Хто допомагав Святому Миколаю прийти до сиріт

1597
20 грудня 2017

"Телевізор ми не купимо, але на пилосос точно назбираємо", – говорить, передивляючись купку листів, подружня пара.

Поруч жінка років 60 намагається кинути 200 гривень у скриньку.

"Між двома намальованими червоними стрічками потрібно, – допомагає волонтерка. – Ще скажіть, як Вас звати і де проживаєте?"

 Так у центрі Івано-Франківська люди допомагали святому Миколаю прийти до сиріт

"А нащо це записувати? Я просто", – відповідає пані та йде до виходу.

Так у центрі Івано-Франківська люди допомагали святому Миколаю прийти до сиріт.

Ближче до свята коридор і дві кімнати тут до стелі були заповнені різноколірними пакунками – ретельно упакованими і розкладеними по поличках.  І це лише п’ята чи шоста частина усіх подарунків сиротам від благодійників.

"Ми підраховували, скільки років виконуємо побажання дітей до святого Миколая. Сміялися, що, мабуть, все життя. Скоро  буде 20 років "миколайської" справи у школах-інтернатах", – розповідає працівниця Мальтійської служби допомоги Леся Гунчак.

Щороку "мальтійці" отримують близько півтори тисячі листів від дітей і вихованців дитячих будинків та інтернатів Франківщини. Це зо два десятки сирітських закладів.

Також є старші люди, які перебувають у школах й інтернатах. Це вихованці з розумовими чи фізичними вадами. Вони не пишуть листів, але не залишаються без солодощів, фруктів та засобів гігієни.

Ближче до свята коридор і дві кімнати тут до стелі були заповнені різноколірними пакунками

МИКОЛАЙ ІСНУЄ. ПРО ЙОГО СПРАВУ НАГАДУЄ СНІГ

Від оголошення початку акції "Святий Миколай іде до сиріт" до чарівної ночі було близько двох місяців. Протягом цього часу людям розповідали про цю важливу справу, агітували їх.

"Але найбільше нагадує про "миколайську" справу перший сніг. Він ніби дзвіночок – скоро Новий рік. Жодного року не було, щоб залишалися листи", – розповідає Леся.

Святий, вірять "мальтійці", справді існує.

"Для мене це незбагнений подив, яким чудодійним способом Миколай зводить усіх нужденних і тих, хто може їм допомогти, – розмірковує Гунчак.

Ми думаємо, що це такий великий пазл, який саме тут утворює цілісну картину. Хтось приносить певні речі, а виявляється, що саме такого розміру і сезону треба річ.

Це дуже цікава система, коли всі деталі поєднуються і набирають дуже гармонійного вигляду".

Бажанням дітей може стати одяг, взуття чи сучасні гаджети. Часом у листах просять принести зубну пасту, щітку, мило чи шкарпетки.

Цьогоріч дуже багато дітей хотіли книжки, хтось – вудочку, компас, глобус. Але найчастіше мріяли про солодощі, мир в Україні, здоров’я для себе та друзів.

Цьогоріч дуже багато дітей хотіли книжки, хтось – вудочку, компас, глобус

"Кожного, хто приходить до нас, вибирає листа, напевно, саме це зачіпає. Людина бачить, що це не просто список побажань з вимогою, а викладені мрії", – каже Леся.

Нерідко під час прочитання листів розчулюються. Хтось згадує власне дитинство.

Був випадок, коли чоловік знайшов листа – хлопчина хотів велосипеда. І благодійник йому того ровера таки купив, бо згадав, що у дитинстві мав таку ж мрію. Але тоді не було Миколая, який міг би її виконати.

УТВОРЮЄТЬСЯ ЛАНЦЮЖОК ДОБРА

Люди не просто виконують побажання сиріт. Деякі приводять своїх дітей, аби ті навчилися цінувати, що мають.

Сім’ї беруть написане прохання, разом із малечею купляють подарунки, запаковують, а іноді зголошуються приїхати на свято.

"У такий спосіб батьки впливають на дітей, дають зрозуміти – навіть якщо у тебе скромний достаток, можеш подітися тим невеликим скарбом, що маєш", ­– каже Леся Гунчак.

Поїхати в інтернат і подивитися, як діти реагують на подарунки, треба обов’язково, бо в українській мові точно забракне слів, щоб описати це.

По-різному буває: хтось від радості завмирає і не може вимовити ні слова. У когось – великі очі. А ще це очікування, чи буде мені подарунок, чи ні…

Хтось від радості завмирає і не може вимовити ні слова. У когось – великі очі

В один день неможливо побувати у двадцяти інтернатних закладах. Цього року "мальтійський" Миколай навідується до дітей із 18 по 23 грудня.

У переддень свята ми їздили на Косівщину, у Яблунівську загальноосвітню спеціальну школу-інтернат. Тут 98 дітей чекали на Святого Миколая.

Це малеча з "кризових сімей", із фізичними чи розумовими вадами. Вони поглиблено вивчають трудове навчання, аби згодом стати слюсарями, перукарями та електриками.

Заклад типовий, радянський. Декілька разів перефарбований рожевий фасад і зношені, але таки рожеві, стіни всередині на першому поверсі.

Поверхом вище – шкільна дискотека. Звучить "Despacito", "Бред Пітт", "108". Волонтери заносять пакунки.

Танці закінчилися, і малечі треба перейти в інший корпус. Шафи з верхнім одягом на першому поверсі, де вже під стінами подарунки.

Діти роблять вигляд, що одягають курточки, а тим часом кожен намагається доторкнутися, обдивитися, що ж де пише.

"Ці очі", – думаю я.

"Ці очі", – думаю я

Найбільше дітей цікавить велосипед.

– Ви знаєте, хто це приїхав?

– Миколай.

– А звідки?

– З Франківська.

– А ви писали листи?

– Так. Я робота на пульті просив.

– А я машинку…

Актова зала нагадує 70-і. Доки подарунки розпаковують у сусідньому приміщенні, діти співають "Ой, хто, хто Миколая любить". Деякі – зі сміливіших – обсідають мене та "мальтійців".

"Я Лариса, з 8 класу. Нас лишень 12 у сім’ї. Знаєте, наша мама теж Миколай. Подарувала нам із сестрою телефони. Я люблю фізику. Маю 10-11. Але піду на перукарку вчитися. Мені так кажуть…"

Видно, що дітям не вистачає спілкування. Торочать, навіть не чекають запитань.

Дев’ятикласники та шестикласники підготували для нас свято. Дівчинка у білій сукенці співає на старій тумбі, застеленій гілками ялинки. Проти чортів борються янголи, українські діти та святий. Перемагає, звісно ж, добро.

Після – подарунки "мальтійського" Миколая.

Сивий бородань у ризі та сучасних шкіряних черевиках по черзі зачитує імена. Не всі вірять, що кличуть їх – виштовхують однокласники.

"Іване, йди!", "Вставай!"

 Після дискотеки – подарунки "мальтійського" Миколая

По-справжньому особливим свято стало для 6-класниці Аннічки. Дівчинку лише цьогоріч перевели до інтернату з "важкої" сім’ї.

Не зважаючи на свій вік, вона до останнього боялася, переживала, чи буде у неї подарунок. І коли Миколай запросив її отримати пакунок, просто обійняла: "Невже це мені?"

"Все нове! Клас! А курточка є?" – діти розносять та тягнуть по землі подарунки у класи. Важчі пакунки допомагають понести дорослі.

Вихователі зупиняють, чи нічого не забули.

"Дякуємо! Дякуємо! Дякуємо!"…

І все: діти уже в класах – розпаковують. Почало пахнути яблуками і апельсинами.

Заходимо по черзі у кожен клас. Просять, доки не бачать вихователі, допомогти відкрити цукерки чи вставити батарейку в іграшку. Уже годують ляльок та обмінюються машинками.

Цьогоріч Миколай-"мальтієць" вкотре впорався з завданням. Усі діти отримали бажане. Дехто навіть більше – благодійники ж не перевіряють, що у пакунках.

Але директорка школи-інтернату Наталія Фіцич відзначає – цим дітям потрібна допомога не лише на Миколая:

"Чомусь так трапляється, що найчастіше до діток приїжджають напередодні Нового року, Різдвяних і Великодніх свят. Напевно, потрібно писати частіше й звертатися за допомогою до небайдужих людей".

Вікторія Дубінець, текст, спеціально для УП.Життя

Юрій Валько, Анастасія Тюшка, фото

powered by lun.ua

Головне на сайті