Три історії про те, як українці озброюють українську армію

346
11 липня 2014

Ще два місяці тому вони нічого не знали про армію і армійську амуніцію. Тепер знають майже все. Троє далеких від армійських справ українців розказують про свій досвід волонтерства на благо українського війська.

Починали із закупок 1-2 бронежилетів, а зараз під опікою кожного тисячі бійців.

Роман Синіцин, спеціаліст ІТ-сфери. Волонтерський досвід – 2 місяці. Кожного дня відправляє в зону АТО передачі з формою, технікою і сучасними медикаментами.

Допомагає двом полкам спецназу (3 і 8-мий), розвідувальним ротам і снайперам 95-тої аеромобільної бригади, добровольчим батальйонам "Айдар" і "Донбас".

Волонтерський пункт Романа Синіцина 

Волонтерський пункт Романа Синіцина знаходиться на вулиці Жилянській, недалеко від ошатної будівлі Конституційного суду, у дворі одного з житлових будинків.

У 4-кімнатах окремо складені ящики з медикаментами, амуніція, продукти для бригад на передову. Одна кімната ще вільна – там буде медичний склад.

"Бачите ось, картоплю в кутку? Годинку тому написали пост в Facebook, що 12-тій бригаді потрібні продукти, ось привезли все. Зручна штука – комунікація в соцмережі".

Роман показує найкоштовнішу покупку, яка їде в зону АТО – нічний приціл за 35 тисяч гривень. "Уявляєте, він як раз російського виробництва", – усміхається волонтер.

Волонтерством Роман Сініцин зайнявся як усі – абсолютно випадково: "У нас були знайомі в зоні АТО, шукали коліматори. Ми їх їм купили, а потім вони ще дали список і ми зрозуміли, що наших особистих коштів на всі потреби не вистачить.

Абсолютно спонтанно виникла ідея опублікувати оголошення про збір коштів на потреби армії і виклали номер карточки. І так воно поступово наростало, як снігова куля. В середньому до цього часу у нас назбиралось уже до мільйона коштів. Це не рахуючи тих речей, які нам просто несуть.

Головний акцент наша група робить на розвідниках і снайперах, тобто тих, у яких складні завдання в тилу ворога.

Я особисто приїздив до наших хлопців. У них не було елементарного – спальних мішків, берці розлазилися, форма була зовсім зношена. Я був нажаханий, оскільки армійський спецназ – це еліта, це школа. Там досвідчені офіцери, які проходили Афганістан, серйозні люди. І такий жалюгідний стан забезпечення!

Зброї радянського зразка – повно. Натомість немає жодних засобів зв’язку, транспорту для пересування теж нема.

Якщо броніки у всіх на слуху, то ситуація із нічними прицілами і тепловізорами – складна. Я упевнений, що всі ці речі, які вже є в української армії, – були куплені з допомогою волонтерів.

Останній раз, коли їздив, то бачив, що щось нове нарешті поступило в армію. Зустрів бійців львівської роти з 80-тої бригади, бачу – у них нові бронежилети. Питаю: де взяли? Кажуть, що відправили на Донбас уже в них. Тобто стали потроху давати.

Жахлива ситуація до цього часу з касками. Возимо їх партіями. Контрабандні.

Приймаємо заявки на пошив розгрузок. Виходить по 50-60 штук на тиждень, при цьому враховуємо побажання вояків по модернізації.

Ми розробили спеціальну розгрузку для снайперів, бо те, що підходить для бійців, які стоять на блок-постах, не завжди підходить для снайперів, які мають бути мобільними і постійно в русі. Зараз будемо запускати серію спеціально для них.

Половину всього, що ми завозимо – контрабанда. Той же необхідний Celox (гемостатик) нам із-за кордону везуть в ручних багажах. Днями привезли 400 штук у ручному багажі. Прикордонники бачили, але мовчки пропустили, бо знають, що це на передову.

Дуже допомагає діаспора – надсилають Celox, гроші, приціли, багато господарського краму.

З Міноборони контакт не тримаємо. Їх там взагалі всіх треба розігнати і заново налагодити логістику.

Або є такий момент. Ні для кого не секрет, що в зоні АТО спецназ їздить на віджатих у сепаратистах машинах – бусиках, джипах, або на якихось лівих, бо якщо ти їдеш на армійському намазі, то зразу обстрілюють.

До нас звернулися з одного спецпідрозділу – швидко знайти їм машину. Впоралися – за півдня! Якби це робилося через Міноборони, то затяглося б на місяць – тендер, папірці. А у нас так – пост в соцмережі, два дзвінка і дівчата уже пакують коробки в зону АТО, які завтра уже будуть у бійців.

Доходить до "смішного" – військові просять купити магазини по 45 патронів, бо їм не дають. Нацгвардії взагалі спочатку по одному видавали.

Ольга Решетилова, перебуває у відпустці по догляду за дитиною, працювала редактором відділу кореспондентської мережі газети "День". В середині травня у Facebook знайшла групу "Вернись живым". З того часу разом із її координатором Віталієм Дейнегою відправили близько десяти крупних посилок в зону АТО.

Нині вони удвох курують групу і вже перейшли на такі високобюджетні замовлення, як купівля систем захисту від ПЗРК для вертольотів. Підопічні: 95-та аеромобільна бригада, 80-та окрема аеромобільна бригада, Рівненська бригада зв’язку, 39-й батальйон розвідки, 11-й територіальний батальйон, 79-та окрема аеромобільна бригада, 51-ша механізована бригада, пунк пропуску "Новоазовськ".

Ольга Решетилова

"Надсилаємо нашим підопічним десантникам великі посилки – оптику, різні прилади, питаємо ще й про дрібні потреби – форму, берці.

Хлопці кажуть, що якби не було волонтерів, то було б…. Бо Міноборони лише почало замовляти, а не закупати бронежилети 23 травня, коли війна йшла не перший місяць. До цього часу люди ходили голі і босі.

Інколи до нас телефонували хлопці, які бігали по передовій в шльопанцях, бо ті берці, які їм дали в Міноборони, лише для калічення ніг – так понатирали, що ледве ходили. З формою теж проблеми – хлопці місяцями в одному комплекті.

Ситуації в армії я не дивуюсь, бо мій чоловік служив. Коли він ішов на дембель його підізвав прапорщик, відкрив склад з усякою всячиною і сказав – бери, що хочеш, я продаю.

Я постійно думаю, що ми живемо уже в двадцять першому столітті – людина освоїла космос. А Міноборони не в змозі освоїти бронежилети. Ми купували німецькі, вони уже списані, їм 15 років. Але це краще за те, що є в Україні. Бо там є "воротничок" для шиї, захист паху і захист боків. Волонтери з медичної служби кажуть, що найтяжчі поранення якраз припадають на пахову ділянку і шию.

Одного разу нашим хлопцям пропонували каски 40-х років випуску. При цьому я переконана, що у кожного генерала вдома надсучасний телевізор, а в авто сучасна техніка.

Дуже багато історій, коли військовим привозили бронежилети, а після прострілки вони перетворювались на решето. Тому для тих, хто хоче купити бронежилети, раджу просити у фірм відео прострілки, або краще самим простріляти.

На жаль, є ділки, які завищують ціни на засоби індивідуального захисту. Це звичайні мародери...

Багатьом хлопцям допомагають місцеві, особливо в Луганській області. Є дівчина зі Сватова, її називають "фонд військових пиріжків" – вона сама у необмеженій кількості пече пиріжки для українських військових.

Їй скидають небайдужі люди гроші на карточку, вона купує продукти і готує їжу військовим. Трохи згодом почала ще й закуповувати медикаменти. Так маленькі ініціативи виростають у великі проекти.

У нас в одному батальйоні є чоловік, що служив закордоном, неодноразово брав участь у бойових діях. Кілька років тому повернувся до Києва, де займався готельно-ресторанним бізнесом. Але коли почалася війна, вирішив, що має досвід і повинен захистити свою Батьківщину.

Зараз він пішов у розвідку і написав елементарний список, чим у цивілізованій країні забезпечена звичайна піхота. Із цього списку у наших військових не було нічого.

По грошам необхідний комплект коштує близько 100 тисяч гривень. Якщо порівняти цю суму із мільйонами, які надсилали люди на 565, то це мізерна сума.

Що стосується волонтерства, то маємо серйозну проблему – ми ж поза правовим полем.

Кошти на амуніцію для армії переводять як просто перекази. У нас є рахунок прив’язаний до фонду, але там треба заповнювати багато персональної інформації, тому люди бояться і скидають кошти безпосередньо на картку.

На жаль, почастішали випадки, коли цією схемою користуються шахраї.

Крім того, до нас у будь-який момент може прийти податкова і прикрити нас, бо наша діяльність фактично незаконна!

Друга проблема – всі наші броніки і каски, техніка – часто є контрабандою. І польські, і українські прикордонники ідуть назустріч, закриваючи очі, але вони теж таким чином порушують закон.

Всі розуміють, що наша країна фактично перебуває в стані війни. Але хотілось би, щоб вітчизняне законодавство відповідало вимогам часу.

Зараз ми маємо одне наполегливе прохання – упорядкувати діяльність волонтерів і скасувати ввізні мита на засоби індивідуального захисту і оптику. Але нас не чують".

Тарас Чмут, координатор громадянської мережі Опора, адміністратор Українського мілітарного сайту. Став волонтером після виборів. Разом із журналістом 5 каналу Олександром Аргатом створив групу, яка уже відправила 3-тю велику партію техніки для військових у зону АТО.

Серед підопічних: 8-й спецполк, аеродром Краматорськ, спецпідрозділ із Хмельницька, 3-тя самохідна артилерійська батарея, окрема рота протиповітряної оборони.

 

"У нас на сайті про армію є форум, що об’єднує людей, які цікавляться ЗСУ. Якось у двадцятих числах травня в темі про антитерористичну операцію нам написав наш знайомий, який уже був на передовій у Луганській області. Спитав, де б дістати хоч 1-2 бронежилета, бо у них водій на "Уралі" зовсім незахищений – в одній формі їздить.

Нам на форумі стало аж незручно, що ми тут ляси точимо, а у людей на Донбасі реальні проблеми. Ми відправили бронежилети, а тоді після виборів зібрали групу і вирішили серйозно займатися допомогою українській армії.

Наша перша посилка була в район Старобільська, там були бронежилети, тепловізор, радіосканер, коліматор – на суму десь понад 100 тисяч гривень.

Всі посилки ми привозимо особисто. Хочу кинути камінь у сторону Міноборони – якщо допомога йде не напряму воякам, а на частини чи на керівних офіцерів, вона часто не доходить до адресата.

Була у нас ситуація із одною хмельницькою частиною, коли передачі – каски, рації – опинялись на складі – бо керівництву краще, коли ці речі зберігаються у приміщенні, а не рятують людські життя. Наприклад, коли приїде перевірка – то є що показати.

Моє перше враження, коли я поїхав з передачкою, було дуже емоційне. На передовій стояли не просто вояки, а елітний спецназ, але вони були схожі на партизан, що зібрались із довколишніх сіл.

Не було необхідного спорядження – все було потерте і зношене – і в цьому одязі вони цілодобово. У хлопців через день були бойові походи, тяжкі умови, надскладні завдання!

Спілкування при цьому було дуже позитивним – хлопці налаштовані на захист рідної країни. Але, коли їх відправляли на передову, то з того, що дала їм держава, – це був одяг і автомати.

До нашого приїзду вони цілий місяць воювали без бронежилетів і оптики.

У 8-го полку спецназу зовсім нема важкого озброєння. Раніше було, але за наказом бувшого при Януковичі міністра оборони Лєбєдєва, роту розформували.

Варто визнати, що якщо зброя є хоч якась, то з необхідною технікою в української армії катастрофа.

У того ж спецназу бракує нічних прицілів. Є проблема навіть з картами – волонтери самі їх вишукують і привозять. Неодноразово хлопців рятував звичайний мобільний зв'язок і вони вчасно йшли із-під обстрілу.

Власне, великі бригади, як 95-ту чи 79-ту бригади знають всі, а от маленькі, як роту протиповітряної оборони, де всього близько 100 людей, мало хто знає. Тому інколи у хлопців немає взагалі нічого і вони просять привезти елементарні речі!

Наші вояки дуже скромні. У нас є підопічні з секретного підрозділу з Хмельницького, то вони попросили тактичні окуляри лише після того, як одному з їх бійців попала скалка і камінний порох в очі.

Передали їм ще 27 шоломів і бронежилети. Це при тому, що вони вважаються елітою, у якої забезпечення краще ніж в середньому по армії.

Були часті випадки, коли хлопці соромились попросить і скидались по 100-200 гривень на десять чоловік, щоб купить біноклі.

Була ситуація, коли військові з Краматорського аеродрому просили у нас швейну машинку, бо форма прийшла в повну непридатність. Зараз ми збираємо їм гроші на форму.

Одна з найбільших проблем, на яку скаржаться вояки, – це те, що їм не видають армійські магазини до АК-74. Насправді вони нічого не коштують і їх валом лежить на складах Міноборони, але в статуті написано, що на руки можна видавати лише чотири. Це 120 патронів або 5 хвилин інтенсивного бою.

Військові нам кажуть: "Ми можемо воювати без нічого, а от без патронів ми воювати не можемо". Тому ми купуємо і магазини. Насправді треба просто скасувати якийсь папірець, або дати комусь наказ в Міноборони і видати те, що припадає пилом.

Дуже сильно нам допомагає українська діаспора. Нам присилають кошти з США, Канади, Європи – по 100 євро, по 100 доларів. Можливо, для них це не дуже відчутна сума, а для нас кожна копійка дуже важлива, щоб зберегти комусь життя в українській армії.

В цілому настрій у військових бойових, сподіваються, що до осені все закінчиться і вони повернуться додому.

powered by lun.ua