Як Андрухович став бомжем. ФОТО

16
27 листопада 2009
Юрко Андрухович у ролі бомжа. Тут і далі - усі фото Ростислава Шпука
Письменниця Софія Андрухович теж відчула себе бездомною
А це- фотосесія Юрка Іздрика Б.О.М.Ж.

Новим героєм фотопроекту Б.О.М.Ж. ("Без Ознак Мистецького Життя") став Юрій Андрухович. Фото письменника побачать світ у листопаді у свіжому номері соціально-культурного журналу "Просто неба".

Цей проект - для бездомних і соціально не захищених верств населення. Весь тираж журналу продають безпритульні, половину зароблених грошей вони залишають собі, а решта йде на розбудову інфраструктури для бомжів. Таким чином, безпритульні мають можливість заробляти собі на життя, а не просити милостиню, пояснює "Галицький кореспондент".

Фотографує українських письменників у ролі бомжів Ростислав Шпук.

"Кожен із нас щохвилини може опинитися у бомжах"

 

Юркові Андруховичу напрочуд вдався образ інтелігентного, трохи спитого бомжа, який любить книги, музику і природу.

Попри суворі життєві умови, бомж Андрухович годує ціле сімейство песиків, повсюди тягає стосик літератури, знаходить час для шахів і любить грати на, очевидно, розстроєних баяні та гітарі, зауважує видання.

"Втілитися у роль бомжа було зовсім нескладно. Я не чекав, що це так легко. З цього випливає, що кожен із нас щохвилини може опинитися у бомжах. Тобто внутрішньо ми увесь час до цього готові", - зізнається письменник.

Головною вимогою до всіх героїв зйомки є щирість перевтілення. Треба відкинути будь-яку елітність, забути про свій статус і максимально зрівнятися в правах із безпритульними.

Ростислав Шпук каже, що усі його герої фотосесій змогли позиціонувати себе на рівних і не проявляли ніякої зверхності. Кожному було по-справжньому цікаво спробувати себе у акторських здібностях. Ніхто не вередував, хоч доводилося лазити по дахах, смітниках чи спускатися у підвали зі щурами.

"Ідеї зйомки належать Ростиславу Шпуку, а я лише був слухняний і виконував усе, що він скаже, - пригадує Юрко Андрухович. - Бомжі зазвичай так і чинять. Хороші актори теж повинні в усьому йти за режисером. Я не актор, але намагався увесь час цього золотого правила дотримуватись - просто виконувати те, що мені кажуть".

Натомість, Ростислав Шпук просив персонажів зйомки бути природними і не позувати, а жити.

"Ми вибираємо якийсь сюжет і просто робимо щось, скажімо, годуємо песиків. Кожен кадр - це якийсь кавалок життя", - пояснює Ростислав. Відтак беззаперечним плюсом усіх фотосесій Шпука є те, що кадри живі та динамічні.

 
Ідеї та місця для зйомки, реквізит продумуються наперед, але фінального результату не знає ні учасник фотосоесії, ні її автор. Якось по-особливому готуватися немає сенсу, пояснює Ростислав Шпук, бо все тримається на тому, як "попре".

Невідомо, в якому стані на момент зйомки буде учасник, а в якому фотограф, яке буде світло. Жести, погляди, якісь інші нюанси народжуються безпосередньо у процесі фотографування. За грим служить природне вугілля.

 
Найлегше і найшвидше було фотографувати Тараса Прохаська. Він був дуже спокійним і не було потреби щось додавати до його образу, розповідає Ростислав. А Юрка Іздрика було фізично важко упіймати об'єктивом - він постійно рухався і "розмивав" кадри.
 
Фотосесія із Софією Андрухович запам'яталася тим, що молода мама прийшла на зйомку зі своєю маленькою донечкою. Доводилося постійно видряпуватися на 4-метрову бетонну висоту, і Софія фотографувалась у перервах між годуванням дитини.
 
Ростислав Шпук підмітив, що кожна фотосесія відповідає стилю письма кожного з учасників. Дивним чином випадає з цього спостереження Володимир Єшкілєв, який був дуже теплий, сумний і самотній бомж, на противагу своїм текстам.
 
 
 
 
 
 
 
 

За матеріалами Галицького кореспонденту, усі фото Ростислава Шпука, взяті з "Галицького кореспонденту", sumno.com, if-ro.livejournal.com

powered by lun.ua