"На Землі немає нічого неможливого". Леонід Каденюк про мрію і її втілення

4352
31 січня 2018

За 54 роки, що минули від першого польоту людини в космос, на навколоземній орбіті побувало лише близько п’яти з половиною сотень космонавтів.

Серед них – і п’ятнадцятеро українців.

14 уродженців України літали у космос ще за радянських часів, єдиний же, хто побував там за часів української Незалежності – Леонід Каденюк.

31 січня 2018 року єдиний космонавт Незалежної України раптово пішов з життя. Він до останнього працював заради розвитку космічної галузі в Україні – на посаді радника генерального директора Національного космічного агентства України.

Казав, що на нашій планеті немає нічого неможливого, якщо вже свою мрію стати космонавтом зумів втілити в життя звичайний буковинський хлопчик.

Про своє космічне життя Леонід Каденюк у 2015 році розповідав в рамках науково-популярного лекторію "Public Science" в креативному просторі "Часопис". Ми знову публікуємо конспект цієї лекції.

 

Як і більшість хлопчаків у той час, я мріяв стати космонавтом, тож вступив до Чернігівського вищого авіаційного училища льотчиків.

Мені було лише 16 років, але чекати іще рік я не хотів і вмовив майора-інструктора зарахувати мене до числа курсантів.

Тоді він сказав фразу, яку я запам’ятав на все життя: "Давайте поможем этому парню, когда-то мы будем встречать его на космодроме с цветами".

Мій набір до космонавтів був шостим після "гагарінського".

Спершу відібрали 250 чоловік, а з них потім – 9 щасливчиків.

Перших космонавтів готували для того, щоб вони полетіли і повернулися, а до нас були вже інші вимоги: ми повинні були займатися в космосі наукою, тож вимагались не лише міцні м’язи, але й гарні знання різних галузях.

Випробування були надзвичайно складні. Особливо – на придатність вестибулярного апарату, коли тебе крутили в колесі чи в бочці. Їх навіть досвідчені льотчики-винищувачі не витримували, просилися додому.

Мені пройти відбір, мабуть, допомогло почуття гумору.

Пам’ятаю, на головній медичній комісії відомий академік зачитував: "По такой-то статье вы годны к осуществлению полетов". Запитує: "Чи ви знаєте, що це за стаття?". А я відповідаю: "Знаю лише, що вона не з кримінального кодексу".

Всі тоді посміялися…

Пізніше, вже у 1992-му році, виступав перед аудиторією. З зали пролунало запитання: "Якщо Кравчук накаже вам посадити "Буран" на Хрещатику, ви це зробите?".

Ну, я і видав: "Дивлячись, що запропонують: якщо в купонах – не посаджу, у доларах – запросто".

 

Барокамера – це фактично кімната, в якій нас ізолювали від усіх зовнішніх чинників, від спілкування на цілий тиждень.

Ми не просто сиділи, а проходили психологічне тестування.

Були вмонтовані камери, мікрофони в стіни, за нами безперервно спостерігали лікарі (три бригади, які чергували позмінно).

Нам не давали спати та їсти. Тричі на день робили енцефалограму головного мозку: наклеювали датчики на голову, саджали в крісло, вимикали світло і залишали в кімнаті самого.

І от уявіть собі, як тут не заснути? Коли енцефалограма перетворювалася на пряму лінію – тобто людина засинала – відразу ж вмикали світло та сирену, не давали спати.

У деякого з досліджуваних з’являлись галюцинації після такого навантаження, їх списували.

В центрифузі людський організм отримує десятикратні перенавантаження. Скажімо, якщо моя вага 75 кг, то при обертанні вона досягає 750 кг.

Це випробування важке, і доволі великий процент досліджуваних втрачали під час нього свідомість.

Я не брав участі у бойових діях, хоча у навчаннях був задіяний. Я літав з ядерною бомбою над Москвою, це було за часів Олімпіади. Треба було зробити напівпетлю, а бомбу, звичайно ж, кидати було не потрібно.

У 1994-му році у США Кучма і Клінтон підписали меморандум про спільний політ. Я записався, дізнавшись про це з преси.

Згодом пройшов медобстеження в Х’юстоні. Несподівано, але найскладнішим виявилося мовне питання – умовою для участі в польоті було знання англійської, а я вивчав французьку.

Стимул у мене, звичайно, був космічний. Я вирішив, що мова ця досить проста і за кілька тижнів до поїздки в Америку взявся її вивчати.

До старту знав англійську достатньо для спілкування з іншими членами екіпажу. Вже на космічному кораблі спілкувався в ефірі зі школярами – нашими, а потім і з американськими.

Американський астронавт намагався допомогти, але після закінчення зв’язку сказав: "Та ти впорався добре із завданням!", і зрадів більше, ніж я.

В екіпажі було 6 членів, я був четвертим льотчиком. Зі мною літали американці, японець, жінка з Індії (але вже на той час громадянка США).

На борту в рамках спільного українсько-американського дослідження ми слідкували за трьома рослинами, як вони "поводяться" в космосі.

Приміром, соя має короткий життєвий цикл – 40 діб, тож її і визначили для дослідження – адже вчених цікавить, як виростити в умовах невагомості нове покоління рослин.

Початкова швидкість корабля – 7,9 км/с (перша космічна). Коли ввімкнулись перші двигуни, пролунав величезний вибух, поступово цей звук заповнив усе навколо. Його не порівняєш із жодним звуком на землі!

Поступово він залишається внизу і перетворюється на щось схоже на шепіт листя. Відбувається шалене прискорення.

Я хвилювався, як я перенесу стан невагомості. Готуючись до польоту, проходив спеціальне тренування, коли обертався у центрифузі упродовж 50 хвилин.

Лікарі тоді зазначили, що в мого організму унікальні властивості, оскільки якихось особливих змін він не зазнав.

Подібні характеристики, за їхніми словами, вони бачили, крім мене, лише у двох космонавтів. Тим не менше, я дуже хвилювався, адже в невагомості у багатьох виникають сильні головні болі.

Один з моїх товаришів зізнавався, що в очах у нього там весь час – бенгальські вогні.

Вже через 15 хвилин перебування в невагомості я відчув жар і температуру.

Коли хитав головою, зображення ніби роздвоювалося. Але за дві години все стало на свої місця, почував себе добре.

Я проводив над собою дослідження, що не було передбачено умовами польоту: слідкував за собою як за біологічною істотою, що перебуває в стані невагомості.

Робив різні вправи.

Одна з найцікавіших – похід по стелі. З точки зору фізики, там можна ходити де завгодно. Але стереотип підлоги у людини грає свою роль. Так і залишилась підлога підлогою.

Коли я торкнувся стелі ногою, в організму почалася паніка, страх падіння. З жодними земними відчуттями це не порівняти.

 

Дуже хотілося подивитися в ілюмінатор. Це неймовірна краса! Мене не раз просили описати її. Я відповідаю лише, що впевнився: вона кругла.

Ще кинулися в очі надзвичайно велика кількість кольорів на Землі і віддзеркалення сонячного світла.

Кожен політ має свій символ. Для мене це був український прапор. Також на моєму годиннику на будильник встановили мелодію нашого гімну. Пригадую, як запитав у японця, чому, мовляв, ти собі свій гімн в якості будильника не встановиш.

А він і каже: "В нас така мелодія, що ми ще міцніше позасинаємо".

Зброю нам не давали. Хоча радянським космонавтам давали – адже не знали, куди повернешся, в яку часточку землі, необхідно було передбачити усі можливі аварійні ситуації.

Ми живемо у вік новітніх технологій. Космічна та авіаційна галузі диктують нам нові шляхи і відкриття.

За роки "космічної ери" багато космічних технологій стали предметами повсякденного вжитку – приміром блискавки на кофтах, липучки на куртках та взутті, радіо і телебачення, джі-пі-ес.

Фантастичні фільми я люблю. Фільм "Армагеддон" знімався у мене на очах. Наша "Колумбія" була живою декорацією, ми спілкувалися з акторами. Думаю, певним чином ми вплинули на їхню гру.

Коли з’явиться ще один український космонавт? Важко відповісти, знаючи, що держава давно не "бавила" галузь належним фінансуванням.

Скажімо, минулого року Україна виділа на космос лише 10 мільйонів гривень замість обіцяних 230-ти. То ж про що говорити далі?

Роксана Касумова, спеціально для УП.Життя

Титульне фото MPort, всі інші – "Креативного простору "Часопис"

powered by lun.ua

Головне на сайті