Команда Євромайдан SOS: Ми працювали не для того, щоб за нашою спиною ділили портфелі

Три місяці силового протистояння. Кілька тисяч поранених, майже сто вбитих, понад триста зниклих безвісти – такий підсумок революційних подій в Україні. У день, коли "Беркут" вперше побив людей на Майдані, неможливо було передбачити, чим у результаті обернеться мирна акція протесту.

Саме тоді, 30 листопада, було створено громадську ініціативу, про яку знають усі, хто так чи інакше був у курсі подій – "Євромайдан SOS".

30 листопада в організації "Центр громадянських свобод" мав відбутися великий всеукраїнський семінар. Не відбувся. Замість цього громадські працівники стали думати над тим, чим конкретно вони можуть допомогти тим людям, які вночі постраждали від дій "Беркута".

"Ми зрозуміли, що зараз не вистачає такого центру, який став би зв'язковим між постраждалими та адвокатами, готовими надати правову допомогу, – розповідає засновниця "Євромайдан SOS" Олександра Матвійчук. – Маючи досвід роботи в Росії на Болотній площі й у Білорусії – ми були членами комітету міжнародного контролю за затриманими, їздили туди після розгону мітингів, були на обшуках і арештах активістів – ми знали, що потрібно робити.

Десь у 10 ранку ми запустили сторінку в Facebook, а до кінця дня вона мала вже близько 10 тисяч пiдписчикiв і три "гарячих лінії". Нам почали дзвонити як постраждалі, свідки, родичі заарештованих, так і юристи. З того дня наша ініціатива працює в цілодобовому режимі".

Усі фото Артема Жавроцького

"Багато хто працював, сидячи буквально на підлозі"

Якщо ініціатива починалася з надання правової допомоги та пошуку потерпілих, то тепер "Євромайдан SOS" є невід'ємною частиною всього протестного процесу.

На "гарячу лінію" звертаються, щоб знайти зниклих і впізнати загиблих людей, повідомити про правові порушення й надати фінансову допомогу, хтось звертався навіть за медичною допомогою. Ініціативна група виконує неймовірно великий обсяг роботи.

У "гарячі" години – під час подій на Банковій, Грушевського, Інститутській – в офісі "Центру громадянських свобод" працювало по 200-300 волонтерів, у відносно мирний час – 20-30 чоловік. "Багато хто працював, сидячи буквально на підлозі, ми підключали по три резервних інтернет-лінії", – говорить Матвійчук.

Як розповів один із координаторів "Євромайдан SOS", правозахисник Назарій Боярський, у період з 18 лютого, коли розгорнулися найзапекліші зіткнення, на "гарячу лінію" заявили про 600 зниклих людей, а починаючи із прийняття диктаторських законів 16 січня надійшло близько тисячі подібних викликів.

"Більшість людей ми відшукали, але до цих пір не знайшли близько трьохсот осіб, – розповідає Боярський. – Основну частину зниклих удалося знайти в перші ж дні після ескалації насильства. Зазвичай, вони просто не встигали або не мали можливості повідомити рідним, де вони знаходяться й у якому стані".

За словами активіста, є шість основних напрямків, якими займається ініціатива.

1. Пошук людей, які були затримані проти волі працівниками силових структур.

2. Поранені, доставлені в лікарні й ті, які побажали не називати своє справжнє ім'я, пам'ятаючи про досвід тих, кого міліція затримувала прямо в палаті за наводкою адміністрації лікарень. Часто самі лікарі в цілях безпеки не повідомляли імена постраждалих.

3. Загиблі. У цьому випадку волонтери "Євромайдан SOS" їздили в морги, проводили ідентифікацію загиблих та повідомляли рідних про знайдене тіло.

4. Побутова причина пропажі людей. Наприклад, коли в Києві був обмежений рух транспорту, а мобільні оператори не витримували навантаження, то люди не могли повідомити про своє місцезнаходження.

5. Ще одна причина пов'язана з тим, що деякі учасники акції протесту не повідомляли рідним, де вони знаходяться, щоб зайвий раз не засмучувати.

6. Крім того, багато хто в період активної фази Майдану переховувався від можливого переслідування й для перестраховки не повідомляв нікому про своє місцезнаходження.

Найбільше Назарію запам'яталися дві історії. Одна з них – зникнення активіста "Автомайдану" Дмитра Булатова: "Майже два тижні ми намагалися робити все, що тільки можливо, збирали свідчення, де його бачили, перевіряли, їздили в місця, де він міг перебувати. Апогеєм стало те, що до нас звернулася екстрасенс і розповіла, де він знаходиться, і наша волонтерка туди поїхала. Ця історія була емоційно важка, оскільки ми розуміли, що із Дмитром відбувалося щось страшне".

Запам'яталася й історія з хорошим кінцем. "До нас звернулася жінка, яка більше двох тижнів шукала неповнолітню дочку. Мати не знала напевно, поїхала чи та на Майдан. Ми віддали фото дівчини журналістам, і одного разу кореспондент випадково побачив її на Майдані й дізнався, що дівчина закохалася тут у хлопця й тепер вони чекають дитину.

Донька боялася розповісти про це матері, але ми їх сконтактувати, тож історія має майже що голлівудський кінець із революційним присмаком любові".

"Таких порушень, як у нас, не було ні в Білорусії, ні в Росії"

За весь час, що існує "Євромайдан SOS", активісти зібрали масу фото- і відеодокументації, заяв і контактів свідків і потерпілих, тих, кого переслідували, погрожували побити чи вбити, чиї права порушувалися з політичних причин.

Усе це зібрано у велику базу даних, яка згодом буде передана правозахисним групам для подальшого незалежного розслідування.

За словами Матвійчук, такого обсягу порушень прав людини, з яким зіткнулися в Україні, вона не бачила більше ніде. "У Білорусії й Росії, бувало, заарештовували по 900 чоловік у день. Але там не було ні викрадень, ні тортур, ані вбивств. Правозахисники звідти нам допомагали й говорили, що в них усе проходило набагато легше.

У нас же кількість порушень зростала, як сніжний ком, постійно з'являлися нові епізоди, і наслідками займатися було просто ніколи – занадто багато поточної роботи. Ніхто не був готовий до деяких випадків.

Наприклад, родичам зниклих людей дзвонили й говорили, що вимагають за них викуп, а потім з'ясовувалося, що ті люди вже загинули. Виходить, вони намагалися нажитися на трагедії. Про такі випадки ми відразу повідомляли в міліцію".

За свою діяльність активісти "Євро майдан SOS" не отримують ніяких грошей – це виключно волонтерська робота, люди буквально "заряджені" на те, щоб допомагати. За словами однієї з координаторів ініціативи журналістки Марії Томак, лише час від часу вони просили передплатників сторінки в Facebook поповнити їм рахунки мобільних, оскільки доводиться багато дзвонити, – і люди миттєво відгукувалися на такі прохання.

Сотні людей ходили на судові засідання по затриманим активістам, чергували, їздили по моргах. Допомагали й інтернет-користувачі: коли потрібно було терміново роздрукувати листівки з важливою інформацією, перекласти документи або надіслати фото- і відеозвіт про порушення, люди відразу ж координувалися й надавали необхідну підтримку.

"Зараз настав той період, коли ми займаємося не тільки оперативної допомогою, а й аналізом і систематизацією накопиченого матеріалу, – говорить Томак. – Відчувається потреба в менеджменті. Особливо потрібна людина, яка б відповідала за публічну роботу, виробляла меседжі, які б здійснювали тиск на систему.

Адже потрібно довести до кінця розслідування випадків на Майдані 30 листопада й 10-11 грудня, на Банковій, Грушевського, подій 18-22 лютого. Люстрацію потрібно почати із цього. Люди, які віддавали ті накази, мають бути покарані.

Якщо ми залишимо це зло без належної реакції, про реформи можна далі не говорити. Це критично важливо зараз, інакше наша місія не буде завершена".

За словами ініціаторки "Євромайдан SOS", волонтери готові передати всю накопичену інформацію для аналізу, оцінки та розслідування порушень прав людини для притягнення до відповідальності винних.

"Це питання превенції. Ми не хочемо, щоб таке коли-небудь повторювалося. І з тривогою дивимося на дії влади. Адже ми працювали не для того, щоб за нашими спинами брали в уряд старих політиків і тих, хто просто поділив портфелі.

Ми працювали для того, щоб "Євро майдан SOS" не був потрібен у новій країні".

Катерина Сергацкова, журналіст, спеціально для УП.Життя