Діабет і стійкий запах плоті, що розкладається. Медичні хроніки людей, які вирвалися з окупації

68495
21 травня 2022

Із зони бойових дій та окупованих територій Запорізької та Донецької області люди виїжджають з моральними й фізичними каліцтвами. Їх зустрічають медики у спеціальних хабах у Запоріжжі.

В мобільній бригаді є троє працівників – терапевт, педіатр та медсестра. Вони бачили у людей осколкові поранення на виліт, опіки та ампутовані пальці. 

Останні кілька днів у хабі порожньо – окупанти повністю закрили проїзд на українську територію. Тож у колоні під Василівкою стоїть понад 100 авто з жінками та дітьми.

Медики поділились історіями з "УП.Життя", які бачили з професійної точки зору за два місяці роботи хабу. Тож далі – симптоми, які зібрали в єдину історію евакуації.

 Евакуаційні автобуси. Фото: Запорізька ОВА

Розсіяний склероз, некроз та діабет

Сімейна лікарка Олена зі свого досвіду зазначає, що з пораненнями, опіками та травмами найчастіше звертались мешканці Донецької області, зокрема маріупольці. 

А от мешканці Запорізької області більше травмовані психологічно.Вони не мають осколкових чи кульових поранень, але у їхні будинки заходять окупанти, які шукають гроші, цінності та чоловіків. Градус морального тиску підвищується щодня. 

"Ми працюємо з біженцями, що прорвалися. Так, є організовані коридори, але чесно: не все так райдужно. Наприклад, я виходжу на зміну і мені кажуть, що має приїхати 4 тисячі людей. А приїжджає в кращому разі – тисяча. І та – не з коридору, як очікувалося, а ті – хто на свій страх і ризик по полях та порожніх дорогах їхав", – розповідає терапевтка.

Люди розповіли медиками, що гуманітарні коридори – не справа честі, а час для маневру. В березні часто були випадки, коли затримували колону автобусів та автівок. Тоді окупанти переганяли техніку через поля, прикриваючись живим щитом з евакуаційних автобусів. 

 Ілюстративне фото. Автор: Elmirex2009  / Depositphotos

Хтось настільки наляканий, що не заходить до хабу навіть на пів години, щоб поїсти чи пройти медогляд.Тому дорога займає необмежений проміжок часу. Терапевтка додає, що навіть ті, кому пощастило проїхати блокпости, не завжди добираються до ночівлі – доводиться з'їжджати в яри або їхати із вимкненими фарами.

"Приїхав чоловік з обмороженням обох кінцівок, цукровим діабетом і стійким запахом плоті, що розкладається. Обидві ноги – під ампутацію. Від нього несе ацетоном, цукор в крові – 27 (у нормі від 3,3 до 6,6). Ще його родичі доводять, що він сьогодні отримав ін'єкцію інсуліну. Тобто якщо вони обманюють, то в лікарні ще може стабілізують стан пацієнта, а якщо ні – то кілька годин і кома", – розповідає  лікарка.

Читайте також: Евакуація на візку: що пережила жінка з інвалідністю, рятуючись від окупантів у Бучі

Олена викликала швидку і тоді разом з колегами врешті-решт вмовила родичів пацієнта лишитися хоча б на одну ніч у стаціонарі. 

"Або, наприклад, дівчинка з розсіяним склерозом. Вона втратила чутливість через стрес. Тобто вона не відчуває болю, ні тепла, ні холоду. На укол голкою взагалі не реагує.

Вона розповіла, що у підвалі всі скаржаться на холод, а їй – ні. Якось сиділи в укритті та мама їй сказала, що у неї штани мокрі. У дівчинки – поранення, уламок у ногу влучив, а вона не відчула", – оповідає лікарка.

 Евакуйовані машканці Запорізької та Донецької областей. Фото: Запорізька ОВА

Ампутації, кульові та осколкові поранення

"Під вечір приїхали люди з Маріуполя. Вона – старша медсестра у лікарні, а чоловік – хірург в обласній лікарні. Вибух застав їх прямо у лікарні: чоловік не постраждав, а їй дісталося.

В жінки ампутовано по кілька пальців на обох руках. Причина – осколкові поранення та опіки, які на жаль, інфікувалися та некротизувалися, бо вони надто довго добиралися. 

Жінка розповіла, що чоловік робив перев'язки. Але які ж перев'язки у польових умовах? Пальці ампутували їй вже у Бердянську. Вони змогли дістатися туди лише на 9 день", – поділилась терапевтка Олена. 

Педіатриня Наталія, яка теж була присутня на перев'язці, зазначає, що жінка ще й мала осколкові поранення лівої частини голови. Водночас на чоловікові не було жодної подряпини. 

Читайте також: "Швидка" повернулася пустою. Як медики їздили рятувати людей з "Азовсталі"

Друга історія – теж сімейної пари. Щоправда, набагато старшої. За кермом прошитого кулями "Жигуля" сидів чоловік років 80. А на задньому сидінні – його малотранспортабельна дружина після інсульту. По квартирі до війни вона пересувалась на інвалідному візку.

"У них обох дотичне кульове поранення. Його "подряпало" по голові та по плечу, у неї – тільки по плечу. 

Чоловік розповів, що спочатку пропустили 10 авто, а всіх, хто далі їхав – розстрілювати, – голос і Олени тремтить. – Багато хто почав розвертатися, але чоловік вирішив, що шляху назад немає. Дав газу і виїхав через посадку. Лише у 7 сантиметрах від бензобака – отвір від кулі. Те, що їм пощастило – нічого не сказати".

Рани цієї пари обробляла медсестра Олена. Вона після маніпуляції вийшла на стоянку перед хабом. Машина була повністю розстріляна. Заднє сидіння огороджував металевий лист. На диво, він таки захистив жінку.

"Чоловік запитав, чи можна десь переночувати, бо він сам за кермом. Він збирався далі їхати на Київ, хоча тоді там ще було геть неспокійно. 

"Та який Київ?!", питаюсь. Він каже: "А більше нікуди..". І гіркота така в голосі.",  – розповіла медсестра. 

 Ілюстративне фото. Автор Shyntartanya / Depositphotos

І третій – чоловік середнього віку з наскрізним пораненням стегна. Тобто уламок пройшов на виліт, дивом не зачепивши артерії та кістки.

Був чоловік, у якого уламок пройшов через стегно наскрізь. Він щасливець, адже йому не зачепило ні кістки, ні судини, просто порвало м'які тканини.

"Ми почали робити йому перев'язку, і розуміємо, що вона "брудна" – робилася у якихось польових умовах. Він сказав, що перев'язали під Мангушем. Робили це "на живу" – знеболювальних там немає. 

Від болю він знепритомнів, бо рана наскрізна, стоїть дренаж", – розповідає терапевтка.

У хабі на початку роботи ін'єкційних знеболювальних теж не було. Лише місцеві анестетики.

"Ми намазали та просили потерпіти, бо нам нема чим знеболити. Він сказав: "Дівчата, що у вас є мазь – це вже добре. Там, де я був – зашивають наживо", – розповіла Наталія.

Бинт з рани дістали, промили її та затампонували назад. Пацієнт просто стиснув зуби та терпів.

Кишкова інфекція та кашель

Педіатриня Даша про свою роботу в хабі починає з фрази:

"У звітах кожного дня пишуть "наші герої". Та які ми герої? Ось ті хто добрався – герої".

Лікарка продовжує: "Страшного я не бачила: дітей або бережуть або не довозять".

Ця робота для неї більше про психоемоційне потрясіння. Даша пояснює: наприклад, діти, які не плачуть. Або маленький хлопчик, який каже, що він нічого не боїться і заспокоює маму.

Читайте також: 50 днів під землею: з Харкова евакуювали сім'ю, якій довелося жити в метро

Лікарка розповідає, що маріупольців було видно серед пацієнтів. Наприклад, стоїть жінка в замурзаному банному халаті, а біля неї дитина теж брудна, кашляє. Речей у них немає, а на вигляд – щоки та очі впалі. 

"Одна з найстрашніших фраз, які мені доводилося чути: "Дітки, попийте хорошої води", – з тремтінням у голосі каже Даша.

У лютому маріупольці топили сніг, щоб пити, а потім – зціджували воду з батарей і готували їжу на багатті у дворах зруйнованих будинків.

"А так… У нас тут майже звичайний прийом – діти з кишковою інфекцією, зі зневодненням, кашлем або  температурою. З серйознішого – це опіки рук та травми очей, бо часто машини їдуть без шибок.

З останніх, кому вдалося вирватися з блокади(на початку квітня) – це вогнепальні рани у дітей. Я їх констатую, а повірити не можу", – продовжує педіатриня.

 Евакуйовані діти. Фото:Благодійний фонд Посмішка ЮА

Лікарка  вирішила не питати у пацієнтів їхні історії.

"У мене позиція не чіпати це горе, бо я не можу надати допомогу. Вони тремтять. Моє завдання – оглянути та зрозуміти: вони зовсім погані або ще протримаються.

Бо якось зайшла жінка в хол і голосить, не можемо її заспокоїти. Дали седативу. потім ще. Коли трохи заспокоїлась, то розповіла, що сім'я їхала у двох машинах: вона в першій, а сестра з чоловіком та дітьми – в другій. Їхнє авто пропустили, а друга слідом не поїхала. Вони чули лише автоматну чергу", – пояснює Даша.

Педіатриня Наталія додає, що були й молоді матусі, які заходили до кабінету за памперсами, а тоді починали плакати. 

На противагу були й пацієнти, що замкнулися у своєму горі – приходили за препаратами, мовчки слухали призначення, забирали ліки і йшли, не промовивши практично ні слова.

Ілюстартивне фото. Автор: Iakovenko123 / Depositphotos

Перев'язки, дерматити, опіки

Медсестра Олена має 32 роки стажу. Вона починала працювати ще під час Афганської війни. 

"До нас різні хлопці потрапляли – ортопедія, хірургія, а тепер застосовую все, що знала у житті. Для мене це не складно – це просто робота.

Я коли додому приїжджаю, тоді ридаю. А на зміні – ні. Намагаюся посміхатися всім цим пацієнтам, а в душі – все перевертається. Кожному з них хочеться допомогти та дати все, що маємо", – починає розповідь Олена.

Читайте також: "Лишила ключ сусідці, а через день її знайшли мертвою": історії українок з евакуаційного автобуса

Серед її пацієнток була жінка з масивним опіком – половина живота та стегно. Виявилося, що вона варила суп під час обстрілу. Коли снаряд впав та розірвався десь поруч, жінка перекинула на себе каструлю з бульйоном. 

"Площа опіку – дуже велика. Як вона мужньо добралась з таким ураженням! Бо для неї навіть вдягнутися – це вже героїчний вчинок", – додає медсестра.

Олена каже, що найпоширенішим недугом серед здорових дітей є блювота. Бо вони давно і багато не їли, а тут перегодували. Ото й одразу організм зайве видає. А ще багато дерматитів у дорослих та дітей, бо митися немає де.

"Дорослі вагу втрачають. Приходить до нас бабуся у величезному костюмі. У рази більше, ніж вона – прям висить на ній. Я перепитати вирішила, чого це вона такий великий обрала, бо гуманітарки багато. Вона каже: "Ось такою я була, а за місяць війни в Маріуполі схудла". Кілограм 40 спало з неї", – розповідає Олена.

Через те, що людям доводилось багато часу проводити у підвалах, у них запухають ноги.Часто вони не можуть дивитися на світло.

"Принесла нам жінка свого сина, йому десь до року. Він не міг очі розплющити, щоб на світ подивитися.  Так багато людей – коли виходять, жмуряться. Але ж у дітей адаптація вища, ніж у дорослих. Поки ми його помили, переодягнули – інший хлопець зовсім. Очі самі розкрилися", – радісно додає Олена.

 Ілюстративне фото. Автор: Open3579 / Depositphotos

Росіяни нині повністю відрізали окуповану частину Запорізької області. 18 травня росіяни закрили проїзд в обидві сторони. Понад 100 автівок з жінками та дітьми стоять на трасі біля блокпосту у Василівці. 

Але медики щодня виходять на чергування. Вони сподіваються на звичний клич "колона їде", а тоді готуватимуться надати допомогу тим, кому це необхідно. 

Читайте також: Намагалися реанімувати жінку з трупними плямами. Розповідь фельдшера про роботу в Маріуполі





Головне на сайті