Іван Малкович: Як настане повнота часу – то все можливо

350
11 травня 2010

Іван Малкович - власник і директор видавництва "А-ба-ба-га-ла-ма-га", упорядник і редактор багатьох комерційно успішних книжок для дітей, поет, скрипаль, фаховий філолог, тенісист-аматор.

У 2005 Малкович значився №10 у виборчому списку кандидатів у депутати від громадянського блоку "Пора-ПРП". Малковича пов'язують давні теплі взаємини з Ліною Костенко - саме "А-ба-ба-га-ла-ма-га" надрукує її новий роман, рукопис якого бачило дуже мало людей.

Першою книжкою видавництва Малковича була "Українська абетка", видана у 1992 році - з тих пір її щороку перевидають. Тому "Українська правда. Життя" вирішила згадати знайомі 33 літери за допомогою людини, яка точно їх знає.

А

А-ба-ба-га-ла-ма-га

У своїй автобіографії Іван Франко зазначає, що після коломийської тюрми від голодної смерті його врятував Степан Арсенич.

Той Степан Арсенич - то мій прародич по материній лінії (дівоче прізвище мами - Арсенич). Тому мені іноді здається, що "А-ба-ба-га-ла-ма-га" - то така Франкова опосередкована віддяка, адже назву свого видавництва я взяв з його славнозвісного оповідання "Грицева шкільна наука".

Перша книжка "А-ба-ба-га-ла-ма-ги" - "Абетка". І так сталося, що перша сторінка нашої першої книжки почалася з Ангела. Це сталося само собою, але вірю, що той ангел і досі з нами...

Б

Барбадос

Барбадос - невеличка острівна держава. Що цікаво, у неї синьо-жовтий прапор з тризубцем.

Одного разу я непогано розіграв свого приятеля, сповістивши йому про державу-сателіт України. У мене була велика французька енциклопедія "Larousse", - з прапором, гербом і текстом гімну Барбадоса.

 Іван Малкович та художник-ілюстратор Кость Лавро
"І уявляєш, - зауважив я приятелеві, - у них і гімн такий самий, як у нас - "Ще не вмер Барбадос". Мій не на жарт ошелешений приятель французької, на щастя, не знав, тож я натхненно "переклав" йому той гімн, де чи не кожне слово практично співпадало з українським гімном. Рот мого приятеля закрився лише тоді, коли я великодушно зізнався, що це жарт.

Були на Барбадосі?

Ні. Я взагалі не активний мандрівник. Хіба з сімейного чи службового примусу. А так радше дивився б на все з вікна.

В

Вухо

Вухо як "ет" - @. Цікаво, скільки у нас є означень цього знака? Давайте рахувати: собака, собачка, равлик, млин, млинець, вухо... Може, хтось, хто це читатиме, продовжить цей ряд.

Таким чином збільшується словник української мови. Наприклад, в англійській мові щороку може прибувати - я читав якусь неймовірну цифру, в яку аж важко повірити - до 20 тисяч слів.

Українська мова теж мусить повсякчасно демонструвати свою тотожність часові. Зрештою, можна згадати, що першу в світі "Енциклопедію кібернетики" було створено саме українською мовою.

Наша мова має величезний потенціал, якщо не цуратиметься сучасного світу.

Тобто українська мова не має бути консервативною?

Ні в якому разі. Бачите, світові, а надто колишні імперські мови активно і творять, і вбирають чужі слова - наукову, інтернетно-комунікативну лексику, сленги. "Шлунки" таких мов (зокрема і російської) дуже активні й міцні - вони легко перетравлюють чужі слова, і за короткий час ті слова стають питомо їхні.

А оскільки українську мову, зокрема, і через когорту наших цинічних і паталогічно ласих на гроші громадян, активно витісняють з рідного інформаційного простору і нею, як наслідок, не занадто активно розмовляють у містах, то її "шлунок" не такий активний і всеядний, а тому чи не кожне друге "інше" слово не перетравлюється і не всмоктується в її кров, а мовби налипає на мову, як свіжофарбований реп'ях - ой, це русизм! ой, це американізм! ой, це неологізм!

Хоч незрідка такий "русизм" - то наше слово, що його той же Гоголь чи ще й, може, Феофан Прокопович колись прищепили на російський ґрунт, а ми тепер його не впізнаємо (ми звикли все комусь віддавати).

 

Якщо консервувати нашу мову у словникових межах українських народних казок, тоді в нас дуже сумна перспектива. Гадаю, давно пора організовувати круглі столи провідних мовознавців, письменників, перекладачів і в тісному професійному колі обговорювати й виробляти нові підходи з багатьох аспектів функціонування і розвитку сучасної української мови.

До дискусії варто залучати також і обдаровану молодь, і ретроградів, які відстоюють консервативний погляд на мову, адже в такому важливому питанні необхідна розумна рівновага.

Ви вірите в українську рівновагу?

Не знаю, але впевнений, що Україна - надзвичайно вигідна країна. Тут може процвітати будь-який бізнес, зокрема, й україномовні книжки, фільми і мультфільми. Адже ми, практично, найбільша європейська країна за територією, за населенням ми 5-ті в Європі.

У багатьох європейських країнах є по 3, 5, 7, 10 мільйонів населення - і там абсолютно прекрасно існує своє книговидання, кінофільми, мультфільми, і все окуповується, і нічого там не роблять "на язикє", щоб продати в Москву. Коли на міжнародних зустрічах я наголошую, що в нас майже 50-ти мільйонне населення, багато видавців заздро зітхають - у вас такі фантастичні можливості!..

А як ви ставитесь до перекладів російських класиків українською мовою?

Дуже добре, якщо це вдалий переклад. І дуже погано, якщо переклад поганий. От зараз закінчую роботу над своєю книжкою вибраних віршів, перекладів та есеїв, вона називатиметься "Все поруч", то там я наважився нарешті опублікувати свій юнацький переклад "Сцени з Фауста" Пушкіна.

Колись я зробив його на прохання Сергія Проскурні, який створив тоді дуже цікаву постановку-діалог пушкінських "Маленьких трагедій" і драматичних уривків Лесі Українки.

Г і Ґ

"Гоголь - Ґоґоль"

Таку назву має велика літературознавча розвідка Євгена Маланюка. Юнак Микола Гоголь їхав з України з метою "захистити нашу рідну Україну від усіх податків", а під кінець життя перевтілився в Ґоґоля.

Ви вважаєте Гоголя українським письменником?

Я вважаю його українським митцем, який писав російською мовою і став класиком російської літератури. Трохи більше про це я написав у короткій післямові до двотомника Гоголя.

Д

Диво

В "А-ба-ба-га-ла-ма-зі" була серія "Міні-Диво" - книжечки по 1 гривні. "Міні-Диво" потрапило в усі села, де було поштове відділення. Колись я мріяв, щоб мої книжки можна було придбати у найглухішому селі Луганської чи Донецької області, і тоді ця мрія бодай на короткий час, але збулася.

Ми отримали понад 40 тисяч листів. Які це були листи! Які гарячі листи з Херсонщини! Справжній гарячий Південь! Дуже українська область. А з Криму писали мені по-російськи, що вже 15 років не бачили українських книжок, писали, що їхні діти з задоволенням читають ці книги на "милозвучном языке и всего по 1 гривне".

Я читав і плакав. Деякі листи я знав напам'ять. Це був справжній катарсис. Я дізнався, наприклад, що на Донеччині є село Золотий Колодязь. Боже, як же ж він мені звучав, той Золотий Колодязь!..

До речі, знаєте, хто для мене "донецькі"? Це, передовсім, Володимир Сосюра, Василь Стус, Олекса Тихий, Іван Дзюба, Вадим Писарєв, Анатолій Солов'яненко, Емма Андієвська...

Е

Енелята

Щороку ми міняємо "Абетку", щороку її заново видаємо. Спочатку на Е був Еней, але "Еней" діти сприймали як "козак". Тому я вигадав нове слово - енелята.

Що це означає?

Це означає, що є НЛО, а на ньому літають маленькі енелята. І їх можна було нормально намалювати. Костеві Лаврові сподобалося. На якійсь зустрічі я навіть приписав йому авторство "енелят", але Кость відразу це спростував, нагадавши мені ситуацію, за якої я тих енелят і вигадав.

Є

Єрко

Неповторний український ілюстратор. Власне, краще було б сказати "Лав'Єрко", бо в цьому слові я вмістив аж двох прекрасних українських ілюстраторів - Лавра і Єрка. А Єрко, до того ж, мій похресник.

У мене в Карпатах на хрещеного батька кажуть "нанАшко", а на хрещеника - "філИн". Недавно я жартома скерував свій водійський штраф на Єркову адресу, і отримав від нього такого есемеса:

Я поет,

зовуся Філін.

З вас, нанашку,

300 грівін.

Ж

Жабка

Біля озера щодня бавить жаба жабеня,

Обіймає лапкою, називає жабкою

Пречудовий віршик Леоніда Куліша-Зіньківа.

З

Академік Дмітрій Зеленін

Був такий видатний російський академік з доволі контраверсійними поглядами на багато історичних догматів, зокрема, й про походження росіян. Чимало його праць присвячено й Україні.

Академік Зеленін обґрунтовано доводив єдність української нації - від Карпат і до Східної України. Десь у середині 50-х років у журналі "Українська етнографія" публікувалася його розвідка про київське походження західних українців. Той журнал потім, здається, вилучили з бібліотек. Мій дядько-історик колись подарував мені той номер, але потім він десь пропав.

Іван Малкович з Юрієм Андруховичем
Зеленін стверджував, що перед навалою Батия багато київських майстрів і ремісників розуміли, що Батия не спинити, і тому поволі відсувалися на захід. Врешті вони вперлися в гори.

З часом кияни перейняли деяку місцеву побутову лексику (наприклад, на означення їжі), а чимало їхніх слів перейняв місцевий люд. На Гуцульщині побутувала добра половина тих самих колядок, що й на Східній Україні. У нас ще й досі молодих на весіллі називають "князь" і "княгиня". Дослідження Зеленіна ґрунтуються, зокрема, і на розкішному науковому матеріалі Гната Хоткевича...

Я ставлюся до всіх теорій зі здоровою іронією, але та розвідка допомагала мені в студентські роки "захищатися" від "настоящіх кієвлян"... Після Івано-Франківського музичного училища я став студентом Київського держуніверситету імені Шевченка, і, певна річ, розмовляв українською. Мені казали: "Вы, наверно, не местный". "Ні, - відповідав я, пам'ятаючи Зеленіна, - деякі наукові джерела стверджують, що я киянин з прадавніх часів". У часи тотального нігілізму щодо всього українського це додавало мені оптимізму.

З тих пір не покращало?

Бували періоди. От, скажімо, у видавництвах, які видають книжки російською та українською мовами, у 2004, 2005, 2006 роках наклади українських книжок українською мовою домінували. Зараз починають домінувати російські наклади знову...

И

И-ги-ги

Це теж слово з нашої "Абетки". Хоча до нинішньої ситуації більше пасувало б И-хи-хи й О-хо-хо.

Ви взагалі часто смієтесь? Ви весела людина? Про що любите жартувати?

Думаю, що так, я люблю посміятися. Люблю прості жарти, народні, такі нібито трохи й низькуваті, але вони мене щиро смішать. Адже ви й у "Гаргантюа і Пантагрюелі" Рабле знайдете, наприклад, кумедну сцену в туалеті.... Люблю Руданського, Глазового, всілякі жарти великих людей. Ще люблю сороміцькі коломийки, збирав їх, хотів навіть книжку видати.

І

Індик

У кількох регіонах України кажуть "индик". Думаю, чи не змінити вірш на цю літеру у нашій з Костем Лавром "Абетці", бо не хочу, щоб він забувався:

У дворі індик узувається,

до нього індичка озивається:

"ІндИче-Інде, ходім деінде,

бо тут - зимонька,

мерзнуть крилонька..."

Ї

Крихітна свічечка букви "Ї"

Й

Йо

В гуцульському діалекті "й" доволі активне, воно іноді передує в словах: не Іван, а Йван, йой, йо. Люблю таку приказку: як йо - то йо, як нє - то нє.

К

Космос

Дуже тішуся, що наша космічна енциклопедія "Український космос" нарешті побачила світ, адже ми створювали її 7 чи 8 років. Космос, Корольов, Кондратюк, Кибальчич...

І всі чомусь на "к"...

Так, але не тільки. Скажімо, Французький космічний журнал, назвав 5 геніїв радянської космонавтики, маючи на увазі генеральних конструкторів, і серед них - четверо українців: Корольов, Янгель, Челомей і Глушко.

А серед трьох з гаком десятків генеральних і головних радянських конструкторів українців близько двадцяти.

Наша книжка дає юному читачеві вагомі підстави пишатися вкладом українців в освоєння космічного простору. Україна ще й дотепер у десятці найрозвинутіших космічних країн.

Як неймовірно прикро, що з продажу Криворіжсталі не вклали хоча б 4 мільярди в науку, в космос. Ну, розікрали б половину, але друга половина пішла б у науку, в технології, на плекання молодих українських талантів. Ми були б потужніші і самі себе більше поважали б.

Освоєння космосу - це важливо?

Надзвичайно важливо й цікаво. З космосу Земля дуже маленька. Коли дивитися на якісь космічні явища й бачити наскільки маленька наша Земля - то все здається трохи смішнішим, абсурднішим і не таким трагічним. Це може навіть підштовхнути до пошуків порозуміння на Землі.

Ось ще цікавий факт: улюбленою піснею Корольова була "Дивлюсь я на небо та й думку гадаю: чому я не сокіл, чому не літаю". Це була одна з його маленьких космічних спонук.

 
Коли Корольов запустив у космос українця Павла Поповича, то Попович заспівав для нього цю пісню. Ось вершина українства! Першими в світі створити ракету, запустити людину в космічний простір, щоб вона заспівала на цілий космос твою улюблену пісню! З цього можна брати приклад.

Підполковник Войтенко - він потім став генералом - згадує, як прийшов до Корольова перед тим, як вирушати на Байконур. Він дуже хвилювався перед зустріччю з генеральним конструктором, бо в Корольова був дуже крутий норов, адже він пройшов через нелюдські енкаведистські знущання, Колиму і взагалі дивом уникнув смерті.

І ось він заходить до кабінету, Корольов встає з-за стола, іде до нього, простягає руку й каже: "Здоров, земляче, ну що, українську мову не забув?". Войтенко згадує, що чекав усього, але на таке геть не сподівався. Згодом, коли Корольов приїжджав на Байконур, вони під вечірніми зорями любили поспівати українських пісень і помріяти про політ на Місяць.

Л

Ленінградці

Так склалося, що понад 30 років у нас у Березові щоліта мешкала родина професора Головачова з Ленінграда. Вони всі були науковцями, а їхня онучка - моя ровесниця - дуже смішно розмовляла гуцульським діалектом. Ми дуже тішилися з такої її мови.

То ви спілкувалися українською?

Їхня невістка намагалася говорити українською деякі слова. Виходило дуже смішно. Сусіди деякі речі починали жартома називати так, як їх переназивала пані Ельга...

Ленінградці - ну хіба за винятком одного з них - це взагалі особливі, надзвичайно добрі люди. Я пам'ятаю, що на сінокосі в горах я краєм вуха почув, як тато розповідає Фьодору Алєксандровічу про наших лісових хлопців, адже професор свого часу теж мав тертя з радянською владою.

Вони любили два місця на землі - Березів і Ленінград. Ми були як родичі - абсолютне порозуміння.

Через мого дядька, історика, дисидента, у нас вдома оберталося велике коло наукової інтелігенції, багатьох з них тоді звільняли з викладацької роботи, але я, малий, навіть не підозрював про таке, бо вони усі разом були навдивовижу веселі. І в це натхненне "літування" наші ленінградці вписувалися дуже природно.

М

Моцарт

Люблю Моцарта, навіть почав був писати про нього книжку для дітей. Знайшов доволі непоганий хід... Йшлося мені про те, щоб та книжка не нагадувала таку нудну сльозовну мелясу для женських журналів...

Але якось у моїй машині вибили вікно і викрали портфель. Там був і рукопис про Моцарта. Ну, а потім якась нова робота, черговий "Гаррі Поттер", що вибиває з життя та з родини місяців на три-чотири... Та я ще мрію колись ту книжку про Моцарта таки зробити.

Колись, коли я навчався в музучилищі на скрипаля, Моцарт уявлявся мені Христом. У нього життя таке яскраве, таке неподібне ні на кого... Спочатку карколомна слава, тоді - суцільна скрута, нестамовне палання генія, і та небесна вершина - "Реквієм".

А Бах уявлявся Богом-отцем, чиї ноти - ніби зорі на небі, що існують споконвіку на своєму місці, така вища небесна математика, найвища гармонія й мелодика - без зайвих витрибеньок, але дивовижна.

А Вівальді - предтеча, веселий такий предтеча. Щось приблизно таке писалося мені в юності - дуже наївне, банальнувате, але тоді мені здавалося, що я відкрив щось особливе.

Н

Носороги

Носоріг носорогу наступає на ногу.

Любий наш носороже, так робити не гоже.

Це дуже актуально тепер.

Тільки хто б тим носорогам сказав...

Ось ми й кажемо. Тільки вони не хочуть визнавати, що вони носороги.

О

Ольжич

Це один з моїх най-най-улюбленіших українських поетів. Ольжич - взірець українського поета, людського і громадянського чину. Він поєднував у собі непоєднуване - історик, археолог, поет, воїн, керівник Проводу ОУН.

Ольжич був напрочуд чистий і чесний - і в житті, і в віршах. В усіх його творах вражає чіткість форми, ощадливість на слова, воля і безкінечна відвага. Він працює, як скульптор - одним махом відсікає увесь непотріб.

На презентації сьомої книги про Гаррі Поттера
Можливо, тут далася взнаки поетична династійність: його батько - Олександр Олесь, визначний поет (дорослий і дитячий). Можемо згадати його "Сміються, плачуть солов'ї". Це унікальна родина з двома великими поетами - батьком і сином.

Загинув Олег Ольжич у фашистському концтаборі. Він збирав свідчення про фашистські звірства, посилав їх у німецькі інстанції, вимагав припинити знущання. А цього жодна влада не любить. Ольжича схопили і закатували гестапівською "трійкою" - всюди були свої трійки...

Ми більш-менш знаємо про Тичину й Рильського, а двох інших наших вічно молодих геніїв - Ольжича й Антонича - майже не знаємо. Перший загинув у 36, другий пішов від нас у 28.

П

Паліндром  

Це вірш, який читається однаково як зліва направо, так і справа наліво. У нас у цьому жанрі успішно працює Іван Лучук та ще кілька поетів. Є навіть ціла паліндромна поема "Віл слів". Сам я паліндроми не писав, але знаю напам'ять доволі змістовний паліндром Миколи Мірошниченка:

Нота - затон,

нора - Харон.

Ми в трембіті б мертвим

носили сон.

Р

Різдво

Найулюбленіше моє свято. З Різдвом пов'язані щонайкращі дитячі спогади. В Карпатах дітей шугали, щоб не ходили колядувати, бо Лєнін з Дзержинським не колядували.

Пам'ятаю, наша класна керівничка на уроці строго наказувала не колядувати, а після уроку тихенько мені шептала: "Обов'язково приходь сьогодні ввечері...".

То були такі подвійні стандарти, у які нас змушували гратися. Але ми, діти, розуміли, де справжнє, а де совєцьке.

Мене дуже смішать зараз деякі старші наші митці, які виправдовуються, що вони не знали всієї правди, тому вірили в Лєніна. Якщо я, народжений у 1961, усе прекрасно розумів, то як вони могли чогось не розуміти?

Багатьом у село надсилали посилки з Америки - ми з них робили вертеп, прикрашали його листівками, вирізали Ісусика, овечок, робили з вати сніг, зверху прилаштовували малесеньку лампочку-жарівочку, спереду все закривалося склом - і йшли колядувати.

Боже, це незабутнє - поки колядуєш, прикладаєш вертеп до вікна, вмикаєш жарівочку - а з того боку до вікна припадають маленькі діти й дорослі...

Так важливо, щоб на уроках народознавства, якщо воно ще буде, вивчали хоча б дві колядки - "Нова радість стала" і "Добрий вечір тобі, пане господарю!". Коляда - це те, що вбиває всяку чужу чуму. Якщо я наколядуюся на Різдво в доброму співочому товаристві, тоді моє внутрішнє дихання налаштовується на цілий рік

Українці - навдивовижу різдвяні люди, барокові. Про це свідчать наші колядки. Наша віра споконвіку якась дуже різдвяна - згадайте Гоголя. Натомість у наших сусідів коляди нема, вони - люди пасхальні, у них культ страждання, страху, покари. В нас так само це є, але до міри.

Якщо наша "різдвяність" буде й надалі вимиватися, то ми будемо не ми...

С

SOS!

Майже в центрі Європи на байдужих очах європейців здійснюється замах на дві великі держави, одна з яких, до того ж, запустила механізм самознищення... Одна з цих держав завбільшки, як Франція, друга - як Італія, і в разі дружніх синхронізованих дій вони були здатні утворити потужний центр впливу у Східній Європі...

Т

Теніс

Серед людських розваг дуже люблю грати в теніс - великий і малий.

Іван Малкович разом з дружиною Яриною

Навіть організував любительсько-приятельський турнір "Вілла-Ярина Open" (Ярина - моя дружина). На цьому турнірі у фіналі я програв у дуже напруженому матчі Володимирові Онищенку, прославленому футболістові, володареві європейського суперкубка.

Ви кажете "серед людських розваг". А які "нелюдські"?

Це редакторство. На роботі, як мінімум, до 7-ї, а потім вдома до 2-ї.

У

Українці

Я мріяв про такий час - мені здавалося ще чотири роки тому, що він не за горами - що ті, хто народився в Україні, незалежно від походження, знатимуть, що вони українці і цим пишатимуться. Дуже сумно, що моя мрія, вочевидь, відсувається на невизначений час...

Ф

Футбол

Колись ми з Бенюком любили ходити на футбол - у той час український футбол ще був вітальний і щасливий, і в нас була велика весела ватага.

Запам'яталася наша чемпіонська хода центром Києва після якогось футболу. Ми з Богданом очолюємо веселу кавалькаду і на все горло волаємо сороміцькі коломийки, аж вуха в'януть.

Але, окрім нас, по-гуцульськи майже ніхто не тямить, тому всі вважають, що ми співаємо якісь особливо переможні гуцульські гімни, і в геройському шаленстві відбивають такт бубном і тарахкавками.

То зараз футбол не такий вітальний?

У нас - ні, а в світі й досі непоганий. Іноді дивлюся Лігу чемпіонів. До того ж, з нетерпінням очікую Євро-2012...

Х

Хіменес, Хуан Рамон

Дуже люблю цього іспанського поета. Колись у юності я написав поетичний цикл "Враз баранчик народився", де намагався примирити світ людський і світ тваринний.

Після прочитання один мій товариш спитав: "А ти читав "Платеро і я" Хіменеса?. Назавтра я вже мав ошатний фіолетовий томик іспанської поезії з чудовими перекладами з Хіменеса, і зокрема "Платеро і я" - про поета і його ослика.

Ми говорили з вами про Антонича й Ольжича... З великих іспанських поетів 20 століття лише єдиний Хіменес отримав Нобелівську премію. Він отримав її і за розстріляного Лорку, і за Мігеля Ернандеса, який взагалі дуже мало прожив.

Це поети того самого часу, що й Антонич з Ольжичем. Тільки з українських поетів ніхто за них Нобеля не отримав. Був шанс у Стуса, але його швиденько знищили.

До речі, зараз працюю над "Ковчегом поетичним" - антологією світової поезії. Плануються два томи десь по 1200-1300 сторінок. Поки що є аж 3000 сторінок.

За яким принципом зібрано поезії в антології?

За хронологічним. Від найдавніших часів до сучасних наймолодших, але вже визнаних, поетів, яких переклали українські молоді поети.

То поезія лише перекладна?

Можливо, колись буде ще й окремий том української поезії. А поки хочеться вибрати справді найкращі переклади. От учора я придбав у Франківську раритетне видання - переклад "Мазепи" Байрона.

Вибираючи поетів, користуєтесь власним смаком?

Ми разом вибираємо з Борисом Щавурським. Він зробив велику підготовчу роботу, а я вже буду довершувати, виважувати, вилизувати і вносити свої "креатури". Робота мінімум ще на два роки.

Ц

Церква

Єдина Помісна Українська Церква. Це мрія.

Думаєте, можливо?

Сьогодні здається неможливо, а завтра - можливо. Як настане повнота часу - то все можливо.

Минулого року нашу "Дитячу Євангелію" благословили Предстоятелі усіх найбільших традиційних християнських церков в Україні - і патріарх Філарет, і митрополит Сабодан, і патріарх Гузар. А колись, коли ми готували перше - значно простіше - видання Євангелії, то отримали благословіння від патріарха Мстислава, глави Української автокефальної церкви.

Різниця між церковними конфесіями - лише в головах. І гарно, щоб дітей ми хоча б змалечку не ділили на конфесії, а читали їм оповіді про Ісуса з спільної книжки.

Ось є новий предмет - християнська етика. Він потрібний?

Дуже делікатна тема. Якщо та християнська етика буде якісно викладатися, то - так, а якщо за це візьметься якийсь не надто вдатний пописько...

Працюючи на "Дитячою Євангелією", я спілкувався з молодими владиками різних конфесій. Це зовсім інше покоління. Вони знають по кілька мов, напам'ять знають, як Святе Письмо звучить грецькою, старослов'янською, англійською.

Іван Малкович та художник-ілюстратор Владислав Єрко
Працювати з ними було надзвичайно цікаво. Мене тішило, що в них є розуміння потреби Єдиної Помісної Української Церкви. Це ж дуже природно, адже не може величезна нація в центрі Європи не мати своєї церкви.

Часто християнську етику викладають неосвічені в культурному плані священики. Я говорив про це з деякими чільниками церков, і вони погоджуються, що загальнокультурна складова наших священиків усіх обрядів часто не на найвищому рівні.

Ч

Чорнобиль

Україну знають не з багатьох речей. З кращого боку дізналися в часи Помаранчевої революції, з гіршого - з Чорнобиля.

Іноді мені здається, що Україну - одну з найбільших за територією європейських держав - якийсь злий чарівник накрив шапкою-невидимкою, з якої стримить лише чорнобильська труба, що пахкає у світ смертельною своєю отрутою.

Ш

Швейк

Це особливий персонаж. Завдяки чудовому перекладу Масляка цей персонаж став майже частиною української літератури, майже українським героєм.

У театрі Франка "Швейка" ставлять з включенням російської мови.

Бачите, у Хостікоєва повсякденна мова - російська. У "Швейку" він зіграв одну зі своїх найвидатніших ролей. І це, мабуть, ще й тому, що протягом вистави він не займається внутрішнім "самоперекладом". У "Швейку" вони природно обіграли "мовне питання". Там російська звучить як німецька, що була мовою офіцерів. Як на мене, все виправдано.

А Бенюк - один із найгеніальніших Швейків. Виставу я вперше дивився з моїм старшим сином, йому було тоді років з 10-12. Після вистави дитя ридало так, що його аж трясло. А це ж "Швейк" - комедія! Але фінал там справді потрясний.

Щ

Колись я написав сонет, що називався "Щ". Мені здавалося, що це найгірша в світі літера. Я перелічував усе погане, що починається на цю букву.

Але закінчувався сонет щирістю і щастям. І в житті так само. Здається, що все дуже погано, а потім вигулькує щастя.

Інколи життя ми бачимо лише з одного боку... Колись у римському соборі Святого Петра одному скульпторові заборонили підписувати свою роботу. А прізвище його було - Елефант. То він у ногах головної фігури зробив лева, і коли дивитися на того лева ззаду, то бачиш слона - там хвіст, як хобот. Отак той скульптор себе й увіковічнив.

До теми щастя часто повертаються... Що воно таке, те щастя?

Це навіть може бути гарна розмова з доброю людиною, коли в процесі розмови тобі вдається з'ясувати щось дуже просте й сокровенне.

Ю

Про Ю - ні слова.

Я

Яничари

Зараз їхній час. Але й він мине. І трагічний наш маятник хитнеться в інший бік.

Ь

Іноді складається враження, що наша графіка переходить у психіку - занадто багато м'яких знаків. У наших сусідів є противага - твердий знак.

Хоча, скажімо, на Західній Україні пом'якшень менше. Там вимовляють не льон, а лен, не перець, а перец. Трохи ніби твердіший характер.

Проте усе частіше замислююся про такий сумний феномен: 1492 року мій далекий прародич з мого ж села Сень (Олекса) Малкович - шляхтич боярського походження - позбувся життя за те, що відстоював свої звичаї і рідну мову.

Минуло понад півтисячі (!) років, а його прямий нащадок Іван Малкович у ніби рідній державі й досі безуспішно обстоює право на рідну мову.

І є надія на успіх?

Якщо з любов'ю й відвагою - то є.

powered by lun.ua