Шрі Ланка. Ціни, маршрути, ризики

Як вже йшлося на початку розповіді, першу частину відпустки ми провели, як "білі люди", споглядаючи Шрі Ланку з вікна кондиціонованого авто.

Коли ж водій висадив нас у селищі Аругам-бей на східному узбрежжі, нам здалося, що другу частину подорожі ми будемо бомжувати. "Гарно відпчити", - попрощався Раніль, залишаючи нас з рюкзаками на дорозі.

В Аругам-бей нас занесло через те, що частина нашої компанії шукала гарні місця для серфінгу, а "кращого місця, ніж Аругам-бей в цей сезон не знайти", як в один голос переконували місцеві.

Зізнатися, кращий на острові серфінгський курорт ми уявляли дещо інакше. Натомість нашим очам відкрилося маленьке рибацьке село з одним магазином, одним інтернет-клубом, кількома кафешками і десятком гестхаусів.

Через це в Аругам-бей виявилося досить проблематично знайти пристойне і недороге житло. За тиждень подорожі ми звикли, що жити на Шрі Ланці можна дешево і з комфортом - в середньому за 25 доларів на добу отримуєш чистий кондиціонований номер з усіма зручностями.

В Аругам-бей з нас вимагали 35-45 доларів за брудні маленькі номери з вентилятором і часто без антимоскітної сітки, або ж за 70 з кондиціонером.

Є ще опція - жити за 7-8 доларів у бунгало (Cabanas), які майже нічим не відрізняються від стандартного номера у гесті. Єдина відмінність полягає у тому, що в бунгало ви, скоріше за все, житимете не одні. Компанію вам складуть численні ящірки, жуки, хамелеони та інші мешканці тропіків.

Нам же обирати не було з чого. Село заполонили серфінгісти, місць майже не було. Тому коли хазяїн одного з гестів скинув ціну з 25 до 15 доларів за добу, ми швидко погодилися на умови а ля "Крим 90-х".

Як пояснили нам потім місцеві, така ситуація з житлом пов'язана з тим, що курорт не встиг оговтатися від руйнівного цунамі 2004 року.

Чим годують на Шрі Ланці

Поряд з відверто нерозвиненою готельною сферою, справи з харчуванням на курорті налагоджені набагато кращі. Мабуть, місцеві вирішили, що серфінгістам байдуже, де жити, головне, щоб було, що їсти.

У сусідньому з нашим гестом кафе ми за копійки їли делікатеси, які в Києві неможливо скуштувати у найдорожчому ресторані.

Взагалі, попри стереотипи, що на Шрі Ланці не їдять нічого, крім рису і гострих соусів, кухня на острові дуже різноманітна. Крім традиційного місцевого "рису з карі", у будь-якому місці вам зготують й італійські спагетті, і мексиканські бурітос, і французькі супи-креми, і різноманітні салати.

Звичайно, на Шрі Ланці можна і треба об'їдатися рибою та морськими гадами. До прикладу, два величезних краби з картоплею фрі та салатом обійдуться всього у 6 доларів. Окрема тема - фрукти і фреші. За долар-півтора ви питимите натуральний сік з екзотичних фруктів. Соків з пакету на острові не існує як класу.

Ще одна деталь. Будь-яку страву, незалежно від рівня ресторану, вам готуватимуть довго, дуже довго. Напої принесуть хвилин за 15 після замовлення, а першу страву - хвилин через 40. Але злитися не варто, адже в цьому є глибокий смисл. У силу тропічного клімату в ресторанах нічого не готують заздалегідь, всі продукти мають бути свіжими.

Ну і, звичайно, не проходьте повз випічку, яку продають прямо на вулиці. Гострі пиріжки з куркою, овочами і ще Бог зна з чим - дешева і на диво смачна їжа.

Зазвичай мандрівникам не радять захоплюватися їжею, яку готують на вулиці. Можливо, нам знову пощастило, але ніхто з нашої компанії не заробив навіть розладу шлунку, не кажучи вже про інші страшні хвороби, якими лякають путівники.

Аругам-бей. Рай для серфінгістів

Але найбільше Аругам-бей славиться своїми хвилями. У цьому плані місце - райське. Пляж нагадує фото з рекламних брошур, океан прозорий настільки, що дно можна побачити навіть там, де до нього не допірнути.

Океан у цих місцях ще й неймовірно сильний. До купання у ньому треба призвичаїтися. Якщо ловиш ґав або стоїш на лінії прибою, хвилі збивають з ніг і безжально випльовують тебе на берег, ніби мушлю. А вже за кілька секунд потужною внутрішньою течією тебе несе назад в океан.

Що ж до серфінгу, то в Аругам-бей він дійсно прекрасний. Багато серфінгістів з усього світу проводять тут свої відпустки. Новачки тренуються у лагуні, а просунуті серфінгісти катаються поблизу сусіднього містечка Путтувіль, де хвилі значно вищі.

Словом, якщо будете в Аругам-бей і захочете навчитися ловити хвилі, запитайте інструктора Річарда. Він обіцяє поставити новачка на дошку за 3-4 заняття (25 доларів за урок).

В цілому ж Аругам-бей справив позитивне враження. Це місце якесь драйвове і затишне водночас. Спільнота серфінгістів створює тут тусовочну атмосферу, а віддаленість від цивілізації, безлюдні пляжі дарують спокій.

Дорога на Трінкомалі

На третій день пляжного відпочинку нас знову потягнуло на пригоди і ми вирішили рушути в дорогу. Після серфінгу нам хотілося побачити спокійний океан і підводний світ. Тож, ми почали розпитувати місцевих, де в цей час кращий снорклінг (плавання з маскою і трубкою).

Абсолютно різні люди дали однозначну відповідь - гарні затишні лагуни є на заході острова (околиці міста Галле - Хікаддува, Міріса, Унавантуна), але зараз ви там нічого не побачите. Океан брудний і неспокійний. Краще їдьте у Трінкомалі.

За словами місцевих, туристи не часто доїжджають до Тріко через війну з Тамільськими тиграми, яка офіційно завершилася лише трохи більше року тому.

Через військові дії багато об'єктів було зруйновано, готелі спорожніли, туризм занепав. Але чудові пляжі лишилися.

Щоб потрапити у це райське за описами місце, нам довелося знову зіткнутися з транспортною проблемою. На карті маршрут виглядає досить просто. Але автобусами і поїздами дістатися півночі не уявляється можливим. Точніше все реально, якщо зробити гак довжиною у кілька сот кілометрів і повернувшись у центр острова.

А якщо не хочеться проводити півжиття у дорозі, то доведеться знову брати машину і їхати 7-9 годин. Справа в тому, що через війну пряма дорога на Трінкомалі розбита, тому дістатися на північ можна лише в об'їзд.

Ще трохи фото з індійського потяга, про який йшлося у першій частині

Знайти машину в Аругам-бей - не проблема. Проблема - знайти машину за адекватну ціну. На інтернет-форумах і в путівниках ми зустрічали згадування про 50-60 доларів за авто на день. На практиці ця сума виявилася вищою утричі. Доїхати вчотирьох з Аругам-бей до Трінкомалі коштує 150 доларів. Якщо сторгуєтеся за 120 - 130, ви круті.

Ще більша проблема - доїхати до Трінкомалі цілими і здоровими. І тут краще не повторювати помилку, якої припустилися ми.

Водій, який погодився довести нас на місце, присягався, що може їхати вночі. Насправді ж нічна подорож перетворилася на суцільний жах - водій кілька разів засинав за кермом, і ми мали всі шанси надовго залишитися у найближчому кюветі.

Але, на щастя, на світанку ми прокинулися вже під Трінкомалі, куди шалений драйвер домчав за 7 годин.

Курорт після війни

Як ми з'ясували перед подорожжю, під Трінко є дві лінії пляжів - Упавеллі і Нілавеллі. Друге містечко, судячи з описів, було дорогим і більш розкрученим, тож ми зупинилися в Упавеллі.

Це виявився невеличкий населений пункт, який тягнеться вздовж мальовничих пляжів. Про те, що туристів тут бачили востаннє років 100 тому, ми зрозуміли вже у перші півгодини. Гести стоять напівпорожні - ми були єдиними поселенцями у досить пристойному готельчику.

Якщо в Аругам-бей нам довго довелося шукати щось краще за сарай і дешевше, ніж 40 доларів, то в Трінко ми заселилися у чудові чисті номери за 25 баксів за ніч.

Порожні курорти Упавеллі

Вийшовши на пляж, ми зрозуміли, що місцеві нас не обдурили. Океан - прозорий, чистий і спокійний, пляжі - безлюдні. Вздовж берегової лінії розкидані невеличкі готелі, подекуди - напівзруйновані чи занедбані.

Крім цього, про війну тут нагадують військові, які, здається, безцільно вештаються пляжами і більше схожі на дітей з іграшковими автоматами. Десь прямо під пальмою можна запросто побачити щось на кшталт боївки чи бункера. Вивіски готелів часто прикрашають наліпки "No gun", "No weapon", а паркани - колючий дріт, бите скло і цвяхи.

В околицях Трінко можна зустріти патрулі ООНівців, які більше нагадують заїжджих туристів.

Проте про близькість війни нагадують непомітні на перший погляд деталі. Так, нам довелося покататися на "стріляному" тук-туку. Водій цього мото-дива так і не змінив заднє скло, пробите кулею.

Водій цього тук-тука знає про війну не з розповідей

Попри хороші умови і дивовижну природу, довго у цьому місці не протягнеш - нудно. З розваг - снорклінг на острові (Pigeon island), до якого вас відвезуть на роздовбаному човні за 45 хвилин і 45 доларів (з чотирьох людей).

До речі, саме на острові, де ми пірнали з масками і ластами, ми вперше зустріли співвітчизників. Колоритний уродженець Донецька, вилізши з води, народив сакраментальну фразу: "Це, звичайно, не Єгипет, але...".

Розговорившись з чоловіком, ми почерпнули багато цінної інформації про секрети успіху туристичного бізнесу. Усе просто: щоб отримати кількасотвідсоткову рентабельність, треба продавати тури в готелі Упавеллі по 200 доларів за ніч. Хоча у гесті навпроти можна переночувати за 25.

Культурну програму можна влаштувати собі, відвідавши індуїстський храм Конешварам на узбережжі і з'їздивши у саме місто Трінкомалі. Там зберігся старовинний форт Фредерік, збудований ще португальцями. Можна також повештатися багатолюдними шумними вуличками Трінко, відвідати місцевий ринок.

У нетрях Коломбо

Останнім пунктом нашої подорожі стала столиця Шрі Ланки Коломбо. Туди ми рушили на автобусі за якихось 4,5 долари з людини.

Жити в Коломбо - дорого. Ми навіть думали знову зупинитися у Негомбо. Але порахувавши потенційні витрати на дорогу з передмістя, вирішили розкошелитися і провести дві останні ночі на Шрі Ланці в готелі в самому центрі міста.

Ніч у Grand Oriental Hotel обійшлася нам у 60 доларів, що приблизно вдвічі дешевше за пропозиції сусідніх готелів.

Як я вже писала, Коломбо - не найприємніше місце відпочинку на Шрі Ланці. Єдине, чим місто здатне привабити туристів, це шоппінг.

Зокрема, у центрі міста є чудовий автентичний ринок - індійський базар, на якому серед купи краму і лахміття можна знайти усе - від чудового ланкійського текстилю до приправ і спецій.

Але щоб знайти магазини і торгові центри, доведеться витратити купу часу і нервів.

Виявилося, що водії тук-туків у Коломбо абсолютно не знають міста, не орієнтуються на місцевості, а також майже не розуміють англійської. Або роблять вигляд, що не розуміють.

Розпитування людей на вулиці також не допомагає. Вісім з десятьох вам нічого не порадять, а ті двоє, які погодяться допомогти, заплутають ще більше, та ще й попросять гроші за свої цінні поради.

Тож два останніх дні ми провели у суцільних блуканнях - знову наосліп і навпомацки.

P.S. Корисна інформація і скромні поради

Бюджет поїздки. За 16 днів на Шрі Ланці на двох ми витратили 2500 доларів. Це включно з шоппінгом і сувенірами (близько 300 доларів).

Переліт на Air Arabia обійшовся ще у 1200 доларів на двох. Зменшити цю суму можна, подорожуючи більше громадським транспортом і оптимізуючи екскурсійну програму.

Хвороби і аптечка. Начитавшись форуми і путівники, ми набрали в поїздку купу ліків проти кишкових захворювань. Натомість у жодного з чотирьох мандрівників з цим проблем не було.

Натомість нас "покосила" банальна застуда. Купання в океані, спека у поєднанні з кондиціонерами і вентиляторами забезпечили неприємності, які ледь не зіпсували подорож. Тож обов'язково слід брати з собою відповідний набір ліків - від горла, температури і т.д.

Безпека. На Шрі Ланці ми не побачили агресії. Люди в основному відкриті і доброзичливі. Якщо змиритися з "прилипалами", то спілкування з простими ланкійцями приноситиме задоволення.

Краще не їздити ночами, а домовлятися про послуги водіїв і гідів ще з Києва.

Анна Григораш, УП. Фото Артема Жавроцького