Техніка vs футбол. Навіщо дітям запускати у небо ракети

Широке поле, сонце. За білими стрічками-огорожами неподалік від суддівського столу щодесять хвилин у небо зринають ракети.

Спочатку лунає команда ведучого: "Учасник номер 181, ракета Антарес, три ступені, три парашути". За кілька секунд чути свист запалених двигунів – стрімкий політ розпочався.

Глядачам дуже кортить підійти поближче, але мало хто наважується – старти бувають і не дуже вдалими.

Модель ракети летить високо, розпадаючись у повітрі на кілька частин – так замислили її конструктори. Над кожною деталлю розкривається окремий парашут, і вони повільно приземляються, а спортсмени якомога швидше біжать збирати свій винахід знову докупи і демонструвати його суддям.

"Знайти модель на полі та принести її назад допомагають люди з команди підтримки. Одного разу наш менеджер дві години шукав частини ракети. Ми навіть пропонували грошову винагороду тому, хто знайде її, бо трава тут висока, – сміється представник американської збірної, яка приїхала до Львова на змагання. – Так спортсмени і вчаться працювати злагоджено, командою".

Модель ракети летить високо, розпадаючись у повітрі на кілька частин. Над кожною з частин розкривається окремий парашут, і вони повільно приземляються

Усі ці польоти на полі – шестиденний Чемпіонат світу з ракетомоделювання. Цього року наприкінці серпня Україна приймала його вперше.

Дорослій українській збірній вдалося стати абсолютними чемпіонами у командному заліку, обійшовши 19 країн-учасників, а от юніори поки стали лише четвертими.

Про ракетомодельний спорт згадують нечасто – це ж не футбол. Однак лише двох днів на змаганнях достатньо, щоб зрозуміти: конструювання і запуски виховують майбутню еліту технарів, здатних стати винахідниками та розробниками.

ЧОМУ РАКЕТИ?

Одинадцятикласник Валерій Бідовський приїхав на чемпіонат з Херсона.

До місцевої станції юних техніків він прийшов 5 років тому, а зацікавився ракетами через батька, який має таке саме хобі.

Вдома 16-річний хлопець два-три рази на тиждень протягом чотирьох годин працює над своїми моделями.

"Я їздив на чемпіонат України, на різні кубки. Минулого року був на чемпіонаті Європи.

Круто, коли ти півроку будуєш модель, налаштовуєш її, а потім запускаєш, і вона летить. Ти отримуєш і задоволення, і якесь місце. Знаєш, що це зроблено твоїми руками, і ти за це борешся", – трохи ніяково ділиться відчуттями Валерій, до уваги преси спортсмен точно не звик.

16-річний Валерій Бідовський вже п`ять років два-три рази на тиждень протягом чотирьох годин працює над своїми моделями

І у дорослій, і в юніорській збірній України є учасники з різних міст. Кожен будує свою модель, але на змаганнях хлопці допомагають один одному.

Валерій каже, що малеча у міському клубі розпочинає вчитися з паперових моделей, для виготовлення яких потрібні лише ножиці й ручка.

Доросліші спортсмени працюють на токарних станках, самостійно виточують деталі зі скловолокна чи вуглецевого волокна. Недешеві двигуни купують. Хоча секція кошти на це виділяє, ентузіастам доводиться і самим інколи витрачатися.

Малеча у міському клубі розпочинає вчитися з паперових моделей, доросліші спортсмени працюють на токарних станках

Нерідко на змаганнях у ракетомоделістів трапляються розчарування.

"Коли працюєш над моделлю рік, а двигун вибухає, її на клаптики розносить, стає дуже сумно. Розумієш, що просидів рік, а зрештою все завершилося за лічені секунди.

Треба привчати себе до того, що у житті бувають розчарування і доводиться їх долати", – зітхає хлопець.

Цього року він "літав" на планері у класі S4, у класі S6 з літаком із гальмівною стрічкою та у змаганнях S1 на висоту польотів, але медалей поки не здобув.

Валерій хоче навчатися у Херсонському технологічному. Звісно ж, на IT або інженерному факультеті.

Іншого учасника юніорської команди Романа Іванця до клубу ракетомоделювання в Ніжині привів старший брат. На чемпіонаті світу він вперше. Саме після виступів 12-річний конструктор зрозумів, що ракети – його покликання.

Романа Іванця до клубу ракетомоделювання в Ніжині привів старший брат. На чемпіонаті світу він вперше

"Я не хочу вже йти із цього спорту. Футбол мені не до душі, а ракетомоделювання – дуже. Особливо після того, як я вперше навесні став чемпіоном на всеукраїнських змаганнях.

Те, що я зробив власноруч, злітає, від цього у мене дуже позитивні емоції. Та й атмосфера змагань і командний дух – це класно", – розповідає Роман.

За рік у гуртку винахідник навчився робити моделі класу S6, які у польоті вивільняють рятувальну стрічку (стример) і гальмують завдяки їй – ці апарати мають протриматися у повітрі якнайдовше через точно розраховані елементи конструкції, та S2P – по-іншому їх називають "яйценосками". Такі ракети злітають на 300 метрів, спускаються, а на борту знаходиться яйце, і воно має лишитись неушкодженим після польоту.

Глядачам такі веселі старти дуже подобаються. Саме у цьому класі Роман посів четверте місце.

ЯКІ НАВИЧКИ РОЗВИВАЄ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ СПОРТ?

Якщо юніори конструюють простіші ракети і планери, то доросла збірна України виставила на найскладніший клас змагань S7 точні копії двох американських ракет Saturn IB і української "Зеніт 3SL".

Це ракета міжнародного проекту "Морський старт", яка неодноразово стартувала з платформи у Тихому океані. Першу та другу її ступінь розробляли на Південному машинобудівному заводі у Дніпрі та у конструкторському бюро "Південне".

Саме інженери бюро поділилися кресленнями і фото справжньої ракети.

Доросла збірна України виставила на найскладніший клас змагань S7 точну копію української "Зеніт 3SL"

Учасник збірної Микола Пушкар будував її 5 років, а коштувала вона близько 10 тисяч доларів.

"Щоб приклеїти будь-яку деталь на модель, треба спочатку зробити її точну копію, зняти негативну матрицю, закласти епоксидну смолу, карбон або скловолокно, витягти деталь і поставити на модель. Це дуже копітка робота, яка вимагає терпіння", – пояснює технологію виробництва президент Спортивної федерації ракетомоделювання і головний тренер збірної Ігор Волканов.

Для польотів треба розрахувати, як побудувати систему відокремлення ступенів і стабілізації моделі так, щоб вона не зійшла з курсу під дією вітру, або щоб парашут не відірвало через навантаження.

Усі матеріали збірна закуповує за кордоном. Смолу – у Німеччині чи Швейцарії, скло – у Франції. В Україні їх не виробляють, тому закупи коштують чимало.

Оцю ракету за кресленнями і фото справжньої ракети учасник збірної Микола Пушкар будував 5 років, а коштувала вона близько 10 тисяч доларів

Ракетомоделісти від самого початку вчаться працювати на токарному, свердлильному, фрезерувальному верстаті, з макетною пилкою та багатьма іншими інструментами.

"Якщо діти набувають тих навичок, вони нікуди не зникають. У дорослому житті наші спортсмени інакше мислять: коли стикаються з проблемою, не панікують. Включають мозок.

Ми бачили не раз, що хлопці у різних життєвих ситуаціях сприймають інакше навколишнє середовище. Ми вчимо думати", – розповідає про переваги ракетомоделювання головний тренер збірної.

Він переконаний, що хлопці, які прийдуть у цей спорт, через деякий час стануть інженерами, керівниками підприємств, адже саме вони – носії інтелекту української нації.

Дівчата в ракетомоделюванні теж є – в юніорській команді. Але їх значно менше, ніж хлопців.

ДЕ ВЧАТЬ КОНСТРУЮВАТИ І КОЛИ ВАРТО ПОЧИНАТИ?

За словами керівника української команди, за останні 5 років наша країна зробила прорив у напрямку ракетомоделювання, але усе завдяки приватному спонсору – компанії Noosphere, штаб-квартира якої знаходиться у США, а українське представництво – у Дніпрі.

"Дуже добре, що Україна має фінансову підтримку, і може привезти на змагання дорослу і юнацьку збірну. Але щоб десь узяти досвідчених спортсменів, треба розвивати спорт на рівні гуртків", – каже Волканов.

За його словами, будувати паперові моделі можна починати з 9-10 років. А от склопластикові і вуглепластикові доступні з 12-13 років.

Щоб десь узяти досвідчених спортсменів, треба розвивати спорт на рівні гуртків. Будувати паперові моделі можна починати з 9-10 років, склопластикові і вуглепластикові – з 12-13

"Малечі потрібне ігрове навчання: дитина складає набір за одне заняття, виходить надвір, запускає на невеличку висоту макет і бачить принцип дії ракетного двигуна: що таке реактивна сила, система порятунку, для чого потрібен корпус, стабілізатори, обтічник. Формується відповідне ставлення до ракетної техніки", – каже тренер.

Цього року на чемпіонат приїхали юніори та дорослі з Дніпра, Херсона, Полтави, Ніжина, Харкова, Чернігова, Київської, Донецької та Сумської областей.

Вдома вони відвідують заняття на станції юних техніків чи у гуртках.

[L]До чемпіонату світу свої навички вони тренували на міських, обласних і всеукраїнських змаганнях.

"На жаль, зараз місцеві осередки є не по всій Україні. Від тих, що існують, ми не бачимо "вихлопу". Куйовдяться у своїх майстернях, проте не приїздять на змагання. Рік пропустив – відстав на два роки", – пояснює Волканов.

Раніше були потужно представлені Львівський та Івано-Франківський регіони, але через скрутні фінансові часи вони не можуть зібрати грошей, щоб приїхати на всеукраїнські змагання юніорів, чемпіонат України та відібратися до складу збірної.

"Шкода і боляче, що потужний колектив є, він працює, але місцева адміністрація розподіляє кошти так, що приділяють увагу танцювальним і пісенним напрямкам, а технічну творчість чомусь залишають на потім", – нарікає головний тренер збірної.

Однак трагедія в українській технічній освіті полягає ще й у тому, що учні, які отримують таку професійну орієнтацію, наступним кроком мають йти у виші за аерокосмічними напрямками. Однак вже за рік роботи "на державу" усі йдуть у бізнес.

"Якщо фахівців цього напрямку не підтримуватиме держава, то ми так і лишатимемося завжди на третіх ролях. Люди не мусять їхати за кордон, щоб мати іншу долю", – зітхає Ігор Волканов.

Звичайно, у міських гуртках та навіть на всеукраїнських змаганнях вагомих наукових відкриттів не буває. Однак таке хобі стимулює спортсменів до конструювання складніших механізмів, які потенційно можуть стати винаходами в аерокосмічній галузі.

Звичайно, у міських гуртках вагомих наукових відкриттів не буває, однак таке хобі стимулює спортсменів до конструювання складніших механізмів, які потенційно можуть стати винаходами

Саме так сталося на конкурсі "Зоряний шлях" Аерокосмічного центру імені Макарова. Ракетомоделіст з Дніпра якось вигадав, як побудувати на низькій орбіті спеціальну платформу, котра збиратиме сміття: у космосі вже накопичилося багато відпрацьованих частин космічних кораблів.

За його задумом, електромагнітна гармата вистрілює у напрямку Сонця, а дорогою зібране сміття згорає.

NASA запросило винахідника на симпозіум до Японії: в агентстві були здивовані, що школяр спромігся вигадати такий проект. Щоправда, проблема з орбітальним сміттям і досі актуальна.

ЯК СТАВЛЯТЬСЯ ДО РАКЕТОМОДЕЛЮВАННЯ В ІНШИХ КРАЇНАХ?

Естонська команда приїхала на чемпіонат світу вперше. Мусили їхати автомобілем, бо ракети у літак не беруть. Кажуть, російські прикордонники були дуже здивовані.

Наймолодшому естонському спортсменові 8 років, є й троє дівчат-юніорів. Тренер команди Андрес Лані розповідає, що на всю країну діє близько 12-ти клубів, а багато юнаків збирають свої моделі просто у батьківському гаражі.

Естонська команда приїхала на чемпіонат світу вперше. Наймолодшому естонському спортсменові 8 років, є й троє дівчат-юніорів

Коли в Естонії дізналися, що молодь представлятиме країну на чемпіонаті світу, у команди одразу з’явилося багато спонсорів та підтримки.

"Естонці раді, що юніори змогли поїхати, вони пишаються цим. І місцевий уряд нас підтримав", – зізнаються задоволені ракетомоделісти.

"Якщо наші діти у чомусь зацікавлені, ми починаємо це робити. Моделі ракет – будь ласка. Парашути – теж. Естонські інженери розпочинають свій шлях із клубів такого типу. Але ми переконалися, що зацікавлювати дітей хобі потрібно з дитячих садків, бо вони виростають і сидять у телефонах. Це потрібно зупинити!" – обурюється Андрес.

Юні спортсмени кажуть, що для конструювання їм потрібні знання з фізики, математики, хімії та аеродинаміки, які вони поглиблюють завдяки такому складному хобі.

У Китаї діти займаються ракетомоделюванням з 5-го класу. Держава підтримує цей напрямок, тож школярам двічі на рік читають обов’язкові лекції. Можливо, саме тому їхня збірна була найчисельнішою на чемпіонаті – 51 спортсмен.

У Китаї діти займаються ракетомоделюванням з 5-го класу. Держава підтримує цей напрямок, тож школярам двічі на рік читають обов’язкові лекції

"Фестивалі ракетомодельного спорту у нас проводять вже протягом 17 років. Щороку у них беруть участь 800 тисяч школярів та студентів. Після конкурсу лишається усього 10 переможців.

Завдяки цьому спорту діти вмітимуть щось робити і руками, і головою. Вони стають розумнішими.

Друга перевага – у молоді з’являється хобі. Багато з них потім вступає на відповідні факультеті і працює на державних посадах у космічній галузі", –розповідають китайські учасники.

Нині космічні підприємства країни вже дають винахідникам креслення ракет, а раніше їх вважали державною таємницею. Хоча спортсмени і досі неохоче розповідають про технічні особливості своїх апаратів.

Американці, на чолі з тім-менеджером Джоном Ленгфордом, вирішили привезти на чемпіонат моделі – точні копії апарату Saturn IB, який ще у 1968 році здійснив пілотований політ на Місяць за програмою Аполлон.

Чому такий старий прототип?

По-перше, за словами керівника збірної, американці сентиментальні.

По-друге, сучасні ракети, на кшталт Falcon9 Ілона Маска, хоча й високотехнологічні, але дуже непримітні зовні – мало деталей, якими можна вразити суддів.

Американці, на чолі з тім-менеджером Джоном Ленгфордом, вирішили привезти на чемпіонат копію апарату Saturn IB, який здійснив пілотований політ на Місяць

До складу збірної США входять спортсмени-волонтери. Вони оплачують свою участь самостійно, а команду обирають на змаганнях за рік до чемпіонату світу. У звичайному житті це медики, вчителі та навіть люди мистецтва, а не лише інженери.

"Цьому дуже корисному хобі дітей в Америці навчають у початковій та у середній школі, і навіть у коледжах й університетах. Діє велика програма, яка намагається зацікавити учнів ракетомоделюванням, адже спорт заохочує їх до занять наукою.

Для мене найголовніша його перевага в тому, що він презентує молоді концепцію подорожей у космос, електроніки, інженірингу та математики. Також вчить збирати усе це докупи, щоб створювати справжні механізми, які працюють. І діти захоплюються цим", – переконаний Ленгфорд, який також є керівником великої космічної корпорації Aurora Flight Sciences і членом Американського інституту аеронавтики та астронавтики.

Конструювання деяких моделей займає сотні, а інколи навіть тисячі годин. Усе це спортсмен робить безкоштовно, заради своєї пристрасті, хобі, спорту.

"Ми називаємо це хобі наркотиком, бо воно лишається на усе життя", – сміється американський тренер.

Тетяна Ушиніна, спеціально для УП.Життя