"Люди просто хочуть жити": про реалії окупованого Мелітополя очима випускниці

Вранці 24 лютого Мелітополь здригнувся від ударів по авіабазі. Цей обстріл разом із іншими вибухами у багатьох містах свідчив про початок повномасштабної війни проти України. За 2 дні місто було окуповане. Мирне населення активно протестувало проти загарбників та вимагало відпустити викраденого мера міста Івана Федорова.

Мелітополь живе у тимчасовій окупації вже п’ятий місяць. За цей час тут встановили псевдоадміністрацію на чолі з колаборанткою Галиною Данильченко. Утім, місцеві продовжують нагадувати про те, що Мелітополь – це Україна, а партизани знищують ворога у тилу.

Однією з тих, хто переживав ці події, була Катерина (ім’я змінене з метою безпеки). Уже п’ятий місяць вона живе у тимчасово окупованому Мелітополі. Вона так і не змогла виїхати на підконтрольну Україні територію.

У неї не було випускного, національний мультипредметний тест складати не буде і тепер думає над тим, щоб подавати документи на вступ до кримських вишів замість Харкова, про який вона мріяла останні 3 роки. "Українська правда. Життя" дізналося, як почалася повномасштабна війна для дівчини та як живе її рідне місто сьогодні.

"Люди з села їхали до міста грабувати"

Катерина згадує, що про початок повномасштабної війни сповістила її подруга телефонним дзвінком.

"Тоді ранок почався не з кави. Я спала, мене дзвінком розбудила подруга і сказала, що чула вибухи. Але я їй відповіла, мовляв, що ти таке мелеш, і лягла спати далі", – згадує Катерина.

У той день люди масово кинулися купувати хліб та медикаменти. Біля банкоматів та автозаправок були довжелезні черги.

Тоді ж у місто зайшли російські військові. Дівчина стверджує, що не бачила у місті військових ЗСУ, а поліцейські напередодні вторгнення написали рапорт на звільнення, тому 24 лютого чинити опору вони вже не могли. Як з’ясували згодом, 35 поліцейських Приазовського відділу поліції Мелітопольського району перейшли на бік ворога, назвавши себе "народною міліцією".

Російська військова техніка у Мелітополі 24 лютого. Фото: Ріа Мелітополь

"24-25 лютого були найстрашнішими. Тоді найбільше стріляли і було найбільше паніки. Люди взагалі не знали, що робити.

Деякий час у місті не було світла та води. У селі, яке постраждало від обстрілу у перший день, 5 днів не було води, світла. 25 лютого у місто заїхало найбільше техніки. А я ще й живу на виїзді з міста, то біля мого дому було велике скупчення техніки. Того ж дня я вперше сховалася у підвал", – згадує дівчина.

Вона також зазначає, що навіть попри небезпеку у місті, її родина нікуди не планувала виїжджати, бо "тут у неї все", а їхати немає куди.

Коли люди побачили, що місто фактично ніхто не охороняє, почалися мародерства. Катерина згадує, що місцеві створили чат "Мародёры Мелитополя", куди надсилали фото крадіїв. У цьому чаті хлопець дівчини впізнав свого однокласника.

"Люди з села їхали до міста грабувати. Виносили усе: побутову техніку, золоті прикраси. У нас був магазин Apple – його люди рознесли. У мене біля дому "АТБ" – звідти люди візками вивозили усе. Якби люди не мародерили, то запасів їжі вистачило б на місяць, якщо не довше", – згадує дівчина.

Пограбований магазин "I Club"Пограбований магазин "I Club"

Зараз же ситуація з продуктами покращилася, овочі і фрукти стали більш доступними. Їх постачають місцеві фермери з району. Хлібобулочну та молочну продукції теж виробляють тут. У місто почали завозити ліки, щоправда, із тимчасово окупованого Криму. Звідти також привозять ковбаси, каву, чай тощо.

"Люди просто хочуть жити"

Жителі Мелітополя уже звикли до перебування окупантів у місті. За словами Катерини, російські військові поводять себе спокійно: якщо ти їх не чіпаєш – то вони і тебе не чіпають, лише спостерігають.

"Деякі місцеві навіть зверталися до росіян, щоб вони допомогли охороняти магазини від мародерів. Інші мешканці міста самостійно організували "дружину", яка стежила за порядком у місті. За можливості тут відновлюють роботу приватних закладів. Люди не можуть вивести готівку. Термінал не виставляють, треба платити готівкою. А в банкоматах завжди черги.

Бабуся розповідала, як її знайома записалася у чергу якоюсь 2000-ю, щоб отримати готівку з банкомату. А у березні кількість людей у черзі була більше 8000. Тепер у нас у місті є готівка під відсоток. Хочеш зняти 1000 грн – 5% за те, що ти виводиш ці гроші. Раніше було 10%, але згодом знизили", – розповідає дівчина.

В обігу вже з’являлися російські рублі. За словами Катерини, гривню перестали завозити, а у місті відкрили новий російський банк. Також тут почали вводити російські сім-карти.

Черга за російськими сім-картами. Фото Катерини

"Донедавна тут була лише гривня, але тепер на цінниках продавців зобов’язані вказувати ціну у гривнях та рублях. Допомога від України сюди не доходить, тому змушені брати російську гуманітарку.

Люди просто хочуть жити. Коли люди сидять без грошей, без їжі, без роботи – ти будеш вдячний, бо ти живий, а це найголовніше", – каже дівчина.

Наприкінці квітня мер тимчасово окупованого Мелітополя Іван Феодоров розповів, що у місті почастішали випадки викрадень людей.

"Нещодавно викрали батька мого знайомого. Спочатку він (знайомий – ред.) нічого нікому не розповідав, а потім подзвонив моєму хлопцеві з іншого номера і все розповів. До них додому просто прийшли незнайомі, забрали техніку (телефон його, мами і батька, ноутбук) і самого батька", – переповідає дівчина.

За словами Катерини, ймовірна причина його викрадення – контакти із працівником СБУ.

"Сказали, що батько мого знайомого жив у одному будинку з працівником СБУ. Вони товаришували, спілкувалися часто. Можливо, вони бояться, що СБУ-шник йому щось розповів.

Дружина цього викраденого чоловіка ходила до комендатури і питала, чи знають вони, що з її чоловіком, а вони їй: "Не хвилюйтеся, усе гаразд." І от мені цікаво: як вони можуть про це знати, якщо вони (комендатура – ред.) не були причетні до викрадення? Куди його забрали – невідомо, бо зв’язку з ним немає", – доповнює дівчина.

"Спокою немає: це вже переболіло і просто знаєш, що треба робити"

У Мелітополі навчання у школах офіційно закінчилося 2 травня. Катерина вже отримала табель з оцінками. Вона каже, що попри окупацію, у місті були школи, які відновлювали навчання та продовжували роботу в очному режимі.

З її слів, там відбулася серйозна кадрова зміна, а директори шкіл, які написали заяву на звільнення, все одно продовжують роботу. У школах навчання відбувалося за українською програмою та без змін.

Попри окупацію, дівчина продовжувала готуватися до написання національного мультипредметного тесту разом з репетиторами та на курсах, однак не буде складати цей іспит через неможливість виїхати з міста. Зізнається: спокою під час підготовки не було і немає, бо "це все переболіло і просто знаєш, що треба робити."

"Я три роки йшла до вступу у Харківський юридичний університет ім. Ярослава Мудрого, цьогоріч я остаточно впевнилася у тому, що хочу вступати саме туди. Хотіла туди вступити на спеціальність "Міжнародне право". Я все-таки не залишаю надії, що я таки вступлю туди і буду навчатися там", – ділиться Катерина.

Однак зі вступом до Харкова є труднощі: якщо складати спрощене ЗНО – потрібно виїхати до Запоріжжя, оскільки на окупованих територіях тест скласти неможливо.

Утім, виїхати до Запоріжжя вкрай складно через постійні обстріли, а 12 липня мер Мелітополя заявив, що виїзд з Василівки заблокований, аби не допустити контрнаступу ЗСУ.

Дівчина ділиться: плани на це літо були зовсім інші. Її тато планував їхати на заробітки, щоб заробити їй на навчання. Він дуже підтримував ідею щодо вступу саме до Харкова. Зараз тато втратив роботу. Він працював у Маріуполі фермером. Грошей для навчання немає. Однак МОН запевняє, що студенти-контрактники будуть звільнені від оплати за навчання.

"Виїхати не можу, бо батьки не хочуть, щоб я їхала під обстрілами. Вони кажуть: "Ти у нас одна, твоє життя дорожче." Тепер, напевно, якщо не вдасться вступити у Харків, то буду намагатися вступити в Крим. За кордон немає змоги виїхати фінансово. А Крим – це близько і більш безпечно, ніж залишитися тут", – ділиться Катерина.

Однак надія на вступ до Харківського університету ще є, так як вступити з тимчасово окупованих районів тепер можна за результатами співбесіди.

Довоєнний Мелітополь. Фото Катерини

"Сумую за можливістю вибору"

Дівчина розповідає, що тримати себе у спокої їй допомагає повернення до звичного життя. Коли можна присвятити вечір собі, прогулятися по парку, випити кави. Перший тиждень був надзвичайно стресовим, але згодом, коли оговталася від шоку, дівчина почала частіше виходити на вулицю та більше гуляти.

Катерина каже, що дуже сумує через обмеження у часі через комендантську годину. Вона згадує, як усі її улюблені крамниці і та інші заклади вмикали свої вивіски, і місто світилося. Тепер такого немає, бо багато зачинилися і навряд чи вже відчиняться.

"Дуже хочеться гуляти без поглядів "зелених чоловічків". Сумую за можливістю вибору. Зараз його набагато менше. Вірте в краще. Тут можна вставити цитатку "contra spem spero" – це буде влучно", – ділиться дівчина.

Роман Мельник, спеціально для УП. Життя