Візочкові ралі, або Як мами вимагають доступності в Україні

4155
2 серпня 2017

Таку кількість мам з дитячими візочками перед входом до мистецького центру я побачила уперше.

Усі вони відгукнулися на заклик провести флешмоб – спробувати зайти до Міжнародного центру сучасного мистецтва PinchukArtCentre з дитячими візочками.

Ідея провести такий флешмоб виникла після того, як більше тижня тому одній з відвідувачок –мамі Олександрі Водницькій – охоронець заборонив підніматися до виставкових залів з дитячим візочком.

ДИТЯЧИЙ ВІЗОЧОК – НЕ РОЗКІШ, А ЗАСІБ ПЕРЕСУВАННЯ

Для українських реалій – це не така вже й дивина: наш простір зовсім не дружній до молодих батьків з їхніми дітками. Про це вголос розповідають мені мами, чекаючи своєї черги зайти всередину.

– Ви на флешмоб, запитую першу сімейну пару, яку зустріла біля входу до PinchukArtCentre. Дівчина з малям на руках щиро усміхнулася й відповіла:

– Ні… Якби ми знали – приїхали з дитячим візочком. Просто вирішили відвідати виставку.

Роззнайомилися: мама Катерина, тато Влодко і син Лев. Шестимісячний малюк лежав у слінгу й підгодовувався з маминих грудей. Розпитую в них про українську доступність.

Мама Катерина, тато Влодко і син Лев

– Нічого не пристосовано. Найскладніше – ніде немає можливості змінити памперс, проїхати з дитячим візком. У підземних переходах круті сходи і немає чим дихати. Тож часто обираю переходити вулицю наземним переходом, навіть якщо це більш ризиковано, аніж підземкою.

З перших днів ми купили слінг. А ще є нерозуміння, що в дитини й батьків є приватний простір: бажання посмикати дитину за ніжку особливо з боку бабусь дуже обурює, розповідає Катерина.

До розмови приєднується Влодко:

– Я теж люблю посмикати дитину за ніжку… – жартує тато й додає: – Та ситуація поступово змінюється. Наприклад, усе більше є відкритих до батьків з дітками ресторанів та кафе. І навіть якщо не всюди є пеленальні столики чи стільчики для дитини – адміністратори закладів привітно запитують, чим вони можуть допомогти.

Як розповіли батьки, дитина – не перешкода відвідувати виставки, музеї, мистецькі заходи. Катерина й Влодко є дуже мобільними батьками, часто разом з Левком "виходять у люди".

– Варто лиш розуміти, що дитина – це людина, у якої є свої плани. І треба з нею домовлятися.

Чекаю ще трохи – і помічаю Олену, яка приїхала з 2-річною дочкою Соломією.

Олена та її 2-річна донька Соломія

Співрозмовниця каже, що їй зручно кудись виїжджати з дитиною тільки у дитячому візочку:

– Якщо її пустити бігати ніжками – тільки і шукай: тікає пізнавати світ, дуже допитлива. У слінгу її носити вже важко – має 15 кг.

Без візочка мені тільки й сидіти, що у нашому дворі. Хоча з візочком усюди натикаєшся на перешкоди. Існуючі пандуси й підйоми не пристосовані для нас із Соломією. Зручні автобуси, які… не стають біля тротуарів. Або ж у переповненому автобусі чую часто: чого я тут з дитячим візочком заважаю.

Завжди є людський фактор. Наприклад, коли Соломія була меншою і захотіла їсти, кондукторка поступився мені місцем, щоб я могла погодувати дитину.

Ще одна відвідувачка Марія приїхала на виставку не тільки з донечкою Сашунею, а й зі своєю мамою.

Сашуня приїхала на виставку з мамою Марією та бабусею

Дівчина розповідає, що коли планує "подорож" кудись далі свого району, то бере помічника – або чоловіка, або маму.

– Інколи доводиться викликати таксі. Хоча на таксі кожний день не наїздишся… Якийсь час після народження дитини може і хочеться побути вдома, а потім потягне до людей.

Поки я не народила, дістатися в будь-яку точку Києва не викликало жодних проблем – метро, маршрутка... Ти любиш своє місто. А після народження розумієш, що почуття до міста змінюються. Наприклад, сюди, на Хрещатик, щоб мені дістатися з "Лівобережної", треба було спуститися сходами вдома, потім переходи, автобус, метро, знову підземка. Якщо я сама – часто доводиться звертатися до людей по допомогу, ділиться своїм "перешкодним" досвідом Марія.

Коли Марія планує "подорож" кудись далі свого району, то бере помічника – або чоловіка, або маму

"ПРАГНЕМО СТВОРИТИ КИЇВ ДРУЖНІЙ ДО БАТЬКІВ І МАЛЮКІВ"

Мами Олена та Марія відгукнулися на флешмоб, ініційований батьківською групою у фейсбуці "Київ дружній для батьків та малюків", яку очолює Ольга Мирцало.

Сама Оля перетворилася на активну маму й поборницю прав для батьків після того, як їй півтора роки тому не дозволили погодувати сина Левка в кінотеатрі  "Жовтень".

Дівчина чимало разів була за кордоном, де простір максимально облаштовується для маломобільних громадян. Це не тільки батьки з дитячими візочками, а й особи з інвалідністю, люди літнього віку тощо. Жінка прагне, щоб і її Київ став же таким відкритим для різних людей:

– Київ у плані доступності – одна суцільна болюча точка. Починаючи від багатоповерхівок, де не працюють ліфти, наші дороги і тротуари, наш транспорт, малопристосований для дитячих візочків.

Також є нерозуміння з боку водіїв, що потрібно під’їхати точно під бордюр і допомогти зайти в салон. А ще – метро, підземні переходи. Власне уся успадкована радянська інфраструктура…

Ольга додає, що проблема – не тільки у фізичних бар’єрах. Щось відшукати – теж велика проблема: бракує інформаційних покажчиків.

– Рухатися вулицями Києва – це суцільний квест. Ані вказівок, де дитячі кімнати, або де можна перепеленати дитину, погодувати. Те, що наразі є, дуже мало…

Розмовляючи з Олею, я пригадала, як добиралася до мистецького центру через підземний торговельний заклад на Бесарабській площі. Зорієнтуватися, куди виходити, було надзвичайно складно – я постійно плутала виходи.

Тут же я зустріла пару, яка зупинилася посеред дороги, щоб погодувати малюка.

Пара, яка зупинилася посеред дороги, щоб погодувати малюка

Жінка змушена була сісти навпочіпки, на підлогу поставити сумку й там шукати пляшечку з молоком.

Тато, зігнувшись над дитячим візочком, заспокоював дитину, яка криком нагадувала про своє бажання поїсти…

Ольга Мирцало повернула мене з моїх спогадів:

– Різні батьки хочуть різних речей. Наприклад, одні виховують дитину за традиційними принципами, інші – опираючись на сучасні моделі. Але простір має бути облаштовано саме так – щоб кожний і кожна могли отримати своє, почуватися комфортно і безпечно.

Завдяки активності таких мам, як Оля, Олена, Марія та інших у Києві почали з’являтися різні дружні до батьків з маленькими дітками простори. І хоч тотальна бар’єрність ускладнює пересування, утім, це не зупиняє активісток.

Мета групи "Київ дружній для батьків та малюків" – забезпечити рівні права батькам та малюкам у міському соціумі, поділитися досвідом для перенесення успішних проектів в інші райони. Учасниці та учасники групи переконані: зміни нашого простору – в наших руках.

Тотальна бар’єрність ускладнює пересування, утім зміни нашого простору – в наших руках

Так, за 7 місяців існування групи було започатковано кілька важливих проектів. Серед них – "0+ Кіно для батьків з малюками" у подільському "Жовтні" (у тому ж таки кінотеатрі, де спочатку заборонили Олі годувати грудьми Левка), безстрокова акція #подаруйстолик для покращення роботи публічних закладів столиці.

Зовсім нещодавно розпочався спільно з Національним музеєм мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків проект "Культурний декрет, або У музей з малюком".

Цікаво, що музей пропонує батькам звернутися до кас, де можна попросити візочки-тростинки, на яких зручно перевозити малюків.

Також за ініціативи батьків діє Інтерактивна карта закладів, що мають зручності для батьків і дітей (наявність пандуса/ліфта, пеленального столика, місць для годування дитини, дитячої кімнати).

Ольга Мирцало переконана, щоб відбувалися зміни, потрібно не мовчати, а озвучувати потреби й шукати спільно рішення.

– У спадок від радянських часів нам дісталася і слабка солідарність батьків. І це треба змінювати. Як на мене, ми більш згуртовані, коли нас об’єднує якась болюча тема.

Наприклад, безпека дітей. Зараз ми починаємо багато говорити про безпеку перевезень дітей в автомобілях. Так, наявність у таксі дитячих крісел – не наша забаганка, а питання безпеки дітей… ділиться ближчими планами Ольга.

МАЛЕНЬКА ПЕРЕМОГА

Знайомлюся безпосередньо з ініціаторкою флешмобу Олександрою, яку в перший приїзд до PinchukArtCentre не пустили з дитячим візочком.

Жінка сама художниця – часта гостя культурних закладів, виставок, арт-просторів. Нерідко з нею і донечка Альбіна.

– Моя дитина не ходить ще сама, а на руках носити – важко. Тим більше в той візит вона тихо спала в візочку – і не в моїх планах було її будити.

Охоронець нас не пустив. Я спробувала зв’язатися з адміністратором, але нікого не могла знайти. Я звернулася за вказаним на сайті телефоном, мені пообіцяли передзвонити і прояснити ситуацію – однак ніхто не відповів. І на наступні мої дзвінки вже не піднімали слухавку… – пригадує Олександра.

Олександу в перший приїзд до PinchukArtCentre не пустили з дитячим візочком

Жінка якийсь час думала, що не пустити з дитячим візочком до виставкових зал – це ініціатива охоронця, його гіпервідповідальність. Як виявилося – така політика центру.

– Я відвідувала музей Ханенків, Мистецький арсенал, Художній музей на Грушевського, мої друзі розповідали про "Ізоляцію" – там жодних проблем для батьків з маленькими дітками…

Я не хочу сидіти вдома. Якщо мій маршрут буде складатися із "серіал – плита – пісочниця", я перестану бути цікавою не тільки доньці, а й самій собі. У такий технологічний час мені хотілося б заохотити Альбіну пізнавати мистецтво, а не тягнутися тільки до смартфонів. Тож якщо я буду їй демонструвати свою мистецьку зацікавленість – дитина це обов’язково відчує.

Олександра каже, що їй надзвичайно приємно, що так багато мам відгукнулися на цей флешмоб і сьогодні приїхали на виставку.

– Я вкотре переконуюсь, що громадянське суспільство відстоює свої права, – додала мама Альбіни.

…Флешмоб розпочався. Серед учасників були присутні не тільки мами – приїхали і тато, і бабусі з дитячими візочками.

Серед учасників були присутні не тільки мами – приїхали і тато, і бабусі з дитячими візочками

Вхід у мистецький центр зустрічає відвідувачів кількома сходами, важкими дверима, вузеньким коридорчиком, де більше двох-трьох осіб важко розминутися. А ще – металева рамка й з десяток високих сходів до ліфта…

Будівля, де розміщені виставки, стара й не пристосована для маломобільних осіб. Тож, щоб одній мамі з дитячим візочком зайти всередину, треба бути неабиякою вправною силачкою.

Охоронець на вході допоміг зайти усім у приміщення. Цього разу мам із дитячими візочками впустили всередину. Охоронець жартує: стільки дитячих візочків за один день ніколи не проносив.

Охоронець на вході допоміг зайти усім у приміщення

У самих виставкових залах – довгоочікувана доступність: просторі кімнати, широкі коридори, відсутність поріжків та сходів, можливість впритул наблизитися до експонатів.

Збіг обставин, але одна з експозицій була розміщена на рівні очей… дворічної дитини. Якщо мамам доводилося присідати, то для дітей не було перешкод роздивлятися фотографії.

Збіг обставин, але одна з експозицій була розміщена на рівні очей… дворічної дитини

Цього разу мам з дитячими візочками пустили на виставку тільки на 4 поверх. Все так само під забороною лишилися експонати на другому, третьому та п’ятих поверхах.

Як пояснила менеджерка Ольга Шишлова – заради техніки безпеки батьків і дітей, а також техніки безпеки експонатів.

– Діти безпечніше почуваються у візочках, аніж коли бігають залами. Ми всі були тут до народження наших дітей і ви нас радо приймали. Тепер же коли в нас з’явилися діти – для нас зачинені двері? – запитувала Ольга Мирцало.

– Ми робимо все можливе. Будуть інші виставки. Якщо ви будете зацікавлені в екскурсії – напишіть нам заздалегідь листа, ми організуємо гіда… пояснювала менеджера мистецького центру.

Саша і Альбіна таки потрапили у PinchukArtCentre, але з візочком лише на 4-й поверх

– А можна нам вільного пересування без супервізії по громадському простору згідно із закону з протидії дискримінації? Ви маєте право не пустити нас до себе в квартиру, а тут – громадський простір, наполягала мама-активістка.

– Я не зобов’язана, як тільки мені захочеться прийти кудись у музей, телефонувати й запитувати про умови, – додає ще одна жінка з дитиною.

– Такі заборони обумовлені технікою безпеки… також небезпечність полягає в крихкості робіт, які можна пошкодити, – вкотре повторювала Ольга Шишлова.

– Я бувала в музеях сучасного мистецтва в Дюссельдорфі, в Кельні – і там не було ніяких проблем для пересування з дитячим візочком. Попри те, що виставлялися так само дуже крихкі експонати – ніхто мені пересуватися музейними залами не забороняв, – обурювалася Ольга Мирцало.

– …Після інциденту з відвідувачкою наше керівництво прийняло рішення про можливість перебування на виставкових залах, але тільки на 4 поверсі. Щодо виставок на інших поверхах – нам також забороняють куратори своїх виставок допускати дітей у візочках, представляла позицію Ольга Шишлова.

Емоційні перемовини тривали чверть години – зрештою, батькам довелося залишити візочки й піти в інші зали з дітками на руках, або вести їх за руку.

Зрештою, батькам довелося залишити візочки й піти в інші зали з дітками на руках, або вести їх за руку

Перемовляючись обурено між собою, казали, що контролювати дитину в такі залі набагато легше саме в дитячому візочку… 

"НЕ ТІЛЬКИ НЕЗАКОННО, А Й НЕЛОГІЧНО"

Заборона, коли маму чи тата не пускають з дитячим візочком у громадський заклад є порушенням антидискримінаційного законодавства, коментує ситуацію Олександра Свердлова, представниця Кампанії з протидії дискримінації.

– Не пустити маму з дитячим візочком на культурні заходи не тільки незаконно, а й нелогічно. Це дискримінація за ознакою сімейного стану.

Хоча в Україні в цілому не розуміють, що таке дискримінація, а порушення прав людини часто сприймають за норму. Люди, замість того, щоб протидіяти цим порушенням, посилаються на те, що якось воно буде.

Олександра Свердлова зауважує, що дискримінація за сімейним станом проявляється не тільки у фізичній недоступності вулиць, громадських об’єктів, будівель держорганів тощо.

Це також стосується того, що тати не завжди можуть взяти відпустку за доглядом за дитиною, хоч за законом це регламентовано.

Тати не завжди можуть взяти відпустку за доглядом за дитиною, хоч за законом це регламентовано

– Ситуація буде змінюватися, якщо більшість людей застосовуватимуть правові методи. При чому достатньо навіть однієї людини, якій буде не байдуже.

Дуже показовою є історія адвоката Дмитра Жарого, який пересувається на інвалідному візку. Вкотре не змігши заїхати в аптеку, він вирушив до суду.

Його боротьба спровокувала зміни – тепер щоб аптека отримала ліцензію, їй треба подбати про доступність. І це прописано на рівні закону.

Свердлова переконана, поки люди не почнуть вимагати дотримання своїх прав – ситуація змінюватиметься дуже повільно.

У Києві вже є багато гарних прикладів. Не так давно облаштували наземний перехід біля Бесарабки, наземний перехід біля ЦУМу – прості речі, які надзвичайно важливі кожному і кожній.

– Вимагати від держорганів виконувати свої професійні обов’язки – це норма. Якщо ж приміщення не адаптовано для батьків з дітками, людей з інвалідністю – мають бути передбачені мобільні пандуси тощо.

Рішення завжди можна знайти. В Україні нерідко саме суспільний тиск через ЗМІ та соціальні мережі допомагає вирішити ситуацію.

Свердлова наголошує, що такий флешмоб і ситуація з мамою спричинили перегляд політик мистецького центру. Однак такі зміни мають відбуватися не в ручному режимі – а системно, і не тільки в Києві.

Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини, спеціально для УП.Життя

Матеріал підготовлено за підтримки кампанії "Дискримінація обмежує. Протидій!"

powered by lun.ua

Головне на сайті