Навколо – не просто трава, а 20-30 видів рослин: як ботанік закохує у музей і природу навіть дорослих

Проаналізувати рослини серіалу "Гра престолів" і розказати про них захопливі факти? Будь ласка.

Здивувати поясненням, що між "тиквою" і "гарбузом" є різниця? Легко!

Попросити дітей намастити тебе маскою з куркуми і так проводити екскурсію? Аби їм цікаво було!

Знайомтеся – Олексій Коваленко: науковець, дослідник рослин, екскурсовод і працівник Національного науково-природничого музею столиці. Творець "Довколаботаніки" та "Ботаніка в кедах".

***

Олексій ріс в селі на Полтавщині, у часи, коли про комп’ютери й інтернет "у кожній хаті" й мови не було.

З розваг у селі був хіба футбол і традиційна гра "займи себе чимось". Але була одна будівля, котра привернула хлопчачу увагу – сільська бібліотека.

Олексій заходив туди двічі на тиждень за літературою. Часто брав книжки підряд, без розбору. Сміється, що це дозволило усвідомити, що книжки бувають цікавими й такими, на які не варто гаяти свій час.

Він захоплювався письменниками, які писали про те, як досліджують природу. Джеральдом Дареллом наприклад:

– Читати це у дитячому віці – неймовірно. Мені хотілось так само.

Олексій перечитав книжки усієї природничої тематики, яка була в бібліотеці. Почерпнув звідти любов до природи.

[BANNER1]

***

Уже з шостого класу хотів стати ботаніком і вивчати рослини. Бажання було непереборним.

Школярем Олексій боявся колекціонувати тварин, як це робили натуралісти класичної школи: знімали з них шкіру і натягували опудало.

У хлопця не було наставника, як у Дарелла. Тому він зайнявся тим, що можна робити самотужки: засушити рослини, наприклад.

– Гербарій збирати легше, ніж ловити птахів, – усміхається.

З часом підліток почав розбиратися в рослинах. Каже, тут працює принцип: "Коли знаєш кілька рослин, починаєш бачити ще більше рослин":

– Якщо ти щось досліджуєш і вчишся відрізняти, то й світ стає цікавішим! Бо навколо тебе вже не просто трава, а 20-30 видів рослин.

Коли відрізняєш мікроскопічні гриби на пеньку, згодом тільки їх і бачиш. А раніше це був просто пеньок. Все обростає якимись фактами чи історіями, які будуються з цих цікавих фактів.

Трюк, який робить реальність такою багатою, юнаку сподобався.

– Наука – це перетворення твоєї реальності. Вона стає більшою, це змінює систему поглядів.

Коли розумієш, наскільки складно побудований світ і скільки в ньому взаємозв’язків, в тебе автоматично вживлюються ідеї біорозмаїття й толерантності.

Ти розумієш, чому так має бути. І чому плоскі підходи – погані, – пояснює уже дорослий Олексій.

[BANNER2]

***

У пізнанні природи йому, тоді ще школяреві, трохи допоміг вчитель біології. Він тямив у своєму предметі та вмів зарядити ним інших.

Коли педагог показав учням, як щеплювати рослини, Олексій того ж дня виїхав за село на велосипеді. Там був пустир, де росла купа диких груш.

– Напевно, до сотні рослин нащепив за день, поки тренувався! – сміється, пригадуючи.

Підліток захоплювався природою, читав книжки і досліджував прочитане на практиці.

Але з друзями про зацікавлення рослинами рідко говорив. Часом поверхнево щось скаже та й по всьому. Не бачив їхнього інтересу до своїх розповідей.

Втім, захоплення природою не приховував. Все шукав, хто б йому допоміг з розтином пташки. Шансів, прогнозовано, було небагато.

– Батьки знали про захоплення. Коли гербарій на стіні висить – це видно, – сміється Олексій.

Крім рослин на стіні, в кімнаті хлопця були книжки, здебільшого з сільської бібліотеки. А якось навіть з’явилася банка з жаб’ячою ікрою.

Якось юнак поїхав на ставок рибалити з друзями, а там: "О, жаб’яча ікра!".

Олексій з книжок знав, як виростити пуголовка з ікри, але побачити весь процес наживо – зовсім інша справа.

Школяр зібрав кількадесят ікринок і поніс додому. Там вони й розвивались – у воді трилітрової банки.

Коли ікра стала пуголовками, Олексій випустив їх у водойму.

Хлопець мріяв про своїх тварин, як письменник та зоолог Джеральд Дарелл, про якого читав. Але батьки не дозволяли.

Часом в Олексія тимчасово з’являлися дрібні тварини. Домашня птиця, наприклад. За нею хлопець теж спостерігав.

Він також ходив за город, де росли шовковиці. Олексій чимчикував туди, щоб стежити за їжаками.

А ще – вирощував у хаті лимони й апельсини з зерняток.

Свої спостереження записував в окремі зошити. Які перед очима рослини, визначав по "Определителю растений СРСР". Каже, він був жахливим, і до кінця школи Олексій не мав нормального визначника для своїх спостережень.

Школяр також ходив на олімпіади з біології і чітко знав, що піде та біологічний факультет.

***

Коли Олексій остаточно вирішив, що подає документи на біологію, чув: "Що ще за природничі науки?!".

Поширеною думкою було: "Треба ставати юристом / економістом".

Батьки просили єдиного сина подумати над кращим варіантом професії, втім, подібні "поради" хлопець пропускав повз вуха. Він точно знав, чого хоче:

– Займатись тим, до чого душа не лежить… Навіщо перетворювати своє життя на пекло? – каже.

У свої 17 Олексій подавався на дві спеціальності: на літературну творчість та біологію. На літтворчості "завалив" твір.

А на біофак вступав не за іспитами, а по співбесіді – як переможець обласного етапу олімпіади з біології. За півгодини після співбесіди уже знав, що зарахований. Погано написаний твір уже значення не мав.

Про свій вибір Олексій не шкодує:

– Я щасливий тим, чим займаюся. Це не просто робота, а відчуття, що я маю тут бути.

***

Коли Олексій вступив на біофак 15 років тому, одразу заявив, що його спеціалізацією буде ботаніка. Юнаку подобались новий темп, навантаження, виклики в університеті, але запал з часом згасав.

З Канева, куди поїхав на практику на першому курсі, повернувся демотивованим. Азарт повернувся на старших курсах, коли Олексій почав долучатись до справжніх наукових досліджень. Хотілось ще і ще.

Сміється, що на 4 курсі не знав, що таке справжня наукова робота. Спочатку під керівництвом наукового керівника досліджував популяцію роду рясту (Corydalis) у Києві.

Вивчав, як реагують рослини на вплив людини за рядом параметрів. Виїжджав на місце, знаходив рослини, ботанічно описував. Досліджував, скільки тих рослин, яка їхня щільність, вік.

– Мене захопило. Згодом я часом змінював наукові вподобання, хоча подекуди популяційною біологією рослин займаюся.

[BANNER3]

Згодом у регіоні, де виріс Олексій, створили Національний парк "Пирятинський". Олексію запропонували дослідити та оцінити біорозмаїття з перспективою, що це буде його кандидатська дисертація. Так і сталося.

– В роботу поринув з головою. Це територія, бо якій ти ходив ще в дитинстві й про яку дізнаєшся багато нового, коли приходиш з новим вантажем професійних знань.

Олексій був переконаний, що займатиметься лише "чистою наукою", але потім у його житті трапився Національно-природничий музей.

***

10 років тому, у листопаді 2009-го, ще студентом, Олексій прийшов у музей на пів ставки.

Не думав, що тут затримається. Займався, по суті, інженерною роботою, "з гербарієм допомагав". Музей вважав перехідною ланкою до виключно наукової роботи.

Але коли провів першу екскурсію в 2013-му – все змінилося:

– Часто люди приходять в музей, і на нашому поверсі ти часом чуєш: "А, тут рослини, нецікаво, пішли". Хотілось показати, що це не так.

На рослини теж цікаво дивитися, тільки ними складніше вау-ефект викликати. На більшість тендітних рослинок треба особливо дивитися.

Олексій написав програму для екскурсії з цікавими фактами, і почав регулярно водити екскурсії і обігрувати "мертві" експонати за склом.

Екскурсія у ботанічному відділі музею

Він вирішив позмагатися сам з собою. Поставив планку – провести 100 екскурсій на рік.

Тоді ботанічний відділ мав менше екскурсій, ніж відділ зоології чи палеонтології. Олексій хотів збільшити цей показник сам удвічі, без інших екскурсоводів.

І йому це майже вдалося.

Під час цього марафону хлопець змінив свій погляд на проведення екскурсій.

Він пройшов тренінг від американських спеціалістів з Національної асоціації інтерпретаторів США. Вони розповідали, як захопити відвідувача під час екскурсій по темах природи та культурної спадщини.

– Мета – щоб відвідувач пережив щось, доторкнувся до предмету розповіді, – пояснює науковець.

Відтоді Олексій почав рухатись до інтерактивних програм у музеї: робити інтерактивні демонстрації, екскурсії чи квести.

Наприклад, для програми про різдвяні прянощі Олексій бере найцікавіші різдвяні прянощі, дозволяє відвідувачам потримати їх в руках, понюхати і відчути на смак, а не просто читає лекцію.

Він дивує, що кориця несправжня і справжня – це два різні види. Що перевірити, яка справжня, можна йодом.

Під час інтерактиву діти роблять з куркуми косметичну маску, наносять її Олексієві на обличчя. І в такому кумедному вигляді він ще 20 хвилин читає лекцію.

Пояснює, що такий трюк дозволяє трішки змінити реальність: лектор з жовтим обличчям створює уявляє, що ти в незвичному місці.

Зараз інтерактивні програми в музеї вчений проводить постійно, більше 100 на рік. Може, й до 300 дотягує.

Зазвичай музейні програми Олексія – мікси форматів. Наприклад, 40-50 хвилин демонстрації, а далі – півгодини квесту.

Вперше такий формат вчений спробував на програмі "Хижі рослини".

Якось Олексій сидів на батьківських зборах, які важко було витримати. Тож він взяв блокнот і ручку, і написав за збори програму екскурсій на лютий.

Подумав: оскільки в лютому народився Чарльз Дарвін, то можна зробити тематичний місяць. Дарвін відомий серед іншого тим, що є автором книги про хижі рослини зі своїм сином Френсісом.

Але от заковика – в Олексія не було жодної хижої рослини! Почав шукати.

За тиждень купив два десятки хижих рослин, придумав майстер-клас з посадки насіння росички капської в маленькі теплички, і зробив квест.

Група з 30 людей на хижі рослини зібралась миттєво – за дві години. Олексій подумав і виклав реєстрацію на такий же захід за кілька годин після першого. Дві години – і група знову повна, а в скриньці ще купа листів від охочих прийти.

***

Чому Олексій це робить і досі ходить на тренінги з музейної діяльності? Щоб "виконувати соціальний запит науки":

– Часто люди шукають унікальної інформації. Я побачив запит на такі речі.

Багато хто хоче долучитися до природничих знань, але не знає, як це зробити. Є купа пропозицій гончарства, малювання і так далі. А природничих навіть зараз… Спробуйте пошукати, їх дуже мало.

Так в мені укріпилась думка, що наука не виконує цей соціальний запит. Звісно, з фінансуванням науки є великі проблеми, але один з ключів, чому ми незрозумілі багатьом – ми не виконуємо цих соціальних запитів.

Окрім соціальної місії, музейна робота приносить задоволення й самому Олексію:

– Зазвичай після екскурсії у мене піднесений настрій і самопочуття. Коли досить скептично налаштовані діти після програми відсипають компліменти – це той фідбек, який ти очікував. Відчуття, ніби щось гарне зробив, – сміється вчений.

"Відчуття, ніби щось гарне зробив"

***

Втім, позиціонує Олексій себе найперше як науковця. Він займається наукою поза екскурсіями. Але це непросто – купу часу "з’їдають" інші справи.

Попри це, за рік Олексієві все ж вдалося опублікувати три статті в журналах Scopus.

– Це було дуже складно поєднувати, але й задоволення від того, що ти можеш це суміщати, більше. Я більше почав цінувати час, який вдається викроїти для занять наукою.

Насолоджуюся кожним виїздом від початку до кінця і відчуваю, що займаюся науковою роботою значно ефективніше.

Часом, якщо це колективні виїзди, Олексія бісить, як неефективно витрачають час, бо "можна ще піти і туди, і туди, і чому ми вже повертаємось на базу".

Він найперше вивчає екотонні явища в природі – на стику екосистем. Олексія цікавлять флори міст. Тут є кілька вимірів.

1. Урбаногенна флористична аномалія – коли на території міста і його околиць сукупно може бути більше видів, ніж на природозаповідній території такого ж розміру.

– Чому? Бо тут є залишки природніх угруповувань, навіть дещо рідкісне, і сюди ж підселяють чужинні для цієї місцевості види рослин.

Така мозаїка утворює гарячу точку біорозмаїття. Це цікаво, особливо в розрізі екологічних факторів і впливу людини.

2. Другий вимір – рослинні угруповання.

Олексій вивчає кілька рослинних угруповань. Перше за все – узлісні рослинні угруповання, адже там ростуть і лісові, і степові рослини, і деякі інші. Вони разом формують щось своє.

Також вчений досліджує часові екотони: коли вода з водойм наприкінці літа і восени відступає, оголюються ділянки так званої "нової суші".

І на них відбувається кілька процесів. Поступово відмирають водні рослини, але з’являються осінні ефемери. Це рослини, часто крихітні, їх ніхто не помічає.

Вони мають мінімум часу, щоб утворити насіння. Якщо не встигнуть до перших морозів – зникнуть. Через свою малодослідженість вони дуже цікаві Олексієві.

3. Третій вимір його роботи – популяції рослин в екотонних умовах.

Рідкісні види легше зустріти часто в дуже перетворених умовах.

Адже рослини стають рідкісними тому, що слабко пристосовані до конкуренції з іншими рослинами.

І тут є парадокс: коли людина нищить природу, вона іноді допомагає рідкісним рослинам.

Тоді деякі з них спокійно ростуть на залізничних насипах чи у посадках, наприклад, несправжньої акації.

– Як вони почуваються тут порівняно з умовами, де мали б рости – це цікаво, – каже Олексій. – Коли робиш відкриття, хай мінімальне, розумієш, що ти вже щось зробив.

І це може допомогти суспільству, в якому живеш, рослинам, які тут ростуть, ти можеш допомогти їх зберегти чи полегшити життя людям.

Це віддача, що ти на правильному місці, і в правильному руслі використовуєш свої знання і захоплення. А не просто розважаєш себе.

Ірина Андрейців, УП

Фото Дмитра Ларіна

Більше про людей, котрі горять своєю справою:

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.