За парту на 65-му році життя. Як викладач став корисним для фронту

– Війна це не лише травма, є ще й феномен посттравматичного росту, – зазначав психотерапевт Олег Гуковський в інтерв’ю "Українській правді. Життя".

Його слова повністю підтверджує Віталій Кабашнюк.

На 65-му році життя він – лікар з великим стажем, кандидат медичних наук, доцент кафедри практичної психології та педагогіки Хмельницького національного університету, – пішов знову навчатися, щоб допомагати майданівцям, бійцям та волонтерам пройти психологічну реабілітацію.

З Майдану на фронт не взяли

З грудня 2013-го року Віталій допомагав майданівцям теплими речами, касками, медикаментами та грошима.

Багатьох у той час вело на головну площу столиці усвідомлення власної сили й значущості та особиста відповідальність за долю своєї країни.

– Драматичні події Майдану потрясли мене, як і всіх нормальних українців, – розповідає він.

Так Кабашнюк почав ще й волонтерити на Майдані. Найтепліші згадки у нього лишилися про роботу в останньому з відкритих медпунктів на розі Хрещатика й Прорізної.

Віталій на Майдані

– Ми не знали один одного, для конспірації озвучувалися тільки імена та фах. Але у процесі роботи я відчував, що зі мною поруч надзвичайні люди, справжні майстри своєї справи. А ще вражав потік повсталих – хворих і понівечених, мужніх і красивих людей, які називали мене Батьком, Братом, – згадує він.

Майдан перемістився на фронт… На війну Віталія не брали за віком.

– Двічі звертався до військккомату, але, як розумію, мене забракували за віком. Жартома я скидав собі ще 20 років, але все одно не допомогло – не вірили. Тоді розпочав шукати іншу змогу бути корисним для фронту, – розповідає чоловік.

Важко подолавши після лютневих подій власну гостру стресову реакцію, Кабашнюк зрозумів про важливість психологічної допомоги як учасникам Майдану, так і бійцям АТО.

Отже у 65 років він почав здобувати другу вищу освіту за спеціальністю "Практична психологія".

Заздрив, бо не мав змоги долучитися

У лютому 2015 року Віталій натрапив у соціальній мережі Facebook на оголошення про курси з тактичної медицини.

Разом з патріотично налаштованою молоддю він став курсантом і опановував ази Tactical Combat Casualty Care.

– Після тренінгу мої товариші відразу ж приступили до практики на полігоні "Десна" і за наступний тиждень провели заняття майже з 3 тисячами мобілізованих солдат. Я відверто заздрив, бо не мав змоги долучитися. Адже як викладач вишу повинен був проводити заняття із своїми студентами, – говорить Віталій.

Свої перші тренінги Кабашнюк зміг провести на початку березня, з прикордонниками Маріуполя у секторі М.

– У хлопців вже був сумний досвід війни – згорів підбитий ворогом катер і загинули їхні побратими, – пригадує він.

У нагоді йому стали педагогічні навички – працювати з великою кількістю людей та вміння привернути їхню увагу. Вмотивованість та старанність бійців додавали енергії та бажання навчати.

Пізніше заняття з тактичної медицини відбулися в підрозділах 72-ї, 40-ї, 28-ї бригад, окремих загонах прикордонників, залізничників, ППО, Правого сектора, спецпідрозділу МВС "Богдан" тощо.

– На одному з тренінгів на передовій, бійці вразили словами: "Ми вже думали, що Україна про нас забула, і ми нікому не потрібні. Але завдяки цій зустрічі і заняттю з вами, ми відчули, що про нас пам'ятають і це надає нам сил стояти тут до кінця". Для мене це найдорожча подяка, – пригадує Віталій.

З тактиків у практики

У Волновасі психолога доля звела з солдатом, який двічі намагався покінчити життя самогубством. До цієї зустрічі з бійцем не проводилося ніякої психологічної роботи.

Саме цей випадок спонукав Кабашнюка до пошуків відповідних психологічних тренінгів.

Знову ж у соцмережі він знайшов Олега Гуковського, тренера проекту Wounded Warrior Ukraine, і у вересні 2015 року потрапив на його семінар з подолання бойової травми в Житомирі.

Кабашнюк з колегами про тренінгу

– Надзвичайно вразила вмотивованість та націленість на допомогу бійцям житомирських психологів. Завдяки такій удачі, мої знання значно збагатилися, – згадує Віталій.

В грудні він отримав запрошення на другий етап тренінгів до Ворохти.

– Кожний наступний тренінг переконує мене, що я на вірному шляху. В першу чергу це і мій особистий розвиток, – розповідає Кабашнюк.

Працюючи з бійцями 8-го полку спецпризначення, він відзначає, що по поверненню із зони АТО військовим стає важко пристосуватися до цивільного життя.

– Бійці пам’ятають обличчя, очі ворога, темний бік війни. Це не дає їм спокою вдома. Найчастіше звертаються з проблемою роздратованості, агресивності.

Дратує все: поведінка пасажирів у громадському транспорті, покупців у магазинах, молоді на вулицях, у кав`ярнях.

Постійне відчуття, що на фронті все було справжнє – друзі та вороги, ризик та небезпека, а тут прикрита суцільна підступність і ворожість. Є бажання повернутись якнайшвидше назад.

Віталій уточнює, що бійцям складно звертатися за психологічною допомогою, їх лякає приставка "псих", ріже вуха.

– Для мене стали важливими думки бійця, його настрій, а, найголовніше, довіра. У нас взаємне правило – рівність у стосунках (ми всі на "ти" незалежно від віку та звання), анонімність (навіть у записах вказую лише ім`я або позивний, щоб неможливо було ідентифікувати пацієнта), – розповідає Кабашнюк.

Наразі він реалізує в Хмельницьку свій навчальний проект "Перша домедична допомога цивільним при артобстрілах та терактах" для волонтерів, педагогів та працівників екстремальних професій.

Також Віталій працює над дипломною роботою на тему: "Психологічна підтримка бійців антитерористичної операції в період реабілітації" та планує участь у наступних тренінгах проекту Wounded Warrior Ukraine.