Із фронту на ринг, з рингу на фронт: історія спортсмена, який взяв до рук зброю, аби захищати країну

25834
6 липня 2022

7 липня в Бірмінгемі, штат Алабама, США, розпочнуться одинадцяті Всесвітні ігри – своєрідна Олімпіада для неолімпійських видів спорту, другі за значимістю змагання у світі, які відбуваються раз на чотири роки.

Одним з понад сотні українських атлетів, які захищатимуть спортивну честь країни, буде чемпіон світу з кікбоксингу Роман Щербатюк.

Ще два місяці тому 24-річний боєць зі зброєю в руках боронив українську землю від російських загарбників, у запеклих боях на сході України. Тепер на ринзі його чекають найкращі кікбоксери світу. Утім, після змагань Роман планує продовжити захищати Україну на фронті.

"Українська правда. Життя" розповідає його історію.

 Чемпіон світу з кікбоксингу Роман Щербатюк

День, який змінив життя

Повномасштабну війну Роман зустрів в рідних Черкасах. Він в деталях запам’ятав 24 лютого: 

"У мене вже була зібрана тривожна валіза, я приблизно знав, що буду робити, якщо це станеться. Я почув вибухи, і батько подзвонив зі словами "Рома, прокидайся, почалася війна". Мене кинуло в холодний піт", – пригадує спортсмен. 

Роман узяв свою мисливську рушницю і пішов до територіальної оборони з батьком. 

"У перший день все було хаотично. Вже 24 лютого ми поїхали на новостворений блокпост "Черкаська дамба" на підсилення поліцейських . Потім почалися організаційні процеси, через три дні було вже дуже багато людей. За 3-4 дні тероборона була повністю укомлектована. Нам видали зброю", – згадує Роман. 

В лютому в територіальній обороні не було багато досвідчених людей, але всі швидко вчилися і допомагали один одному. Черкащани приносили своїм захисникам все, що мали – медикаменти, їжу, навіть ліжка. 

Романа відібрали до групи швидкого реагування, почалася бойова підготовка. Поруч служило чимало знайомих. 

"Там був мій старший товариш, який знає мене з дитинства, учасник АТО Сергій Вишневецький. Він також мій спортивний реабілітолог. Він для мене був справжнім прикладом, людиною, на яку я рівнявся в бойовій справі. Я хотів поруч з ним набиратися бойового досвіду. Він був сержантом роти і проводив навчання з тактичної медицини, вогневої підготовки. Ці знання реально рятують на сході", – розповідає Роман.

Далі – перше таємне завдання. Близько місяця група Романа Щербатюка несла службу в Черкаському районі, охороняючи важливі стратегічні об’єкти. Жили просто неба, у польових умовах, на холоді і морозі. 

Посеред пекла війни або "Ласкаво просимо в Попасну"

У квітні їх зняли з блокпостів і почали готувати до відправки на фронт. Було кілька виїздів на полігон, де бригадою стріляли по мішенях. Навчалися метати гранати – не справжні, тренувалися на камінні. 

"Коли ми відправилися в Луганську область, – розповідає Роман, – зрозуміли, що "наркомани і алкоголіки" закінчилися. Проти нас воювала добре підготовлена армія – вагнерівці, кадирівці, російські військові. Розслаблятися не можна було. Треба було щомиті бути максимально зібраними".

Можна було відмовитися їхати – командири давали таку можливість. Але поїхали всі в найгарячішу точку в Луганській області – Попасну. Саме там були зосереджені всі сили ворога. 

Романові запропонували стати гранатометником, хоч він ніколи не працював з такою зброєю. Лише дивився відео на YouTube та інструкцію на тубусі прочитав. Погодився. 

"Їхали туди на БМП. Ми вперше бачили такий транспорт. Навколо вибухи, вогонь, зарево. Розумів, що ми реально їдемо в пекло. Коли побачив розбиті будинки, виникло відчуття, ніби все це якийсь сюр. Наче цього всього не може бути насправді, наче це картинка з відеогри. Як місія-прев’ю в комп’ютерних шутерах. Зруйновано все, палає, ніч", – розповідає солдат Щербатюк.

Тут стала в нагоді спортивна підготовка – насамперед, психологічно. Роман каже, що порівнював усе з виходом на ринг, коли боїшся, але навіть самому собі в цьому не зізнаєшся. Психологічно кікбоксер вистояв, тримав себе в тонусі, а думки – тверезими. 

"Коли дісталися місця висадки, почалася паніка. Сержант Вишневецький навчив мене: "Якщо чуєш свист – лягай". Під час кожного свисту я падав на землю. Я ще не розумів, далеко це чи близько. Я падав, вставав з важким рюкзаком і продовжував йти. І це теж було, наче уривки з фільма про війну. А я – персонаж", – згадує Роман.

Броня розвернулася і поїхала. Ворог стріляв по звуку БМП  і туди починала гатити артилерія.

"Нас зустріли хлопці, ми дійшли до місця дислокації. Потім наш командир каже нам фразу, яку я запам’ятав на все життя: "Ласкаво просимо в Попасну", – розповідає спортсмен.

 Близько місяця група Романа Щербатюка несла службу в Черкаському районі, охороняючи важливі стратегічні об’єкти

Будні війни

Тоді в Попасній стрілянина не вщухала ні на мить. Артобстріли не припинялися більше, ніж на три години. По п’ятиповерхівках росіяни гатили з танків.

Навіть окопатися, за словами Роми, було дуже важко. Ворог посійно використовував дрони і різні засоби коригування вогню, за якими одразу прилітали снаряди. Під час артобстрілів дві людини залишалися на позиції, а всі інші перебували в укритті у підвалах. Коли вдавалося, спали на дошках, ящиках і кожухах. Їжа була, але за нею зайвий раз ніхто не ходив, щоб не дати ворогу шанс викрити підрозділ. 

"У нас була вулиця, яку ми захищали. Ми вирили великий окоп і там облаштувалися. А ворог намагався нас вибити. Тактика була така: робили розвідку боєм, визначали позиції – і туди починався потужний артобстріл. Гранатоментні системи. І так по колу: розвідка боєм-артобстріл. Вони так працювали до повного знищення позицій. На останній день перед виходом з Попасної у нас уже не було позицій. Все було зруйновано до підвалів", – каже Роман.

Вони вчилися воювати безпосередньо на війні. 

"Були миті паніки, задуха. Я розумів, що не можу звідси піти, немає шляху в жодному напрямку. Ми сахалися від кожного звуку. Але з кожним днем набирали бойового досвіду. Хлопці, які спершу боялися перезарядити автомат, вже за звуком визначали розмір снаряду, куди він летить і де впаде", – зітхає Роман. 

 Вони вчилися воювати безпосередньо на війні

Перші втрати

Перші втрати стали для бійців дуже важким. Першим загинув відомий волонтер, черкащанин Павло Собко. Він тоді тримав гарячу позицію, яку ворог постійно намагався захопити. І його дістала куля снайпера. 

"Потім у двір влучили з міномета, поранило декілька моїх побратимів. Я був за цегляною стіною, тому вцілів. Пам’ятаю, як мій побратим з кров’ю на обличчі повзе, командир дає наказ запустити в гараж, ми його затягуємо, і мені дають наказ надати першу медичну допомогу. Руки зводило судомами, але мені вдалося тоді діяти холоднокровно: взяв його аптечку, оглянув за протоколом, наклав джгут", – розповідає спортсмен. 

Роман пригадує, як  ще одного забрали побратими, в нього була поранена спина. Командир дав завдання Роману надати допомогу. Дочекалися медиків і під обстрілами евакуювали з міста. Зараз ці хлопці знову на позиціях, пройшли реабілітацію. Для Романа ці дні були найбільш стресовими. Він кілька днів не міг їсти. 

Один з побратимів загинув буквально на руках в Романа.

"Прилетів снаряд і ударною хвилею контузило мого товариша. Він почав незв’язно говорити. Мене залишили з ним, хлопці пішли на позиції. Ми ж чекали медика. 

Я дивлюся, він все тихіше і тихіше починає бути. Думаю: "Ну, слава Богу, заспокоюється". Потім перевожу на нього погляд, а він перестав дихати. Починаю робити штучне дихання. Намагався зробити все, що міг. Але не допомогло. Передав таку сумну звістку нашому командиру", – говорить Щербатюк.

Любов, підтримка близьких і молитви

Поговорити з батьками і коханою вдавалося лише зрідка: і часу на це не було, і зв’язок геть поганий. 

На Великдень Романові вдалося поговорити з батьком.

"Я розказав йому все. Тато мене підбадьорував. Тоді його слова "Ми тебе любимо і ми тебе чекаємо" трохи "розхитали". Це розчулює дуже. Я почав плакати. Та потім зібрався", – згадує Роман. 

А ось з дівчиною Ольгою він спілкувався переважно через смс. Під час однієї з розмов вона чула свист і вибухи. Каже: "Рооом...". Він швидко закінчив розмову і побіг в укриття.

Вже пізніше він розкаже близьким про складні хвилини, які на війні розтягуються до нескінченності. Наприклад, про той день, коли по їхніх позиціях гатили максимально прицільно – ворожа аеророзвідка коригувала вогонь артилерії в режимі реального часу.  

"Я був один у підвалі, – розказує Роман, – а побратими в окопі. Думав, що кожний прильот стане моїм останнім. Я ще ніколи так багато не молився – не знаю, скільки разів прочитав "Отче наш". У цей підвал якимось чином потрапила маленька кішечка. Контужена. Не могла по ковдрі видряпатися. Було дуже шкода її".

Тим часом побратими кликали Романа, а він не чув і не відгукнувся. Вони подумали, що його немає в живих під тими уламками

"Коли виходив з підвалу, планував повернутися – по кошеня і по речі. Але не зміг – почалася пожежа. Там залишилися і телефони з фото", – згадує спортсмен.

В зоні бойових дій черкаські тероборонівці провели місяць. Вони опинилися віч-на-віч з професіоналами-головорізами – і вистояли.

Після виходу з Попасної Роман Щербатюк зробив пропозицію своїй дівчині, відтак вони одружилися.

"Любов, підтримка і молитви дали мені змогу повернутися назад, – говорить Роман. – Цей місяць повністю змінив погляди на життя і систему цінностей – навчив цінувати те, що маєш, і не відкладати все на потім". 

 До 12 травня спорту в житті Романа не було

Знову у спорті

На початку березня Ольга Павленко, президентка Федерації кікбоксингу ВАКО, пропонувала Роману їхати на збори в Польщу. Але він відмовився, в такий важкий час вирішив, що буде  готуватися до змагань в Україні.

До 12 травня спорту в його житті не було. Тоді він навіть не знав, чи повернеться до змагань, чи поїде на Всесвітні ігри. Він не хотів ні з ким воювати, хотів битися тільки ринзі – але вимушений був зняти рукавички і взяти до рук автомат. 

"Коли ми вийшли і повернулися до Черкас, я почав лікувати вибухо-шумову травму. Були шуми, дзвін у вухах, головний біль", – каже солдат.

Але вже на шостий день Роман поїхав-таки на спортивні збори – завдяки клопотанням тренерів збірної. Каже, відправлявся з важким серцем, адже хотів повернутися у військо. Але зумів переключитися і буквально через кілька тижнів після боїв у Попасній – переміг на Кубку світу! 

 Роман не хотів ні з ким воювати, хотів битися тільки ринзі – але вимушений був зняти рукавички і взяти до рук автомат

Підкорити світ – і знову в бій

Свій шлях у спорті Рома почав у 9 років з занять карате у тренера Сергія Азаренка. Розповідає, що цей вид бойових мистецтв навчив його дисципліні, дав духовний розвиток, заклав спортивні цінності, поняття спортивного колективу. 

У 14 почав займатися кудо – там бої ведуть уже в повний контакт. 

"Пам’ятаю свої 16, тренування на пляжі. Тоді я ще й почав працювати на оптовій базі, тягав мішки і гіпсокартон. Після цієї роботи вимивав з обличчя цемент і їхав на тренування. Там на піску ми бігали по 3-4 км лише для розминки, а вже потім займалися. Я це робив доволі вперто, і завдяки цьому мені все вдається сьогодні", – розповідає спортсмен.

До кікбоксингу були ще самбо і військово-спортивне єдиноборство. Коли прийшов у кікбоксинг, то тренер – Юрій Зубов – напрацював для Романа і боксерську школу, направляв його, зробив усе для становлення спортсмена високої кваліфікації. При цьому завжди допомагав не тільки в спорті, але й у житті.  

На своїх перших міжнародних змаганнях – Кубку світу 2016 року – Щербатюк посів друге місце. А вже через рік він не тільки переміг на Кубку світу, але й став чемпіоном планети. На сьогодні він уже чотириразовий володар Кубку світу, переможець Кубку Європи, бронзовий призер чемпіонату континенту, віце-чемпіон і чемпіон світу.

До колекції не вистачає медалі із Всесвітніх ігор. В американському Бірмінгемі Роман дебютує на цих змаганнях – битиметься у суперважкій вазі, хоча зазвичай виступає у легкій категорії.

Його конкуренти – найкращі кікбоксери світу. Але Роман до бою готовий. 

"Коли розберуся з суперниками в ринзі, – каже, – продовжу захищати Україну". 

Роксана Касумова, спеціально для УП. Життя





Головне на сайті