Воїни добра на всіх фронтах. Як волонтери стали соціальними інноваторами

3126
13 липня 2016

Волонтери стали одним з найвпливовіших інститутів сьогочасної України. Вони у трійці інститутів, яким мешканці України довіряють найбільше, поряд с церквою та Збройними силами.

Але поки мало хто бачить у волонтерському русі найцінніший ресурс для соціально-економічного розвитку незалежної України. Ігнорування потенціалу волонтерського руху може привести до втрати шансу, який сьогодні має країна.

Взяти ставлення представників української держави до ініціатив "знизу": саме завдяки ним Україна на перших етапах змогла протистояти військовій агресії, коли держінститути взагалі, і збройні сили зокрема, знаходились у глибокій кризі, майже припинили своє існування.

Президент Петро Порошенко наприкінці 2015 року сказав, що Україна впоралась би з агресією і без допомоги населення, перш за все волонтерів.

Пізніше президент вибачився за ці свої слова – але вони симптоматичні, як взірець тої зневаги, з якою представники української держави продовжують ставиться до ініціатив населення.

Рішення проблем, що стоять сьогодні перед Україною, багато хто шукає за її межами, забуваючи про ті можливості, які Революція Гідності відкрила у самій країні.

ВИБУХ ЕНЕРГІЇ МАС

У подіях, що сталися після листопаду 2013 року, прийняли участь представники різних верств населення – від пенсіонерів до підприємців.

Ці люди робили свої внески у спільну справу чи грошима, чи у натуральній формі (приносили їжу, одяг, паливо та інші потрібні речі), чи діями.

Робили вони це цілком добровільно, з власної ініціативи – тобто були добровольцями чи волонтерами.

Волонтерський рух як масове явище народився під час Майдану 2013-2014 років і став ще більш потужним та масовим після початку військового конфлікту Росії та України наприкінці лютого 2014 року.

Волонтерський рух як масове явище народився під час Майдану 2013-2014 років. На фото дівчата готують бутерброди для мітингувальників. Автор фото - Наталія Седлецька ("Радіо Свобода")

"Волонтерами стали люди, які на Майдані займалися якимись суспільно корисними справами: готували їжу, приносили медикаменти, і так далі.

Зовсім-зовсім інакшого значення це слово набуло під час початку російсько-української війни...

А волонтери – це, власне, ті люди, які допомагали у забезпеченні армії... Це все почалося з того, що були люди, які почали допомагати військовим з Криму виїжджати, тому що на державному рівні це не було організовано", – пояснює природу речей жінка, 30-35 років, активістка волонтерського руху з Києва.

РУХ БЕЗ ЛІДЕРІВ

Революція Гідності мала неконтрольований "зверху" характер.

Волонтерство під час військового конфлікту теж було ініціативою мас. Воно розвивалось у двох основних напрямках: допомога військовим – ЗСУ та добровольчим батальйонам – та допомога вимушеним переселенцям.

Волонтерство під час військового конфлікту розвивалось у двох основних напрямках – допомога військовим та вимушеним переселенцям. Фото rivne1.tv

І якщо нові друзі України за кордоном поступово почали підтримувати волонтерів, що працюють з вимушеними переселенцями – підтримку військовим надавали виключно з внутрішніх резервів волонтерів та їх "спонсорів" – населення та національного бізнесу.

Потрібно зазначити, що довіра до волонтерів, що допомагають військовим, дещо вище, ніж до інших волонтерів. Може саме тому, що перші використовують виключно внутрішні ресурси?

ХТО ВИ, ВОЛОНТЕРИ?

Знаємо ми про волонтерів, на жаль, не так багато.

У минулому червні було проведено дослідження активістів волонтерського руху за допомогою поглиблених інтерв'ю. У двох місцях, Києві та Дніпрі, відбулося 23 інтерв'ю тривалістю від однієї до двох годин.

Дніпро був вибраний, щоб побачити ситуацію на тій території, що за планами Кремля мала відійти "Новоросії".

Хто вони, активісти волонтерського руху?

Це як чоловіки (9 співрозмовників), так і жінки (14 співрозмовниць). Усі вони – у найактивнішому віці, від 25 до 45 років, тобто це не студенти і не люди вже похилого віку. Більшість має родини та дітей.

Волотерять українці найактивнішого віку – від 25 до 45 років, тобто це не студенти і не люди вже похилого віку. Більшість має родини та дітей. Фото з відкритих джерел

Що саме єднає цих людей?

Вони у якомусь розумінні були "маргіналами", які не схотіли інтегруватися в ту систему, що існувала до 2014 року.

Треба підкреслити, що не "не змогли" (усі отримали добру освіту) – а саме "не схотіли".

Навіть коли вони чогось досягали на державній службі чи у бізнесі, вони не схотіли прийняти існуючих правил гри, знаходили їх несправедливими та негідними.

Один, наприклад, пішов практично у "нікуди" з посади директора департаменту державного органу.

"Я відмовився підписувати певні документи. Вони їх фальсифікували. Потім було засідання проти двох перших заступників (прем'єр-міністра – авт.). Там конфліктував з Колесніковим відомим – на той час віце-прем'єром. І після такого піврічного дуже жорсткого конфлікту, зрештою подав у відставку", – розповідає чоловік, 40-50 років, волонтер з Києва.

Волонтери – це перш за все індивідуальності, котрі не схотіли йти на "компроміси" заради "комфорту" чи "успіху". Фото dt.ua

Інша цінувала свою свободу вище зарплатні.

"Последние 9 лет я проработала руководителем представительства украинской компании в Днепре. В мае 2014 года ушла с работы, сначала в отпуск, а потом ушла вообще...

Я понимала, что просто смысла нет ходить на эту работу. Лучше себя приложить к чему-то другому... Созванивалась со старыми своими знакомыми. Одна как раз взяла на себя курировать ожоговый центр нашего города, именно по волонтерству", – переповідає свою історію волонтерства жінка, 40-50 років, родом із Дніпра.

Тобто волонтери – це перш за все індивідуальності, котрі не схотіли йти на "компроміси" заради "комфорту" чи "успіху", навіть коли ця "негнучкість" вимагала різких змін у їхньому житті.

Вони навчились поважати себе и стали допомагати іншим робити те ж саме.

СОЦIАЛЬНI ПІДПРИЄМЦІ

Волонтери працюють над зміною правил гри навіть тоді, коли не мислять такими категоріями.

Вони просто шукають і працюють над такими взаєминами у суспільстві, які були б більш гуманними і справедливими, а тому більш прийнятними.

Геополітичні міркування тут невелика допомога. Усі правила гри, що прийшли зi Сходу чи Заходу, краще оцінювати саме таким чином – чи допоможуть вони захистити гідність, національну та особисту, "тут і тепер", в сьогоднішній Україні?

Саме тому, мабуть, багато серед не належать до "єврооптимістів".

Якщо вже шукати якесь здібне ім'я для них – то це, скоріше, "українські реалісти".

"Я, допустим, не выходил на Майдан ради евроинтеграции, как многие. Я против евроинтеграции и считаю, что нашей стране до Европы очень-очень далеко.

Это тут, в Киеве, все красиво, а вы приезжайте ко мне в Горловку, я вам покажу, что такое Украина", – зазначає волонтер, 25-30 років, який наразі мешкає у Києві.

Чи ось думка співрозмовниці, яка отримала гарну освіту за кордоном:

"Я була одна із тих, хто не хотів, щоби Україна інтегрувалась у Європу. І я досі проти. Вважаю, що ми досить незалежна держава – і аграрно, і морально, і геополітично – ми досить нормальна держава, яка може існувати автономно...

Потрібно мати друзів і в Америці, і в Європі, звісно. Але ми можемо бути абсолютно автономними", – переконана столична волонтерка, 25-30 років.

Таку точку зору розділяють все більше мешканців України.

Результати соціологічних опитувань показують, що доля тих, хто бажав би бачити Україну, яка крокує своїм шляхом, замість приєднання до ЄС чи Митного Союзу, – за останні роки значно зросла.

Наприклад, у червні 2016 року таких було майже третина від усіх, хто взяв участь в опитуванні – більше ніж будь-коли протягом попереднього п'ятиріччя.

Як показують інтерв'ю з активістами волонтерського руху, не вірно розглядати прихильників моделі неприєднання – як представників "сірої маси".

Прихильники "третього шляху" шукають рішення існуючих проблем перш за все у самій країні, а тільки потім – за кордоном. А це потребує навіть більших зусиль, ніж сліпе копіювання взірців, що існують на Сході чи Заході.

"Яким інтеграційним напрямом має йти Україна? (динаміка, 2011-2016)". Джерело: Центр Разумкова та КМIC

Правила гри, що працюватимуть на захист національної та особистої гідності, краще шукати не у перекладених підручниках, а через практичну діяльність.

Це саме те, що роблять волонтери – вони пробують нові організаційні форми та правила гри на практиці, відкидають непрацюючі, знову пробують щось нове, і так далі.

СВОБОДА ТА ГІДНІСТЬ

Тож майбутнє волонтерства – а з ним і гідної України – залежить від того, наскільки цю свободу ініціативи "знизу" можна бути зберегти.

Помиляються ті, хто розуміє питання про майбутнє волонтерів виключно у контексті того, чи варто їм йти у політику чи на державну службу.

Якщо волонтер – це соціальний підприємець, соціальний інноватор, то сфера, до якої він чи вона прикладатимуть свої зусилля у майбутньому – не так важлива. Це може бути і політика, і громадський сектор (робота у громадських організаціях на платній основі), і навіть бізнес.

Головне – саме зберегти свободу ініціативи та бажання тих змін, що зможуть зробити життя більш гідним.

Як саме зберегти свободу ініціативи?

Добре звісна ліберальна відповідь – через захист прав людини.

Антон Олійник, професор Університету "Меморіал" (Канада), спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті