Ігор з Авдіївки, який робить картини, варить каву і слухає "Війну і мир"

630
25 травня 2017

– Ось кабан дикий, бачите? Ось лис, північний олень…

Їх фотографуйте – мене не треба. Не люблю я цього. Краще журавля сфотографуйте. Він зі справжнього страусового пір’я.

 Ігор із Авдіївки після контузії майструє отаких звірів
 У його роботах більше звірів, ніж людей
 Ві роботи тримає в кафе, яке так і називається "У Игоря"

Кажу, що я Леся, і що журналіст.

Він каже, що тут, в Авдіївці, журналістів не люблять – прикмета погана. Як журналісти приїхали – будуть лупить.

Ще каже, що він Ігор, і в нього кафе так і називається "У Игоря". Прізвище не говорить, каже, що не треба. І фото не треба. От не треба, і все.

Про себе Ігор каже, що він уже "майже старий", йому 47. В нього смачна кава – в турці. А всі стіни маленької кав’ярні – в картинах. Щоб я могла їх сфотографувати, Ігор вмикає світло. І розповідає:

– Міна сюди прилетіла. Контузило. Кинув пити – почав робити картини. Дружина каже: і чого тебе раніше не контузило…

Ми сміємося.

Сюди, каже, 6 штук прилетіло. Перша – через дорогу, під "Бакалію", де Покрова Богородиці.

 Перша міна впала отут, під "Бакалією", де Покрова Богородиці

Потім полетіло сюди. Тоді другові живіт розірвало, а його тільки контузило. 

Друга врятували, встигли… – каже Ігор.

Найважче тут, в Авдіївці, було – січень, лютий та березень 2015 року. А в цьому році, у лютому, повторився 2015-й – знову два нових прильоти у будинок.

У вас же ніби спокійний район, – кажу я.

Для тих, хто живе на Старій Авдіївці, Хімік видається безпечним, а переїхати на Хімік означає убезпечити себе і родину.

Ну ні хріна собі спокійний, – сміється Ігор.

 Переїхати на Хімік означає убезпечити себе і родину
 

Тоді, після контузії, він починав з цієї роботи, де про любов.

Ігор починав з цієї роботи, де про любов

І ось це теж початок, – показує мені свої Ігор свої ранні роботи.

Ранні роботи чоловіка після контузії
 

Поступово техніка ускладнювалася, а сюжети ставали вибагливішими.

Ось тут всі казки Пушкіна, – показує Ігор картину під самою стелею, яку я не можу добре сфотографувати.

Ось тут всі казки Пушкіна

А що це за техніка? – цікавлюся я.

А от в цьому парадокс, – каже Ігор. – Немає аналогів в інтернеті! Значить, я сам це придумав. І сюжетів таких нема!

Творчі плани в нього такі: закінчити картину про полювання – і почати робити африканську саванну. Всіх-всіх тварин, які є. А потім буде Арктика – теж всі тварини.

А ось це в мене був такий період, коли хотілося гумору, – каже Ігор. – Бачите: моряк приніс додому Русалку, а дружина зустрічає його з качалкою. А ось тут кіт курку тирить…

 Ці Ігор зробив у період, коли хотілося гумору

Ігор не проти, щоб я про нього написала на "УП.Життя". Каже, що вже про нього хтось писав. Французи, здається. Якраз у лютому, коли були обстріли, вони до нього прийшли і замовили лате.

А я ж лате роблю вручну, – каже Ігор. Тому французи "обалділи": навколо вибухи, світла немає, а тут свічки, картини, лате…

– І моя привітність, – підкреслює Ігор.

Я ставлю питання, яке тут, в Авдіївці, ставлять всім.

І, ясно-красно, в Ігоря є на це готова відповідь.

А з якої це статі я кудись поїду? Я тут народився, я тут живу, я шахтар, до речі, пенсіонер. По інвалідності, – пояснює він. – Під завал втрапив, покоцаний весь…

Він каже: а чому це я маю кидати свій дім? Я туди вклав усе своє життя! Я що це лишу, щоб його розмародерили?!

І ще каже: а якщо розібратися, кому ми де потрібні?! Якби два мішки грошей було – то ясно, що можна було би їхати…

А ще він розповідає, що міг би, звісно, поїхати до дочки, вона у нього живе у Сеулі, у Південній Кореї. Й онук у нього 4,5 роки. Але Ігор вважає так: утриманцем бути не хочу, навіть у дочки.

Хай я тут заробляю копійки, але це моє, розумієте?

Я розумію. Але страшно…

Так, погоджується він, страшно.

От, на Хіміку, в 2015-му році, якщо було людей 200-300 – то це максимум.

Доходило до того, що трупи по кілька днів лежали – не було кому прибрати, та й обстріли весь час. Але ж ми вижили! – згадує він.

От тільки алкоголь перестав радувати – не надихає.

Ігор вмикає аудіокнигу і "колупається" з картинами. "Колупається" – це його слово.

– Я люблю такі книжки, щоб надовго: зараз "Строгови" закінчую, потім почну "Війну і мир". Воно говорить – а я потроху колупаюся, люди зайдуть – я обслужу, і далі собі…

До Ігоря заходять часто. І вояки, і місцеві. Бо він працює коли з 5-ї ранку, коли з 6-ї і до 7-ї вечора.

Незалежно чи є світло, чи немає, в мене завжди є кава, – гостинно запрошує він.

З солдатами в Ігоря стосунки нормальні. Але каже так: мені з ними дітей не хрестити, чай попили – плати гроші, безплатно не прокатить.

Він варить каву у турці, тут більше ніхто так не варить. Каже раніше була кавомашина, але її осколками побило.

– Ось це бачите деревяшки? Так це я дірки від осколків закрив. І ось прилетіло, – показує він під стелею.

 
 Новий самовар пробило осколком

Самовар теж пробило, а він, до речі, був новий. На щастя у Ігора ще два самовари лишилися. Він їх називає "трудяги" – бо це не електросамовари, а реальні, на дровах.

"Трудяги" Ігоря – бо це не електросамовари, а реальні, на дровах

– Завдяки їм весь Хімік виживав, бо не було ж ні води, ні світла, – згадує він.

В Ігоря завжди є запаси води – бо зараз вода є, завтра немає. І гелій – надувати повітряні кульки на весілля. Вони з дружиною ще й весілля оформлюють.

В Ігоря завжди є запаси води – бо зараз вода є, завтра немає

Коли Ігор "заб’є" обидві стіни, то обіцяє відкрити виставку. Тут, в Авдіївці.

Леся Ганжа, спеціально для УП. Життя

Фото автора

Проект здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади.

powered by lun.ua