"Турбота як робота". Уривок із книги Олени Стрельник

2308
17 червня 2017

Держава і суспільство очікують, що жінки забезпечуватимуть демографічне зростання та покладають обов’язок відповідального виконання батьківських функцій передусім на матерів.

Також суспільство недооцінює всю складність піклування про дитину, яке далеко не обмежується самими лише виявами "дітолюбства", а є насамперед працею, щоденною і кропіткою.

Саме про це книга Олени Стрельник "Турбота як робота: материнство у фокусі соціології", яка вийшла у видавництві "Критика" у співпраці з фондом ім.. Гайнріха Бьолля в Україні.

Отже материнство є соціальною практикою. А бáтьківство?  

У третю неділю літа, цього року 18 червня, світ відзначає День батька. З цієї нагоди "Українська правда. Життя" публікує два тематичні розділи із книги Олени Стрельник про "хороших матерів/татів" та "розділене батьківство".

Книга Олени Стрельник "Турбота як робота: материнство у фокусі соціології", яка вийшла у видавництві "Критика" у співпраці з фондом ім.. Гайнріха Бьолля в Україні

СУСПІЛЬНІ УЯВЛЕННЯ ПРО "ХОРОШИХ МАТЕРІВ" ТА "ХОРОШИХ ТАТІВ"

За даними соціяльно-демографічного обстеження "Сім’я і діти" 2008 року, найважливішою цінністю в житті більшість респондентів назвали сім’ю: 99% жінок і 98% чоловіків повідомили, що сім’я для них "дуже важлива" або "радше важлива".

9 із 10 жінок і 8 із 10 чоловіків визначали сім’ю як "дуже важливу" життєву цінність.

Діти посіли друге місце, причому для жінок виявилися більш значущими. Зокрема, 81% опитаних жінок зазначили, що діти для них є "дуже важливими", – порівняно з 64% чоловіків.

Соціокультурні уявлення про материнство як головне призначення жінки в Україні поширеніші, ніж в інших країнах Європи.

За даними Європейського соціального дослідження 2008 року, в Україні була найбільша з-поміж європейських країн частка респондентів, які вважають, що "жінка мусить бути готовою менше працювати на оплачуваній роботі, щоб приділяти більше уваги сім’ї".

З цим твердженням погодилися загалом 75% опитаних українців: 43% цілком погодилися, 32% радше погодилися.

Водночас, наприклад, у Швеції та Норвегії лише 2% респондентів цілком погодилися з таким твердженням.

Позиції чоловіків і жінок в Україні з цього питання відрізняються несуттєво: 73,8% респонденток (75,4% респондентів) підтримали думку, що жінка має бути готовою менше працювати, аби більше уваги приділяти родині, зокрема 41,2% повністю погодилися та 32,6% радше погодилися (серед чоловіків відповідно 45,2% та 30,2%).

Водночас, наприклад, у Швеції та Норвегії цілковито пристали на це твердження лише 2% жінок та  відповідно 1 та 1,5% чоловіків.

Протилежну крайню позицію ("зовсім не погоджуюся") висловили тільки 3% жінок в Україні, порівняно із 32,9% в Данії, близько 25% – у Норвегії та Швеції.

Утім, ґендерні стереотипи й трудові практики не завжди збігаються.

Наприклад, у Швеції та Німеччині лише 2% та 6% жінок відповідно цілковито підтримали думку, що жінка мусить бути готовою менше працювати на оплачуваній роботі, щоб приділяти більше уваги сім’ї.

При цьому частка жінок, які працюють неповний робочий день, у цих країнах є однією з найвищих в Європі, сягаючи 41% та 45% відповідно.

Натомість в Україні на тлі поширених стереотипів про жіночу "жертовність" лише 6,8% жінок, за даними 2013 року, було прийнято на роботу на умовах неповної зайнятості.

В Україні на тлі поширених стереотипів про жіночу "жертовність" лише 6,8% жінок, за даними 2013 року, було прийнято на роботу на умовах неповної зайнятості. Малюнок UNICEF Ukrainе

У поясненні таких розбіжностей необхідно враховувати складні структурні чинники, як-от рівень життя в країні, особливості сімейної та ґендерної політик, стан ринку праці та зайнятості.

В авторському дослідженні, яке було проведене у 2014–2015 роках (було опитано 373 респонденток – найманих працівниць у місті Полтава. Докладний опис вибірки та дослідження наведено в книзі, – ред..), було виявлено, що батьківські ролі в уявленнях респонденток є ґендерно несиметричними, вони розглядають їх як важливіші для жіночої, ніж для чоловічої самореалізації.

Зокрема, 64% респонденток повністю погодилися з твердженням, що для реалізації себе як особистості жінка має стати матір’ю та виховувати дітей.

З аналогічною тезою про роль батьківства для чоловіка цілком погодилися 51% опитаних; 36% повністю або частково погодилися, що кар’єра заважає жінці бути хорошою матір’ю, а 23% вважають, що кар’єра заважає чоловікові бути хорошим татом.

Із тезою, що для дитини дошкільного віку краще, коли її мати не працює, повністю або частково погодилися 51% респонденток.

Можемо припустити, що поширеність такої позиції залежить від віку.

Зокрема, найбільша частка згодних припадає на вікову групу жінок старше 40 років: з-поміж них повністю або частково погодилися з цією тезою 73%.

В інших вікових групах частка згодних коливається від 45% у віковій групі 25–29 років до 51% у віковій групі 30–39 років.

Із твердженням "Якби я мала можливість не працювати (наприклад, це дозволяли би статки сім’ї), я не працювала би" погодилися 43% респонденток: 27% цілком погодилися, а 16% ‒ помірковано.

Ці дані можуть свідчити про культурну леґітимацію ґендерного контракту домогосподині та моделі сім’ї з одним годувальником.

Як зазначають Здравомислова й Тьомкіна (автори книги "Російський гендерний порядок: соціологічний підхід", ред..), роль домашньої господині пов’язана зі зростанням значущості приватної сфери. Образ жінки-матері та менеджерки домашнього побуту стає моделлю бажаного майбутнього, недосяжною для більшості сімей, а роль домашньої господині перетворюється на статусний маркер середнього класу.

Образ жінки-матері та менеджерки домашнього побуту стає моделлю бажаного майбутнього, недосяжною для більшості сімей. Малюнок UNICEF Ukrainе

Також ці дані можна інтерпретувати в дусі неоліберального дискурсу "права вибору" жінки між професійною кар’єрою чи сімейним життям.

Можливо, готовність жінок-матерів не працювати може бути не тільки (ба навіть не стільки) частиною життєвої стратегії, орієнтованої на традиційну модель ґендерних взаємин, а й відповіддю на структурні обмеження, а саме на слабкість інституційних умов поєднання професійних і сімейних обов’язків на тлі зростання соціокультурних стандартів материнства.

Можемо припустити, що модель сім’ї з одним годувальником втрачає привабливість для високостатусних і заможніших груп.

За результатами обстеження "Сім’я і діти" 2008 року, твердження, що бути домогосподинею та виховувати дітей є таким самим способом самореалізації, як і працювати за фахом, порівняно більше заперечують забезпеченіші та високостатусні респонденти.

Ступінь згоди з цією тезою корелює також із рівнем освіти: за даними дослідження 2015 року, яке провела соціологічна група "Рейтинг" на замовлення аналітичного центру "Rating Pro", що вищою є освіта респондентів, то частіше вони не підтримують цього твердження.

Водночас із доволі традиціоналістським уявленням про материнську роль респондентки продемонстрували егалітарні погляди на роль тата.

Наприклад, 79% опитаних повністю або частково погодилися з твердженням, що "тати можуть так само піклуватися про дітей, як і матері", а 80% – із тим, що "чоловіки мають брати таку саму відповідальність за хатні справи та виховання дітей, як і жінки".

В якісній частині дослідження (методом напівструктурованого інтерв’ю було опитано 27 матерів (15 – у місті Полтава, 12 – у місті Київ). Докладніше про вибірку та соціяльно-демографічні характеристики інформанток ідеться у книзі, – ред..), я з’ясовувала уявлення матерів про "хороше материнство", "хороше бáтьківство", турботу про дітей, особливості сучасного (порівняно з попереднім поколінням) батьківства.

На думку Тетяни, "хороша мама" успішно поєднує ролі виховательки, вчительки, професійно успішної жінки та "менеджери" сімейного життя:

"Це мама, яка все встигає. Мама, яка може навчити і самостійності, і як привести себе до ладу, і тієї ж математики... Хороша мама може це все зробити, не нервуючись, ‒ читати, писати, тієї ж англійської. Приділяти увагу після школи...

Ну й, звісно, хороша мама може побудувати свою кар’єру, щоб дитині не соромно було сказати через два-три роки, ким працює її мама.

Ну й хороша мама має можливість виділити час для себе. І побудувати в сім’ї таку атмосферу, коли тато знає, що йому робити, діти знають, що їм робити, і можуть виявляти ініціативу" (Тетяна, 31 рік).

Автор книги з’ясовувала уявлення матерів про "хороше материнство", "хороше бáтьківство", турботу про дітей, особливості сучасного (порівняно з попереднім поколінням) батьківства. Малюнок UNICEF Ukrainе

Успішне поєднання кількох ролей і вміння знайти час на все серед ознак "хорошої мами" називає й Наталія:

"Мама, яка може, мусить знайти час і для свого малюка, й для тата, й для себе. Тобто це гармонійно та всебічно розвинена людина. Спокійна та врівноважена людина. Це мама – професійна людина, яка реалізувалася обов’язково в професії" (Наталія, 34 роки).

Як ішлося на початку підрозділу, "хороше материнство" в уявленнях українців є жертовним.

Таку думку поділяють і деякі інформантки дослідження, вважаючи, що для "хорошої мами" інтереси дитини завжди є пріоритетними порівняно з власними:

"Хороша мама – хай що там у житті жінки, на першому місці в неї дитина. Хай що там станеться – батьки, чоловік, робота, будь-які обставини, – дитина завжди на першому місці" (Анна, 28 років).

Уявлення про "хорошого батька" нерідко відрізняються від уявлень про "хорошу маму":

"Батько хороший – це хороша зарплата. За хорошу зарплату татові можна пробачити деякі... Скажімо, коли він лежить на дивані" (Тетяна, 31 рік);

"Тато повинен заробляти гроші (сміх). І тато повинен бути прикладом. Звісно, в наш час важко поєднати, щоб і гроші заробляти, і час приділяти сім’ї. Але хоча б один день якийсь... Не знаю, думаю, що тато – це, хай що станеться, щоб покластися. А мама – це повсякденно, туди сходила, туди відвела (сміх), десь кудись привела. А тато нехай працює" (Ірина, 37 років);

"Хороший тато – це насамперед тато, який добре заробляє. При цьому цього заробітку має вистачати і на їжу, і на одяг, і на гуртки. Чоловік, тато – це годувальник. А мама має забезпечувати тил. На першому місці заробіток, на другому – увага до своєї сім’ї" (Наталія, 34 роки).

Водночас у наративах більшости інформанток ресурс часу й уваги, що його приділяє сім’ї батько, є важливішим за ресурс матеріяльного забезпечення:

"[Хороший тато] це той, який піклується, той, який дитині друг. Той, хто приділяє час дитині, той, хто підтримує. Тобто дитина знає, що в неї є така стіна, на яку можна зіпертися й знати, що ти ніколи не впадеш" (Оксана, 29 років);

"Хороший тато має приділяти час дітям. Тому що останнім часом, як правило, вважається, що чоловіки – тільки годувальники, хоча жінки зараз можуть бути на рівних і навіть більше заробляють. Хороший тато вміє приділити час і чимось захопити, в нього є свої секрети з синами" (Лариса, 34 роки).

Утім, роль годувальника, дискурсивно не завжди актуалізовану, можуть сприймати як очевидну:

– А хороший тато – в нього якісь особливі якості?

– Різниці, мабуть, не бачу. Люблять вони однаково. Може, тато не попрасує сукню так, як мама... Може, вони пограються й не приберуть так гарно в кімнаті, як мама.

– Просто дехто каже, що тато – це годувальник.

Годувальник – це однозначно теж. У нас із цим проблем немає. Левову частину, звісно, матеріяльно забезпечує тато... Якби мене якось торкнулася ця проблема, я, можливо, теж сказала про матеріяльне, але я не вважаю... Навіть якщо багато-багато грошей, тоді тато пропадає на роботі (Надія, 31 рік).

У наративах більшости інформанток ресурс часу й уваги, що його приділяє сім’ї батько, є важливішим за ресурс матеріяльного забезпечення. Малюнок UNICEF Ukrainе

СУСПІЛЬНІ ЗМІНИ МОДЕЛЕЙ ТУРБОТИ ПРО ДІТЕЙ: ВІД "ЕКСКЛЮЗИВНОГО МАТЕРИНСТВА" ДО "РОЗДІЛЕНОГО БАТЬКІВСТВА"

До нових батьківських практик належить активне залучення татів у піклування про дітей.

Набуває популярності присутність татів під час пологів: за даними 2012 року, в Україні 52% пологів були партнерськими (за участи батька дитини або інших осіб).

У деяких пологових будинках, яким надано статусу ЮНІСЕФ "Клініка, дружня до дитини", цей показник набагато вищий та сягає подекуди 95%.

Такому зростанню сприяли інституційні зміни в системі акушерсько-гінекологічної допомоги задля створення умов для партнерських пологів: цю практику було закріплено в наказах і положеннях Міністерства охорони здоров’я, було відкрито індивідуальні пологові зали тощо.

Дослідження досвіду татів, які брали участь у пологах, що його провела в Росії Євґенія Анґелова, засвідчило: майбутні тати демонструють різні ступені особистої залученості на етапі вагітності партнерки (наприклад, спільне відвідування курсів, консультацій) і в плануванні сімейних пологів.

На підставі відмінностей у поведінці татів дослідниця описала дві головні моделі участі батька у пологах.

Перша модель є свідомим проектом, коли батько бере активну участь і в пологах, і на всіх стадіях вагітності. Це "ґендерний проект", орієнтований на егалітарні взаємини та подолання дисбалансу в практиках батьківства.

В таких сім’ях немає традиційного ґендерного розподілу батьківських обов’язків: тато може виконувати ті ж обов’язки, що й мама, за винятком грудного годування.

Друга модель описує ситуативну, великою мірою формальну участь батька в пологах, яка не є свідомою стратегією.

В післяпологовий період такі тати набагато менше залучені в піклування про дитину, їхня роль зводиться до інструментальної ролі "годувальника".

Проведені в Україні соціологічні дослідження, у тому числі авторське, засвідчують, що й на рівні рольових очікувань, і на рівні повсякденних практик турботу про дітей закріплено за жінками.

Проведені в Україні соціологічні дослідження, у тому числі авторське, засвідчують, що й на рівні рольових очікувань, і на рівні повсякденних практик турботу про дітей закріплено за жінками

Окремі практики батьківства свідчать про позитивні зміни щодо участи татів у піклуванні про дітей, які наразі ще не сформували суспільної тенденції.

Одна з таких практик – перебування тата у відпустці з догляду за дитиною.

Станом на 2012 рік лише 2% українських татів скористалися батьківською відпусткою. Непопулярність такої практики зумовлена низкою чинників, з-поміж яких важливу роль відіграють ґендерні стереотипи.

За даними 2008 року, 66% опитаних в Україні були переконані, що відпустку з догляду за дитиною має брати жінка; 20% вважали, що це мають робити обоє батьків; 6% вважали, що це має робити чоловік.

В Україні поки немає соціологічних досліджень стосовно поширеності практик "нового бáтьківства" – постійної й активної участи тата в повсякденному піклуванні про дитину та чинників, що їх визначають.

З огляду на це звернімося до результатів дослідження, яке провела Анна Авдєєва у 2010–2011 роках у Росії.

На матеріалі емпіричних розвідок було визначено дві стратегії ба́тьківської залученості в догляд за дітьми в сім’ях.

Стратегія "управління" передбачає активну участь батька в побутовому догляді за дітьми й ухваленні рішень щодо виховання.

У таких сім’ях хатню працю, обов’язки догляду за дітьми та відповідальність більш-менш рівномірно розподілено між партнерами.

Тати великою мірою орієнтовані на сім’ю, яка має для них чимале значення. Сферами самореалізації чоловіків, за їхніми словами, є нарівно й сім’я, й трудова діяльність, а бáтьківство вони розглядають як вагомий складник життя.

Стратегія "виконання" передбачає дещо пасивну (порівняно з попередньою стратегією) участь батька у вихованні та побутовому догляді за дитиною.

Однак, говорячи про пасивність, дослідниця не має на увазі цілковите невтручання та відстороненість, адже йдеться про татів, які ідентифікують себе як залучених батьків і беруть участь у піклуванні про дитину.

В рамках цієї стратегії батько має певний набір постійних обов’язків. Його практики можуть виходити за межі "інструкцій", однак з ініціативи партнерки.

У розв’язанні більшості повсякденних питань, пов’язаних із вихованням дітей, "батько-виконавець" покладається на матір, яка виконує роль керівниці – організовує та контролює догляд за дитиною. Прикметно, що "батьки-виконавці" орієнтовані передусім на кар’єру та професійну діяльність.

Авдєєва відзначає найважливішу умову поєднання професійної зайнятості й практик "залученого батьківства" для обох стратегій: турбота про дитину не має ставати на заваді трудовій (професійній) зайнятості батька.

Розподіл обов’язків у сім’ях залучених татів неабияк залежить від робочого графіка батька, умов його роботи.

На чоловіка покладено здебільшого ті функції, які він може виконувати у вільний від роботи час – до початку чи по завершенні робочого дня, у вихідні.

<…>

В огляді інституційних механізмів змін практик піклування про дітей та рекомендаціях я спираюся на ідею "розділеного батьківства" (shared parenting) у сенсі розподілення функцій піклування між матір’ю та батьком, між державою, ринком та сім’єю.

Як ми знаємо, станом на 2012 рік лише 2% українських татів користувалися відпусткою з догляду за дитиною, що можна пояснити декількома причинами.

По-перше, в Україні наявний суттєвий ґендерний розрив у розмірі заробітної плати жінок і чоловіків (25% у 2016 році), відтак у відпустку зазвичай іде член сім’ї, котрий заробляє менше, а це найчастіше жінка.

По-друге, в Україні побутують традиційні уявлення про материнські та батьківські ролі. Наприклад, 2008 року 66% опитаних були переконані, що відпустку з догляду за дитиною має брати жінка; 20% вважали, що це мають робити обоє батьків; 6% вважали, що це має робити чоловік.

Шляхом удосконалення системи батьківських відпусток, яка діє в Україні, може бути впровадження квоти для батька у відпустці з догляду за дитиною за умови впровадження оплачуваної батьківської відпустки.

Сімейна політика, що стимулює участь чоловіків у піклуванні про дітей, неабияк розширює можливості й для жінок, і для чоловіків поєднувати батьківські та професійні обов’язки, формує ґендерну рівність у сфері батьківства.

У Швеції, як ми знаємо, від 2007 року запроваджено такий розподіл відпустки для батьків: із загальної відпустки тривалістю 480 днів 60 днів є "квотою" для матері, 60 днів – для батька, решту 360 днів батьки можуть розподілити між собою на власний розсуд.

Квота означає, що цю частину відпустки не можна передати іншому члену сім’ї.

90% шведських татів уже 2007 року використали свої квоти, однак 79% формально "спільних" днів використали матері.

Ці показники є доволі проґресивними на тлі інших європейських країн.

Наприклад, у Німеччині після впровадження "ба́тьківської квоти" частка чоловіків, які скористалися відпусткою, сягла лише 10,5%. Імовірно, різницю зумовлює й нижча оплата такої відпустки: у Німеччині вона становить близько 65% зарплати "відпускника" супроти 80% у Швеції.

В Україні, з огляду на неоплачуваність відпустки з догляду за дитиною, впровадження "бáтьківської квоти" наразі не виглядає на перспективний інструмент залучення чоловіків у репродуктивну працю.

Олена Стрельник, докторантка факультету соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті