Як закрити усі інтернати в Україні. Пояснюємо на прикладі Молдови

6753
13 листопада 2017

Інтернати в Україні повинні зникнути до 2026 року.

Такими є цілі програми деінституціоналізації, яку Україна прийняла на початку серпня.

31 жовтня пілотний проект з реформи інтернатів запустили в Житомирській області.

У пілоті нам допомагатиме Lumos. Це фонд Джоан Роулінг – авторки книжок про Гаррі Поттера.

Він допомагає реформувати інтернати у різних країнах світу: Чехії, Болгарії, Молдові, державах Латинської Америки тощо.

Щоб зрозуміти, як реформували інтернати за кордоном і чого чекати нам, "Українська правда. Життя" поспілкувалась з головою фонду Lumоs у країнах Європи Іриною Маланчук.

Вона пояснила реформу на прикладі Молдови, де практично не залишилось дітей в інтернатах.

Будинок дитини в Житомирі, де уже розвивають сімейні послуги. Фото автора

ФАНТАСТИЧНА РЕАЛЬНІСТЬ

У 2002 році педіатр Ірина Маланчук перейшла з Міністерства охорони здоров'я Молдови у дитбудинок на посаду директора, щоб його реформувати.

Там жили малюки від 0 до 6 років:

– Діти чекають,щоб їх звідти забрали. Всі. Якщо дитина живе в родині і прив'язана до мами, вона не буде тягнутися до чужинців.

А ці діти тягнуться до будь-якого дорослого: щоб їх хтось взяв на руки, приголубив, погладив по голові… Великі чи маленькі, діти хочуть любові. Це і персонал травмує. Ми стараємось робити все добре, але це не замінить родину.

Коли Ірина почала працювати, в середньому діти жили в дитбудинку 36 місяців. Коли через 4 роки йшла з посади – ця цифра зменшилась до 10 місяців.

В інтернаті Ірина створила підрозділ з прав дитини і реінтеграції в сім'ю.

Там працював юрист, психолог і кілька соцпрацівників. Вони їздили, шукали біологічні родини дітей, працювали з ними, щоб повернути малюків у родину.

Так багато дітей почали повертатись додому. З 200 ліжок поступово залишилось 100.

Фото: invalirus.ru

На базі інтернату відкрили центр мами і дитини. Працювали з пологовими, які повідомляли про ризик, що мама може покинути дитину. Психолог йшов до мами, вмовляв не покидати немовля. Маму з дитиною переводили у центр при інтернаті.

Це була дуже хороша і ефективна послуга для попередження потрапляння дітей в інтернати з пологових, – пригадує Ірина. – Потім з мамою уже за місцем проживання мають працювати соцпрацівник і психолог.

При інтернаті також зробили денний центр для дітей з інвалідністю. Батьки зранку привозили дітей, залишали їх, самі йшли на роботу, а ввечері забирали.

– Тоді це була потрібна послуга, бо діти жили вдома, але це було не дуже правильно, бо вони не ходили в звичайний садочок з іншими дітьми, – аналізує експертка.

Згодом інтернат виграв грант ЄС на 200 тисяч євро на розширення реабілітаційних послуг.

Впроваджували їх уже Іринині наступники. Вона перейшла працювати в ЮНІСЕФ, а потім – у Lumos, який прийшов допомагати Молдові у 2006 році.

Ірина Маланчук працює в Lumos з 2006 року

ЯК ДІТИ ПОТРАПЛЯЛИ В ІНТЕРНАТИ

Приклад молдовського інтернату, який змінила Ірина – те, що потенційно чекає Україну: коли на базі інтернату створюють центри послуг для дитини і родини, розвивають виїзні сервіси, послуги на місцях та повертають дітей у родини.

За 10 років, за допомоги Lumos, кількість дітей в тамтешніх інтернатах зменшилась з 12 000 до 1600.

Реформу почали з оцінки ситуації: чому діти потрапляють в такі установи і які послуги потрібно створити, щоб їх звідти забрати.

Ми тут дуже схожі на Україну, – розповідає Ірина Маланчук. – Основна причина – неблагополуччя в сім'ї.

Є декілька критичних етапів, коли дитина опиняється в інтернаті.

НЕ ВПУСКАТИ НОВИХ ДІТЕЙ В ІНТЕРНАТИ – НАДВАЖЛИВО

Якщо ти виводиш дітей з інтернатів, а нові надходять – процес реформування вічний. Тому ми встановили мораторії на прийом нових дітей, – пояснює Маланчук.

Допомогла у зміні інтернатів й освітня реформа.

– У нас фінансування шкіл пішло на кожну дитину. Якщо в школі більше дітей – вона отримує більше фінансових ресурсів.

Тому молдовські школи припинили відправляти дітей в інтернати, і малюки залишалися у звичайних школах, у своїх родинах.

Але в звичайній школі діти з інвалідністю та з неблагополучних сімей потребують підтримки. Тому в Молдові вирішили залишати їх після уроків у школі.

– Те, що батьки працюють допізна, не мають часу на допомогу з домашнім завданням, діти ходять вулицями голодні – одна з причин потрапляння в інтернати. Це теж частина нашої реформи.

З учнями залишався навчений персонал, який допомагав з домашніми завданнями, займав іншими справами.

Педагог співає і танцює з вихованицею будинку дитини в Житомирі. Фото автора

РОЗРОБКА ПЛАНУ І ПОСЛУГ

– Дітей треба вивести з інтернатів, але не так, щоб лише відзвітувати: "Ми забрали з інтернату 50 дітей", – каже експертка.

Тому перед тим, як виводити дітей з установ, треба створити для них усі потрібні послуги.

Які – вибирають після оцінки ситуації по кожному конкретному регіону.

Це можуть бути реабілітаційні програми, навчання батьків, соціальні квартири для мам з дітьми, тощо.

– Реформа не одностороння. Одне міністерство не може її зробити. Можна створити усі соцпослуги, але без інклюзивної освіти діти з інвалідністю не будуть інтегровані в суспільство, і ви порушуватимете право дитини на освіту.

Якщо не буде комплексних реабілітаційних медичних послуг поза межами інтернату, дитину не можна звідти забрати. І так далі.

Щоб вивести дитину з інтернату, потрібно поза його межами створити всі потрібні їй послуги: медичні, соціальні, психологічні. Фото автора

Зміни мають планувати, координувати і втілювати кілька міністерств із залученням міжнародних громадських організацій, вважає Маланчук.

– Має бути координаційний комітет. В Молдові так було. Ми координували, що цього року за планом реформи треба робити: які документи розробити, хто робить одне, хто друге, хто третє… – пояснює експертка.

Детальні плани реформування інституцій розробляли на основі оцінки інтернатів, яку робитимуть і в Україні.

Після національного рівня створювали план по кожному окремому району.

 Фото зроблене при здійсненні моніторингу дитячих інтернатів України Національним превентивним механізмом Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини

ПОЧАТИ З "НАЙПРОСТІШОГО"

У Молдові реформу інтернатів почали втілювати з "найпростішого": закладів, де було легше і дешевше створювати послуги.

Спочатку працювали з інтернатами загального типу і закладами для дітей з легкою розумовою відсталістю.

Побачили, що дітей можна повернути в родині, але школи не хочуть їх приймати.

Тоді в Молдові створили команду по інклюзивній освіті. Почали вчити місцевих педагогів, медпрацівників, соцпрацівників, створили комісію з підтримки успішності цих дітей.

Вчили їх працювати з дітьми і виявляти відхилення на початкових етапах, щоб працювати на випередження.

Створили комісію, яка впродовж 2-4 місяців оцінювала дітей в інтернатах і їхні подальші перспективи і повернення в родину.

Фото зроблене при здійсненні моніторингу дитячих інтернатів Національним превентивним механізмом Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини

Потім сідали разом: батьки, спеціалісти, інколи діти, і розробляли план по кожній дитині:

– Наприклад, в інтернаті 100 дітей. І після оцінки ми бачимо: з 30 дітьми і їхніми сім'ями трішки попрацюємо і діти одразу можуть повертатись додому, ще 30 мають шанс повернутись, якщо з родиною добре попрацювати. А стільки-то не мають шансів на повернення, їм потрібно шукати інші варіанти.

У Молдові не поспішають позбавляти батьків прав на дитину. Якщо малюк не може більше бути в біологічній родині, є практика, коли дитина може жити у прийомній, а біологічну сім'ю не позбавлять прав.

– Буває, з сім'єю працюють 2-3 роки і аж тоді вона реабілітується. Але для дитини це важливо. Особисто я проти того, щоб позбавляли батьківських прав.

Ірина знає, що каже. Вона сама – прийомна мама. Вдочерила дівчинку, якій зараз уже 16.

Її мама померла, але її родичі стали моїми родичами. Ми спілкуємось, бо це важливо для дитини.

Ірина Маланчук з Уповноваженим з прав дитини Миколою Кулебою у будинку дитини в Житомирі. Фото автора

ЯК РОЗВИВАЛИ ВСИНОВЛЕННЯ

Щоб розвинути культуру всиновлення дітей, у Молдові проводили цілу інформаційну кампанію.

Йшли з села в село, робили інформаційні семінари, запрошували місцевих, вчителів, вихователів садочка, лікарів тощо.

І завжди брали з собою батьків, які уже мають прийомних дітей.

– Краще за них ніхто не пояснить. І це допомагало. Люди бачать, що одна, друга сім'я взяла таку дитину, і собі придивляються. Головне, щоб була система підтримки таких прийомних сімей.

В Молдові є програма підготовки прийомних родин. До кінця навчання залишаються ті, котрі твердо і свідомо хочуть взяти дитину.

– На 15 прийомних сімей має бути 2 соцпрацівники. Один для роботи з батьками, інший – для праці з дитиною.

Дитину теж потрібно готувати до прийому в родину. Для неї це теж травма.

– Ми кажемо, що інтернат – це погано. Але дитина не знає, як краще. Не знає іншого. Коли дитина живе в інтернаті, їй може здаватись, що так і має бути.

БЕЗ СОЦПРАЦІВНИКІВ – НІКУДИ

Важливою частиною реформи є соцпрацівники, які повинні допомагати як кризовим, так і прийомним сім'ям.

Вони повинні стаціонарно працювати не лише в місті, але й в селі, постійно контактувати з родиною, дитиною тощо.

Я була у вас у 2011 році, – пригадує Маланчук. – Соціальні працівники сидять у містах, транспорту немає, телефону немає, вони не доїжджають до родин, яким потрібна допомога.

Як можна розраховувати на їхню допомогу, якщо вони приїдуть через тиждень чи через місяць, а допомога потрібна уже сьогодні?

Фото: Depositphotos 

Коли Молдова реформувала інтернати, мала проблеми з соцпрацівниками:

Була дуже велика плинність кадрів, маленькі зарплати. Спеціальність соцпрацівника важка, її не настільки поважають... Треба було їх заново вчити.

Іншою проблема – нестача кваліфікованих спеціалістів.

– Щоб надавати кваліфіковані послуги дітям з інвалідністю, наприклад, потрібні логопеди, психологи, тощо. Якщо в містах вони є, то у селах їх і не було. У Молдові бідність. З країни їдуть хороші спеціалісти. Виходить, нікому працювати в селах.

ХТО ПРОТИ ЗАКРИТТЯ ІНТЕРНАТІВ

Найбільшими опонентами реформи інтернатів були самі працівники цих закладів.

Пояснення просте – страх втратити робочі місця.

Коли ми зробили оцінку в Молдові, побачили, що в інтернатних закладах 30-40% працівників були пенсійного віку, ще 10% вийшли б на пенсію впродовж реформи.

Залишалося близько 40% працівників, які потрібно перекваліфікувати. Можна найняти їх на роботу на нові послуги.

В інтернатах лише половина працівників є педагогами чи медиками. Інші – допоміжний персонал: кухарі, прибиральниці тощо.

Фото зроблене при здійсненні моніторингу дитячих інтернатів України Національним превентивним механізмом Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини

Частину цього персоналу можна працевлаштувати: десь потрібні поварі, наприклад.

– Ми робили тренінги по всіх послугах, які запроваджували. І працівникам інтернатів пояснювали, що вони у нас перші на ці посади за умови, якщо перенавчаться.

Крім цього, вони отримали грошову компенсацію за законодавством. Це було і в Молдові, і в Болгарії, і Чехії.

Стратегію реформування інтернатів у Молдові затвердили у 2007 році.

– Спочатку процес йшов дуже повільно, бо розробляли плани, аналізували… А потім був пік – десь 2010-2012 рік – тоді кількість дітей в інтернатах почала різко зменшуватись.

Найбільший відтік дітей з інтернатів був впродовж останніх чотирьох років.

– Усе це важко рухається з місця. І не варто чекати, що все трапиться швидко, – пояснює Ірина.

Вона пригадує свій приїзд в Україну в 2011 році. Каже, тоді не було політичної волі реформувати інтернати.

– Це непопулярна реформа. В інтернатах зацікавлені не лише працівники інтернатів, але й інші. Але сьогодні, на мою думку, держава говорить правильні речі і я відчуваю, що політична воля змінити цю систему є.

Ірина Андрейців, УП

powered by lun.ua

Головне на сайті