Жити по-сільському, заробляти по-міському: практичні поради від родини з трьома дітьми

15583
7 липня 2017

"Українська правда. Життя" продовжує досліджувати тему міграції міських жителів у сільську місцевість.

Перші наші героїІлля Третніков та Оксана Тімченко – були активні та молоді, і ми отримали купу коментарів, що так безтурботно жити можна замолоду, а "от підуть у них діти"… 

Нинішні наші герої – Валерія та Віталій Воробйови – вже понад 10 років живуть у селі на Київщині. Вони виховують трьох дітей, і їм усім всього вистачає.

Воробйови мають налагоджений побут й стабільний заробіток. Про те, як село змінило їх, а не їхній спосіб життя, вони і розповіли нам.

ПОШУК СВОГО МІСЦЯ

Все почалося з того, що чоловік і жінка знайшли один одного.

Вона завжди мріяла жити у власному будинку та мати свою земельну ділянку. Він також цього хотів.

"Коли ми познайомились, то з’ясувалось, що у нас спільні бажання. Коли одружувалися, то знали, що рано чи пізно переїдемо у село", – розповідає Валерія.

Вони завжди мріяли жити у власному будинку

Так і сталося: у 2003 році пара одружилась, а у 2006-му – переїхала у село.

Три роки пара шукала своє місце та будинок.

У батьків Віталія була дача, і подружжя на велосипедах їздило по тій місцевості та придивлялося своє місце. Дивилися хати в різних селах; зауважували, як живуть люди; як там все влаштовано. Багато їздили, але нічого не могли вибрати.

За час пошуків у Воробйових народився первісток Артемій, тож Валерія вже не могла їздити з чоловіком, тому Віталій продовжив самотужки.

Їздив у села, повертався, показував їй фотографії, але тривалий час обом на душу нічого так і не лягало.

Телешівку, де зрештою купили будинок, спочатку не розглядали – були там лише проїздом. Віталій навіть вирушив дивитися на тамтешній дім без фотоапарата.

"Коли повернувся, то сказав, що гарний будинок, і що ми його купуємо. Хоча я ні його, ні ділянки, на якій він стоїть, не бачила", – розповідає Валерія, яка побачила будинок вже тоді, коли вони стали його власниками.

Валерія побачила будинок вже тоді, коли вони стали його власниками

"Чоловік знав мої вподобання та критерії відбору, тому все це враховував, коли їздив без мене обирати нам будинок", – пояснює вона.

Дружина довіряла чоловіку, а Віталій обрав той будинок і те місце, які Валерії теж сподобались.

СПРАВА НЕ В ДЕШЕВИЗНІ

Будинок, в якому мешкає родина Воробйових, дуже старий: цього року йому виповнилося 100 років.

"Для нас це було не критично. Згодом чоловік планував сам побудувати нам новий", – зауважує Валерія.

Столітній дім Віталій відремонтував та удосконалив. Тут є усі зручності: каналізація, водопровід, конвектори та газове опалення.

Столітній дім Віталій відремонтував та удосконалив

Від останнього подружжя планує поступово відмовитися, бо зараз дешевше топити дровами.

У холодні місяці за опалення сплачують близько 2 тисяч гривень. Якщо порівняти з однокімнатною квартирою, у якій Воробйови жили раніше, то це не мало, але ж тут вони отоплюють 3-кімнатний будинок.

Своє опалення – дуже зручно: родина може його вмикати тоді, коли в місті його вже давно вимкнули. Вони самостійно регулюють тепло в оселі, не залежать від третіх осіб.

В місті ще треба було б платити за теплу воду, а в селі Воробйови цього не роблять.

З переїздом у село із зайнятістю в родині нічого не змінилося: Віталій працює в інтернеті, він робить сайти, а жінка йому допомагає.

Наразі чоловік активно будує новий будинок.

Віталій наразі активно будує новий будинок

ЗАРОБІТКИ РОДИНИ

Валерія шиє одяг, займається рукоділлям. Раніше вона робила речі на замовлення через один з сайтів, які створила та наповнює родина, та з його допомогою їх продавала.

Але було це до війни з Росією, бо основні клієнти були звідти.

Жінка шила в основному спідниці та декоративні ляльки. Іноді в селі їй щось замовляють – полагодити одяг чи пошити.

Інтернет-роботою сім'я Воробйових займається переважно взимку: чоловік пише скрипти для сайтів, щось оновлює. Разом чоловік та дружина пишуть статті на свої сайти.

Роботою сім'я Воробйових займається переважно взимку, влітку є інші клопоти

Є сайт помещик.com. Тут вони описують їхнє життя в селі, пишуть прикладні статті з порадами.

Є сайт казка.укр, де Валерія перекладає на українську мову старі радянські книжки з малюнками для дітей.

Також у родини є портал, присвячений соціоніці (наука про типи мислення та поведінки людини – авт.), він об'єднує кілька сайтів (socionika.info – теорія соціоніки,  your-ideal.com – сайт знайомств, socionik.com – форум). Його мета – допомогти людям знайти свою пару.

"Чоловік, до речі, створив його до знайомства зі мною: так він шукав свою половинку. На ньому ми з ним і познайомились", – говорить Валерія.

У теплу пору року Воробйови лише підтримують свої сайти. Гроші отримують від реклами, яка на них розміщується.

Розповідають, що прибутки їх влаштовують – вони небагато витрачають.

Воробйови кажуть, що прибутки їх влаштовують

ДОЗВІЛЛЯ ТА ВІДПОЧИНОК

Чим займаються за містом влітку знають всі.

Наприклад, Валерія каже, що ніколи не їздить в цю пору у відпустку, а відпочивати від дітей ходить... на город.

"В селі влітку так добре, що я просто не бачу сенсу кудись їхати, – пояснює вона. – До того ж, я особисто не дуже люблю море, та й хазяйство не покинеш".

Валерія ніколи не їздить влітку у відпустку

На море їздять Віталій та діти. Минулого літа він із синами був у двотижневому сплаві на човні по Десні.

Двоє молодших дітей Воробйових – Георгій та Анфіса – народилися, коли вони вже жили у селі, а старшому Артемію було 2,5 роки, коли вони сюди переїхали. Усі вони не пам’ятають життя в місті.

Їхні бабуся та дідусь живуть у Києві. Іноді діти у них гостюють, але там немає такого простору для ігор та дозвілля, як у селі.

Дітям подобається у селі

У місті Воробйови їх не можуть самих відпустити на вулицю. В селі старший син може кудись далеко поїхати сам на велосипеді, а у місті йому такого не дозволяють, бо це, на думку батьків, небезпечно.

У квартирі не можна бігати, шуміти, щоб не турбувати сусідів, а дітям це не дуже подобається. Тому в цілому вони не дорікають, що проводять небагато часу в місті.

У селі у дітей Воробйових є друзі: вони з ними навчаються, грають у футбол. Влітку у Телешівку приїжджає багато дачників, діти з ними теж спілкуються.

У селі більше можливостей для активного відпочинку
 

Зима – те, що лякає людей, які чують про село чи хочуть туди переїхати, вважає Валерія.

Вона розповідає, що саме з того часу, як стала жити у селі, почала не любити зиму: "В селі я почала більше бачити усі процеси, які відбуваються в природі: як вона засинає, а потім прокидається, як входить в активну стадію життя…

В селі контраст між літом та зимою дуже відчувається. Тут я помітила, що, виявляється, на деревах по півроку немає листя: коли жила у місті, то не зауважувала цього. Знала, що взимку не буває листя, а влітку воно є – та й все".

Валерія каже, що вони з чоловіком – трудоголіки, тому їм завжди є, що робити по господарству.

Діти взимку багато часу проводять на вулиці: у них звичайні активні забави – з однолітками на санчатах кататися чи ліпити зі снігу.

Діти взимку багато часу проводять на вулиці
 

Батьки також влаштовують спільне дозвілля: читають дітям книги, чоловік грає з ними у шахи або настільний хокей. Деякі настільні ігри Валерія навіть робить сама.

Все у житті дітей Воробйових відбувається так, як у місті, за виключенням того, що вони не часто ходять по розважальних центрах.

Іноді Віталій возить дітей до столиці на різні розважальні заходи – в цирк та музеї.

Їм дуже подобається фабрика Lego і вони часто там бувають. Коли родина їде у своїх справах до Києва, то завозить туди дітей, дають їм з собою їжу, і вони бавляться там, допоки батьки не повернуться за ними.

По неділях Воробйови всі разом йдуть до церкви.

Діти на фабриці Lego

ОСВІТА НА СЕЛІ

Дочці Анфісі майже 4 роки, вона ще ніде не навчається – родина досі не вирішила, чи віддавати її у дитячий садок.

Старші діти ходять у сільську школу: Артемій закінчив 6-й клас, Георгій – 2-й.

Шкільної програми, яку їм дають, звісно, недостатньо, зауважує Валерія.

"Мене шкільна програма не зовсім влаштовує. Але це – проблема не лише села. Багато моїх знайомих нарікають на освіту і в місті", – пояснює жінка.

Вона розповідає, що у минулому навчальному році Телешівська школа показала себе з кращого боку: на останньому дзвонику діти отримали багато грамот за зайняті призові місця на олімпіадах.

У минулому навчальному році Телешівська школа показала себе з кращого боку

Якість освіти у школі покращилась завдяки молодим вчителям. Дехто з них – мешканці цього ж села: вони отримали освіту і повернулися до рідного краю працювати педагогами. Їхня робота дає хороші результати.

У школи гарне приміщення. Його колись побудували за рахунок багатого колгоспу, який був у Телешівці.

Нещодавно стало відомо, що саме цей навчальний заклад збираються зробити опорною школою на кілька сіл, що розташовані неподалік.

Планується за кошти обласного бюджету облаштувати кабінети фізики, хімії, купити нове обладнання.

Саме їхню школу збираються зробити опорною

Подібну школу вже зробили в цьому районі. Кажуть, що там дуже гарно і все по-сучасному.

Валерія сподівається, що за рахунок цього збільшиться кількість учнів у класах. Зараз в них по 7-8 дітей.

Для початкової школи це непогано, вважає жінка, бо дозволяє вчителю приділяти кожному учневі достатньо уваги, але у старших класах краще, коли учнів більше, тоді на 25-35 школярів знаходиться 2-3 учні, що показують значно вищій рівень у навчанні, і на яких можна рівнятися іншим.

У старшого сина в класі загальний рівень учнів не дуже високий, і це не завжди провина учителів – з дітьми все-таки треба додатково займатися. А для цього необхідно, як вважає Валерія, щоб дитина була свідома і розуміла, для чого їй навчання.

"У наших дітей свідомості поки що нема. Я чекаю, поки вони дозріють до осмисленого навчання, тоді треба буде приділяти освіті більше часу", – розповідає про свій підхід жінка.

Валерія переконана, що з дітьми все-таки треба додатково займатися

Зараз додатково вона займається з дітьми англійською та заохочує до читання. Більше приділяє увагу іншим, цікавішим, на її думку, речам, ніж шкільна програма: старший син вже почав робити свій сайт, діти трохи вміють малювати у Photoshop.

Школа Воробйовим обходиться дешевше, ніж для їхніх знайомих у містах. Раз на рік вони здають у середньому по 150-200 гривень на ремонт. Цієї суми вистачає для того, щоб щось підфарбувати, переклеїти шпалери, освіжити приміщення. Зазвичай, батьки приходять допомогти зробити ремонт.

Іноді їм потрібно купувати додаткові книжки чи зошити. Більше ніяких поборів у цій школі немає. З місцевого бюджету достатньо витрачається грошей на школу – організоване харчування у молодших класах, деякі кошти на ремонт тощо.

Школа Воробйовим обходиться дешевше, ніж для їхніх знайомих у містах

МЕДИЦИНА НА СЕЛІ

"Якщо серйозно хворіємо, то їздимо лікуватися лише в Київ, тому що навіть в районі рівень медицини не дуже високий", – пояснює Валерія Воробйова.

Коли треба було дітям робити операції, то родина одразу їхала в Київ.

У селі є лікарня, її приміщення залишилось ще з радянських часів, і воно хороше. Однак в плані технічного оснащення та персоналу – вона ледь жевріє.

Раніше там була лабораторія, стаціонар, процедурний кабінет.

Зараз у лікарні залишився лише терапевт, до якого Валерія звертається з будь-яких питань, і дитяча медсестра – досить хороший спеціаліст.

Є ще медсестра, яка може поставити крапельницю, або зробити укол.

Приїжджає на кілька годин стоматолог, який лікує абсолютно безкоштовно і якісно, хоча технічне обладнання у його кабінеті – ще з радянських часів.

Серйозно лікуватися їдуть до столиці

Більшість приміщень та обладнання лікарні не використовується. Мешканці села сподіваються, що медична реформа змінить ситуацію на краще. 

Педіатра тут немає – лише у районі. Там непоганий педіатр, більш-менш хороша дитяча лікарня, де можна знайти професійних спеціалістів, але їхати від цього села туди зо 10 кілометрів.

"Швидка допомога приїжджає, вона добре оснащена", – так кажуть інші співмешканці села, але у самих Воробйових не було потреби це перевірити.

Але якщо щось серйозне, то хворих намагаються відправити або в обласну лікарню, або у Київ.

В районі є і хірургія з хірургами, але Воробйови не ризикують до них звертатися.

Дітей лікують згідно з порадами доктора Комаровського. Основні хвороби, з якими стикаються – це ОРВІ, які діти приносять зі школи. До лікарів звертаються, якщо є якісь ускладнення, або якщо трапляється щось серйозне.

Взагалі, у лікуванні Валерія за здоровий глузд: коли треба – звертатись до медицини, де можна обмежитись народними засобами – робити це.

У лікуванні Валерія за здоровий глузд

ВИТРАТИ РОДИНИ

Валерії складно сказати, скільки її родина витрачає грошей на місяць. Їй простіше порахувати за рік.

Вона ділиться з нами їхнім річним бюджетом. Наприклад, засоби гігієни (мило, зубна паста тощо) Воробйови закуповують раз на рік у МЕТRO.

Так само раз на рік купують пшеницю – на корм курям та для того, щоб пекти хліб.

Родина дуже просто харчується, тому на харчі не витрачають багато.

Воробйови самі змелюють пшеницю

Приблизна калькуляція основних витрат на рік: пшениця – 2 тис. грн., господарські товари – 5 тис. грн., комбікорм бройлерам – 6 тис. грн., їжа крім тієї, що родина вирощує сама – 12 тис. грн., витрати на машину (бензин, технічний огляд, ремонт) – 15 тис. грн., медичні витрати (лікарі, медикаменти) – 10 тис. грн., опалення (газ) – 9 тис. грн., електроенергія – 5 тис. грн., одяг – 3 тис. грн. (решту Валерія сама шиє), дитячі іграшки та розваги – 6 тис. грн., саджанці, добрива – 2.000 грн., садово-городня техніка – 3 тис. грн., інші витрати – 5 тис. грн.

Усього на рік родина витрачає 83 тис. грн., в середньому на місяць – 6,9 тис. грн.

Ще у Воробйових є просто бездонна стаття витрат – будівництво, але то вже окрема тема.

Бездонна стаття витрат – будівництво, але то вже окрема тема

"Спонсор" низьких витрат на їжу – лише 12 тис. грн. – город.

"У нас їх два – верхній (близько 4 соток), та нижня плантація (близько 7 соток)", – розповідає Валерія.

"Спонсор" низьких витрат на їжу – город
 

Про верхній, до речі, жінка колись писала у своїй статті "Мій лінивий город" – що і як вона там робить, як організувати роботу так, щоб робота приносила задоволення і не займала багато часу.

На нижньому городі родина вирощує кукурудзу та гарбузи. Кукурудзу їдять самі, гарбузи дають курям.

Кукурудзу їдять самі, гарбузи дають курям
 

З тварин у них зараз – кури та баранчики, але раніше тримали і качок, і гусей, і цесарок: чоловік Валерії пробував різне, щоб визначитися, що вигідніше та зручніше.

Воробйови вирощують овочі тільки для того, щоб їсти. Про запас вони дещо докуповують на зиму – наприклад, мішок моркви, або капусти. Купують здебільшого у односельчан – тут багато фермерів, які вирощують власну продукцію на продаж. Дещо купують на базарі, наприклад щось таке екзотичне, як-от баклажани.

З тварин у них зараз – кури та баранчики
 

На розваги родина не витрачає багато, мало спілкується з іншими людьми. Деякі їхні знайомі, наприклад, ходять час від часу в кафе чи в кіно. Вони з чоловіком цього не роблять, проводять час вдома.

Чоловік Валерії взагалі не дуже любить з кимось спілкуватися – він і в Києві, коли жив, мало спілкувався з людьми.

Воробйови живуть так, як жили у Києві – їхній спосіб життя мало в чому змінився. Валерія ходить в церкву, іноді – в школу і там спілкується з мамами інших дітей.

У школі проводяться різні заходи, конкурси. Минулого року Валерія організовувала роботу шкільної стінгазети. Цього року її основна помічниця у цій справі закінчила школу, і поки охочих далі цим займатися немає.

Валерія любить спілкування, тому, як вона стверджує, без інтернету їй було б складно: усі її подруги, з якими вона обговорює якісь цікаві для неї речі, доступні їй тільки в інтернеті.

До міста не збираються повертатися – хіба що будуть якісь суттєві обставини.

Загалом, Валерія вважає себе щасливою людиною. Для неї це гостро відчувається тоді, коли родина повертається назад додому в село з міста. Бо у них в селі тихо, ніхто нікуди не поспішає, мало машин, навколо природа й багато зелені.

"Ми – господарі на своїй землі, нам доводиться багато працювати, але все, що ми зробимо, таким і залишається: ми навели порядок, підстригли газони, щось посадили – його ніхто не переінакшить, не зламає, не вирве, як зробимо, так нам і буде", – підсумовує Валерія. – "Це дуже приємне відчуття".

Олена Демченко, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті