Маленькі "злочинці" Польщі

Коли сидиш у задушливому, маленькому і темному приміщенні, то з часом до нього звикаєш.

І тільки коли знову виходиш на чисте повітря, то розумієш, як жахливо було там. Розумієш, що ті умови є неприйнятними…

Таким "ковтком свіжого повітря" для мене стали відвідини організацій та установ Польщі, які працюють з дітьми. Там я зрозуміла, наскільки у нас все погано.

Інший підхід, що працює

Ми, на жаль, звикли, що діти за ґратами – однозначно злочинці.

Звертаємо увагу на "глобальні" та кричущі факти, як то смерть у дитячій колонії чи жорстоке поводження. Причому про це дізнаємося, як правило, "ненароком"!

У Польщі ж я побачила інший підхід до дітей у місцях несвободи.

Я читала про це у звітах міжнародних документів. Але, якщо чесно, то не зовсім вірила, що "такий підхід" працює.

Центр соціотерапії "Спільний Дім" (Польща), де працюють з молоддю груп ризику.

Слід почати з того, що у Польщі справи про вчинення злочинів неповнолітніми розглядаються у порядку цивільного процесу Сімейними судами.

За рішенням такого суду до такої особи можуть застосовувати різні заходи, наприклад, призначення куратора чи певні опікунські заходи.

За серйозні правопорушення неповнолітніх, але лише тих, кому виповнилось 13 років, направляють у відповідні установи (центри, притулки). Термін перебування у них суд не встановлює: дитина зможе покинути заклад, коли ціль перебування в ньому буде досягнута - поведінка буде виправлена.

Такі установи поділяються на кілька типів: закриті, відкриті, напіввідкриті та з посиленою охороною. Від типу закладу залежить розмір дитячих груп.

Вам одразу уявляється колонія з двоповерховими ліжками, де діти у формі ходять строєм?

Видихніть. І забудьте про це.

У Польщі все інакше. Ніякої тобі форми з номером, жодних шеренг із руками за спиною. Не у всіх закладах навіть є ґрати на вікнах. Є відпустки для правопорушників, можливості вільно виходити-заходити до закладу як вихованцям, так й іншим особам тощо.

Після досягнення повноліття особу автоматично не переводять у тюрму для дорослих.

Вони потребують любові

Ми відвідали один із напівзакритих закладів - притулок та виправний центр для неповнолітніх у Фаленіці (Falenica). Це заклад для дівчат.

У разі потреби сюди тимчасово поміщають дітей на час судового процесу. На довший термін дівчатка тут опиняються за рішенням Сімейного суду.

Відверто кажучи, побачивши Центр, я спочатку подумала, що це просто приватний будинок, де живе багато дітей.

На подвір’ї біля дому - велосипеди, затишні альтанки, фонтанчик, прикрашена новорічна ялинка… На вході нас зустрів охоронець і провів до директора закладу Ромульда Садовськи.

Зустріч з директором Центру для неповнолітніх у Фаленіці (Польша) Ромульдом Садовськи.

Кабінет у Ромульда маленький, тому зустріч відбувалася в одному з навчальних залів, куди час від часу забігали дівчата, щось розповідати-запитувати у директора.

Дівчатка зверталися до нього "тато", "татку", хтось цьомав у лисувате чоло, інші обіймали чи давали "п’ять".

У мене склалось враження, що це були його онучки. Потім з’ясувалося, що ні.

Це вихованки закладу, які вчинили злочини різної тяжкості. Такі, яких в Україні швидко ізолюють як… особливо небезпечних та агресивних.

Пізніше ми помітили, що дівчатка часто обіймали й інших вчительок і виховательок.

Як потім нам пояснили: їхні вихованки потребують любові. Вони хочуть не лише отримувати її, але й віддавати. Якраз через обійми і рукостискання найчастіше виявляють свою вдячність.

Кімната агресії. У ній м'які стіни, ліжко, стільці. За словами директора Центру, за роки його роботи тут ніхто ніколи не був зачинений.

Директор Садовськи вважає, що дитина не винна у вчиненому злочині.

– Дитина взяла таку модель поведінки із суспільства, тобто винне суспільство. Тож завдання суспільства виправити цю ситуацію.

За словами директора, у такі заклади потрапляють діти, що не отримали достатньо любові і піклування в сім’ї, вони приїжджають сюди зовсім розбитими, і зцілити їх можна не суворою дисципліною, а опікою й турботою.

Від пацанки до панянки

У Центрі дівчатка проживають у двох-тримісних кімнатах. Особисті речі не забороняються і свій простір вони можуть вільно облаштовувати.

Щодня, крім вихідних, мають шкільні уроки, групові та індивідуальні заняття з терапевтами, можуть займатися в майстернях чи інакше організовувати своє дозвілля.

Обіди та сніданки готують кухарі, а вечері вихованки готують самостійно на окремій кухні і їдять у маленьких групах (по кілька кімнат). Це зроблено для того, щоб у дітей зберігалося відчуття сім’ї.

Тут вихованки вчаться готувати вишукані страви. Наприклад, перед нашим приїздом була паста Балоньєзе.

Дітям з бюджету закладу виділяються кишенькові гроші. Їх розмір може збільшуватись за хорошу поведінку. Винагороди та заохочення - також часта практика Центру.

– Ці діти і так побачили багато поганого в житті, нехай я краще завчасно заохочу дитину, яка ще не зовсім виправилась, ніж втрачу момент і дитина не буде вірити в себе, – пояснює Садовськи.

Для батьків у Центрі проводяться постійні бесіди та тренінги. Вони також можуть тут ночувати зі своїми доньками.

– Це важливо, щоб діти не втрачали зв'язок з родиною, якщо така є.

Каплиця облаштована на прохання вихованок Центру. Відвідання цього місця виключно добровільне.

Продовжуючи спокійну бесіду, директор пропонує нам екскурсію Центром.

Раптом чуємо гуркіт, крик… наче вихор несеться з другого поверху.

Перша думка – заколот? Діти бунтують? Намагаються втекти?

Ні! Це просто закінчились уроки, і дівчатка, як звичайні школярки, поспішають на перерву. Біжать так, як ми всі це робили у шкільні роки. Усі сміються, щось викрикують, перебивають одна одну.

Комп'ютерний клас Центру

Їх зовнішність звичайна підліткова. Хтось із нафарбованими нігтями. У когось фарбоване волосся. Наприклад, бачила дівчинку з фіолетовим волоссям із зеленими пасмами.

Помітивши наші величезні від здивування очі, Ромульд Садовський спокійно зауважив, що дівчата можуть прикрашати себе, як хочуть.

– Ми не дозволяємо лише татуювання та пірсинг, – коментує наш співрозмовник.

За хорошу поведінку дівчатам дарують косметику, квитки у кіно чи якісь інші дрібнички. Іноді дівчата купують собі щось самостійно.

Ті, кому виповнилось 18, можуть працювати поза межами Центру. Одна з вихованок брала участь у шоу на зразок українського "Від пацанки до панянки". Директора дуже потішило, що дівчина вийшла до півфіналу та навчилася етикету. Зараз вона навчає своїх подруг, як правильно користуватися виделкою та ножем.

Середній заклад, є набагато кращі

Наприкінці зустрічі директор показав нам товсту книгу, де залишають свої відгуки вихованки, що приїздять у гості і через багато років.

Найбільш вразив такий запис:

– …Зараз я заміжня, маю двох чудових дітей. Сьогодні приїхала показати своєму чоловіку місце, де три роки приручали мою рогату душу. Тут мене навчили любити.

Ромульд розповів більше про цю дівчинку.

До слова, директор пам’ятає історії своїх вихованок, щиро переживає за них та намагається допомогти.

На прощання дівчатка роздали нам новорічні листівочки, які зробили власноруч.

У швейній дівчата можуть виготовляти речі для власних потреб. Матеріалами їх забезпечує Центр.

…Поверталася до готелю я мовчки. Мене переповнювали змішані почуття. Стало дуже шкода дітей в Україні, до болю у серці шкода.

Зранку я запитала у організаторів, чи всі заклади такі, як ми бачили у Фаленіце.

– Ні, – сказала член Гельсінського Фонду з прав людини в Польщі Богна Хмелевська.

– Значить… це показовий заклад, і то все просто театралізована вистава для туристів, - встигла подумати я, як почула:

– Це середній заклад. Є набагато кращі… Але ж ви розумієте, що головне – це ставлення до дітей. Ці діти – наше майбутнє. Ми ж хочемо собі хороше майбутнє...

Завіса.

Наталя Новик, Центр інформації про права людини спеціально для УП.Життя

Фото - Ірина Нерубаєва, Андрій Халамендик