No science – no future. Чому українські науковці намагаються звернути на себе увагу

4352
24 квітня 2017

Наука в Україні є. І науковці теж. Лише в Національній академії наук їх 37 тисяч.

Днями майже сотня вчених вийшла на "Марш за науку", щоб нагадати про своє існування. І звернути увагу суспільства на відсутність грошей, виїзд молодих науковців за кордон, плагіат, псевдонауку та відсутність інтеграції у світовий науковий простір. З цими проблемами вчені зіштовхуються постійно.

Навіщо Україні наука і в яких умовах працюють українські вчені, науковці розповіли "Українській правді. Життя".

 

НАВІЩО НАМ НАУКА

"Дві секунди тому ми говорили по мобільному телефону. Ви п'єте каву, а в моїй сумці ноутбук. Усе це не виникло нізвідки. Усе це завдяки науці. Якщо в Україні не буде науки – всі ці блага створюватимуть для нас інші країни, а ми купуватимемо", – усміхається засновниця наукових пікніків в Україні Ксенія Семенова-Шелевицька.

За її словами, багато хто розмежовує технічний і науковий прогрес. Мовляв, технічні розробки мають сенс, а теоретична наука значення не має. Але всі винаходи були б неможливі без фундаментальних наукових відкриттів.

Такої ж думки і Юлія Безвершенко, заступниця голови Ради молодих вчених НАН.

Вчена переконує, що людина може спиратися саме на науковий метод, щоб запобігти фальсифікаціям і маніпуляціям стосовно неї самої:

"Науковці задають певну планку суспільству, в якому живуть. Ми віддаємо дитину в школу, щоб держава її навчала. Держава відповідає за підручники, наповнення, підготовку вчителів. Але хтось повинен був провести експертизу. Те ж у медицині. Вас лікує лікар середньої ланки, але його теж мав хтось навчити".

Юлія Безвершенко

Кожна держава повинна відповісти на запитання, навіщо їй наука, розповідає Безвершенко. Адже вона може бути рушієм економіки у тому випадку, якщо держава так вирішить.

"Якщо ми не просто збиратимемо сировину і вивозитимемо її, а придумуватимемо щось нове. Тоді це нове можна дорого продати. З Радянського Союзу і до сьогодні в України залишився досить потужний науковий потенціал, – переконує вчена. – При цьому інфраструктура сильно старіє, бо вимагає капітальних вкладень. А держава досі не відповіла на запитання: а яка її стратегія відносно науки?"

Тому потрібно популяризувати науку, щоб суспільство розуміло вона важлива, додають науковиці.

"Після буремних 90-х ставлення до науковців перевернулась з ніг на голову і почали казати: "А що, в нас є наука? Там є молодь? Та там всі старі!" – розповідає Юля.

Це все неправда. І такі речі дуже демотивують тих, хто залишається працювати тут. Сильні науковці виїхали далеко не всі. Частина з них залишається і з особистих причин, і тому, що дійсно хочуть працювати в цій країні, співпрацюючи з закордонними колегами".

ЧОМУ МОЖЕ ПОВТОРИТИСЬ ІСТОРІЯ 90-Х

Одним з таких науковців є чоловік у червоній шапці, який скромно йде серед натовпу. Сергій Шарапов – фізик-теоретик, якого цитували два Нобелівських лауреати.

Сергій Шарапов (зліва)

В Україні він навіть не має повної ставки – отримує 75%.

"Але намагаюся працювати так, ніби нічого не сталося і робити вигляд, що все нормально", – каже науковець.

За його словами, у багатьох інститутах НАНу вчені працюють в режимі неповної ставки, оскільки академія наук не отримала достатньо коштів навіть для підтримки свого фінансування.

"Науковець – не чиновник. У нього немає такого: не прийшла повна зарплатня, він іде з роботи додому о на дві години раніше. Науковець не зупинить експеримент, який не можна зупиняти. Науковці і тільки науковці зацікавлені в результатах своєї праці. Це при тому, що за останній рік кількість науковців в НАН суттєво скоротилася", – додає Шарапов.

За словами вченого, молодь не йде в аспірантуру – це не дає жодної перспективи.

 

Тому він побоюється, що нині в Україні може повторитись ситуація, яка склалась у 90-х. Тоді науковці масово виїжджали за кордон або йшли працювати в бізнес.

Серед тих, хто тоді поїхав, був і Сергій. Однак він повернувся в Україну.

"Я зміг зберегти свою професію тут тільки тому, що десять років отримував зарплатню, працюючи за кордоном. А тепер дивіться, що буде. Моє покоління виїхало. Лишилася стара генерація, яка змогла знову навчити нове покоління.

Старші науковці з біологічних причин відходять від нас, і нікому буде вчити молодих. Якщо зараз молодь поїде наука зникне як клас. Ці знання не можна придбати. Вони передаються тільки через живе спілкування", – розповідає вчений.

 

ЧОМУ УКРАЇНСЬКА НАУКА ЗАМКНЕНА В СОБІ

Ще одна важлива річ, на яку за 25 років незалежності не виділяли коштів – інтеграція в світовий науковий простір.

Якби Сергій Шарапов свого часу не поїхав за кордон і залишився в Україні, малоймовірно, що його цитували б Нобелівські лауреати.

"З майбутніми Нобелівськими лауреатами я познайомився на конференціях, – розповідає Сергій. – А за участь у них треба платити. В Україні за всю її історію не виділяли на такі поїздки кошти".

Щоб інтегруватись у світовий науковий простір, українським науковцям потрібно не лише їздити на конференції за кордон і виписувати світові наукові журнали.

Варто поїздити по світу, попрацювати в різних інститутах, набратись досвіду – і тоді повернутись в Україну, вважає Шарапов:

"Кажуть: "От людина молодою прийшла в наш інститут і пропрацювала до пенсії. Значить, добрий фахівець". Але в науковців все навпаки. У молодих вчених повинна бути можливість стажування за кордоном".

 

До нас теж повинні приїжджати з-за кордону молоді спеціалісти, щоб вчитися в українських вчених. Тим паче, що попит є.

Листи на кшталт "Захистив дисертацію, хочу приїхати, щоб з вами попрацювати" інколи отримує й Сергій Шарапов:

"Я вимушений відповідати, що в України немає такої можливості приймати до себе молодих людей і платити їм навіть короткотерміново зарплатню, якої вистачило б хоча б на мінімум: щоб людина купила собі квитки в країну і орендувала житло. Якби так можна було, це означало б вбудову України в міжнародний науковий процес".

З проблемою житла зіштовхуються не лише іноземні науковці, які хочуть приїхати попрацювати сюди, але й українські молоді вчені.

"Старшому поколінню трошки легше, бо за радянських часів їм ще давали житло, – розповідає Юлія Безвершенко. Хоч це питання у них вирішене. А в молоді гуртожитки в жахливому стані, там по року може не бути води, за гуртожитки треба платити. Наймати квартиру за нашу зарплату взагалі неможливо".

Тому багато молодих спеціалістів і їдуть закордон, чи перестрибують в бізнес та ІТ.

"Скоро Європа нам аплодуватиме за гендерний баланс. А це просто тому, що хлопці кажуть: "Нам треба гроші заробляти" і йдуть, – каже Юля. – Академія наук – це не засилля старих людей, а відсутність нових".

 

ЧОМУ ВЧЕНИМ ТАК ДОШКУЛЯЄ ПЛАГІАТ І ПСЕВДОНАУКА

Одна з головних болей вчених, які борються за виживання української науки – плагіат і псевдонаука.

За словами Шарапова, зараз серед вчених – важка моральна ситуація. Вони сподівались, що після Майдану прийде нова влада і посприяє очищенню "сірої маси" наукоців, однак цього не відбулося.

"Є молоді науковці, які потом і кров’ю працюють для своїх наукових ступенів. Але їхні досягнення нівелюють такі люди, як дружина Кириленка. Нещодавно відкрили плагіат Яценюка. Це багато що пояснює.

Коли він був прем’єром і аргументував, чому витрати на науку потрібно скорочувати, казав, що науковці списують багато паперів і більше нічого. Тепер зрозуміло, чому. Така "наука", як у його дисертації, нікому не потрібна", – додає Сергій.

Проти псевдонауки виступає і Віктор Досенко – професор патофізіології, який працює в українській науці уже 22 роки.

Віктор Досенко

Він вважає, що в Україні величезна кількість псевдонауковців.

"Це навіть по галузях поділено. У педагогіці купа плагіаторів. Там втрачений зв’язок з реальністю. Штампують дисертації, академіків, докторів, що завгодно. Українська педагогіка абсолютно не відома світові, хоча в світі цей напрям розвивається.

Правничі науки, економіка – повна імітація. Медицина суцільна фальсифікація та імітація наукової діяльності – десятиріччями. Це бізнес".

За словами вченого, ступінь можна купити, оскільки додаток "кандидат медичних наук" чи "професор медицини" додає дивідендів. Люди швидше підуть на консультацію до доктора наук, ніж до не-доктора.

Така ж ситуація у галузях, пов'язаних з великими коштами: економіка, право, медицина, педагогіка, впевнений науковець. А розвиваються якраз ті галузі, котрі не мають грошей: теоретична фізика, математика, біологія, патофізіологія.

Адже отримання ступеню там практично нічого не дає, усміхається професор:

"Це просто фан. Нічого в житті не змінилося. Статки виросли на мізерну суму. Але робота мені подобається, колегам теж. Ми робимо свою справу і все. Так само з математиками й фізиками.

Вони роблять те, чим захоплені, намагаються показати свій продукт усьому світові, надрукувати матеріал англійською, щоб про них хтось дізнався. А інші галузі свої роботи приховують: борони Боже, щоб хтось побачив".

 

ЧОМУ НАМ ПОТРІБНА НАЦРАДА З ПИТАНЬ НАУКИ

"Люди та уряд хочуть дізнатись, чи ефективно використовують кошти на науку. Але для цього потрібно знайти світового експерта з конкретної галузі, щоб він подивився і сказав: "Так, я на свою відповідальність засвідчую, що цей інститут…". Так є у всьому світі. Введення показників числових і таких, за якими перевірити науку може будь-хто – не працює", – розповідає Юлія Безвершенко.

Тому активні науковці співпрацюють з МОН, надають консультації. Уже два роки – з початку січня 2016 року – вони борються за те, щоб нарешті створили Нацраду з питань науки та технологій.

Вона прописана в новому законі про науку. В новоствореному органі повинні зустрічатись представники міністерств і наукової спільноти. Нацраду мали створити у 2016 році. Але, як це зазвичай буває, процес затягнувся.

"Сподіваємось, за три місяці Кабмін все затвердить і Нацрада до кінця цього року затвердить Фонд національних досліджень", – каже Юля.

Фонд має бути головним розпорядником держкоштів на науку. Це важливо, оскільки зараз в Україні – близько 30 розпорядників грошей на науку: різні міністерства, галузеві академії наук, виші.

А в Україні досі працює рівномірний розподіл грошей на науковців.

Самі ж вчені, з якими вдалось поспілкуватись, переконують, що така "зрівнялівка" не працює. Мовляв, саме через такий розподіл державних грошей продовжують існувати інститути і науковці, котрі просто "витягують кошти", не показуючи результатів.

 

"Тому треба йти на непопулярні кроки, щоб лишити гроші справжнім науковцям і припинити фінансування псевдонауковців і плагіаторів", – додає професор Досенко.

Щоб це зробити, і потрібен Фонд. Нацрада з питань науки та технологій буде його наглядовою радою.

"Там є прозора система противаг і балансів. Якщо встигнуть зробити це до кінця року, то фонд закладуть уже в бюджет 2018 року", – сподівається заступниця голови ради молодих вчених НАН.

Це важливо зробити чимшвидше, оскільки молоді вчені продовжують залишати країну, а цікавість до науки щороку зростає. Тому важливо встигнути реформувати українську науку і змінити ставлення до неї, поки підростає нове покоління науковців.

Одним з майбутніх вчених може стати п'ятирічний Мирослав, який прийшов на марш з мамою:

"Я хочу стати вченим – астрофізиком. Хочу відкрити нові планети. Сто!".

 

Ірина Андрейців, УП

Фото Іри Роговик

powered by lun.ua

Головне на сайті