КиївПрайд і війна. Українські інтелектуали про те, чи варто йти на марш

"В країні війна, а ви тут на прайд зібрались?", "Навіщо знову провокувати конфлікти?" – ви точно чули такі зауваження від знайомих або ж читали подібні статуси у соціальних мережах.

Йдеться про "Марш рівності", який відбудеться цієї неділі, 12 червня у столиці, і який вже кілька тижнів поспіль обговорюють усі.

Напередодні КиївПрайду "Українська правда. Життя" спитала відомих інтелектуалів про те, чи варто йти на "Марш Рівності".

Ми поставили їм усім одне питання: "Чому варто йти на Прайд. Навіть зараз, коли в країні війна".

Ніхто з опитаних нами спікерів не сказав, що йти не варто. Аргументи, роздуми й приклади на тему читайте внизу.

Вікторія Наріжна
перекладачка, письменниця

Автор фото - Ігор Петровський

Війна – це час,коли ідея про непорушні права людини стає особливо абстрактною.

Ти можеш володіти правом на вільне пересування – але коли артилерія "насипає", здійснювати його ти так чи інакше можеш тільки в межах власного підвалу.

Ти можеш володіти правом на життя, але обов'язкова мобілізація не залишить тобі можливості вирішувати, ризикувати цим життям чи ні.

У такі часи люди легко черствіють, забувають про власну та чужу гідність, стають байдужими до проблем інших людей. У такі часи треба особливо часто говорити про те, що таке права людини – щоб не забути, для чого взагалі ведеться ця війна, чому вона взагалі почалася.

[L]Для мене прайд – у першу чергу про право на щастя.

Може, про нього не говориться в Декларації прав людини, але щастя дуже важливе. Кожна людина має право бути щасливою – любити й бути любимою, відчувати повагу, бути в безпеці.

Дуже важливо пам'ятати, що те, що це право зараз порушується самим нашим життям – це трагедія, а не норма. І ми не маємо додавати до цієї трагедії власноруч, відбираючи право на щастя у тих, чиєї любові ми не розуміємо.

Коли заходить мова про права гомосексуальних людей, багато хто здивовано питає: їм що, хтось трахатися заважає?

Не знаю, може, ці люди самі не вміють створити в своїх стосунках нічого кращого за регулярний графік злягань. А може, їхня гомофобія настільки сильна, що в гомосексуальних людях вони бачать лише тварин, у яких немає нічого, окрім інстинктів тіла.

А можливо, їм просто нестерпно, що хтось може наважитися і сказати: я маю право бути щасливим.

Тоді на прайд треба виходити й заради цих людей.

Щоби одного прекрасного дня кожен українець усвідомив, що він теж має право на щастя – з тим, з ким хоче, і таке, яке собі вимріяв.

Валерій Пекар
співзасновник Громадянської Платформи "Нова Країна", член Національної ради реформ, викладач, підприємець

Чому варто виступати за права людини під час війни? Сама по собі постановка запитання є дивною.

Під час війни люди п'ють каву, ходять в театри, слухають музику, роблять реформи, контролюють і критикують владу, саджають дерева, співають пісень – роблять усі ті речі, які начебто несумісні з війною.

Але насправді війна йде саме за свободу робити ці речі. Війна йде проти імперії, яка є антонімом свободи й прав людини.

Саме війна – найкращий час для того, щоб переглянути свідомість і суспільний договір.

Оксана Форостина
журналістка, письменниця, видавець

Автор фото - Ігор Петровський

В Ізраїлі, де теж війна вже багато років, – гомосексуали, чоловіки й жінки, не мусять приховувати свою орієнтацію в армії. Гомосексуали служать у війську, зокрема у спецназі.

Одностатеві союзи захищено законом, вони мають рівні майнові права зі звичайними.

Шимон Перес і Беньямін Нетаньягу публічно підтримали одностатеві шлюби, а шлюби, укладені в інших країнах, Ізраїль визнає ще давніше.

У країні, де багато років війна, відбуваються прайди.

Цього року в Тель-Авіві у прайді взяли участь близько 200.000 ізраїльтян і гостей з інших країн.

Ізраїль – маленька країна, яка воює. Не відкидаючи гуманізму і добрих намірів, у ставленні до гомосексуалів є ще й здоровий глузд: адже коли не знаєш, поруч з ким доведеться завтра воювати, краще не ображати людей даремно.

Коли ви активно працюєте, берете участь у суспільному житті, приймаєте якісь рішення, дуже немудро заявляти, що люди певної орієнтації, кольору шкіри, національності тощо – вам "не подобаються". Не кажучи вже про те, щоб на них нападати.

Тому що сьогодні ви нападаєте, а завтра з цими ж людьми про щось треба домовлятися, у цих же людей просити позику, або ж вони оперуватимуть ваших близьких і захищатимуть вас у суді.

Або ви просто робитимете з ними спільну справу, або навіть можете опинитися поруч під проливним дощем без парасолі.

Або ви разом захищатимете батьківщину – можливо, на фронті, можливо, в центрі Києва.

Ні, звичайно, є люди, які можуть дозволити собі таку розкіш, як ненависть до інших. Бо вони нічого не створюють.

Арсеній Фінберг
засновник проекту "Интересный Киев", волонтер, активіст

На Прайд треба виходити навіть зараз, коли війна. Тому що однією з цінностей сучасного світу є свобода.

Сексуальні уподобання кожного – одна з граней свободи особистості. Тому варто йти на прайд за можливість почувати себе вільним у сучасній Україні.

Лариса Денисенко,
письменниця, адвокат, ведуча

Конституція України прямо зазначає, що навіть в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені, зокрема, статтями 24 та 25 Конституції, – а це право на рівне ставлення, право на повагу людської гідності.

"Марш Рівності" навіть назвою директивно пов'язаний з Конституцією України, тому спекулювати формулою "марш рівності versus війна" я вважаю неадекватною дією.

Йти або не йти – кожен та кожна вирішують для себе самостійно, це не примусова акція, не обов'язкова програма. Це добровільна правозахисна хода.

Женя Кулеба,
автор проекту "Місто-сад", ініціатор створення "Скверу Небесної Сотні"

Фото Buro 24/7

В Україні йде війна не лише на сході України.

Те, що відбувається, можна назвати війною за рівні права для всіх.

Саме зараз особливо важливо вийти на Прайд, щоб висловити свою позицію в цій війні. Нерозуміння, неспрійняття, інші погляди не можуть бути підставою для порушення прав людини.

Міріам Драгіна,
поетка, ведуча

Те, що в країні війна, не має бути приводом для ігнорування нормального життя. Навпаки, саме за нормальне життя ця боротьба ведеться.

А відстоювання прав людини має бути частиною цього нормального життя, принаймні, в нашій країні.

Власне, Прайд є демонстрацією проблеми. Того, що всі ми різні, однак можемо співіснувати й поважати один одного, утворюючи разом сильне суспільство. Бо саме індивідуалісти спроможні привносити нове та рухати вперед.

Коли людина з усіма її особливостями буде цінністю, ми припинимо вбивати один одного – а не боятися, що хтось від нас відрізняється та прагнути його знищення.

А після цього подолаємо й зовнішнього ворога.

Не втомлююся повторювати, що Прайд – захід про права людини взагалі, а не лише представників ЛГБТ.

Тому що історичний досвід доводить: ненависть завжди починається з когось – геїв, євреїв, інвалідів, велосипедистів – кому можна домалювати будь-які риси збочення та небезпеки суспільству.

Варто припиняти це зараз. І не повторювати помилок минулого.