Педагоги з народу. Чому молодь їде в села вчителювати

4210
29 листопада 2017

Із 1 вересня цього року в деяких школах викладають незвичайні вчителі – вони ще не мають педагогічної освіти, зате закохані у свій предмет, молоді, креативні та сповнені ідей щодо цікавого й ефективного викладання.

17 учасників програми "Навчай для України" працюватимуть два роки у 5-11 класах шкіл, які найбільше цього потребують – у селах і маленьких містечках Київської, Одеської та Львівської областей.

17 учасників програми "Навчай для України" працюватимуть два роки у 5-11 класах шкіл,
які найбільше цього потребують

Обов'язковою умовою участі є переїзд до населеного пункту, де ведеться викладання.

"Українська правда. Життя" вже писала докладно про цей проект. Зараз розпочався набір кандидатів, які почнуть викладати наступного року. Цього разу подавати заявки можна довше – до квітня.

Ми вирішили з'ясувати, як працюється незвичайним вчителям, яких успіхів вони досягають та з якими труднощами стикаються.

ВІДІБРАТИ НАЙКРАЩИХ

Директор ГО "Навчай для України" Рімма Ель Джувейді розповіла "Українській правді. Життя", що середній вік учасників програми – 24 роки, серед них є троє чоловіків.

Жоден з учасників поки не має власних дітей, однак троє переїхали до сіл та містечок зі своїми парами.

Викладають молоді вчителі історію, математику, англійську мову, географію, українську й зарубіжну літературу та образотворче мистецтво.

Всі учасники отримують стипендію від програми, щоб покрити витрати на переїзд та оренду житла. Паралельно з викладанням заочно отримують педагогічну освіту в університеті імені Бориса Грінченка.

Директор ГО "Навчай для України" Рімма Ель Джувейді

Основними вимогами до кандидатів були вища освіта не нижче рівня бакалавра, глибокі знання принаймні з одного предмету шкільної програми та лідерські якості.

Як розповідає керівник програми, спершу було відібрано 20 учасників. Однак після останнього відбіркового етапу – 6-тижневого "літнього інституту" – їх залишилося 17.

"Літній інститут – це останній етап, де і учасники, і ми можемо побачити на ділі, що це таке і хто підходить на цю роль", – говорить Рімма.

6-тижневий інтенсив включав у себе декілька етапів. Перший – це лідерський і особистісний розвиток. Потім учасники вивчали дитячу психологію та новітні методики у викладанні.

"Далі була вже безпосередня робота з дітьми. Ми домовилися з дитячим табором, і учасники викладали свої предмети. Причому дітей треба було якось мотивувати ходити на уроки влітку", – розповідає керівник програми.

Також під час інтенсиву розглядалися практичні, формальні питання – як займатися документацією, як організувати гурток тощо.

"І червоною ниткою через весь літній інститут ішла побудова спільної команди. Нам важливо, щоб учасники потоваришували і підтримували один одного", – згадує Рімма.

ДОДОМУ ПОКИ НІХТО НЕ ПРОСИТЬСЯ

На питання, чи задоволені організатори програми тим, як працюють новоспечені вчителі, організатор відповідає: "Так, нас надихає їхня мотивація, завзяття та ініціативність".

Водночас, за її словами, в учасників програми виникають і певні труднощі, однак до них усі сторони були готові.

Є труднощі, однак додому поки не проситься ніхто

Серед основних труднощів Рімма називає переїзд, адаптацію на новому місці та занурення в зовсім нове середовище. Адже ні в кого з учасників програми раніше не було досвіду роботи в школі.

"Є питання великого обсягу роботи. У більшості з них півставки-ставка, але є й учасники, в яких більше ніж ставка.

Питання навіть не в кількості навчальних годин, а в тому, що вони ретельно готуються до кожного уроку, намагаються зробити його цікавим і насиченим", – говорить керівник програми.

Також, за її словами, учасникам часто заважає власний перфекціонізм.

"Їм хочеться зробити все й одразу ідеально, всіх дітей зацікавити своїм предметом і навчити якомога більше, розкрити таланти кожної дитини. Але це не завжди виходить так швидко, як вони планують", – зазначає Рімма.

Разом з тим, ніхто з учасників програми поки не проситься додому.

"Звичайно, вони з нами діляться, якщо їм важко. Але ж важко не тільки їм, а й їх учням, і їхнім колегам. Важливо не фокусуватися на проблемах, а дивитися на труднощі як на можливості", – підкреслює вона.

"Українська правда. Життя" поспілкувалася з трьома учасниками програми "Навчай для України", щоб дізнатися про їхні враження з перших вуст.

 

ЯРОСЛАВ ПЕРЕХОДЬКО,

22 роки, вчитель історії та правознавства у селі Першотравневе Лиманського району Одеської області. Викладає у 8-х і 11-х класах

Родом із Рівненщини. Закінчив історичний факультет КНУ імені Тараса Шевченка, має рівень бакалавра та заочно продовжує вчитися.

Переїхав до Першотравневого разом з дівчиною Ольгою, яка також бере участь у проекті "Навчай для України" і працює в тій самій школі викладачем англійської.

Оголошення про програму побачив випадково в інтернеті, зацікавився й запропонував дівчині. Потім вони обоє пройшли відбір.

"Раніше я працював у середовищі громадських активістів. А там часто буває так, що багато балаканини й мало реальних дій. Мені захотілося зайнятися якоюсь практичною діяльністю", – розповідає хлопець.

Живуть Ярослав і Ольга у старій хаті з 20 сотками городу.

"Це був будинок, залишений після бабусі – килими на стінах і таке інше… Перший місяць нам довелося добряче попрацювати, щоб привести його до нормального вигляду. Але ми не бідуємо, і за оренду платимо не дуже багато", – згадує він.

У школі, де викладає Ярослав, є поділ на ліцейні і звичайні класи. До ліцейних проходить відбір.

"Мені виділили всі ліцейні класи, а в Олі майже всі не ліцейні, які вважаються у школі найскладнішими. Тому їй було важче, але вже відчувається позитивна динаміка", – розповідає молодий вчитель.

Ярослав і Ольга разом подалися на програму

Ярослав ніколи не підвищує на учнів голос, дозволяє їм сідати за парти з тими, з ким вони хочуть.

"Ми постійно на паритетних засадах приймаємо рішення щодо того, як будувати навчальний процес. Не тільки я вирішую, чим вони будуть займатися на уроці", – зазначає він.

Разом з тим, хлопець намагається залишити між собою та учнями дистанцію, щоб не виникало панібратства – не називає їх "на ви", але й не дозволяє називати себе лише на ім'я.

Загалом, за його словами, проблем із дисципліною на уроці не виникає і стосунками з учнями він задоволений.

"Якщо діти тебе не слухають, можна дуже просто повернути їхню увагу звичайними ораторськими прийомами. Наприклад, пожартувати", – ділиться він.

Ярослав застосовує в класі сучасні технології. Наприклад, через мобільні телефони діти проходять тест Online Kahoot.

"На загальний проектор висвічуються питання, а учні мають на телефоні натиснути відповідь. Дітям подобається, що я в них не відбираю телефони, як багато хто робить, а намагаюся їх використати з користю", – розповідає вчитель.

Він також веде на Facebook сторінку "Історія України в схемах і мемах" та використовує меми на уроках.

Із колективом школи в нових учителів хороші стосунки.

"Завуч та директор школи нас курували і до початку викладання, і зараз ми багато спілкуємося.

Інші вчителі сприйняли добре, жодного негативного ставлення до нас не було. Нас скоріше жаліли", – згадує Ярослав.

Також інших вчителів іноді дивує, що вони з дівчиною подовгу засиджуються у школі – іноді до 7 вечора.

"Вони хвилюються, чи все у нас нормально. Але якщо підходити до підготовки уроків відповідально, це займає багато часу", – розповідає він.

Коли ж вільний час усе-таки з'являється, скажімо на вихідних, Ярослав і Ольга намагаються поїхати до Одеси. Також раз на місяць вони їздять на зустрічі учасників "Навчай для України" до Києва.

На питання, скільки разів йому хотілося покинути викладати, хлопець відповідає: "Може, раз чи два.

Перший раз, коли я усвідомив, що треба переїжджати в село. Тоді я подумав: "Це ж так складно. Може, ще не пізно відмовитись?".

А другий раз – коли з самого початку було дуже багато паперової роботи, яку я дуже не люблю. Але потім усе налагодилося".

Ярослав не впевнений, що займатиметься викладанням після завершення програми. Він ще не визначився, чим хоче займатися в житті.

"Але я вже бачу прогрес у якихось своїх професійних компетенціях, у виступах на публіці. Я вважаю, що це дуже цінний досвід для особистого розвитку", – каже він.

 

АНАСТАСІЯ БЕЛЯЄВА,

23 роки, вчитель української літератури в містечку Теплодар Одеської області. Викладає у п'яти 5-х класах і двох 10-х. Загалом 16 годин на тиждень

Родом з Нової Каховки на Херсонщині. За освітою культуролог, закінчила філософський факультет університету імені Тараса Шевченка.

Паралельно з навчанням працювала в PinchukArtCentre, була асистенткою в дитячій програмі. Там відкрила для себе роботу з дітьми. Пізніше проводила музичні заняття у дитячому таборі для дітей з аутизмом.

Крім того, якось вона поїхала додому до Нової Каховки й ходила до школи, де колись навчалася, щоб розповісти старшокласникам про новітні методики на зразок онлайн-курсів.

"Я прийшла до своєї школи, а там взагалі нічого не змінилося. Ті самі вчительки, такі ж дряхлі стільчики в їдальні, така ж пустота в очах у дітей і злоба у вчителів. Принаймні так мені тоді здалося", – згадує Анастасія.

Після цього їй захотілося щось змінити в освіті. А потім побачила в Facebook оголошення про програму "Навчай для України".

У містечку Теплодар на Одещині, де дівчина зараз викладає, лише 40 будинків і єдина школа. Навпроти цієї школи Анастасія винаймає 2-кімнатну квартиру.

У викладанні вона дотримується демократичних принципів, відповідає на всі питання учнів, дозволяє себе перебивати, називає "на ви" навіть малих дітей.

Оскільки 5-класники практично не знали сучасної української літератури, а нова програма дозволила її вивчати, нова вчителька вирішила… подарувати кожному з них по примірнику дитячої книжки "Гупало Василь", яку написав музикант гурту "Танок на майдані Конго" Олександр Сидоренко, відомий як Фоззі.

Через Facebook Анастасія зібрала для цієї мети 7740 грн.

Крім того, уроки вона намагається проводити якомога креативніше, особливо для 5-класників.

"Наприклад, ми з ними влаштовували "суд" над Лисом Микитою з "Фарбованого лиса". Практично на кожному уроці працюємо в групах, бо дітям це дуже подобається.

Щоправда, це іноді буває шумно. Бувало, що забігали класні керівники й починали кричати: "Що це за поведінка, ану заспокоїлися!". А я кажу: "Все нормально, ми працюємо", – розповідає вчителька.

Із десятими ж класами їй важче.

"Просто для старших ти не такий вже й авторитет. І їх вже система "відформатувала", для них написати щось своїми словами дуже важко.

Я креативлю, задаю якісь дурні завдання типу порівняти головного героя з якимось фруктом, щоб якось їх розворушити. Бо вони просто переписують з інтернету і вважають, що це нормально", – зазначає Анастасія.

Але вона намагається знайти спільну мову й зі старшими учнями – скажімо, розповідає їм про те, куди краще вступати після школи.

Говорить, що початок викладання був для неї періодом випробування. Адже раніше навіть не могла уявити себе вчителькою.

У стосунках з колегами труднощів вона не відчуває. Говорить, що тут їй пощастило: "Колеги лояльні, відкриті. Вони дуже раді, що до них прийшла молода кров".

Розповідає, як проводила відкритий урок, на якому були присутні інші колеги. Як потім виявилося, це був відкритий урок на участь у конкурсі "Вчитель року".

"У мене був звичайний урок за моїми стандартами, діти працювали в групах. Але вчителі, які це бачили, дивувалися, що я дітей називаю "на ви" та просили поділитися якимись цікавими методиками викладання.

Я знаю, що після мого уроку одна вчителька сама перейшла "на ви" з дітьми. Інші мене питають: "А як краще в групах працювати?". Вже й парти переставили в одному кабінеті", – радіє молода вчителька.

Окрім викладання в школі та заочного здобуття педагогічної освіти, Анастасія навіть грає в місцевому театрі.

"Вони хотіли поставити мюзикл і їм не вистачало людини, яка співала. А я граю й співаю. Тепер у нас репетиції двічі на тиждень", – розповідає дівчина.

Вона також ще не вирішила, чи продовжуватиме викладати по закінченні програми.

"Я не впевнена, що це моє на 100%. Звичайно, коли діти підбігають на перерві і тебе обіймають, це дуже радує і додає сил. Але бувають такі дні, коли просто хочеться прибитися до підлоги і не вставати.

Однак перемог і позитивних результатів все одно більше. І зараз я знаю, що я тут, тому що маю бути тут", – говорить Анастасія.

 

ЮЛІЯ МАЛАЙКО,

21 рік, вчитель історії України та Всесвітньої історії в селі Хотів Київської області. Викладає в трьох 8-х класах і одному 7-му. Також працює на 0,75 ставки як педагог-організатор

Родом з Чернівців. Там же закінчила бакалаврат з історії. Також навчалася в Нідерландах за програмою "Еразмус+".

Під час педагогічної практики у школі на 4 курсі випадково побачила в інтернеті статтю про програму "Навчай для України".

"Мене це зацікавило, але я вирішила, що не подаватиму заявку, поки не відчую, як це – бути вчителем. Тому я чекала, коли закінчиться педагогічна практика у школі, і вже під кінець зрозуміла, що хочу цим займатися", – згадує Юлія.

У Хотові їй надали службове житло – кімнату в 5-кімнатній квартирі 6-поверхового будинку в центрі села.

Згадує, що перший урок пройшов без особливого стресу: "У мене було хвилювання, але був і страшенний інтерес, тому що хотілося нарешті познайомитися з дітьми, з якими я буду працювати".

Каже, що швидко знайшла з учнями спільну мову, і якихось конфліктних ситуацій поки що не було.

"Я стараюся частіше посміхатися протягом уроку. І діти розуміють, що якщо я посміхаюся, то їм безпечно в цьому просторі", – ділиться Юлія.

Свій стиль викладання вона називає ліберально-демократичним.

"Я намагаюся давати більше групової роботи, роботи в парах і підбирати ті методи, які допоможуть дітям розвинути навички співпраці.

Інколи буває так, що я приходжу у клас і запитую, який у них настрій і як вони хочуть працювати сьогодні – в парах, у групах чи в лекційному форматі. І тоді залежно від їхньої спільної позиції ми приймаємо рішення", – розповідає вчителька.

На стосунки з рештою педколективу не скаржиться.

"Спершу відчувалося ставлення як до дитини. Але зараз я відчуваю, що ставлення стало більш серйозним, як до колеги", – вважає вона.

Вільний від роботи час Юлія проводить переважно вдома або їде до Києва.

По завершенні програми збирається так чи інакше пов'язати своє життя з освітою:

"Мені 21 і я впевнена, що у мене буде ще багато можливостей. Ймовірно по закінченню двох років я захочу залишитися працювати вчителем.

У будь-якому разі впевнена, що моя діяльність буде пов'язана з освітою, бо це саме те, що наразі мене цікавить найбільше".

Катерина Тищенко, УП

Титульне фото ArturVerkhovetskiy/Depositphotos

powered by lun.ua

Головне на сайті