Як садок може допомогти дитині здобути впевненість у собі?

3265
5 травня 2017

З театральними майстернями у садочках Варшави я познайомилася випадково: прийшла на виступ 5-літньої доньки, яка щойно пішла в садок, не знаючи польської мови.

Кілька разів я намагалася з'ясувати, який костюм нам готувати і які слова повторити. Мене переконували, що нічого не треба. "Мабуть, тому, що дитина моя ще не говорить по-польськи", – думала я.

Коли почався виступ, я розплакалася. Вистава була дуже смішна, хотілося знімати її на відео, шукати хустинку, стримувати сльози і не пропускати жодної миті сюжету водночас.

Мене розчулили зовсім не діти – їх спершу навіть не було на сцені, вони сиділи в перших рядах.

Зворушило мене усвідомлення цінностей конкретного садочку, які було видно з перших хвилин вистави.

Бо головні ролі у виставі грали... вихователі. Як цілком професійні актори, у смішних саморобних костюмах вони зображали слона Трубальського чи його друзів із твору Юліана Тувіма.

Головні ролі у виставі грали вихователі. Як цілком професійні актори, у смішних саморобних костюмах вони зображали слона чи його друзів

Шестеро виховательок в одній "спідниці" грали велику слониху-дружину Трубальського. Роль доньки Трубальського з двома косичками грала директорка садка.

Все було невимушено і смішно, а головне – дуже захопливо для самих дітей.

Усвідомлення цього було приємним відкриттям – я розуміла, що якщо персонал садка може так безпосередньо гратися з дітьми на сцені, то, очевидно, за межами сцени вони прекрасно знаходять спільну мову з підопічними.

Кожна з чотирьох дитячих груп була вбрана в футболки одного кольору. Діти виходили на сцену по черзі цілою групою, коли слон Трубальський потрапляв в їхню "країну". Кожна група зображала країну червоних, зелених, синіх чи жовтих слонів.

Діти розповідали Трубальському, чому вони пожовтіли або позеленіли і що вони люблять у своїй країні робити. Ці історії про кольори діти на репетиціях вигадували самі, а також готували перелік ігор – "звичаї" своєї країни.

Ціла вистава була побудована на тому, що діти розказували-показували свою історію про здобуття дивного слонячого кольору і бавилися в улюблені ігри на сцені. Вихователі були головним голосом у цій розповіді, а також брали участь у всіх іграх.

Діти почувалися на сцені дуже невимушено і безпечно, і було однозначне відчуття – ця вистава насамперед для них, саме їм в ній дуже цікаво.

Навіть наймолодша група, до чиєї "жовтої" країни Трубальський потрапив на самому кінці, легко дочекалася своєї черги, дивлячись на виступи інших.

Після вистави батьків запросили на обговорення – це була обов'язкова складова театральних майстерень. Можна було висловити свої спостереження чи побажання щодо виступу.

Виявилось, що вистава бере участь у театральному фестивалі для дошкільнят "Лялька і я", і напередодні на її перегляді вже були вихователі з інших садків. А головна мета цих переглядів – освітня. Вихователі готують виступ, а водночас діляться досвідом: кожен глядач-вихователь отримує роздруківку з детальним сценарієм вистави, елементи якого може потім використовувати у своїй роботі.

У фестивалі цьому бере участь 30 садків з центру Варшави, всі вони у підготовці слідують певним принципам: готують не так виставу, як театральну забаву чи майстерню, в якій обов'язково на сцені є вихователь. Це дає дітям почуття безпеки, розуміння, що дорослий завжди прийде на допомогу. Тут немає штивності, а чим більше свободи, імпровізації, креативності – тим більше радісних переживань залишаться в пам'яті.

Ідеологом цього фестивалю виявилася вихователь нашого садка, методист дошкільної освіти Варшавського Центру освітньо-суспільних інновацій і підвищення кваліфікації пані Олександра Усєльська-Пташек.

Ідеологом театрального фестивалю для дошкільнят "Лялька і я" є пані Олександра Усєльська-Пташек

Саме її я попросила в деталях розповісти про свій 25-річний досвід театральних майстерень і створення специфічного клімату в дошкільній освіті Варшави. Бо ж очевидно, що вихователь, який з такою повагою до дитини готує свої святкові виступи, буде подібну атмосферу тримати і у звичайні дні.

Ось, що розповіла мені пані Олександра:

ТЕАТРАЛЬНІ МАЙСТЕРНІ В САДОЧКАХ ВАРШАВИ

Ідеї театральних майстерень вже виповнилось 25 років. Їх ініціював Варшавський осередок культури. За первинним задумом, вихователі з різних садків мали відвідувати вистави у садках колег разом з театральним експертом, і обговорювати кожну виставу після перегляду.

Проект був вдалим і розповсюдився навіть за межі Варшави. Але закінчилося фінансування і робота припинилась.

Тоді я, як вихователь-методист, взяла цей проект на себе, і веду його донині в центральному районі Варшави – в Середмісті. Головна ідея – перегляд і обговорення постановок – залишилась.

У цьому році у фестивалі "Лялька і я" беруть участь 30 садків з-поміж 40 садків нашого Середмістя.

Ми не збираємо дітей в одному місці, наприклад, в домі культури. По-перше, це передбачає зайву конкуренцію, а по-друге, це великий стрес і мука для дітей. Треба прийти на певний час, тоді чекати, хвилюватися, виступити в місці, якого не знаєш. Дітям набагато комфортніше в рідних стінах садка.

Фінансова складова у фестивалі обов'язкова – всі діти і вихователі після показів отримують нагороди, а садки – дипломи.

Щоправда, відсутнє поняття конкуренції – немає золотих масок чи перших-других місць по закінченні переглядів. Усі нагороди однакові. Бо найважливіше, щоби всі отримали задоволення – не бачу сенсу визначати, хто кращий, а хто гірший. Мета такого фестивалю насамперед освітня – ми ходимо, оглядаємо й обговорюємо.

Дуже важливо, щоби вистави відбувалися у форматі майстерень – як вільна, спонтанна діяльність, що базується на креативності дітей, а також і насамперед – на русі.

Рух є легшим для сприйняття і відтворення.

А слово пов'язане із запам'ятовуванням, зі стресом: не забути, не помилитися, вступити у відповідний момент (якщо є поділ на ролі).

І фізично неможливо, щоби кожна без винятку дитина повністю себе проявила. Натомість у руховій діяльності кожен проявляє себе, як хоче і вміє.

ТОТАЛЬНИЙ ТЕАТР

Театральну забаву, в якій беруть участь всі діти і всі без винятку вихователі в межах садка, ми назвали "тотальним театром".

У такому театрі дуже важлива є співпраця між вихователями. Ми мусимо порозумітися, залишатися на репетиції після роботи і маємо дуже добре продумати все з організаційної точки зору – де і яка група входить-виходить, хто вносить-виносить реквізит, з якого боку.

Щоби зберегти плавність при такій кількості дітей (у нашому садку 100 вихованців одночасно на сцені), треба дуже ретельно продумати кожен крок.

З ЧОГО ПОЧАТИ

Для початку треба підібрати тему, довкола якої будемо гратися: наприклад, літературний сюжет.

Ми переважно звертаємося до літератури, але часом компілюємо сценарій з дитячих ігор. Підглядаємо, що діти роблять і що для них може бути цікаво. І з ними обговорюємо варіанти: яку виставу готуємо, на яку тему. Часом даємо кілька пропозицій на вибір – діти вирішують.

Якщо це вірш чи оповідання, то я одразу його читаю, а діти визначають персонажів і починають у нього грати. А я – оповідач. Ми не заучуємо з дітьми віршів – я приходжу до них з текстом і одразу починаємо в нього "гратись".

Далі ми готуємо реквізит – діти створюють пов'язки чи якісь інші елементи. Цінним моментом є те, що діти можуть змінювати ролі, – при повторі гри ("репетиції") вибрати якусь іншу роль.

Ми колись гралися у вірш Бжехви "Жук і Сонечко" і ціла група вибрала тільки пов'язки Сонечка. "Ніхто не хоче бути Жуком?" – питаю. Вони знали, що Жуком буду я, що гра відбудеться і буде такою, як вони хочуть. А я, у свою чергу, ніколи не знаю, яким буде перебіг тієї майстерні.

ПРО МУЗИЧНИЙ СУПРОВІД

У нас є можливість супроводжувати вистави живим звуком на фортепіано, бо маємо вчительку музики, яка здатна заграти все.

Але є садки, які використовують тільки аудіозаписи. Наприклад, вчора я була на виставі в одному садку, де діти показували пантоміму, а супроводом була класична музика, спеціально підібрана.

На мою думку, невдало поєднувати різні стилі. З точки зору дітей це може здаватися не таким важливим, але я переконана, що те, що ми даємо дітям у садку, залишається з ними на все життя. Тому, якщо прищеплюємо їм добрий смак, вчимо того, що цінне, то це залишається і приносить свої плоди. І це в наших руках – ми обираємо музику.

На мою думку, найкращий вибір – це класична музика і дитячі пісні. Для дітей вже шкільного віку теж є можливість пісень вже менш "дитячих", але ще не дорослих.

Я не погоджуюсь, що діти мають виконувати дорослий репертуар.

Ми завжди кажемо, що садок і школа – це місця, де треба виховувати добрий смак. Але так, питання смаку дуже індивідуальне. Тому з класикою – найпростіше, бо її художня цінність визнана у цілому світі.

Те, що батьки вдома щось "доросле" слухають, а діти це співають – це зрозуміло. Але це індивідуальна кожної родини, а від освітньої інституції має вимагатися більше.

Я вже 42-й рік у професії дошкільного педагога. Може, тому я занадто консервативна.

Наприклад, нещодавно гостро розкритикувала пісню, яку співали діти в одному садку: "Поспішай, дівчино, бо твоя грація не вічна". По-перше, це зміст, чужий для дітей, а по-друге, я проти того, щоби з дитинства виховувати у дівчаток відчуття, що цінність жінки полягає в гарному зовнішньому вигляді.

ПРО ТРИВАЛІСТЬ ПІДГОТОВКИ

Щодо часу підготовки таких театральних майстерень, то ми дуже стараємось, щоби не затягувати. Щоби діти не втомилися і не знудилися від цього матеріалу.

У таких виставах, як у нашому садку, ми готуємо кожну групу окремо і намагаємось роботі з дітьми над виставою присвятити не більше двох тижнів.

Підготовка полягає в тому, що працюємо над певною темою. Наприклад, в останньому випадку цілий садок розмовляв з дітьми на тему слонів. Які вони мають звички, як функціонують – виявилось, до речі, що слони є дуже емпатичними – величезні тварини і водночас дуже вразливі. Мами-слони страшенно переживають за своїх слоненят.

Кожна група готувала свою частину сценарію – кожна була слониками певного кольору, і діти самі вигадували історію, звідки взялися, скажімо, блакитні слони.

Цілий садок розмовляв з дітьми на тему слонів. Кожна група готувала свою частину сценарію – кожна була слониками певного кольору

Показуємо виставу ми двічі – один раз для вихователів інших садків, а другий раз для батьків.

А коли йдеться про великий спектакль, де бере участь цілий садок, то ми готуємо ідею, а тоді кожен в своїй групі питає, як діти бачать свою сцену, як, на їхню думку, таке завдання можемо показати. Загальносадкових репетицій не робимо.

Діти мають відчуття, що є співтворцями того, що робимо.

Найцінніше для мене те, що вони питають, коли знову будемо в таке гратись? Нема тиску репетиційності, повторюваності, втоми, знеохочення – вони самі хочуть в це гратись.

ПРО КОСТЮМИ

Я завжди кажу, що костюм грає замість актора – дитині в костюмі вже не треба входити в роль, бо костюм говорить сам за себе. А коли костюму нема чи він мінімальний – тоді дитина більше пробує свою роль показати.

Символічний костюм більше змушує уяву працювати – і ми як глядачі мусимо більше уявляти, а в театрі робота уяви – це найважливіше.

Крім того, однакові костюми сприяють тому, що ніхто з дітей не вирізняється: немає багатого костюму принцеси і, наприклад, скромного зайчика. Це допомагає кожному почуватися однаково добре на сцені.

ПРО РІВНІСТЬ

Рівність тут виникає з того, що кожен має такі самі можливості, однаковий вплив на те, що і як відбувається.

Ми запитуємо думку дітей: це вони вирішують, який буде сценарій чи сценографія. І на виході це вже не рівність – кожен вкладає стільки, скільки хоче і може. Це радше індивідуальний погляд на кожну дитину. А результатом є спільний продукт.

НЕ СУПЕРНИЦТВО, А СПІВПРАЦЯ

Я глибоко переконана, хоч не всі дошкільні педагоги так вважають, що суперництво в садку не допомагає дітям. Зрештою, дорослим не допомагає теж.

Звісно, ми маємо готувати дітей до різних ситуацій у житті, а в житті часто маємо конкурентні ситуації.

Пані Олександра Усєльська-Пташек глибоко переконана, що суперництво в садку не допомагає дітям

Існує два підходи.

Згідно з першим, що швидше кинемо дитину у глибоку воду, тим швидше вона навчиться плавати.

Згідно з другим, все треба робити поступово, малими кроками. Спершу дитина має повірити, що дасть собі раду, а потім випробовуймо складніші ситуації.

Я є прихильницею другого підходу. Вважаю, що якщо садок зробить дитину міцнішою, дасть їй почуття власної цінності, переконає, що вона може дати собі раду в житті, то навіть в тих непростих моментах, коли дитина постане перед конкурентною ситуацією, вона буде вірити в себе.

Якщо конкуренція з'являється занадто рано і дитина зашвидко починає програвати – це шкодить. Не так у грі – тут діти знають вже, що один виграє, а інший програє, – а радше в ситуаціях, на які дитина не має особливого впливу. Наприклад, через будову тіла чи швидкість реакції – того, що часто є даністю, що дитина не може легко змінити.

Тому я не вважаю спортивну конкуренцію корисною у дошкільний період – ми приходимо на світ з різними можливостями. І те, що одна дитина виграє, а інша – ні, часто не залежить від того, наскільки дитина старалася.

Можна дуже старатися і завжди бути останнім. Тому треба бути дуже обережним: якщо створюємо такі ситуації, треба думати над тим, що почуває дитина, котра програє багато разів підряд. Весь час переживає почуття поразки. Якою людиною така дитина стане, що вона про себе дізнається?

ПРО ВИХОВАТЕЛІВ

Дуже часто задаю питання на тренінгах: навіщо ми готуємо виступи в садках? Кому і чому вони слугують?

Прошу мені повірити, що більшість вихователів щиро відповідає, що роблять це для директора, для батьків, чиновників – з нагоди якоїсь урочистості... Питаю: "А де тут діти?" Западає тиша. Дітей ми в цій погоні за ефектним виступом загубили...

Переконати вихователів, щоби вони вийшли на сцену – дуже важко. Не всі в такій ролі добре почуваються. Але в межах нашого фестивалю, оцих переглядів, коли ми ходимо по садках і дивимось, як вихователі грають з дітьми, в обговореннях після вистави завжди хвалимо і підкреслюємо важливість цієї участі.

Переконати вихователів, щоби вони вийшли на сцену – дуже важко. Не всі в такій ролі добре почуваються

Мушу сказати, що сприйняття такого підходу буває дуже різним. Є директори садків, які зовсім не схвалюють нашої діяльності. Бувають батьки, які кажуть: ми хочемо дивитися на своїх дітей – навіщо нам вихователі на сцені? Треба насамперед зрозуміти всю важливість цього кроку і переконати себе, змінити внутрішньо.

На різних заняттях я заохочую вихователів спробувати себе на сцені в ролі актора, перед тим, як виводити на сцену дітей і казати їм: "Давай, сміливіше, нічого не станеться!". Треба спершу відчути на собі, як воно – бути по той бік куліси. І в результаті вже багато вихователів грають з дітьми по той бік.

ПРО БАТЬКІВ

З батьками досить по-різному. Коли ми організуємо так званий "тотальний театр", коли цілий садок бере участь на сцені, то батьки, які це бачать уперше, завжди здивовані.

Загалом батьки сприймають вистави цілком позитивно, дивуються, що вихователі здатні бавитися так з дітьми.

Часто траплялося так, що батьки, які не дуже довірливо ставилися до садка, були досить замкнені, – а це природна річ, бо ж батьки віддають найбільший скарб, який мають, в наші руки і на здобуття довіри потрібен час – змінювали те недовірливе ставлення одразу після вистави. Казали, що раз так вихователі вільно бавляться з дітьми, значить дітям є безпечно і добре. Але це також залежить від батьків – деякі амбітні батьки чекають на індивідуальні виступи своєї дитини.

ПРО ВІРУ В СЕБЕ

На мою думку, такі театральні майстерні дають дитині почуття власної цінності, коли кожен однаково може "включитися" в процес, мати вплив на процес творення вистави.

Наприклад, у нашому садку кожна група готувала свою історію. І кожна дитина могла запропонувати свої ідеї, реалізувати їх у виставі і відчувати, що має вплив на те, що робить група.

По-друге, кожен відчуває, що творимо щось, що є спільним і участь кожної дитини є однаково важлива. Немає головних ролей – завдання однаково спрямоване до цілої групи. І це дає дитині почуття власної цінності. Я переконана, що садок має створювати таке середовище, щоби діти набували віри в себе.

Софія Рябчук, кураторка дитячих проектів у сфері культури, дослідниця питань розвитку дитини, едукаторка, перекладачка, авторка блогу creativekid.info

powered by lun.ua

Головне на сайті