Які емоції переживають біженці за кордоном та як ухвалити рішення про повернення додому. Думки психологів

З початком великої війни близько шести мільйонів українців стали біженцями.

Люди вимушені були виїхати з рідних будинків у чужі країни, де їм незнайома мова й культура, де немає друзів та рідних.

Вони п’ять місяців живуть з відчуттям невизначеності та постійно стикаються з новими викликами.

Про те, з якими емоціями зіштовхнулись українці за кордоном, поговорили психотерапевтки та експертки Служби турботи про психічне здоров'я БФ "Право на захист" в рамках психологічного клубу Vivat.

Ускладнення життя

"Багатьом мільйонам українців за кордоном треба знайти відповідь хто я такий, і як мені жити", – підкреслює психологиня Катерина Дорум.

психологиня Катерина Дорум

Фахівчиня пояснює, що люди нині почали прирівнювати біженців до мігрантів – та ці поняття не варто плутати. Біженці – це ті, хто раптово бігли від чогось страшного – трагедії, травми, війни. Мігрант – це та людина, котра внутрішньо для себе ухвавалила рішення, що вона хоче жити в іншій країні й тягнеться до нового.

"Треба захищатись та нагадувати собі і людям, що ти не на курорті. Людина постає перед безліччю викликів, від незнання на який трамвай сісти,до пошуків гарного лікаря.

Всі ці проблеми вирішувалися вдома легше, а зараз постає 15 нових питань, як мені це зробити. Провину треба віддавати за адресою – до сусідів та незвинувачути себе, що врятувались та вивезли дітей", – зазначає супервізорка Катерина Дорум

Людина постійно знаходиться за кордоном у напруженні й звідси виникає гамма негативних емоцій, з якими дуже важко впоратись. Зменшити градус можуть допомогти такі само українці, що отримують схожий досвід, підтримка місцевих жителів й їхнє розуміння, некваплення процесів.

Біженці часто потрапляють в пастку безперервного очікування. Фото AndrewLozovyi/Depositphotos

Досвід внутрішньо переселених осіб і біженців – різний, як і переживання. Людина, яка виїхала з дому на захід України залишається в рідному мовному середовищі та культурі. Люди, які виїхали за кордон, втрапляють з головою у нову мову, культуру, закони і правила. Обидві категорії переживають сильний стрес.

Натомість мігрант завчасно планував переїзд і тому був готовим до всього нового: у нього не виникає ні відчуття провини, ні паніки у чужій країні.

"Не приймаю думку щодо порівняння біженців з гостями. Гості знають, на який термін вони знаходяться поза домом.

Біженці й переселенці знаходяться в ситуації невизначеності", – зазначає кризова консультантка Ростислава Пекарюк.

Краще бігти, ніж завмерти

Фахівчиня також додає, що "бігти" – це одна з реакцій людського організму на небезпеку (ще є такі реакції, як завмерти або нападати).

Власне, позиція втекти в безпечне місце є кращою для самої людини, ніж завмерти й чекати нападу.

Люди, котрі виїхали за кордон та тонуть у почуттях від розгубленості до провини, мають потроху відновлювати звичний графік свого життя. Ходити в школу, на роботу, прибирати в будинку, доглядати за дітьми, готувати тощо – усі ці дрібнички допоможуть повернути відчуття утраченого контролю над ситуацією й своїм життям та зменшити емоції.

Біженці часто потрапляють в пастку безперервного очікування повернення додому. Вони не облаштовують собі комфортне життя, не купують речі й їжу на довгий період. А дім є базовою моделлю відчуття безпеки для людини, наголошують фахівчині, й без такого куточку й прихистку людина невзмозі облаштуватись із затишком.

Читайте також: "Вдалося виїхати, і почуваюся зрадником": як приборкати провину вцілілого

"Для людини у цій ситуації важливо прийняти рішення. Мати якусь визначеність в житті.

Я спілкувалась з переселенцями з Маріуполя, які точно знають, що їхнього дому вже немає, що нікуди вже повертатись. Вони у такій позиції, що точно планують нове життя й мають оцю важливу точку старту.

У петлю невизначеності потрапляє людина, у котрої зберігся дім, але він знаходиться на окупованій території. Це люди, які не купують велику пачку кави чи чаю. Вони все думають, що через два тижні повернуться додому.

Це вкрай виснажує і втомлює", – пояснює авторка Telegram-каналу "Психолог на зв`язку" Марія Яцухненко.

авторка Telegram-каналу "Психолог на зв`язку" Марія Яцухненко

Возвеличення провини

Зараз популярною стало відчуття провини. Про неї пишуть ті, хто щойно виїхав за кордон, волонтери, внутрішньо переміщені особи, культурні діячі.

Біженці потрапляють у пастку, коли провина стає нав’язаною їм ззовні. Тобто до цього відчуття підштовхують знайомі й соціальні мережі, але насправді людина може відчувати зовсім інші почуття. Наприклад, сум, скорботу, злість, розгубленість... Просто найбільш зрозумілим відчуттям стає саме провина про яку весь час торочать.

"А де всі решта емоцій, які ми також відчуваємо? Ми провину підняли дуже високо, а сум, злість, розпач знецінили. Може, насправді ми боїмося щось інше відчувати, злитися, сумувати?! Треба зрозуміти, що я ще відчуваю, і що ховаю за тою провиною. Прийняти ці почуття й їх не боятись", – розповідає Ростислава Пекарюк.

кризова консультантка Ростислава Пекарюк

Якщо ж людина відчуває безпомічність або провину, то її можна приглушити написавши список того, що робиш аби допомогти "своїм". Або що можеш зробити, щоб допомогти та дотримуватись написаного.

"Якщо вам здається, що ви робите небагато, ретельно напишіть список проробленого. Наприклад, це може бути участь у мітингу на підтримку України, допомога іншим біженцям, донат на ЗСУ, популяризація української мови", – пояснює Катерина Дорум.

Людина, яка перебуває за кордоном, може відчути себе причетною до загальної великої справи, за допомогою волонтерства чи підтримки інших українців біженців.

"На відстані є схильність уявляти ситуацію страшнішою, ніж вона може бути. Звідси і виростає провина, що я щось роблю недостатньо. Однак під час воєнного стану, щоб ти не зробив – цього все одно буде недостатньо, аби війна закінчилась", – зазначає Марія.

Нелегке рішення

Фахівчиня Ростислава Пекарюк радить не приймати рішення про повернення додому за один тиждень, а якомога довше обмірковувати цю думку, прислухатись до себе й чесно давати відповіді на запитання: чи вдома буде задоволена базова потреба безпеки? (вона так само важлива, як потреба у сні, воді та їжі), як переїзд вплине на інших членів родини ( бабусь чи дітей, за яких ви відповідаєте).

Рішення зможе допомогти прийняти психологічна практика: візьміть аркуш паперу на розділіть його на чотири частини. У першому квадратику напишіть що може статися, якщо я повернусь додому. У другому – що станеться, якщо я не повернусь додому. У третьому – чого не станеться, якщо я повернусь додому. У четвертому – що не станеться, якщо я не повернусь додому.

Психологиня зазначає, ця досить легка практика дозволить подивитись на одне рішення з різних кутів. Так людині буде легше оцінити ризики та проблеми, з якими вона може стикнутись.

Аби легше переносити дистанцію з рідним домом, можна в уяві згадувати свій будинок, придумувати нові щасливі миті в ньому, або навіть зробити малюнок та покласти в блокнотик чи повісити на холодильник. Таким чином завжди нагадувати собі, що настане день, коли ви зможете повернутись додому.

Перша хвиля біженців за кордон і ВПО була у 2014 році, коли Росія напала на Донецьку та Луганську область і анексувала Крим. Тоді переселенці обирали для переїзду сусідні області. Зараз ці переселенці удруге покинули свої домівки й почали знову будувати життя.

Психологині зазначають, ці люди з одного боку мають дієвий досвід, що робити під час переїзду – які речі збирати, куди і як виїжджати, як діяти під час обстрілу. Однак тут з'являється другий бік: саме зараз всі пережиті емоцій на початку війни у 2014 році можуть накрити з головою. З цим краще йти до психологів та не намагатись розбиратись самотужки.

Читайте також: У Роттердамі місцева влада закрила українську школу, де навчалися вимушені переселенці