Шаховий турнір для бійців АТО у Львові

4
18 липня 2015

Сеанс одночасної гри в шахи для учасників АТО, які наразі перебувають на реабілітації, відбувався в сквері Львівського військового госпіталю. Подивитись на турнір зібрались охочі з усіх околиць госпіталю. Дехто прийшов сам, дехто – шкутильгав на милицях, а декого побратими вивезли на колясці.

Загалом, понад двадцятеро поранених виявили ініціативу взяти участь у турнірі. Захід влаштували активісти громадської організації "Розвиток Громади", що, окрім безкоштовних культурних та реабілітаційних заходів, надають юридичну, психологічну та матеріально-технічну безкоштовну допомогу постраждалим в АТО та їхнім сім’ям. Вони вже неодноразово влаштовували концерти до свят, тепер спромоглися на шаховий турнір.

Цього разу, кажуть, просто поширили госпіталем інформацію, що планується така подія, а також вивісили список – охочі записувались. До того ж, щосуботи в Львівському військовому госпіталі надається безкоштовна юридична допомога постраждалим. 

Сеанс одночасної гри в шахи передбачає гру одного шахіста (сеансера) проти кількох суперників. Отож, проти бійців грав львівський гросмейстер Андрій Вовк, 97-й за рейтингом шахістів у світі.

 

"Я займаюся шахами з 6-ти років. Тато та дідусь привили мені любов до цієї гри. Шахи, як і будь-яка інша гра, або так звана творчість, мають моменти сплеску і затишшя. Наразі маю перерву, але тут з задоволенням пограю, все-таки це найменше, що я можу зробити для наших захисників", – каже гросмейстер.

Поки гра набирає обертів, знайомлюсь з хлопчиною на візку, який ретельно продумує свій наступний хід. У нього перемотана бинтом нога, а одного пальця зовсім немає. Каже, що перед Львівським госпіталем чотири місяці лежав у Дніпропетровську. А потім Юрко зізнається: "Колись я зайняв навіть перше місце в області на шаховому турнірі в Перечинському районі Закарпатської області, там мій дім. Це було своєрідним хобі в школі, тепер маю ностальгію. Добре, що влаштували таку масову гру, нехай це навіть стане традицією".

Осторонь гравців стояло лиш кілька бійців. З одним познайомилась, очевидно, йому було не до шахів, він нервово  курив і про щось думав. Запитую, чому не приєднується.

 "А я маю і шахи, і нарди в палаті, – відповідає  Мар’ян Божик, – граємо з хлопцями щодня, тепер вирішив подивитись на цей турнір, добре, звісно, що все відбувається просто неба, і з музикою. Бо ми сюди тільки покурити виходимо або подумати про все, що маємо на душі".

 

Розумію, що хлопцеві не до шахів, коли він продовжує:

"Я досі зі сльозами на очах пригадую, як в одному селі на Сході шукав дитсадок, вихователька просила прийти, бо дітки хочуть малюнки віддати. Я думав, що російська назва, бо все навколо російськомовне там, тому і шукав той "Аист", а його ніде нема. Тут проходжу повз – і бачу напис величезними літерами "Лелека", ви не уявляєте, який я був втішений. Щось рідне поряд".

 

Хлопці грають у шахи, Мар’ян Божик кличе мене знову:

"Скажіть, чому танки, що їх виділив Порошенко для армії, стоять на Житомирському полігоні? Чим вони там допоможуть? Та ми б за допомогою тих 40 танків змогли б врятувати не одну місцину, не одного побратима… А ще, розкажіть мені, чому це не висвітлюють ЗМІ? Чому не розповідають, як в частинах сидять тисячі молодих солдат, а на передову відправляють тих самих, хоча вони давно мали б демобілізуватись? А тому що молодих треба забезпечити усім потрібним. А як?"

 

Військові потім ділились радощами від такої масової гри на свіжому повітрі, бо це все ж таки краще, ніж горілиць лежати в палаті. Кажуть, що трохи розрядились, поринули у гру, відчули азарт, відпочили морально та інтелектуально. А я досі не знаю, що відповісти на питання Мар’яна… 

Мар’ян Божик

 

powered by lun.ua