Тест

БеркоШко: Мамо, навчи мене вдома

"Дістаємо зошит з усього на світі. Сьогодні вивчатимемо дихання", - говорить маленькому колективу третьокласників мама одного з них.

Впродовж наступної години вона не відкриватиме підручника, не змушуватиме конспектувати довгі незрозумілі речення і не ставитиме оцінок. Натомість перев'яже собі палець, щоб показати, що відбувається, коли йому не вистачає кисню; дасть кожному дзеркало, щоб роздивитися, чи справді в носі є волосинки, які очищують повітря; розгорне великий шмат тканини, щоб проілюструвати, чому для ефективного пропуску кисню потрібна велика поверхня легенів; покаже на ноутбуку відео зі зйомками дихальної системи зсередини і пояснить, що це не якесь "фу", а ідеально влаштований складний механізм.

А наостанок задасть "домашнє завдання" – навчитися затамовувати дихання.

Такий креативний підхід типовий для уроків у цій "школі". Власне, навіть на окремі уроки їхня діяльність ділиться далеко не завжди. Та й школа насправді не школа, а самостійно збудована батьками будівля у власному дворі на київських Берківцях. Та й вчителі тут насправді не вчителі, а мами й тата.

Після уроку про важіль треба перевірити знання на практиці

Не йти до першого класу

Ідея не віддавати дітей до школи виникла в кількох батьків-однодумців 2011 року. Оформивши їх на екстернат зі здачею іспитів двічі на рік, почали збиратися разом і навчати самостійно – по черзі, вкладаючи в це всю свою душу й інтенсивно займаючись самоосвітою. Те, що з цього вийшло, назвали БеркоШко (скорочено від "Школа на Берківцях"). Зараз діти вже у третьому класі, а ентузіазм батьків і не думає спадати.

"Спочатку я думала, що мій син піде в звичайну школу. Я ніколи не хотіла бути вчителькою і взагалі мало що знала про освіту", - розповідає одна з засновників проекту Валентина Мержиєвська.

Кімната для занять

"Перед тим, як віддати дитину в перший клас, я пішла по навколишніх школах. Виявилося, що хороше навчання – це або дорого, або далеко, а якщо близько й недорого, то на такому рівні, що вести туди дитину не хочеться", - згадує вона.

Окрім того, маму налякала надто велика кількість учнів у класі – в одній зі шкіл їх уже було записано 38. "Але як можна одночасно навчати так багато дітей, якщо в цьому віці вони ще не мають цілеспрямованості й усидливості? Це ж не студенти", - переконана Валентина.

Ще одним аргументом "проти" став досвід знайомих – багато їхніх дітей не хотіли йти до школи вже у другому класі, бо там просто було не цікаво.

Тоді друзі запропонували Валентині ідею екстернатного навчання для своїх дітей, і невдовзі до них приєдналася ще одна родина.

"Ми всі були з вищою освітою, але не педагогічною. У мене інженерна, в Каті – культурологічна, в Олесі – українська мова й література. До нас приєднався мій друг Сашко, який працював репетитором з математики зі старшокласниками і якому просто цікаво було спробувати викладати в першачків", - розповідає Валентина.

"Ми починали з ідеї домашньої освіти. Але домашня освіта має певні вади – те, що дитина не має кола спілкування і те, що вона дотикається тільки до світогляду своїх батьків. Виходить, що якщо батьки мають певну систему цінностей, дитина вважає правильною тільки її й не бачить різноманіття світу. І ми просто вирішили, що будемо всі спілкуватися тісно, тоді дитина бачитиме світогляд різних людей, і діти будуть спілкуватися між собою", - говорить вона.

Композиція для натюрмортів у білому кольорі

24 години на добу

За словами засновниці, БеркоШко ніколи не була і не є комерційним проектом, оскільки з дітьми фактично займаються батьки і друзі батьків. При цьому більшість із них працює за вільним графіком або взагалі додатково не працюють.

Іноді до викладання запрошують людей, яким просто цікаво спробувати роботу з дітьми – на волонтерських засадах.

"Ми навіть сміялися, що в звичайних школах багато дітей і мало вчителів, а в нас, навпаки, вчителів більше, ніж дітей", - говорить Валентина.

Досліди у БеркоШко

При цьому серед батьків-викладачів немає директора або іншого керівника. Усі спірні питання вирішуються колективно за вечірніми обговореннями.

Коли діти йшли до першого класу, вони збиралися разом у "школі" лише два дні на тиждень. Зараз – чотири. Частину навчального плану опановують вдома в індивідуальному порядку.

На питання, скільки часу треба приділяти навчанню дитини, наважившись на домашню освіту, Валентина відповідає: "24 години на добу". На її думку, домашнє навчання не повинно поділятися на уроки, а має бути неперервним процесом.

"Щойно ми гралися, заспівали якусь англійську пісеньку, згадали якесь англійське слово, потім взяли підручник, зробили вправу. Щойно зробили задачку з математики, по ходу в нас виникли питання, чому так або так", - ілюструє вона.

Мати для спортивних занять

Якою може бути школа?

Великий плюс домашньої освіти – можливість організувати навчання своєї дитини так, як вважаєш за потрібне. Навряд чи все це мало б сенс, якби йшлося просто про самостійне опанування навчального плану.

"Звісно, критикувати школу можуть усі. А спробуй запропонувати щось краще", - каже Валентина.

У БеркоШко заняття прагнуть зробити якомога цікавішими для дітей. Для цього викладачі відштовхуються від того, що цікаво їм самим, адже учні дуже швидко відчувають ентузіазм вчителя або його відсутність.

Дітям часто показують пізнавальні відео на тему уроку

Оскільки частину матеріалу діти засвоюють самостійно, на загальні обговорення виносяться більш творчі й цікаві речі. "У нас не було ніяких уроків письма, писати діти вчилися кожен у своєму режимі. На математиці ми не рахуємо приклади на уроках. Ми намагаємося давати якісь цікаві завдання, а приклади кожен рахує вдома", - розповідає Мержиєвська.

Тому в цій школі й предмети дещо незвичні – теревені, руханки, творче мислення, живий світ, земля, мистецтво і т.д. З навчальною метою використовуються настільні ігри, проводяться різноманітні досліди, демонструються відеофільми.

А на завершення навчального року замість іспиту учні проходять підсумковий квест – добре продуману цікаву пригоду, сюжету якої позаздрили б кращі розробники комп’ютерних ігор. Тут потрібно проявити всі свої здібності: і вміти орієнтуватися по карті, і розв’язати номер телефону як приклад на віднімання, і розрізнити частини мови на написі біля пам’ятника, і розставити за абеткою назви частин Києва.

Багато ідей батьки черпають у працях відомих педагогів, однак не дотримуються якоїсь однієї системи.

"Одна з наших мам закінчила курси вальдорфських педагогів, і ми багато цікавого взяли з вальдорфської освіти. Скажімо, викладання епохами, бо це дозволяє зануритися в предмет", - говорить Валентина.

Window у світ

Оцінок у цій школі, як і у Вальдорфській, також не ставлять – ані у вигляді цифр, ані галочок чи смайликів.

"Будь-яке оцінювання підміняє мету навчання. Ми намагаємося максимально підкреслювати дітям, що вони вчаться для втамування власного інтересу, а не для того, щоб отримати якусь оцінку", - розповідає мама-вчителька.

Окрім того, відсутність оцінок не створює між учнями зайвого напруження й змагання, хто кращий.

"У нас все оцінювання відбувається так: "О, тут ти зробив дуже добре, це дуже цікаве рішення. Але ти зробив неохайно. Якби ти ще цю класну ідею втілив чисто і не зробив помарок, було б ще краще". Або навпаки: "У тебе все написано без помилок і охайно, але ж ти просто взяв і переписав, нічого свого не привніс". Або в задачі знайшов тільки одну відповідь, а їх тут декілька. Тобто оцінювання повинно бути розгорнутим, а не формальним", - ділиться Валентина.

Зустріч із поетом Іваном Андрусяком

Також великий вплив на організацію навчання в БеркоШко здійснили роботи французького педагога Селестена Френе та його ідея "проектного навчання".

"Перед учнями ставиться якась проектна задача, і треба зробити для цього все, що необхідно. Наприклад, ми влітку робили театр тіней. Нам для цього треба було придумати й виготовити героїв, декорації і т.д. Проект вимагає багатьох навичок, які не віднесеш до якоїсь вузької сфери знань. Крім того, він мотивує дитину – легко щось вивчати або робити, коли розумієш, для чого це потрібно", - розповідає Мержиєвська.

Спеціальні терміни пояснюються простою дитячою мовою

А ще у БеркоШко немає авторитарності вчителя й ідеалізації його образу. "Ми не боїмося зізнатися, що чогось не знаємо. Якщо дитина питає про щось, чого я не знаю, я щиро в цьому зізнаюся і йду досліджувати", - каже Валентина, пояснюючи, що це не означає відсутності поваги до вчителя.

Просто тут намагаються навчити дітей поважати й самих себе, свою думку, свої переживання, а не тільки сліпо підкорюватися дорослим, як цього зазвичай вимагають у навчальних закладах.

Соціалізація

Одним із найпоширеніших питань, які ставлять засновникам БеркоШко, є питання соціалізації дітей. Адже колектив у 5 і 30 дітей – велика різниця.

"Соціалізація формується не просто від перебування людини серед великої кількості людей, а від вдалого проходження певних ситуацій. Тут ми маємо змогу детальніше зупинитися на всіх конфліктах і протиріччях", - пояснює Валентина.

"Коли діти починають конфліктувати, ми зупиняємо заняття й обов’язково розбираємо цей конфлікт. Ми не шкодуємо на це часу", - говорить вона.

Окрім того, учні спілкуються з іншими дітьми на спортивних та творчих секціях, у дворі, тощо.

Причому Валентина вважає, що дитина має бачити якомога більше різноманітних прикладів соціальної взаємодії.

"Дуже класно попасти в середовище, де всі живуть танцями. Причому є танці різні – є спортивно-бальні, де всі готуються до змагань, а є хіп-хоп, де танцюють просто в своє задоволення. Добре подивитися на науковців, для яких задачі, які вони вирішують, цінніші навіть за якісь матеріальні блага. Дуже цікаво побачити спортсменів, які можуть тренуватися багато годин на день, щоб досягти якогось результату", - вважає вона.

Майбутнє

Якщо у початковій школі подібне навчання ще можна собі уявити, то чим старші ставатимуть діти, тим складніше буде батькам пояснювати їм весь навчальний матеріал самостійно.

Однак Валентина не бачить у цьому великої проблеми. "Всі наші діти вчаться в екстернатах, де їм видають завдання і потім перевіряють знання. Є ж діти, які просто вчаться в екстернатах і без подібних об'єднань", - нагадує вона.

"Тому в подальших класах ми сподіваємося іти за екстернатною програмою. Можливо, знаходити якісь лабораторії для дослідів, робити екскурсії дітям", - припускає мама-вчителька.

Окрім того, в цьому підході великий наголос робиться на здатності дітей мислити й шукати відповіді на питання самостійно.

Засновникам БеркоШко хотілося б, щоб їх прикладу слідувало більше батьків, які не бояться брати на себе відповідальність за власних дітей і щоб держава не чинила цьому опору.

Власне, таких батьків уже стає більше. Подібних об'єднань тільки в Києві є вже декілька.

У більшості шкіл на екстернат учнів переводять неохоче і тільки за певних підстав, які унеможливлюють очне навчання. Однак зараз у деяких містах існують спеціалізовані школи, які займаються екстернатним навчанням дітей – скажімо, київська Школа екстернів, приватна школа "Славія", Міжнародна українська школа, школа №31 Сімферополя тощо.

Майстерня у дворі

Окрім того, в квітні цього року було затверджено Положення про дистанційне навчання. Згідно з ним, навчатися дистанційно можуть фактично всі бажаючі. Зокрема, "обдаровані діти та молодь, які спроможні самостійно або прискорено опанувати навчальні програми" та "особи, які бажають отримати додаткові знання паралельно з навчанням у школі".

При цьому в Росії, наприклад, для всіх учнів дозволена так звана сімейна освіта – коли дитина навчається в сім’ї й лише атестації здає в школі. Там форму освіти вільно можуть обирати батьки з урахуванням думки дитини, і для цього не потрібно шукати якихось вагомих причин.

Вчимо англійську

Однак Валентина зауважує, що з їхнього експерименту ще зарано робити узагальнюючі висновки.

"Я зможу сказати про результат тоді, коли дітям буде років по 17-18. Тому що здача іспитів – це не показник. Якщо вони дійсно до старшої школи зможуть вчитися самостійно, розкриватимуть свій потенціал, будуть щасливими і знайдуть себе в цьому житті – тоді це буде показником", - говорить засновниця БеркоШко.

Фото автора та з сайту БеркоШко