"Не героїзувати і не втомлювати". Психологи про нове місце ветерана АТО в родині та на роботі

2302
6 лютого 2018

Воєнні дії на сході України тривають, здійснюється ротація бійців, а отже паралельно відбувається повернення ветеранів війни до мирного життя.

Військові психологи Андрій Козинчук та Артем Денисов, називають цей процес "абілітацією".

Випускники єдиного вишу в Україні, який готує таких спеціалістів, – військового інституту КНУ ім. Т. Шевченка, переконані, що розібратись у цьому критично необхідно усім: і самим екс-бійцям АТО, і їх оточенню.

У першій частині цього матеріалу Андрій та Артем розтлумачували, яким повертається з війни боєць та як непідготовлена до його повернення родина може "підливати масла у вогонь".

Зараз вони пояснюють, як сім'я та роботодавець мають себе поводити з ветераном АТО, аби адаптація всіх пройшла якомога швидше.

ЗАЙМІТЬСЯ СОБОЮ

За останні роки війни українські військові сформували кілька спільнот, які приймають ветеранів. Артем Денисов очолює одну з них, ГО "Всеукраїнське громадське об’єднання "Побратими".

"Це армія людей, які скажуть ветеранові: "Ти один із нас". У нього є до кого йти", – пояснює Андрій Козинчук.

А чи є така спільнота у членів родин військовослужбовців?

У кращому разі, дружину бійця розрадить якась сусідка, кума чи перукарка.

"От і все коло спілкування", – уточнює психолог.

Андрій Козинчук, військовий психолог

Артем та Андрій переконані, що, якщо члени родини не вирішать свої проблеми, то через механізми сублімації або компенсації вони перенесуть їх на самих ветеранів.

"Приміром, ми таким чином знищуємо наших дітей, – пояснює Козинчук. – Ви бачили мамочку, яка йде з дитиною, яка вистрижена якимось цікавим способом?

Про що це говорить? Що їй просто не давали свободи в її дитинстві: їй колготи сьомгового кольору заставляли вдягати, а вона хотіла футболочку з надписом "Lovе".

От так і ветеранам ніби "компенсуючи втрачене" родини приділяють більше уваги, ніж мали б приділяти собі. Надто опікуються.

Ця ейфорія природна, але вже варто міркувати, як поводитись із бійцем далі.

ТРІШКИ БІЛЬШЕ ПРОСТОРУ

"Моя основна рекомендація – не мучити і не втомлювати, – каже Денисов. – Дати йому трішки більше простору. Якщо він хоче спати, то нехай спить, якщо йому хочеться нікуди не виходити, то хай нікуди не виходить".

Козинчук зі свого боку додає, що після звільнення взагалі не рекомендується в перший час приходити на роботу.

Коли варто має вирішувати сам ветеран.

Щоби очікування родини від повернення бійця додому справдилися, психолог радить
одразу питати, чого той хоче. Фото val_th/Depositphotos

В дружини (чоловіка) екс-військовослужбовця зазвичай є надзвичайна спокуса стаханівським темпом повернути бійця до "минулого життя".

"Треба до моєї мами їхати на картоплю". Ця вимога для уявного Миколи з N-ї ОМБр виглядає дико, – зазначає Денисов.

Миколі не хочеться їхати, в перші дні він буде просто дивитись ТБ і нічого не робити.

І тут у Колі питають: "Ти що, мене більше не любиш?". Він любить, просто необхідно дати йому трішки більше простору на власні бажання, власні імпульси".

Щоби очікування родини від повернення бійця додому справдилися, психолог радить одразу питати, чого той хоче.

З боку дружини/чоловіка це може виглядати так: "Окей, давай ми з тобою домовимося, що в тебе є місяць для тебе. Я тебе не "задовбую". Якщо я матиму час, я задовольнятиму якісь твої потреби, типу, якщо ти хочеш на ранок кави, я можу готувати тобі каву".

"Мають бути дуже чіткі домовленості, – каже Денисов. – Це прибирає момент конфлікту".

За таких домовленостей це буде ситуація win-win: боєць має час на відновлення у власному темпі, а його половинка знає, що через місяць вона зможе говорити з чоловіком на рівних.

У КОЛИШНІХ БІЙЦІВ Є "СУПЕРСИЛИ"

Психолог Андрій Козинчук заявляє, що 80% знайомих йому ветеранів не були задоволені своєю роботою до війни. І повертатись на неї після умовної "демобілізації" – не поспішатимуть.

Хоча роботодавцю здається, що нічого не змінилось, боєць до війни й після ­– різні особи.

"Роботодавцям важливо заробляти гроші.

Ветеран теж хоче заробляти гроші, але для нього наступає момент, коли гроші в системі цінностей відходять на нижчий ступінь, – пояснює психолог.

І для нього важливі речі більш суттєві. Нехай буде таке слово, як справедливість. І якщо він раніше був "дурак", то зараз він вже не готовий бути ним".

Хоча бувають ситуації, коли боєць, який до військового конфлікту займав керівні посади, вдається до дауншифтингу, все таки найчастіше він/вона приходить до роботодавця і каже: "Я можу більше. Я можу бути керівником". І спинятись на цьому – не збирається. 

Розумні бізнесмени цим скористаються.

Артем Денисов

А деякі – навіть спеціально шукають ветеранів, адже в колишніх бійців є "суперсили", коментує Козинчук: "Він дуже непогано пристосовується.

Якщо відшукати до ветерана правильний підхід і налагодити комунікацію, то те, що для звичайного співробітника є стрес-фактором, то для ветерана нічого".

Інша ситуація: працівники без військового досвіду можуть терпіти зневажливе ставлення, але обов’язково о 18:05 полишать робоче місце.

У ветеранів же зазвичай інша логіка: за потреби вони можуть лишатись на роботі навіть всю ніч, але вимагають до себе гідного і у жодному випадку не підлабузницького ставлення.

Якщо ж військовослужбовець та роботодавець знайдуть спільну мову, результат буде неперевершеним.

Так, психолог пригадує випадок, коли ветеран приходив, розбирався, в чому ситуація, і за перші 3 місяці ставав більш професійним працівником, ніж люди, які були там вже 2 роки.

Цілком зрозуміло, що нові колеги військовослужбовця мають врахувати status quo і не дорікати йому за надмірну робочу активність (попри те, що на його тлі вони виглядають млявими працівниками).

"Ветерану не подобається, коли йому так говорять", – попереджає Козинчук.

НЕ СТАВИТИ КЛЕЙМО

Спілкуючись з "кіборгами", психолог помітив, що ті не в захваті від того, що їх так називають.

"Я не бачив ветерана, який би ідеалізував себе або побратимів, живих принаймні, – зізнається Андрій Козинчук. – Я бачив людей, яких би я міг назвати героями. Але якби я їм сказав "ти – герой", мене би побили в ту ж секунду".

Рекомендація психологів – надмірно не героїзувати українських військовослужбовців.

"Коли ми ставимо клеймо "герой", то вимагаємо від людини відповідати цьому статусу, – каже Денисов. – Ти можеш робити різні вчинки, в тому числі й героїчні".

Козинчук продовжує: "Людина, яка скоїла героїчний вчинок, прийшла додому і побила свою дружину, зрадила їй, побила свою дитину або обізвала якось… це герой чи ні?".

Отже, не всі ветерани – герої, наголошує психолог.

Впродовж наступних років українському суспільству доведеться знайти спільну мову з от такими реальними військовослужбовцями.

"Нам, як оточенню, необхідно бути більш толерантними до ветеранів, – каже Денисов. – Якщо ми дамо їм достатню кількість підтримки, то вони тоді будуть більш ефективними в своїй ролі громадянина.

Виходить так, що коли люди їхали на війну (особливо у 2014-2015 роках), ми їх проводжали під вигукування "Ге-ро-ї", "Герої не вмирають", "Герої того не роблять, цього не роблять". А коли вони повертаються, то "окей, вони повернулись".

Самі ж ветерани не можуть бути краще за саме суспільство.

Чи подає українським соціум приклад?

Олексій Гордєєв, Оксана Пашкевич, Центр стратегічних комунікацій Stratcom Ukraine, спеціально для УП.Життя

Титульна світлина anpet2000/Depositphotos

ДО ВІДОМА: В Україні розпочато збір анкет на участь у Іграх Нескорених 2018. Цього року 15 учасників нашої збірної вдруге візьмуть участь у міжнародних змаганнях у Сіднеї.

Збір заявок на відкриті спортивні тестування триватиме до 25 лютого 2018 року.

Реєстрація заявки на відкриті спортивні тестування є обов’язковою для всіх бажаючих стати членом національної збірної у Іграх Нескорених.

powered by lun.ua

Головне на сайті