Вечір знайомств для тих, кому за 30. Репортаж з танцювального гетто

Львів, вулиця Червоної калини 7 та 7а.

За цією адресою знаходяться два дев’ятиповерхових гуртожитки Львівського торгівельно-економічного університету – домівки для близько тисячі студентів. Більшість з яких і не підозрює, що вихідними у підвалі під ними відбуваються танцювальні вечори знайомств для тих, кому за 30.

У актовій залі вздовж стін та на балконі – ряди стільців з коричневого шкірзаму. На них вже сидять перші відвідувачі. Переважно пари. Одинаки не поспішають. Спілкуються, слухають музику з телефонів.

– Шановні, прошу виключити ваше радіо. Моя музика все одно вашу заглушить.

Це каже Роман, діджей. Він стоїть на сцені за столом з апаратурою в імпровізованій оазі – поруч з ним кілька живих дерев у горщиках.

Вечори відпочинку "Для тих, кому за 30" щонеділі з 17:00 до 22:00. Фото nikkytok/Depositphotos

Господарі цього вечора – Богдан і Роман з організації "Львівська осінь".

Колись вони працювали разом на автобусному заводі. Перший ­– конструктором, другий – начальником інженерного відділу.

Згодом Роман проводив вечори у 93-ій школі на Сихові, а три роки тому Богдан запропонував йому разом допомагати людям.

– Не було старшим людям, куди діватися. До нас звернулася група і ми вирішили то відкрити, – пригадує Богдан. Він відповідає за організаційні питання та завжди приходить в піджаку.

Громадська організація "Львівська осінь", в якій окрім Богдана та Романа є ще близько десяти людей, фінансує себе сама. Щовечора збирають з відвідувачів доброчинні внески – всього по 10 гривень.

За ці кошти придбали музичну техніку. За ці кошти купують гігієнічні засоби до туалету та прибирають приміщення.

Спочатку Богдан з Романом орендували залу на другому поверсі в кінотеатрі Довженка, але вона була замала. Перейшли в залу під гуртожитками. Кажуть, загалом ціна за оренду та комунальні послуги доступна. Поки що.

ДО РОЗПИСУ – 5 СЕКУНД

У залі з високою стелею багато світла.

Окрім звичайних ламп, з двох боків від сцени мерехтять кілька кольорових лампочок, схожих на несправні світлофори.

Білими панелями стелі пливуть яскраві плямки світломузики. На стінах горять новорічні гірлянди.

Світло відображається в маленькому диско-шарі, в стразах на кофтинках відвідувачок та на парі лисин відвідувачів.

Вальсуючі пари розпливаються в деінде тріснутих дзеркальних панелях на стіні.

Завдяки танцювальним вечорам утворилось уже 11 пар. Деякі встигли одружитись.

Завдяки танцювальним вечорам утворилось уже 11 пар. Фото Aleutie/Depositphotos

Олег і Ярослава живуть разом вже третій рік. На них схожі чорно-білі светри: його – смугастий, її – плямистий. Ярослава на 20 років молодша від чоловіка.

– Я в такому віці, коли в жінках розуміють, як циган у кобилах, – розповідає Олег. Йому близько 80 років. Він майже не танцює. Спостерігає за дружиною.

– Подивився: гарна, з освітою, культурна, ввічлива. Сказав: хочеш до розпису – 5 секунд, хочеш повінчатися – пішли повінчаємось. Відповіла, що нічого не треба.

Перша дружина Олега померла у 2000 році. До зустрічі з Ярославою він 15 років жив сам, у доньки. Проте духом не впав – як член "Самопомочі" Олег займається суспільною роботою, відвідує будинок для людей похилого віку, ходить в музеї та на концерти, у філармонію та театр. Каже, "Лебедине озеро" дивився 12 разів.

Люба та Віктор теж знайшли один одного на танцювальних вечорах. Разом вже три роки.

– Де б ще? В транспорті мене не зачепиш, бо гаркну, – пояснює Люба. – А він раніше в сфері громадського харчування працював. З різних сфер – не зустрілись би.

Любу складно не помітити. Біле фарбоване волосся, плаття виблискує пайєтками, шия та руки – золотими прикрасами. Жінці за 60, онуки вже вчаться в університеті.

– Я працювала дуже довго – 46 років, – розповідає Люба, – а коли сіла вдома, почалась депресія. Не фарбуюсь, не одягаюсь – почала засихати.

Якщо людина за собою слідкує, кудись отак виходить, вона зовсім по-іншому себе почуває. Це корисно для здоров’я людей поважного віку. Але всюди, де не підеш, молоді. І всюди тебе витісняють.

Фактично вона говорить про дискрімінацію за віковою ознакою, коли старші люди заганяються у відчуття сумної безвиході гетто.

– Придивляєшся? Хочеш мене поміняти? – питається Люба, коли її чоловік надягає окуляри.

– А ви один одному підходите, щось в вас таке є, – коментує танець дружини з іншим Віктор.

– Як гарно танцює той чоловік! – провокує Люба.

– Подобається, то вперед. Зроби собі задоволення, – не втрачає самоконтроль Віктор.

"Дым сигарет с ментолом" примирює пару.

"Дым сигарет с ментолом" примирює пару. Фото membio/Depositphotos

ТАНЦІ ДЛЯ САМОТНІХ

Раптом до зали заходять три дівчини в кедах та пухнастих светрах. Певно, мешканки верхніх поверхів. Навряд чи можна потрапити сюди, заблукавши.

За пару танців дівчата втрачають цікавість та йдуть – вони надто молоді для цієї компанії та цього плейлиста.

Звичний вік відвідувачів вечорів – від 40 до 80 років. 35 – виключення.

Наймолодший з постійних учасників – 37-річний Артур, племінник 80-річного Олега. Він в блакитній сорочці і безрукавці – наче щойно з офісу, але ж сьогодні неділя. Ходить на ці вечори вже протягом року. Старші називають його хлопчиком. Кажуть, шукає наречену.

Зірка вечора – Анна. На ній плаття з квітковим візерунком та сітчасті колготи. Завите волосся заколоте рожевою трояндою.

Жінці 44, проте виглядає вона значно молодшою. Її рухи граційні.

Чотири роки тому, коли Анна була на заробітках у Варшаві, вона почала ходити на танго. Як повернулась до України, продовжила ходити на танго тут.

Потім хтось зі знайомих розповів про танцювальні вечори, проте жінка протягом року не наважувалась відвідати їх.

– Почала ходити, бо мені було дуже погано вдома, – пригадує Анна. – Я дуже люблю танцювати, танці дають мені багато позитиву, а чоловік забороняв через ревнощі. Складне життя, безвихідь просто випхали з хати. Почала ходити, щоб не звір’ювати.

Найчастіше Анна танцює з одним літнім чоловіком.

– Він є дуже культурний, дуже порядний, – відгукується жінка. – Не п’є, не курить. Але він є на ціле покоління старший від мене. Все мені в ньому пасує, крім віку.

З кількома людьми, з якими Анна познайомилась на танцях, вона продовжує спілкуватись. Проте каже, що неприємних знайомств було значно більше.

Враження від танцювальних вечорів надихнули жінку написати вірш. Початок у нього такий:

Якщо ти не маєш подруги чи друга,

А в житті твоєму зараз чорна смуга,

Відміняй всі плани, прокидайся вранці,

Підем покоряти для самотніх танці.

У сімнадцяти куплетах вона зобразила весь спектр типажів чоловіків, які збираються на вечорах, та пояснила, що шукають ці чоловіки на цих вечорах – від сексу на одну ніч до жінки, яка б його утримувала.

Діджей оголошує "дамський", тобто "білий" танець – дами запрошують кавалерів.

– Який дамський танець? Чоловіків нема, повимирали як мамонти.

Жінок справді трохи більше. Дами запрошують не тільки кавалерів, а й інших дам.

Чоловіки на цих вечорах шукають все: від сексу на одну ніч до жінки, яка б його утримувала. Фото Aleutie/Depositphotos

АЛЬТЕРНАТИВА ДЛЯ СТАРШИХ

У залі близько 60 людей. Зимою завжди десь так, літом менше.

Через брак вибору локації люди тут – зі всього Львова та навіть з області.

Схожі вечори проводять у школі №2 на вулиці Володимира Великого. Проте відгуки про них – один гірший від іншого.

– Це було якесь свято релігійне, – згадує Олег свій візит у другу школу. – Я жінці кажу, що на свято треба й відпочити, не тільки в церкві молитися.

Я думав, що це жарт. А мене, старого діда, якісь п’яні, неадекватні почали штовхати. Кажуть, тобі пора в дом прєстарєлих, там будеш відпочивать.

Думав, як дам! Та дав би здачі – був би битий. Прийшлось обіду проковтнуть. Але мене жаба давить, що перед жінкою попозорили.

Олег викликав поліцію, яка з’ясувала, що, згідно документів, друга школа не має дозволу на проведення дискотеки, лише на зустрічі з ветеранами та на просвітницьку роботу з учнями до 8 вечора.

– Але їх досі не закрили, бо нема контролю, – жаліється чоловік.

Після кожного танцю Люба п’є колу, яку принесла з собою.

Буфету тут немає, всі приходять зі своїм. Компанія жінок накриває на стіл у приміщенні за сценою.

Два чоловіки, щоб випити, піднялись на балкон.

37-річний Артур та його друзі періодично виходять зі своїм пакетом в коридор.

Люба каже, що ідея з танцювальними вечорами дуже добра, але потребує розвитку.

– Я б змінила приміщення на якесь кафе, навіть якщо це буде дорожче, щоб можна було сісти за столик, попити чогось, перекусити. І щоб хто хоче, той міг все з собою принести, бо це пенсія.

Люба вважає, що організацією танцювальних вечорів має займатись міська рада. Але вона не займається.

– Треба приділяти увагу старшим людям. Тим, кому за 40, за 50. Он, які леді, які красотки сидять, – вказує Люба на подруг в гарних платтях та з гель-лаком зі стразами, – а не мають, куди ходити.

Світло відображається в маленькому диско-шарі, в стразах на кофтинках відвідувачок та на парі лисин відвідувачів. Фото anterovium/Depositphotos

– Фух, трохи скинем!

– Трохи скинем, але і наберем, бо робота сидяча, – розмовляють після танцю подруги.

Одна з них, Галина, зізнається, що коли йшла сюди вперше, з сусідкою, дуже стидалась.

– Я думала: "Боже, що люди подумають?". Але побачила, що приходять переважно нормальні люди.

– Може, й більше ходило б, але не всі знають, що таке є, – каже Люба. – Треба якусь рекламу. Наприклад, на радіо Шансон, його всі старі люди слухають, поголовно. Чи на радіо "Люкс".

Наразі можна побачити хіба що оголошення на жовтих листах паперу формату А5, які висять на стовпах чи спеціальних дошках: "Клуб одиноких сердець запрошує на вечори відпочинку "Для тих, кому за 30" щонеділі з 17:00 до 22:00. В програмі танці, пісні, жива музика, а також дискотека".

– Є люди, які старі в 40, а є ті, які у 80 не старі, – розмірковує Люба. – Люди тиждень вдома – кухня, онуки, а сюди приходять – розкриваються, розквітають. Це заряд на весь тиждень.

Раптом на сцену виходить чоловік у шкіряній куртці. Розмахує руками, поправляє ковбойський капелюх. Він, вочевидь, напідпитку, це дуже помітно на фоні інших, тверезих. Голосно, у мікрофон, він анонсує танець з поцілунками.

– То таке, хлопці жартують, – коментує Люба. – Він тут один такий придурок. Псує всю кров. Але він не показник, його втихомирять.

Це в другій школі багато таких, а тут все поважні люди, які прожили життя і знають більше.

БАКАЛО-БЕКАЛО НАМ НЕ ПІДХОДИТЬ

– А та, подивись, має нормального хлопа. Що ще вона тут шукає?

Деякі жінки, здається, весь вечір просиділи під стінами. Одна з них, з волоссям бузкового кольору та в светрі з оленем, жаліється, що репертуар на цих вечорах – це "порнуха".

Каже, ніхто не хоче ходити, але кращих варіантів нема.

Пісні як в потягах. Народні з гуцульськими мотивами. Вальси. Радянська естрада. Попса дев’яностих.

Пісні як в потягах. Народні з гуцульськими мотивами. Вальси. Радянська естрада. Попса 90-х. Фото Aleutie/Depositphotos

Одна з танцюючих пар жестами ілюструє рядки пісні "Я для тебя из хрусталя построю замок, я для тебя из янтаря построю дом…".

– Що в нього сьогодні за музика? Пороблено чи шо?

– Музика тут не є бездоганною, – підтримує Люба. – Додати б такої, як для молодьожі.

Олега Винника, наприклад. От би "Невесту" заграли! Це така прекрасна пісня. Або "Ніч яка місячна, зоряна, ясная" – ніхто краще за Винника її не заспівав. Взагалі, включити б весь його концерт! Ми з чоловіком маємо на комп’ютері.

– Єдиний співак, якого можна слухати, – підтримує чоловік.

До Люби підходить Богдан. Колись вони теж працювали разом, Люба була головним технологом.

– Ми давно знайомі, з молодості, – каже вона. – Ну як з молодості, років з 45.

Люба просить Богдана поставити "Невесту" Винника. Той передає побажання Роману. Грає "Невеста", танцпол оживає, сивий дідусь навіть підскакує.

Дерев’яна підлога поскрипує під важкістю лакованих туфель, чобітків, каблучків та плоских підошв. Винник доспівує: "Знаю, будешь женою ты верною".

– Нема кому бути вєрною, – сумно зітхає хтось з самотніх.

Грайливі "А ти не шльондра, ти моя кохана" та "Все мы бабы стервы" змінюються ліричною "Годы, знаю, что мне моложе не стать. Годы, поделитесь, хотя бы, как вас задержать".

Головний наречений, Артур, під пісню "Выходи-ка за меня ты замуж" танцює одразу з двома – високою брюнеткою та пишною рудою.

Висока брюнетка падає. Знімає взуття. Виявляється не такою вже й високою. Падає знову.

Знову грає Винник – "Вовчиця". Її замовив Артур для двох своїх дам.

[L]Люба і її чоловік Віктор збираються додому. Але "You’re my heart, you’re my soul" їх зупиняє. Диско – це музика "на закуску", як каже пан Богдан.

– Ми більше популяризуємо нашу, народну, українську, – пояснює чоловік. – Бакало-бекало нам не підходить.

Сам він мало танцює, більше ходить по залі, турботливо питає в своєї пастви, чи все добре.

– Треба дивитися, бо люди різні, – пояснює Богдан. – Старші культурніші, а молоді інколи за собою не прибирають.

З портрету над сценою за танцями спостерігає Тарас Григорович Шевченко. Під ним висить великий прапор України, облямований новорічною гірляндою.

***

Наступна зустріч – за тиждень.

А, може, й раніше, якщо люди попросять.

Або якщо буде якесь свято. Новий рік, день Конституції, день Покрови Пресвятої Богородиці – все пасує до танців.

Олег і Ярослава навіть святкували тут день народження з дітьми та онуками.

– Тут сучасно, нормально, по-європейські, – рішуче запевняє мене Лариса, професійна ведуча. – Країна в економічній депресії. Треба використовувати вихідний день правильно, отримувати позитив. Лежання на дивані не спричиняє до знайомства, до релаксації.

Діджей запрошує до останнього танцю під "Хай живе, живе вільна Україна… Хай цвіте, хай цвіте червона калина". Колонки заїдають. Останні герої крутять хоровод.

Анна з квіткою у зачісці надягає на колготи в сітку теплі лосини.

Ліза Сівєц, спеціально для УП.Життя