Ізмаїл: місто амбітних молдаван, волелюбних гагаузів та розчарованих українців

105
18 листопада 2015

Національне розмаїття України найкраще відчувається на ізмаїльському ринку.

У цьому придунайському куточку Бессарабії до продавців звертаються російською, а між собою покупці спілкуються румунською, болгарською і гагаузькою мовою. Місцеві цигани мову, якою вони спілкуються, називають "циганською".

Гладкі дороги та фонтани в Ізмаїлі контрастують з суцільними вибоїнами та захаращеними селами за містом. Двісті кілометрів від Одеси долали близько п'яти годин на автобусі. Ізмаїльці кажуть, що пощастило – зазвичай шлях триває довше.

За радянських часів прикордонне місто на Дунаї було закритим: протилежний берег Дунаю – вже інша країна, Румунія.

Тепер сюди просто важко добратися. 

 Протилежний берег Дунаю – територія Румунії

Зубожіння в Багатому

Неподалік від Центрального ринку розташована рожева будівля. "Это наш музей Суворова", – гордовито кажуть мені містяни. До обіду єдина відвідувачка – це я.

"Сейчас почти никто не ходит к нам. Разве что, школьников приводят. Но их особо не спрашивают. В добровольно-принудительном порядке", – розповідає Світлана, вахтерка музею. Вона не місцева, живе у селі Багате, що за 15 кілометрів від Ізмаїла.

Багатянка жаліється на високі ціни та зубожіння: "Какая там Европа с нашей нищетой? Да если бы не десяток кур и огород, я вообще не знаю, как бы я выживала".

Світлана хотіла б мати значно більше господарство, але допомагати їй з цим нікому. Жінка не має власної сім'ї, живе з батьками: "Я сама уже в возрасте, да и родители уже требуют дополнительного ухода. Были б дети, легче было бы. Но такая у меня судьба", – покірно каже жінка та різко змінює тему, впадаючи в спогади за радянським минулим: "Вот раньше люди чувствовали, что жили. Идешь, музыка играет на все село. Радостно становится. А сейчас – жизнь пуста. И люди другие были, не то что сейчас... Между собой воюют.

Может, Россия и помогает едой и оружием, но воюют на востоке украинцы с украинцами. Если разобраться, мы России не нужны!"

 Музей Суворова

До музею заходить напарниця Світлани з важкими торбами. Вона сьогодні вихідна.

"Вроде все купила. Теперь нужно как-то дотащить всё домой, – каже захекана жінка. – Светочка, иди и ты, пополни запасы, пока там все не раскупили!"

Прихильники вуличного життя

Навпроти музею Суворова по однойменному проспекту мчить підвода, прикрашена букетом штучних квітів. Позаду двох чоловіків сидять троє дітей і тримають баян та самокат.

"Они постоянно убегают и шатаются по улицам. Я их только что в центре подобрал – неделю не мог найти", – каже Тахір, кермувальник-гагауз про дітей свого покійного брата.

Чоловік їде в мерію просити, щоб виділили місце в дитячому будинку його племінникам.

"Одного оставлю с нами жить. Он не убегает, хочет учиться. А двое такие же гуляки-беспризорники, как их мать, которая плевать на них хотела", – розповідає Тахір та натягує кантарку, щоб осел швидше пересувався. 

 Містяни-гагаузи

Під'їжджаємо до міської ради. Попереду стоїть Ленін та майоріє український стяг. Діти, побачивши мій фотоапарат, кричать: "Дай, мы сфоткаем Украину!", – наводячи об'єктив на жовто-блакитний прапор.

Тахір, не заставши мера, повертається на ринок за продуктами. Потім разом з племінниками прямує додому.

Хобі по-циганськи

Чорноброва Яна, донька циганського барона Одеської області, продає на Центральному ринку сумки. Замість традиційної довгої спідниці дівчина вдягнута в джинси та куртку, одяг підкреслює її жіночі форми.

Яна закінчила одеський виш за спеціальністю "Перукар-візажист", проте повернулась до Кілії, це сусіднє місто – через сімейні обставини.

 Яна Федорвіна, дочка циганського барона

"Я продаю сумки себе в удовольствие, а не потому, что мне нужны деньги", – виправдовується дівчина, кліпаючи нарощеними віями. До циганки підходить сусідка по столу: "Янка, покажи ногти! Как сделала в этот раз!?" – та підіймає руку до очей, щоб роздивитися манікюр.

Донька барона мешкає у великому будинку, якому вона з сестрою та мамою ледве дають раду, бо в батька на це не вистачає часу. Він займається нерухомістю в області.

Яні двадцять два, батьки кажуть, що їй вже час одружуватись. Дівчина не хоче брати шлюб з циганом: "Наши парни по-своему хороши, но я хочу замуж за русского. Мне не нравится, когда мужчины ставят себя выше женщин, а у нас по-другому нельзя. А у русских по-разному бывает".

До Яни підходить дівчина з чоловічим черевиком в руках: "Ян, посмотри, я своему выбрала завтра на свадьбу. А ты уже выбрала себе платье?" – це сестра Яни, вони готуються до весілля брата.

Харизматичний Ізмаїл

Вздовж м'ясного відділу веселий чорнявий хлопець везе велосипед та наспівує собі під ніс Стаса Михайлова. Василь мріє потрапити в шоу-бізнес, тому працює над собою всюди. На базарі також.

Амбітний молдованин розповідає про свої поїздки на "Х-фактор" та "Україна має талант": "Коррупция, как и везде в Украине, там очень большая. Все очень наиграно, но мне главное – засветиться. Денег у меня нет, чтобы самому раскручиваться, а это шанс – быть увиденным".

Втім, у Василя не вийшло засвітитися, тому нині співає у місцевому ресторані, з цього і живе. 

Хлопець прямує на квест.

– Кто организовывает? – питаю у прихильника Михайлова.
– От храма.
– Какого храма?
– А ты что, не знаешь про харизматов?
– А чем они отличаются от православных?
– Православные живуть неправильно! – кидає Василь та їде до кінотеатру "Україна", де ось-ось починатимуться змагання.

Морські таксисти

У молочному відділі в черзі за сиром стоїть чоловік в одній кофтині, з-під якої виглядає тільняшка.

"Что-то я погорячился с одеждой, – каже Антон, який аж тремтить від холоду. Чоловік – моряк і вчора тільки приїхав з Дубаї. – Как только приезжаю с рейса, сразу бегу на базар. Он у нас лучший в мире".

Антон ходить в море близько тридцяти років, тільки нині вже під іноземними стягами: "Я раньше работал в нашем порту . Он был второй по грузообороту после Одессы в целом Союзе. Раньше Измаил был городом моряков. А что сейчас?!.. Корабли порезали, а моряки стали таксистами, или тут торгуют".

 Маленькі гагаузи

Проводжає мене "товаріщ Ленін", який досі непохитно стоїть, незважаючи на закон про декомунізацію.

Ввечері на проспекті Суворова людно: діти катаються на роликах, матусі прогулюються з дитячими візками.

Племінники Тахіра теж тут, але вони вже без дядька та баяна: "Дайте на хлебушек" – благають містян маленькі гагаузи. "Давайте поровну, чтоб справедливо было", – сперечаються хлопці, ділячи гроші.

 Османська мечеть. Єдина частина турецької фортеці, яку Суворов взяв штурмом, що збереглася до наших днів
 Ізмаїльський порт 

Наталія Дихно, спеціально для УП.Життя

 

powered by lun.ua