Як пояснити 6-річному хрещенику, що таке дискримінація?

70
20 серпня 2015

Колись мій 6-річний похресник запитає мене: "Хрещена, а про що ви пишете?"

Я намагаюся не обманювати дітей і пояснювати навіть складні явища. Але підозрюю, що такі слова, як "дискримінація", "ксенофобія", "гомофобія", "сексизм" – звичні у моїх журналістських темах – нічого малому не скажуть.

І навряд чи я на ніч читатиму йому важкий, на 444 сторінки звіт про вирішення проблем дискримінації та нерівності.

Пояснити хрещенику буде справді складно. І навіть не тому, що я не доберу прості слова.

"Дріб'язкові" питання

Пригадую нещодавній виступ доктора Дімітріни Петрової, виконавчої директорки міжнародної організації Equal Rights Trust (Велика Британія).

Експертка дуже іронічно ставилася до дисципліни "Права людини" у школах.

І не тому, що це не потрібно вивчати. А тому що такий урок раз на місяць мало чому навчить, якщо немає життєвих прикладів.

Дмітріна Петрова, виконавча директорка міжнародної організації Equal Rights Trust. (Тут і далі – фото авторки)

Дімітріна припускала, що, можливо, не потрібно читати великі курси з прав людини в школі, якби діти бачили дію законів на практиці: "Уявімо, доктор наук, викладач, лауреат Нобелівської премії заявляє, що не любить працювати з колегами-жінками. Мовляв, всі жінки закохуються і приходять до нього ридати...

Тільки через ці слова ЗМІ усюди на перших "шпальтах" здіймають галас: "Що???"

Починається тиск громадських організацій, жіночих асоціацій… І наступного дня цього викладача знімають з посади. І твоя дитина, якій навіть п'ять років, спостерігаючи за цим по телевізору чи радіо, навчатиметься, що дискримінація – це погано. Для неї це буде дуже гарний урок.

Або ж інший приклад. Поліцейський, який погано поставився до людини гомосексуальної орієнтації – закрив її у в'язниці, вдарив… І за це поліцейського ув'язнили на 10 років. Ого!

На таких прикладах дитина навчатиметься, що за дискримінаційне ставлення можуть звільнити з роботи, або ж навіть посадити...

Якщо ж реакції з боку держави та громадськості – нуль, то й діти не помічатимуть цю нерівність, й не розумітимуть – у чому ж дискримінація?…"

Справді – для України, яка у війні й захлинається в нечистотах корупційної ями; в Україні, де на роботу влаштовуються, справи в суді вирішуються, в лікарнях лікують здебільшого за "сприяння" батька-дядька-кума-свата – питання дискримінації начебто "дріб'язкові".

Ба, незрозумілі й часто зводяться до проблем представників ЛГБТ-спільноти (абревіатура – лесбійки, геї, бісексуали, транссексуали – ред.)

Мовляв, що "цим" геям потрібно – який Марш рівності в Одесі, коли війна... і футбол.

Вагончик, а не локомотив

Навряд чи пересічний киянин чи хмельничанин дасть правильну відповідь, що таке дискримінація і які її прояви.

Однак я впевнена на 100%, що кожний з нас чув, або й стикався з такими ситуаціям, коли, наприклад:
– ВІЛ-позитивній людині відмовляли в лікуванні через її статус;
– квартиру не здають "донецьким";
– на роботу кур'єра шукають хлопця 18-25 років;
– а в бар працювати офіціантками запрошують молодих привабливих дівчат…

Однак до явища "дискримінація" слід ставитися з усією серйозністю, як і до смертної кари, зауважує Дімітріна. Свого часу майже всі європейські країни відмовилися від такого виду покарань, незважаючи на те, що суспільство було б не проти смертної кари.

Так само державі слід реагувати і на будь-які дискримінаційні прояви – навіть якщо суспільство вважає це "звичною" ситуацією, нудною буденністю…

Натомість сьогодні Україна вирішує дискримінаційні проблеми ледь не під палицею, даруйте, під тиском Європи.

"У вирішенні проблем дискримінації наша держава не виконує роль локомотива – скоріш вагончика. Ціла низка факторів стимулює державу вирішувати цю проблему, зокрема Угода про асоціацію між Україною та ЄС й умови виконання плану спрощення візового режиму. Тільки це змушує владу, законодавчу та виконавчу, ворушитися.

Однак слід зрозуміти – це потрібно не для ЄС, а для нас – дотримання прав і свобод кожної та кожного з нас", коментує Сергій Пономарьов, представник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Сергій Пономарьов, представник Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини

І допоки в Україні не буде тисячі судових позовів через дискримінацію, ситуація не змінюватиметься.

"За кілька років мені відомо тільки про три-чотири дискримінаційних справи. А їх має бути тисяча. Людей, які зазнають дискримінації, не може захистити одна державна установа. Має бути робочий закон", – зауважив представник Уповноваженого.

Дискримінація? Ні, не чули

До слова, в Україні антидискримінаційний закон є. Ще з 2012 року. Але про це не знають навіть депутати Верховної Ради, що й говорити про "звичайного" громадянина України.

Більше того, в антидискримінаційне законодавство внесли низку важливих змін. Щоправда цнотливо забувши про такі ознаки, як "сексуальна орієнтація" та "гендерна ідентичність".

Цікаво, що деякі представники ЛГБТ-спільноти слабко вірять, якщо навіть ці ознаки і внесуть у закон – це мало що змінить, коли закон мертвий.

"Хоча… це стане сигналом від держави, що вона визнає: ми є! Поки ж… держава продовжує нас, ЛГБТ, впритул не помічати, ігнорувати, наче нас не існує", – коментує Андрій Кравчук, експерт правозахисного ЛГБТ-Центру "Наш світ".

Нещодавно в Україні було здійснене перше всебічне та докладне дослідження проблем дискримінації та нерівності. Результати цього дослідження увійшли у звіт "На межі: Вирішення проблем дискримінації та нерівності в Україні", який підготував ЛГБТ Центр "Наш світ".

Як коментують експерти: незважаючи на те, що в Україні прийнятий закон з протидії дискримінації та внесені відповідні зміни – ситуація в Україні залишається критичною.

Фактично – "на межі".

Згідно із звітом, найбільш дискриміновані такі вразливі групи населення, як роми, люди з інвалідністю, внутрішньо переміщені особи, представники ЛГБТ-спільноти. Також часто від дискримінації потерпають жінки, люди з ВІЛ-позитивним статусом, нерідко дискримінація відбувається на підставі мови та релігії.

Андрій Кравчук, експерт правозахисного ЛГБТ-Центру "Наш світ"

…Своєму хрещенику я зможу навести тисячу і один приклад дискримінації. І як батькові відмовили в госпіталізації його дитини, тому що в лікарні "не передбачено" місця для татусів з хворими дітьми: "Хай приходить мама чи бабуся", – розповіла якось юристка "Ла Стради Україна" Анна Саєнко.

І як школярку побила однокласниця тільки через те, що в неї ВІЛ-статус. І як хлопці та дівчата, які, захищаючи Україну, отримали інвалідність, повертаються з війни – та через недоступність стають в'язнями своїх домівок…

Та правду Дімітріна сказала: поки не буде реакції держави, гніву суспільства на прояви дискримінації – мій хрещеник просто не повірить мені.

Ну то й що: не насварили ж…

Лікнеп для дорослих

Нижче – поради від координаторів кампанії "Дискримінація обмежує. Протидій!"

Дискримінація – це менш прихильне поводження з особою або групою осіб, ніж з іншими через певні ознаки цієї особи або групи осіб.

Серед цих ознак – колір шкіри, політичні переконання, стан здоров'я, релігійні переконання, сексуальна орієнтація, вік, місце проживання, стать, інвалідність, мова тощо.

Дискримінація може бути через те, ким людина є, ким її вважають або ж через те, з ким людина разом.

Координатори кампанії закликають не бути байдужими і зробити три простих кроки:

1. Не заплющувати очі. Фіксуйте прояви дискримінації на мобільний чи диктофон та звертайтеся до координаторів кампанії, скориставшись розділом "Поділися історією".

2. Не мовчати. Повідомте особі/особам, які винні у дискримінації, про те, що їхня поведінка є неприпустимою та порушує чинне законодавство. Іноді люди дискримінують несвідомо, і проста розмова та пояснення можуть допомогти виправити ситуацію.

3. Діяти. Отримати безкоштовну консультацію від кваліфікованих експертів Коаліції з протидії дискримінації.

Звернутися із скаргою на дискримінацію до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини або відразу до суду.

Процедура звернення до Уповноваженого детально описана на сайті цієї установи.

Щодо звернення до суду – ви можете зробити це самостійно, проконсультувавшись у приймальнях громадських організацій, які надають безкоштовні консультації, та/або центрах безоплатної правової допомоги, або звернутися до адвоката.

Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини, координаторка Журналістської мережі з прав людини, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua