відновили, що призвело до нових сутичках. Читайте також : У Києві на Теремках помітили техніку попри мораторій на вирубку дерев: що кажуть у КМДА Хоча очевидці зняли на відео, як спецтехніка нищила дерева, міська влада стверджувала, що під час робіт не пошкодили жодного зеленого насадження. Заступник голови КМДА Петро Пантелєєв заявив, що будівництво продовжать, адже не можуть зволікати через терміни. Під час сутичок між муніципальною охороною та протестувальниками одна з активісток отримала травму руки. У жінки виявили пошкодження міжфалангових суглобів, через що довелося накласти гіпс. Через сутички депутатки Київради Аліна Михайлова та Ксенія Семенова ініціювали розпуск муніципальної охорони. Читайте також : Червоний розчин і сітки на дуплах: комунальники заперечили "виселення" білок із парку Багряного в Києві

У Києві через влучання БпЛА по бізнес-центру загинула 29-річна журналістка Марія Ївженко

Sat, 26 Sep 2026 11:18:00 +0300

СуспільствоSat, 26 Sep 2026 11:18:00 +0300 Внаслідок удару РФ по бізнес-центру в Києві загинула 29-річна журналістка Марія Їжвенко. Лише нещодавно жінка звільнилася з видання NV Бізнес і разом із чоловіком планувала поповнення в родині. Про загибель Марії повідомили її чоловік, бойовий медик Данило Ївженко та колишня колега Олександра Некращук. Захисник поділився, що разом із дружиною активно планували майбутнє. Наприкінці минулого року вони взяли кредит на придбання квартири, а цієї зими планували завести дитину. Близько двох тижнів тому Марії придбали автівку, аби їй було простіше пересуватися містом разом із майбутньою дитиною. Жінка навіть встигла взяти два уроки водіння, щоб поновити навички. "Машина згоріла, Маша загинула. Я втратив друга, дівчину, дружину, матір моїх майбутніх дітей, яких тепер не буде [...] РЕКЛАМА: Маша була чудова, розумна, проукраїнська. Вона була моїм голосом розуму і проявом турботи", – написав Данило. Заступниця головного редактора NV Бізнес Олександра Некращук розповіла, що під час роботи журналісткою Марія займалася темами defence tech, українського IT та військових технологій. Кілька місяців тому журналістка звільнилася з попередньої роботи і перейшла до корпоративного сектору. "Вона була не просто талановитою журналісткою, а неймовірною людиною – світлою, розумною та дуже глибокою [...] Просто пояснювала найскладніші речі та щиро прагнула допомогти своїй країні. Її доброта та посмішка залишаться у пам'яті кожного, кому випала честь її знати", – додала Некращук. Чоловік Марії створив збір на поховання дружини. Надлишок коштів він обіцяв спрямувати на потреби війська. Про місце і час прощання рідні повідомлять згодом. Читайте також : "Серце не витримало стресу": під час атаки на Київ в укритті помер 65-річний чоловік Нагадаємо, від вечора 24 вересня по ранок 25 вересня російські війська запустили по Україні майже три сотні ударних безпілотників різних типів – 267 із них вдалося знешкодити. У Києві ворожий БпЛА влучив у багатоповерхівку в Печерському районі, де загинув 14-річний підліток. У Солом'янському районі уламки впали на 25-поверхівку, а безпілотник влучив в офісну будівлю. Через обстріл бізнес-центру загинули четверо людей – двоє з них у момент атаки перебували на вулиці біля споруди. Тіло ще одного загиблого знайшли в автівці на парковці, одного – у приміщенні. Власниця магазину квітів поблизу Дар'я Кульчицька розповіла "Суспільному. Київ", що того дня приїхала на місце рано-вранці, щоб перевірити наслідки нічної атаки. На момент повторного удару по околицях працівники встигли прибрати та зашити вікна фанерою. Читайте також : Фото У Києві росіяни пошкодили пологовий будинок – в укритті народився хлопчик "Пораділи, що ще легко відбулися. І тут мене покликали, щоб розібратися, куди скло вивозити. Я вийшла на вулицю, під'їхав партнер – і [пролунав] цей вибух", – розповіла жінка. Через удар Дар'я впала на землю, поранення також отримав її партнер. "Не знаю, як вижила, бо біля мене лежав труп. Підійшла до жінки – вона не дихала. На протилежному боці дороги було жахливо. Люда в машині мертва, хлопці її витягували", – поділилася жінка. Ще одна очевидиця Наталія Потюк розповіла, що на той момент інформацію про рух ворожих цілей у напрямку району не було. "Я обертаюся у вікно, пролітає повз "Шахед". Через кілька секунд – і уже стовп диму видніється. Велика кількість постраждалих була. Людей забирали з осколковими пораненнями", – розповіла киянка. Читайте також : Росіяни пошкодили 120-річний храм на Пріорці в Києві

В Італії обмежили кількість іноземних учнів в одному класі та заборонили носити бурки та нікаби у школі

Sat, 26 Sep 2026 10:46:00 +0300

СуспільствоSat, 26 Sep 2026 10:46:00 +0300 Уряд Італії ухвалив декрет, який обмежує частку іноземних учнів із недостатнім рівнем володіння італійською мовою в одному шкільному класі. Також документ передбачає заборону носіння в школах бурок і нікабів, тоді як хіджаби залишаться дозволеними. Як заявила прем'єр-міністерка Джорджа Мелоні, нові правила мають сприяти інтеграції дітей через вивчення італійської мови та запобігати формуванню так званих "гетто-класів", пишуть Associated Press та BBC. Не більш як 30% учнів із недостатнім знанням мови Вважається, що обмеження допоможуть уникати концентрації дітей, які не володіють державною мовою, в окремих класах. Згідно з декретом, в одному класі зможе навчатися не більш як 30% іноземних учнів, які недостатньо володіють італійською. За оцінкою міністра освіти Джузеппе Вальдітари, нововведення стосуватиметься близько 1000 класів – приблизно 0,3% від їхньої загальної кількості в Італії. Передусім ідеться про класи, де навчається багато нещодавно прибулих дітей, які практично не знають італійської. Розподіл учнів координуватимуть місцеві органи управління освітою. Для шкіл, які не зможуть виконати нові вимоги, передбачені винятки та додаткове фінансування мовної підтримки. РЕКЛАМА: Водночас керівники шкіл та освітяни поставили під сумнів практичність таких заходів у районах із великою кількістю мігрантів. За словами президента Національної асоціації директорів шкіл Антонелло Джанеллі, в окремих районах може бути лише одна школа, а тому дітям буде складно добиратися до навчальних закладів далеко від дому. За даними Міністерства освіти Італії, у 2022-2023 навчальному році учні без італійського громадянства становили 11,2% від усіх школярів країни. При цьому частка класів, де іноземних учнів було понад 30%, становила 7,6%. Обмеження не поширюватиметься на іноземних учнів, які народилися в Італії, відвідували італійський дитячий садок або вже навчалися в італійській системі освіти. Читайте також : В Ірані співачку засудили до 74 ударів батогом через виступ без хіджабу У школах заборонять бурки та нікаби Окреме положення декрету забороняє в школах бурки та нікаби – одяг, який повністю закриває обличчя. Водночас носіння хіджабів дозволятиметься. Критики заходу наголошують, що повністю закриті обличчя в італійських школах зустрічаються рідко. На їхню думку, ця норма може мати радше політичне, ніж освітнє значення. Читайте також : В Ірані затримали спортсменку, яка виконувала трюки без хіджаба, а її блог заблокували Батьків можуть зобов'язати вивчати італійську Нові правила також передбачають додаткові ресурси для шкіл, де частка нещодавно прибулих іноземних учнів перевищує 20%. Для закладів, де цей показник перевищує 30%, передбачене додаткове фінансування мовних програм. Окремих батьків іноземних учнів можуть зобов'язати відвідувати курси італійської мови, якщо мовний бар'єр у родині створює проблеми для навчання або поведінки дитини. Відповідні сім'ї школи направлятимуть до соціальних служб, які зможуть залучати їх до спеціальних програм через центри освіти для дорослих. За невідвідування курсів передбачені штрафи від 200 до 1000 євро. Водночас від курсів можуть звільняти людей із підтвердженими віковими, медичними або пов'язаними з інвалідністю перешкодами для вивчення мови. Декрет набув чинності одразу після ухвалення, однак протягом 60 днів його має затвердити парламент. Коаліція Мелоні має там більшість. Читайте також : "Надійний і модний атрибут": у Німеччині розкритикували сайт за продаж хіджабів для дівчаток

Мобільні пральні та доступ до води: як Шведський Червоний Хрест підтримав громади

Sat, 26 Sep 2026 10:00:00 +0300

СуспільствоSat, 26 Sep 2026 10:00:00 +0300 Шведський Червоний Хрест від початку повномасштабного вторгнення підтримує українців в різних громадах. Спільно з Українським Червоним Хрестом вони реалізують великі гуманітарні проєкти, зокрема, протягом півтора року в рамках проєкту "Україна: стійкість, відновлення та реабілітація", який фінансується за підтримки SIDA (Шведського агентства з питань міжнародної співпраці та розвитку), забезпечили доступ мешканців прифронтових громад до послуг гігієни, прання та водопостачання. Одним із ключових напрямів роботи стали пересувні прально-лазневі комплекси, які працювали зокрема, у громадах Херсонської, Миколаївської та Сумської областей. За запитами громад і з урахуванням безпекової ситуації, команди виїжджали до населених пунктів, де через пошкодження інфраструктури або бойові дії люди мали обмежений доступ до базових санітарно-гігієнічних послуг. Комплекси обладнані пральними та сушильними машинами, душовими кабінами, системами подачі й нагрівання води, генераторами та резервуарами для чистої води. Люди могли прийняти душ, випрати та висушити одяг і взуття, а також скористатися базовими засобами гігієни. Лише за рік загальний обсяг випраної білизни становив близько 10 тонн. Ще одним важливим напрямом стала підтримка громад у забезпеченні доступу до води. В Одеській області були встановлені та забезпечені обслуговуванням системи очищення води для соціальних та медичних закладів. У Херсонській області підтримка була спрямована, зокрема, на відновлення та забезпечення функціонування місцевих систем водопостачання. Громадам передавали водопровідні труби, резервуари для накопичення води, насоси, фільтри та інше необхідне обладнання. Наприклад, відновлення водомережі в Музиківці дозволить забезпечити водою 1160 людей, а встановлення обладнання для водопостачання у громадах області — ще тисячі мешканців. Загалом, доступ до очищеної та технічної води у Одеській та Херсонській областях за підтримки Шведського Червоного Хреста отримали близько 20 000 людей. Ця підтримка допомогла громадам зберігати доступ до базових послуг навіть в умовах пошкодженої інфраструктури та нестабільної безпекової ситуації. Мобільні рішення, відновлення водомереж, системи очищення води та гігієнічна просвіта стали практичними інструментами підтримки людей у регіонах, які й надалі потерпають від наслідків війни. Український Червоний Хрест за підтримки партнерів продовжує працювати разом із громадами, реагуючи на їхні потреби та адаптуючи допомогу відповідно до безпекової ситуації. Заходи у сфері водопостачання, санітарії та гігієни є частиною масштабних гуманітарних проєктів Українського Червоного Хреста, що реалізуються за підтримки партнерів і донорів та спрямовані на підтримку людей і громад, які постраждали внаслідок війни.

Алое, фікус, бамбук: африканські слони використовують 35 видів рослин для лікування себе та дитинчат

Sat, 26 Sep 2026 09:00:00 +0300

СуспільствоSat, 26 Sep 2026 09:00:00 +0300 Африканські слони використовують десятки різних видів рослин для лікування себе та своїх дитинчат. Зокрема, йдеться про алое, фікус і бамбук. Про це йдеться в дослідженні, опублікованому в науковому журналі Scientific Reports, пише BBC. Африканські слони давно привертають увагу вчених своєю незвичайною поведінкою. Цих тварин називають "слонами-солекопами", оскільки вони заходять у печери й шкребуть скелі бивнями, щоб добувати собі мінерали. Однак тепер дослідники дізналися про ще одну особливість виду. Вчені у співпраці з благодійною природоохоронною організацією Mount Elgon Foundation провели опитування людей, які живуть і працюють поруч зі слонами біля гори Елгон у Кенії. Зʼясувалося, що ці тварини використовують 35 різних видів рослин у лікувальних цілях. 25 із них, за місцевими переказами, справді мають лікувальні властивості. РЕКЛАМА: Серед цих рослин – Aloe arborescens, Bersama abyssinica, Coleus barbatus, Dombeya burgessiae, Afrocarpus falcatus, Olea Welwitschii, Ficus natalensis та Kuloa usambarensis. Читайте також : Не такі ж, як в інших ссавців: дослідники дізналися, навіщо слонам тисяча вусів на хоботі В одному зі свідчень спостерігач за дикою природою розповів, що бачив, як слони використовували рослину "ангурвіт" як ліки для дитинчат. Вона відома як засіб від різних недуг, зокрема від болю в шлунку. Спостерігач розповів, що слонихи-матері пережовують рослину до однорідної консистенції разом із корінням деяких інших дерев і дають дитинчатам. А інколи навіть змішують "ангурвіт" із власним молоком. За словами приматолога Майкла Хаффмана, цей випадок інтригує, але потрібні додаткові докази лікування слоненят їхніми мамами. І вчені вже зайнялися цим – вони надали місцевим експертам з дикої природи камери для фіксації поведінки тварин. Також дослідники хочуть дізнатися, як саме тварини підбирають рослини та чи мають вони відповідну біологічну активність. Водночас найдавніші наукові згадки про слонів, які практикують "самолікування", датуються початком III століття. Римський автор Клавдій Еліан у своєму творі "Про природу тварин" описав слона, який після поранення від списів і стріл спожив квіти та олію з оливкового дерева. За його переказали, тварина одужала. Століття потому вчені продовжують досліджувати цю тему. Докторка Елоді Фрейманн з Браунського університету зазначає, що дослідження порушує питання про те, чи знищення лісів позбавляє тварин ліків. "Багато ліків, які ми купуємо, зроблені з речовин, що містяться в деревах, водоростях, грибах та коралових рифах. Для нас це виграшний варіант – захищати ліси та зберігати ці природні аптеки, щоб відкрити нові природні речовини, які можуть врятувати нас у майбутньому", – додає вона. Нагадаємо, науковці зʼясували, що шимпанзе вміють лікуватися корою та рослинами, які мають знеболювальні та антибактеріальні властивості. Читайте також : Матріархат і ніякого арахісу. Що ви знаєте про слонів? ТЕСТ

Цибуля – проти нежитю, гірчичник – проти кашлю? Які народні методи лікування можуть нашкодити дитині

Sat, 26 Sep 2026 06:00:00 +0300

Здоров'яSat, 26 Sep 2026 06:00:00 +0300 Коли дитина кашляє або має нежить, батьки хочуть допомогти їй якомога швидше. За таких умов у хід можуть йти методи, які не підтверджені доказовою медициною: інгаляції, гірчичники, компреси чи гарячі ванни, в надії, що вони покращать ситуацію. На перший погляд, такі процедури здаються цілком безпечними, проте "натуральне" – не завжди безпечне, а деякі методи можуть не лише бути марними, а й нашкодити. Які народні методи можуть травмувати та що батькам насправді слід робити, аби допомогти дитині одужати, пояснює педіатриня Марія Лозюк. Від гірчичників до гарячих ванн: які народні методи можуть нашкодити? Інгаляції Інгаляції з різними не лікарськими засобами (картопля, трави, ефірні олії тощо) є одними з найпоширеніших народних методів лікування кашлю, зазначає Лозюк. Однак такі процедури можуть бути небезпечними найперше через вплив гарячого повітря – діти можуть отримати опік слизової. РЕКЛАМА: "Слизова органів дихання, носу, горла, трахеї у дітей дуже ніжна та тонка, тому високі температури можуть нести за собою негативні наслідки", – пояснює Марія. Крім того, всі інгаляції з природними речовинами можуть спричиняти набряк гортані та утруднювати дихання. Також може виникнути спазм бронхів. Тобто, намагаючись полегшити кашель інгаляціями, можна навпаки посилити симптоми, додає лікарка. Інгаляції можуть бути небезпечними найперше через вплив гарячого повітря AndrewLozovyi/Depositphotos Гірчичники та банки Ці методи зараз застосовують значно рідше, зауважує експертка. Проте однаково дехто може вважати їх дієвими при лікуванні кашлю. Але ні банки, ні гірчичники ніяким чином не лікують та не можуть прискорити одужання. "Гірчичники можуть викликати опіки, тому що шкіра у дітей відрізняється від шкірного покриву дорослої людини. Вона тонша, і більш схильна до опіків. Банки теж можуть травмувати шкіру, викликаючи гематоми", – розповідає педіатриня. Користі від таких процедур немає, а ризики значні. Батьки можуть вважати, що прогрівання полегшує відкашлювання, але під час запального процесу, який супроводжує застуду, такі процедури можуть погіршити стан і сприяти ускладненням. Наприклад, зігрівальні процедури посилюють набряк через підвищення кровообігу, що може посилити запалення. Зігріваючі мазі Мазі з ментолом чи евкаліптом здаютьсяшвидким способом зігріти дитину. Однак вони можуть спричинити подразнення шкіри, дерматит або алергічну реакцію, адже організм кожної дитини може реагувати по-різному. "Крім того, такі мазі можуть викликати спазм дихальних шляхів – бронхоспазм (неконтрольоване скорочення м'язів бронхів) або ларингоспазм (раптове скорочення м'язів гортані). Це може статися через те, що дитина вдихає пари таких засобів, які найчастіше наносять на передню частину грудної клітки або спину. Тож зігрівальні мазі можуть призвести до утрудненого дихання, що є ознакою негайного звернення до лікаря", – розповідає Марія Лозюк. Гарячі ванни та парення ніг Процедури на кшталт гарячих ванн, парення ніг чи відвідування сауни старшими дітьми не рекомендуються під час хвороби, особливо якщо в дитини підвищена температура. "Гарячі процедури несуть ризик опіків. А в дітей система терморегуляції ще недостатньо зріла, тому вони можуть швидше перегріватися", – застерігає експертка. Саме система терморегуляції відповідає за підтримання стабільної температури тіла. Тому важливо розуміти, що означає термін терморегуляція – це реакція нашого організму на зміни температури. Тобто, коли температура навколишнього середовища різко змінюється, людський організм включає захисні реакції, щоб температура тіла залишалася стабільною. Натомість діти значно чутливіші до перегрівання та переохолодження, ніж дорослі. Якщо для зрілої людини гаряча ванна може бути приємною процедурою, то у хворої дитини висока температура води може призвести до перегрівання чи теплового удару. В загальному, діти, особливо маленькі, чутливіші до високих температур. Гарячі процедури несуть ризик опіків alpinist_den/Depositphotos Крім того, під час перебування в гарячому середовищі судини розширюються, внаслідок чого може знижуватися артеріальний тиск, через що дитина може відчути запаморочення і навіть знепритомніти, додала Лозюк. А про те, як розпізнати симптоми при тепловому ударі та як надати першу медичну допомогу, читайте у матеріалі. Прогрівання носа Популярними засобами й досі залишаються теплі компреси, наприклад нагріта сіль, для прогрівання області носа. Але місце, де є запалення, ні в якому разі не можна гріти. "Під дією тепла набряк може посилюватися, а запальний процес – погіршуватися. Зокрема, прогрівання носа може сприяти розвитку бактеріального риносинуситу (гайморит)", – розповідає Лозюк. Крім того, у дітей на фоні нежитю часто може проявлятися отит (запалення вух). При болю у вухах також не можна використовувати прогрівання, зігрівальні краплі чи спирт. Це може посилити запалення. Закапування носа натуральними продуктами (каланхое, цибуля, часник, сік буряка та моркви) Такі засоби викликають значний дискомфорт у дитини та не полегшують носове дихання. "Варто розуміти, що навіть звичайні лікувальні краплі дитині закапати складно, особливо в ранньому віці: вона пручається, плаче, намагається втекти. А якщо речовина має неприємний запах і ще й пече, це може сформувати негативне ставлення до лікування загалом", – розповідає Марія. Сік цибулі, часнику, каланхое також можуть викликати алергічну реакцію, алергічний риніт (запалення слизової оболонки носа) чи набряк носу. Крім того, такі продукти можуть викликати опіки, бо мають подразнювальний ефект. До того ж, буряковий і морквяний сік дійсно є натуральними продуктами, але це не означає, що їх безпечно закапувати в ніс дитині. Особливо це стосується маленьких дітей, які ще навіть не вживали ці продукти в їжу. Такі засоби теж можуть викликати подразнення, зазначає педіатриня. Трав'яні чаї та відвари Безумовно, при хворобі потрібно підтримувати питний режим, але в більшості тут йдеться про звичайну воду. Експертка зазначає, що трав'яні чаї не рекомендують давати дітям до 6 або навіть до 12 років – залежно від рекомендацій доказових джерел. Такі обмеження існують через ризики алергічних реакцій та більші шанси розвитку анемії, через те, що трав'яні чаї зменшують всмоктування заліза. Трав'яні чаї не рекомендують давати дітям до 6 або навіть до 12 років Moravska/Depositphotos Мед До року мед є категорично забороненим продуктом, бо є ризик виникнення ботулізму (важке харчове отруєння, спричинене вживанням продуктів з ботулотоксином). "Саме в меді й міститься ця речовина. Для дорослих він не несе загрози, оскільки їхня травна система вже достатньо зріла, порівняно з немовлятами", – пояснює Лозюк. Після року його вже можна споживати, але в обмеженій кількості, як і інші джерела цукру: дві чайні ложки на добу. Також слід виключити прояви алергічної реакції на цей продукт. "Якщо ж говорити про захворювання, то деякі доказові джерела, наприклад Американська академія педіатрії, рекомендує використовувати мед як один із методів зменшення кашлю та полегшення його симптомів. У такому випадку, мед можна вживати як окремий продукт або розведеним у воді", – зазначила педіатриня. Читайте також : Проста застуда у немовлят чи прихована загроза: що варто знати про РСВ в Україні Що справді можна робити вдома? Якщо дитина захворіла, навіть без попередньої консультації з лікарем, важливо обирати лише ті методи, які точно є безпечними та можуть полегшити її стан: Мікроклімат Оптимальною температурою в приміщенні, не лише під час хвороби, а й загалом для нормального функціонування організму, є 18-22 °C, а вологість повітря має становити 40-60%. Прохолодне та вологе повітря є ідеальним для слизових оболонок, бо слиз не стає в'язким. Завдяки цьому дитині легше відкашлювати, а ніс стає менш закладеним, розповідає Лозюк. Натомість сухе й гаряче повітря, навпаки, може погіршувати стан дитини. Воно пересушує слизові оболонки та робить слиз більш в'язкою, через що дитині важче відкашлювати та більше набрякає ніс. Питний режим Денна норма води здорової дитини відрізняється залежності від віку. В середньому це 50-60 мілілітрів на кілограм. Тобто, якщо дитина має вагу 10 кілограмів, то вона має випивати приблизно 500 мілілітрів води щодня. "Під час хвороби ці показники зростають, особливо коли спостерігається підвищена температура тіла. У таких випадках варто збільшувати кількість рідини на 10 мілілітрів на кілограм маси тіла на кожен градус підвищення температури. Якщо дитина важить 10 кілограмів і має температуру 39 °C, то їй потрібно приблизно на 200 мілілітрів води більше на день, ніж зазвичай", – пояснює педіатриня. Також, підтримка водного балансу в організмі допомагає зменшувати в'язкість мокротиння, що полегшує кашель. "Крім того, достатнє споживання рідини здатне полегшити біль і подразнення в горлі, зволожуючи слизову", – додала Марія. Якщо дитина захворіла, важливо обирати лише ті методи, які точно є безпечними та можуть полегшити її стан ilona75/Depositphotos Сольові розчини при нежитю Для зволоження та очищення носа можна використовувати ізотонічні сольові розчини або морську воду (для дітей до року краще обирати краплі або монодози, а після року можна використовувати спрей). Вони допомагають зволожити слизову, а під час нежитю – очистити ніс від слизу. "Такі розчини нейтральні щодо слизової, тому не будуть викликати дискомфорт та спричиняти опіки як деякі народні методи. Натомість крім очищення носової порожнини, ці засоби матимуть незначний протинабряковий ефект, що буде полегшувати дихання", – зазначає Марія Лозюк. Варто зазначити, що немає сталої норми використання таких спреїв. Їх можна використовувати в міру необхідності. Але важливо, щоб сольовий розчин справді полегшував стан дитини. Якщо їй від нього не стає краще, постійно користуватися ним не обов'язково, рекомендує експертка. Читайте також : Проблема не в слабкому імунітеті: чому ми довго хворіємо на ГРВІ Коли слід звернутися до лікаря? Важливо звертати увагу на характер кашлю та загальний стан дитини, зазначає Марія Лозюк. Якщо кашель супроводжується утрудненим або шумним диханням чи високою температурою, потрібно звернутися до лікаря. Якщо дихання нормальне і температури немає, але протягом кількох днів дитині не стає краще або стан погіршується, також варто проконсультуватися з фахівцем. При нежитю приводом для звернення до лікаря є висока температура, біль в області носових пазух або якщо симптоми тривають понад два тижні. "Натомість, якщо йдеться про немовлят, то навіть зі звичайним кашлем і нежитем бажано показати лікарю одразу ж, найближчими днями", – додала вона. Анастасія Боднар, "Українська правда. Життя" Читайте також : 8 порад, які допоможуть вилікувати застуду

"Інформація не підтвердилась": у КНУ перевірили доступ до укриттів після скарг студентів

Fri, 25 Sep 2026 20:12:00 +0300

СуспільствоFri, 25 Sep 2026 20:12:00 +0300 У Київському національному університеті імені Тараса Шевченка провели перевірку доступу до укриттів. Це сталося після повідомлень від студентів економічного факультету, що їх нібито не впустили до сховища та відправили в метро. Також укриття й доступ до них оглянули слідчо-оперативна група та ювенальні інспектори Голосіївського управління поліції. За результатами перевірки, порушень вони не зафіксували, заявили в КНУ. У виші стверджують, що сховище, навколо якого розгорілася суперечка, перевірили перший проректор Микола Погорецький та голова Студентського парламенту Вікторія Савосік. Також вони поспілкувалися з адміністрацією та студентами, які повідомляли про інцидент. У КНУ заявили, що за результатами цих перевірок інформація про недопуск студентів до укриття не підтвердилася. Водночас на засіданні ректорату вирішили посилити безпекові заходи. Керівникам усіх структурних підрозділів доручили повторно провести обов'язковий інструктаж для працівників щодо дій під час повітряної тривоги та інших надзвичайних ситуацій. РЕКЛАМА: Нагадаємо, 22 вересня у мережі поширили записи, на яких студентів економічного факультету КНУ нібито не допустили до укриття під час повітряної тривоги. Їм сказали, що укриття переповнене, та порадили йти в метро. Натомість керівництво факультету стверджує, що укриття було відчинене, а студентів ніхто не закликав піти з території вишу. Читайте також : "Серце не витримало стресу": під час атаки на Київ в укритті помер 65-річний чоловік

Тетяну Кагановську переобрали ректоркою Харківського національного університету імені Каразіна

Fri, 25 Sep 2026 19:45:00 +0300

СуспільствоFri, 25 Sep 2026 19:45:00 +0300 Тетяну Кагановську переобрали ректоркою Харківського національного університету імені Василя Каразіна. Вона очолювала виш протягом останніх пʼяти років. Як повідомили на сайті університету, за Кагановську проголосували 1015 виборців, що складає 54,54% учасників голосування. Її конкурент доктор фізико-математичних наук та колишній декан фізичного факультету ХНУ Руслан Вовк отримав 439 голосів (23,59%). Ще 64 виборці (3,44%) не підтримали жодного кандидата. Окрім того, 22 бюлетені визнали недійсними. Тетяна Кагановська очолює університет із 2021 року. Вона стала першою жінкою на посаді ректора ХНУ. Згідно із законом "Про вищу освіту", одна людина може обіймати посаду керівника ЗВО не більше двох п'ятирічних строків поспіль. "Дякую, що довірили мені й далі вести Каразінський уперед. Я розумію, яка це відповідальність, і знаю, що самій її не подолати. Попереду ще п'ять років спільної роботи. Я хочу пройти їх разом із вами", – написала ректорка на своїй сторінці у Facebook. РЕКЛАМА: Що відомо про Тетяну Кагановську? Ректорка харківського вишу родом із Мелітополя Запорізької області. У 1997 році з відзнакою закінчила Національну юридичну академію імені Ярослава Мудрого за спеціальністю "Правознавство" та здобула кваліфікацію. У 2000-му захистила кандидатську дисертацію з юридичних наук на тему "Податкові органи в системі суб'єктів податкових правовідносин". Через рік почала працювати у Харківському національному університеті імені Каразіна, а саме – на кафедрі правознавства філософського факультету. Згодом обіймала посаду завідувачки. У травні 2005 року Кагановську обрали деканом юридичного факультету вишу. У травні 2012-го вона захистила докторську дисертацію на тему "Адміністративно-правові засади кадрового забезпечення державного управління в Україні". Утім, у 2021-му, напередодні першого обрання Кагановської ректоркою, в медіа з'явилися звинувачення освітянки в академічному плагіаті в докторській дисертації. Пізніше аналіз роботи оприлюднили на ресурсі "Плагіат і фальсифікації в наукових працях". За твердженнями його авторів, значні фрагменти дисертації переписані з російських наукових робіт без належних посилань. Наприклад, майже 40% третього розділу взято з кандидатської дисертації російського науковця Павла Вострікова 1998 року. Однак цієї роботи немає в списку джерел Кагановської. Також автори аналізу наводили приклади, де російський текст просто перекладений українською, іноді навіть із помилками. Вони стверджували, що "Росію" просто замінили на "Україну", а "російські реалії" – на "вітчизняні". Окремо автори аналізу звернули увагу на невідповідність посилань: у Кагановської нібито стоять посилання на джерела, які не відповідають тексту, що перед ними. За їхніми підрахунками, збіги без належних посилань займають 26 сторінок із 374 сторінок основного тексту дисертації – близько 7%. Науковці надіслали до Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти скаргу на плагіат у роботі Кагановської. Однак ректорка подала до суду на установу, аби припинити перевірку своєї дисертації. Зрештою, суд заборонив розглядати скаргу. У коментарі для "УП. Життя" колишній доцент Сумського державного університету Олег Смірнов розповів, що НАЗЯВО вже перенаправило його скаргу до Інституту держави і права імені Корецького НАН України, де захищалася відповідна дисертація. За його словами, інститут має перевірити скаргу відповідно до нового Закону "Про академічну доброчесність". Торік Верховний Суд постановив, що всі дисертації, незалежно від того, коли їх захищали, можуть перевіряти на наявність плагіату. Читайте також : Реєстр порушників і відповідальність вишів: президент підписав закон про академічну доброчесність