Верховний суд Ірландії вирішив повернути українську дівчинку додому після позову батька

ДОПОВНЕНО 11.08.2023

Високий суд Ірландії вирішив повернути українську дівчинку додому після позову батька – мама вивезла її до Ірландії після початку повномасштабного вторгнення.

Суддя Мері Роуз Ґерті постановила, що дівчинку неправомірно вивезли з рідної країни без дозволу тата, повідомляє державна ірландська телерадіокомпанія RTÉ.

Справжнє ім’я дівчинки не називають, бо їй ще не виповнилося 10 років. Повідомляється, що батьки дівчинки розлучилися кілька років тому.

Суду надали докази, що дитина висловила бажання повернутися до тата.

Читайте також: Дитину забрали від бабусі та поселили в монастир: як за кордоном розлучають дітей з ріднею та що робити українцям у схожих ситуаціях

Фото ілюстративне: tutye/Depositphotos

Згідно з угодою про спільну опіку, до великої війни дівчинка переважно проживала з батьком, його дружиною та зведеними братами і сестрами. Мати регулярно могла спілкуватися з нею.

Після початку війни в лютому 2022 року мати вивезла дівчинку за кордон без згоди ексчоловіка. Жінка посилається на відповідну постанову, яка це дозволяє.

Дійсно, в умовах воєнного стану виїзд за кордон дітей з одним з батьків дозволяється без нотаріально посвідченої згоди іншого з батьків.

Утім, батько протестує і вважає, що його колишня партнерка забрала дитину всупереч їхній угоді.

Чоловік звернувся до ірландських судів відповідно до Гаазької конвенції, яка також регулює питання "викрадення дітей", з проханням видати наказ про повернення його доньки в Україну.

Мати заперечувала проти цього клопотання і стверджувала, що через небезпеку, пов'язану з війною, дитині мають дозволити залишитися з нею в Ірландії.

Сама дівчинка розповіла, що страждає від розлуки з батьком і зведеними братами та сестрами.

Після року перебування в Ірландії дівчинка не розмовляє англійською мовою та хоче повернутися додому попри війну.

Також у неї немає друзів в Ірландії, але вона спілкується з друзями в Україні по відеозв'язку.

Суддя зазначила, що дитина має глибокий зв'язок з обома батьками і "має обмежене уявлення" про війну.

Зрештою, суд вирішив, що мати дівчинки "не мала повноважень вивозити її з України", а її вивезення порушувало права батька на опіку над дитиною.

На думку судді, переселення дівчинки з дому до чужої країни загрожує її психологічному здоров'ю, і буде краще, якщо її негайно повернуть додому.

Попри те, що всі українці перебувають під загрозою з боку "непередбачуваного агресора", суд не вважає, що повернення дитини наражає її на ризик загибелі у рідному місті.

Водночас якщо ситуація погіршиться, батько обіцяє переїхати в інший регіон – він зобов’язаний поінформувати про це маму дівчинки.

Чому суд ухвалив таке рішення?

Через повномасштабне вторгнення РФ виникла необхідність у переміщенні багатьох дітей за кордон – це обумовило суттєве спрощення правил перетину державного кордону.

Зокрема, зараз при виїзді дитини за кордон з одним з батьків нотаріально засвідчена згода іншого не вимагається, пояснює Марина Ус, правова аналітикиня БФ "Право на захист".

Однак таке спрощення спричинило збільшення кількості спорів між батьками щодо реалізації права на участь у вихованні дитини – наприклад, коли тато залишився в Україні.

"Насамперед, спори між батьками про визначення місця проживання дітей слід відрізняти від ситуацій повернення дитини в державу свого постійного проживання за Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року.

Конвенція спрямована на забезпечення повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав, та забезпечення того, щоб права на виховання дитини та визначення її місця проживання дотримувалися в інших Договірних державах", – каже Марина Ус.

Суть Конвенції полягає в тому, що один із батьків не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини та, зокрема, вивозити її в іншу державу.

Якщо ж виникне така ситуація, дитина має бути повернута в державу свого постійного проживання, щоб компетентний орган саме цієї держави ухвалив рішення про визначення місця проживання дитини та участь у її вихованні батьків.

Тобто, застосовуючи Конвенцію, суд не вирішує питання про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, а лише ухвалює рішення про повернення дитини до держави постійного місця проживання дитини.

У ст. 13 Конвенції визначено випадки, коли компетентний орган Договірної держави відмовить у видачі розпорядження про повернення дитини.

Серед таких обставин, зокрема, серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або створить для дитини нетерпиму обстановку.

Тому відповідні органи компетентної держави мають дослідити і оцінити достатню кількість доказів для перевірки наявності такого ризику, пояснює правова аналітикиня.

В умовах воєнного стану в Україні, насамперед, мають бути враховані безпекові чинники (географічне розташування місця повернення, мінна безпека, наявність укриттів тощо).

"Рішення іноземних судів при оцінці такого ризику різняться – більшість судів відмовляють в поверненні дітей в Україну в порядку Конвенції з посиланням на положення ст. 13 (b)", – каже Марина Ус.

Важливо: при вирішенні питання повернення дитини до юрисдикції свого постійного перебування, відсутність порушення правил перетину держкордону не може бути доводом проти повернення дитини (йдеться про відсутність вимоги про надання нотаріально засвідченої згоди щодо перетину кордону іншим з батьків).

Наприклад, у цьому випадку мати цілком законно вивезла доньку без згоди батька за кордон, але суд задовольнив позов батька.

"Це обумовлено тим, що відсутність такої вимоги при перетині кордону має суто адміністративно-процедурний характер і жодним чином не впливає на особисте немайнове право батька (матері) на виховання дитини і його (її) право брати участь у визначенні місця проживання дитини на засадах рівності з іншим з батьків (ч. 1 ст. 160 Сімейного кодексу України) або реалізовувати це право на умовах, визначених нотаріально посвідченим договором чи рішенням суду", – пояснює правниця.

Своєю чергою, при вирішенні спорів про місце проживання дитини національні суди України, як зазначав неодноразово Верховний Суд у своїх постановах, мають виходити з найкраших інтересів дитини.

Зокрема, мають враховуватись такі обставини:

• ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків;
• особиста прихильність дитини до кожного з них;
• вік дитини, стан її здоров’я;
• сталі соціальні зв’язки дитини;
• місце навчання дитини;
• її психологічний стан;
• бажання дитини на проживання з одним із батьків;
• особисті якості батьків;
• стосунки, які існують між кожним із батьків і дитиною (як виконують свої батьківські, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною);
• можливість створення дитині умов для виховання та розвитку.

"Разом з тим, не володіючи інформацією про усі деталі даної справи, надані сторонами доводи та докази, які їх підтверджують, ми можемо лише однозначно стверджувати, що приймаючи рішення про повернення дітей, евакуйованих за кордон у звʼязку з військовою агресією РФ проти України, іноземні суди перш за все зобовʼязані виходити з найкращих інтересів дитини", – каже правова аналітикиня БФ "Право на захист" Марина Ус.

Читайте також: Заява на білому бланку втрачає дійсність: як дитині виїхати за кордон у супроводі третіх осіб