12+1 спосіб не змарнувати час у Батумі, коли на подорож є три дні

6147
27 квітня 2017

Життя без відпочинку – як хачапурі без сиру, упевнено сказали б грузини, запрошуючи неодмінно приїхати у відпустку до своєї країни.

Одне із міст, яке точно радили б побачити, є Батумі, столиця автономної республіки Аджарія. Близькість моря й гір, природні й розважальні принади, давня історія і традиції уже давно зробили його першим місцем для відвідин туристів.

Однак можливість взяти відпустку, ретельно розпланувати її та провести якнайкраще випадає не завжди. Рішення розвіятися може бути спонтанним, а поїздка – короткою.

"Українська правда. Життя" пропонує мінімум 12 способів провести триденну відпустку у Батумі та околицях так, щоби після повернення додому не мати відчуття змарнованих вихідних.

До цих способів є один додатковий, неодмінний атрибут відпочинку у Грузії, який так чи інакше супроводжуватиме туристів. Але про всі 12+1 по порядку.

1. ПРИГОТУВАТИ І СКУШТУВАТИ ХАЧАПУРІ

У Батумі варто скуштувати справжній аджарський хачапурі. Фото авторки

Потрапивши у Батумі, не можна пропустити можливості скуштувати першої страви грузинського столу – хачапурі.

Справжній аджарський має форму човника, відкриту начинку й жовток у центрі вже готової випічки.

Тісто для нього готують із борошна, води, цукру й дріжджів. Воно "підходить" приблизно 4 години.

Із холодного тіста формують основи. Всередині їх роблять тонкими, товстішими лишають краї.

Для справжнього аджарського хачапурі використовують 2 види сирів – сулугуні та імеретинський. Суміш кладуть у центр човника з тіста, попередньо змочивши внутрішню частину водою.

Традиційно хачапурі випікають у печі, куди спершу кладуть тісто із сиром. Коли основа почне пропікатися, її витягують із жару.

Річ у тім, що у батумських кафе зараз можна замовити "почищений" хачапурі й "непочищений". "Чистка" – це витягування зайвого тіста з боків випічки, доки воно не пропеклося до кінця.

Якщо хачапурі почистять – у ньому буде хрустка скоринка й сир, які повторно відправлять у піч після додавання жовтка у саму середину традиційної грузинської страви.

У "непочищеному" хачапурі буде більше хліба і жовток, звісно, теж.

Друга зустріч страви із піччю триває 2-3 хвилини. Потрібно, щоб сирий жовток "схопився", однак не став твердим.

Правильно їсти аджарський хачапурі руками – відриваючи шматочки стінок човника та вимочуючи їх у суміші жовтка й сирів. 

До традиційного хачапурі, який різниться у кожному регіоні, немає суворих правил. Головне – любити й добре знати, що готуєш.

Щоби навчитися пекти аджарський хачапурі як справжній грузинський шеф, доведеться практикуватися не менше року.

У одному кафе Батумі можуть готувати 300-400 хачапурі за день. Місцеві розповідають, що навряд чи знайдеться заклад, де не дозволять заглянути на кухню і подивитися, як відбувається його приготування.

Зовсім не прогадають ті, хто захоче спинитися на відпочинок не в готелі, а у приватному секторі Батумі – тамтешні господарі поділяться своїми рецептами, хоча таємних інгредієнтів і технологій можуть не розкрити.

2. ПОСЛУХАТИ ГІМН ГРУЗІЇ НА ПЛОЩІ П'ЯЦЦА

Туристи можуть послухати гімн Грузії на площі П’яцца. Фото авторки

Куточок Італії в Батумі, майданчик П’яцца, з’явився у 2010 році. Перше, що привертає увагу у ньому ­– вежа із годинником і дзвонами.

Годинник нагадує час кожні 15 хвилин. Щотригодини у нижній частині вежі розчиняються двері, де з’являються фігурки двох трубадурів та дівчини у національному вбранні на фоні грузинського прапора.

Після їхньої появи дзвони, розташовані з боків дверцят, б’ють гімн Грузії. Можна подумати, що звучить він не дуже мелодійно – це ж дзвони, однак краще почути, ніж пропустити це особливе місцеве виконання.

На другому поверсі цієї ж вежі розташоване букіністичне кафе, де за чашкою чого-б-вам-хотілося можна погортати старі видання відомих романів. Книги не продаються, тож якщо зміст дуже захопить – доведеться прийти ще.

Останні роки Батумі намагається завоювати собі славу міста фестивалів Грузії, проводячи концерти джазової та класичної музики, міжнародні кінопокази.

П’яцца – одна із локацій, де можна долучитися до великих музичних подій. Простір між будівель вміщує до 2 тисяч осіб.

Куточок Італії в Батумі, майданчик П’яцца. Фото авторки

На місці, де нині розташована площа, тривалий час була російська школа. Її знесли й спершу задумували невеликий сквер, доки архітектор Важа Орбеладзе не запропонував проект, що більше припав до душі містянам та адміністрації Батумі.

Коли закінчилося будівництво П’яцци у 2010 році, стало зрозуміло, що розташована поблизу Церква Святого Миколая, яка на той час мала білий фасад, не дуже гармонійно виглядає поруч із площею.

Тоді було вирішено адаптувати її до стилю італійського майданчика.

Храм Святого Миколая у 1865 році заклали греки, помітна кількість яких проживала у приморському торгівельному місті у той час.

У церкві довго не було дзвонів, взагалі православний храм у підвладному турецькому султанові Азізії місті мав небагато шансів. Менше з тим, першу службу у ньому справили уже у 1871 році, а дзвони у Церкві Святого Миколая з’явилися сімома роками пізніше.

3. СПРОБУВАТИ ОБІЙНЯТИ ЕВКАЛІПТ НА БУЛЬВАРІ

Бульвар у Батумі. Фото авторки

Гуляючи батумським бульваром, головне не забути, що не так давно, до 1881 року на його місці було море.

Грузини розповідають, що створенню одного із найбільш привабливих для туристів місць передувало диво природи, коли за кілька місяців вода відступила назад і звільнила територію, де тепер простягається пішохідна приморська зона.

Тодішній Батумський військовий губернатор Олексій Смекалов вирішив на цьому місті створити приморський парк. Він запросив у Батумі відомого садівника-декоратора Реслера. На той час він уже був літньою людиною й через кілька місяців після початку розбудови набережної, пішов із життя, встигнувши створити тільки план робіт.

Після смерті Реслера облаштування бульвару призупинили на рік, а потому запросили іншого відомого декоратора, француза за походженням Мішеля Дальфонса.

Найзеленіше місце у місті має бамбуковий гай, а повз величезний евкаліпт важко пройти, не спробувавши охопити його обіймами.

На бульварі у Батумі ростуть бамбуки моссо – їстівний сорт. Внутрішній вміст їхнього стовбура можна зварити, він матиме консистенцію каші й присмак спаржі.

Приморський бульвар у Батумі. Фото авторки

За добу бамбуки можуть виростати від 40 до 60 сантиметрів. Подейкують, що їх використовували як спосіб катування, прив'язуючи жертву до паростка, який під час активної фази росту буквально пробивався крізь тіло людини.

Евкаліпти ж у Грузії називають "безсоромними" деревами – вони мають світлу кору, на вигляд ніби голі.

Евкаліпт у давнину висаджували на території Аджарії для висушування болотистих місцевостей. Його ще називають деревом-насосом, адже він може вбирати до 250 літрів вологи за добу.

Приморський бульвар у Батумі простягається на 7 кілометрів, однак його будівництво триває.

Мешканці міста уже починають пишатися тим, що їхній бульвар стане одним із найдовших у світі й прогулятися ним до кінця зможуть тільки ті, кому під силу здолати 18 кілометрів (аж до кордону із Туреччиною).

4. ЗАДИВИТИСЯ НА СТЕЛЮ ЛІТНЬОГО ТЕАТРУ

Літній театр у Батумі збудований із дерева. Фото gobatumi.com

Дуже легко не пройти повз Літній театр, минаючи розміреним кроком той-таки Бульвар.

Спершу вдасться натрапити на колонаду, яка колись була символом Батумі.

У 30-ті роки минулого століття делегація Аджарської автономної республіки побувала в Італії. На зустрічі був батумський лікар Кіквадзе, який роздивлявся місцеву архітектуру й робив замальовки у своєму блокноті.

Коли повернувся додому, він показав свої ескізи архітектору Богдану Кіракосяну, який не довго наважуючись, побудував у Батумі колонаду на основі замальовок.

Крім двох дзеркально розташованих ансамблів колон, архітектор збудував Літній театр і ресторан "Махінджаурі" – всуціль створені з дерева без цвяхів.

Будівля Літнього театру вкрита дерев'яними орнаментами, а стеля зали створює імітацію зоряного неба.

Будівля Літнього театру вкрита дерев'яними орнаментами. Фото gobatumi.com

Нинішнє приміщення існує із серпня 2013-го року, оскільки давніша споруда авторства Кіракосяна на початку 90-х згоріла ледь не за 15 хвилин.

Вогонь був настільки потужним, що прибулі пожежники не змогли його погасити.

Новий літній театр, крім усього, має чудову акустику та звідусіль оточений водонапірними колонками, якими забудовники перестрахувалися на випадок ще однієї великої пожежі.

А Богдан Кіракосян свого часу також долучився до проекту створення будинку культури у Вінниці.

5. ЗНАЙТИ НА АЛЕЇ ДРУЖБИ ПАМ'ЯТНИКИ ТАРАСОВІ ШЕВЧЕНКУ Й ЛЕСІ УКРАЇНЦІ

Пам'ятник Лесі Українці у Батумі. Фото авторки

Бульвар сам поступово приведе розслабленого морським повітрям туриста до Алеї дружби, де розташувалися пам’ятники видатних людей різних країн.

Бюсти двох відомих українців розмістилися поруч. Шевченко – традиційно набурмосений вусань, а Леся Українка ­трохи спустивши очі, дивиться у бік продовження Бульвару.

Письменницю добре знають у Грузії та ніби пишаючись розповідають, що свою "Лісову пісню" вона створила у Кутаїсі.

Бюст Шевченка на Приморському бульварі. Фото авторки

До Батумі Леся Українка приїздила 5 разів – у 1905–1908 та 1911 роках. Вона також лікувалася у містечку Сурамі, розташованому за сто кілометрів від Тбілісі. 

Її життя обірвалося у Сурамі в 1913-му, а нині місцева школа носить ім’я Лесі Українки й учні там можуть вивчати українську мову.

Одне із головних місць для відвідин туристів у Сурамі, після фортеці 12-го століття – музей письменниці.

Щороку восени у містечку відбувається свято "Лесяоба" ("Дні Лесі"). Тоді влаштовують читання її поезії, концерти та дійства поблизу її музею.

6. ПОТАНЦЮВАТИ ІЗ МУЗИЧНИМИ ФОНТАНАМИ

Відвідини музичних фонтанів краще відкласти на вечір. Фото gobatumi.com

Фонтани у Батумі "танцюють" навіть під Highway to Hell гурту AC/DC.

Висота струменів води, які викликають усмішку у всіх, хто проходить повз, залежить від звуків музики – чим вища тональність, тим сильніше вгору б'є потік.

Вони "танцюють" на батумському Бульварі із 1977 року. Тоді музичні фонтани прославили курортне місто, зробивши його другим на радянському просторі (після столиці Вірменії, Єревану), яке могло запропонувати відвідувачам таку розвагу.

До речі, вірменські спеціалісти, які уже мали досвід створення таких архітектурних об'єктів, допомагали грузинським колегам.

Фонтани у Батумі "танцюють" навіть під Highway to Hell. Фото gobatumi.com

А ті, щоб зробити свої фонтани оригінальнішими, оточили їх невеличкими скульптурами вуличних музикантів, які сидять на колонах уздовж Бульвару.

Окрім трьох фонтанів-ветеранів, на Ардаганскому озері добудували французький танцювальний фонтан.

Найкраще його вигравання під класику, а також сучасну поп- і рок-музику, виглядають, звісно, у вечірній час.

7. ПОЧЕКАТИ 8 ХВИЛИН І ПОБАЧИТИ, ЯК СХОДЯТЬСЯ МЕТАЛЕВІ СКУЛЬПТУРИ

Інсталяція "Алі та Ніно". Фото авторки

Любов, яка не знає кордонів та релігійних упереджень, єднання Європи й Азії, вічний рух людини по життю – скільки не питай у аджарців, що символізує собою величезна інсталяція у центрі Бульвару Батумі, кожен матиме свій варіант відповіді.

Авторка рухомих скульптур "Алі та Ніно", грузинка Тамріко Квесітадзе у 2010 році створила із металевих пластин восьмиметрові образи жінки й чоловіка.

Вони повільно рухаються безупину й кожні 8 хвилин наближаються впритул один до одної та поєднуються в одне ціле завдяки горизонтальним пластинам.

Розповідають, що авторка прочитала роман "Алі та Ніно" азербайджанського письменника Курбана Саїда, надихнулася історією кохання й вигадала таку незвичну інсталяцію.

У книзі йдеться про кохання азербайджанця-інтелігента Алі Ширваншира й грузинки Ніно Кіпіані, які зустрілися в Баку.

Попри заборони батьків і те, що закохані сповідували різні релігії – мусульманство й християнство, вони таємно одружилися.

Перед початком Першої світової війни у пари з'явилася дитина, а невдовзі Алі загинув під час бойових дій.

Однак за іншою версією, перша авторська назва скульптури, все-таки не мала нічого спільного з історією Алі й Ніно.

У рік відкриття інсталяції до Батумі приїхала делегація з Азербайджану, одна із учасниць якої, побачивши роботу зауважила, що вона дуже нагадує персонажів роману Курбана Саїда.

Відтоді назва "Алі та Ніно" остаточно закріпилася за скульптурами.

8. ПОРАХУВАТИ ЛІТЕРИ ГРУЗИНСЬКОЇ АБЕТКИ НА АЛФАВІТНІЙ ВЕЖІ

Вежа із 33 літерами грузинського алфавіту. Фото авторки

Алфавітна вежа розташована неподалік від "Алі та Ніно", повз неї важко пройти, не звернувши уваги.

Річ у тім, що Грузія – поки єдина країна у світі, що поставила пам'ятник своєму алфавіту. І по суті,  це не зовсім монумент, а 130-ти метрова всуціль металева будівля із скляним ліфтом, на вершині якої розташоване кафе.

Серпантином уздовж вежі розміщені 28 приголосних і 5 голосних літер грузинської абетки.

До речі, напевне знайдеться людина у Батумі, яка розповість, що однієї літери там все-таки не вистачає. Інший аджарець спростує це, мовляв такого не може бути. А третій обов’язково зауважить, що форма будівлі ну дуже вже нагадує конструкцію з клітинним ДНК.

Проект вежі належить іспанському архітектору Альберто Домінго Кабо.

Охочі піднятися на вершину отримають не тільки задоволення від перегляду панорами міста, а й можливість побувати в кафе, яке обертається.

Ззовні воно виглядає як величезна металева куля й робить один оберт за 45 хвилин.

Будівля з оглядовим колесом, де мав бути Технічний університет. Фото dergachev-va.livejournal.com

В цілому, любов грузинів до елементів обертання в архітектурі важко не зауважити, якщо подивитися ліворуч від Алфавітної вежі.

Там розташована будівля зі шпилем та вмонтованим у конструкцію оглядовим колесом.

На цьому місці задумувався Технологічний університет, однак пізніше стало зрозуміло, що будівля є надто вузькою, її ліфтова шахта займає до 80% території.

Цей 210-метровий будинок став найвищим хмарочосом на території Закавказзя, однак жодної лекції у ньому так і не прочитали.

Дім із оглядовим колесом будували за часів президентства Міхеїла Саакашвілі, й колишній очільник Грузії став єдиною людиною, якій вдалося покататися на золотавому міні-чортовому колесі.

9. ЗДОЛАТИ СПОКУСУ ФОНТАНУ ЧАЧІ

Вежа чачі розташована неподалік "Ніно та Алі",, а також Алфавітного дому. Фото gobatumi.com

Неподалік від морського вокзалу, до розбудови якого, до речі, у 1960-ті роки долучалися одеські архітектори, розташована Вежа чачі.

Фонтан є точною копією споруди, яка вирізняла Батумі на початку 20 століття. Його створили для популяризації грузинської міцної виноградної горілки.

Взагалі-то, там працює звичайний фонтан, але один раз на тиждень протягом 10-15 хвилин там можна скуштувати чачі.

У перші дні після відкриття поблизу фонтану не розсіювалася черга туристів і місцевих, які просто зі склянками чекали того самого моменту.

Висота вежі в цілому становить 25 метрів, вона оточена 4 басейнами, оснащеними спеціальними сенсорними пристроями, за допомогою яких і дегустують чачу.

10. МІЦНО ПОТРИМАТИСЯ ЗА СИДІННЯ КАБІНКИ НА КАНАТНІЙ ДОРОЗІ

Краєвид із верхньої точки канатної дороги. Фото авторки

Найвища точка, якої сягає канатна дорога у Батумі, розташована на висоті 252 метри, її довжина сягає 2600 метрів.

Із прозорої кабінки дуже добре видно Чорне море та гори Кавказу. Вони, звісно, можуть відволікти від мандражу під час 15-хвилинного "польоту".

Та забути про всі страхи точно змусять краєвиди, що відкриваються із оглядового майданчика гори Анурія, до якої веде канатна дорога.

Там, до речі можна купити сувеніри, посидіти на терасі, скуштувати грузинської кухні у місцевому кафе.

Із прозорої кабінки дуже добре видно Чорне море. Фото авторки

Дизайн будівлі, якої сягає канатна дорога, оформлений символікою корабля "Арго", на якому герой давньогрецьких міфів Ясон із аргонавтами прибув до Грузії.

Це не єдина згадка про викрадача золотого руна Ясона ­– є ще одне місце поблизу Батумі, яке не можна оминути, навіть якщо мати в запасі лише три дні.

Покататися ж на канатній дорозі коштує 15 ларі (близько 160 грн) для дорослої людини і 5 (близько 60 грн) – для дитини.

11. ЗГОРИ ВНИЗ ПРОГУЛЯТИСЯ БОТАНІЧНИМ САДОМ

Ботанічний сад. Фото gobatumi.com

Ботанічний сад для аджарців – один із головних приводів пишатися своїм походженням. Він розташований не у самому Батумі, а за 9 кілометрів від міста, але його, як і фортецю Гоніо, про яку мова піде далі, варто відвідати навіть із обмеженим часом.

Ботсад розташований у гірській місцевості аджарського регіону, його можна обійти пішки або проїхатися на спеціальному туристичному бусі.

Якщо все таки захочеться не просто проглянути, а пороздивлятися рослини із східної Азії, північної Америки, Нової Зеландії, Мексики, Австралії, Гімалаїв, Середземного моря і субтропіків Закавказзя, пішки крутими схилами краще йти з найвищої точки вниз.

Засновник Ботанічного саду, Андрій Краснов, народився у Санкт-Петербурзі та доволі тривалий час працював на створеній ним самим кафедрі фізичної географії у Харківському університеті.

Ботсад розташований у гірській місцевості аджарського регіону. Фото gobatumi.com

У Харкові він також намагався створити ботанічний сад, однак у пошуках нових об’єктів для дослідження Краснов вирушив у подорож Північною Америкою, а пізніше – Азією, побувавши у Японії, Китаї, Індії на островах Ява і Цейлон.

До приїзду Краснова на місці ботанічного саду були дачі. Пізніше більшість будівель прибрали, а територію почали засаджувати привезеними Красновим рослинами з різних куточків світу.

Врешті, у 1912-му Ботанічний сад у Батумі відкрили для відвідувачів.

Андрій Краснов не поспішив одразу сісти за стіл й поринути у паперову роботу  – він ще протягом двох років займався садівництвом та облаштуванням території.

Ботанічний сад для аджарців – один із головних приводів пишатися. Фото авторки

У 1914-му працюючи в саду, він випадково гострим предметом поранив собі ногу. Чоловік махнув рукою на невеличку подряпину й не звертав на неї увагу, доки не почала розвиватися гангрена.

Наприкінці року його відвезли на лікування у Тбілісі, однак було надто пізно. Краснов пішов із життя.

За заповітом засновника, його поховали на території Ботанічного саду. "… аби не було видно моря, але щоб його шум доносився у мій бік. Я дуже люблю море, але неймовірно сильно боюся його безкрайності", – писав він.

Ті ж таки евкаліпти, секвої, чайні плантації, декоративні й плодові дерева – дуже легко забути щось, перераховуючи рослини, на які можна натрапити у 21 зоні більш ніж столітнього саду.

Тюльпанове дерево, яке 30 років тому впало, але не засохло. Фото авторки

Краще не пропустити японських бананів, відмінних від київських магнолій (особливо, якщо поїздка припаде на червень), солодконіжок (або "цукерних дерев", плоди яких складаються із зеленої гіркої частини й червоної – дуже солодкої), калістемонів, які на перший погляд здаються засохлими деревами, а у сезон вкриваються червоним цвітом.

Точно не вдасться пройти повз тюльпанове дерево, яке 30 років тому впало, але не засохло. З його стовбура вгору проросли нові дерева, а сам він тепер виконує роль мосту між двох берегів яру.

Вхід у ботанічний сад коштує 8 ларі (близько 90 грн) дорослим та 1 (близько 12 грн) для дітей.

12. ПОСЛУХАТИ ЛЕГЕНДИ ПРО ЯСОНА І МЕДЕЮ У ФОРТЕЦІ ГОНІО-АПСАРОС

Фортеця Гоніо-Апсарос поблизу Батумі. Фото gobatumi.com

Фортеця Гоніо-Апсарос розташована на лівому березі річки Чорохі, за 12 кілометрів на південь від Батумі. І вона є ще одним приводом виїхати за межі курортного міста навіть якщо на відпустку є лише три дні.

Перша згадка про фортецю датується 1 століттям нашої ери – у минулому Гоніо-Апсарос захищала підходи до ущелин річок Чорохі і Ачарісцхалі, які поєднували внутрішні регіони Південно-Західної Грузії з Чорноморським узбережжям.

Із нею пов’язують легенду про Ясона і аргонавтів, які у пошуках золотого руна, звернулися до царя Колхіди Аета.

Донька Аета, чарівниця Медея закохалася у Ясона й допомогла йому викрасти руно. Коли греки уже тікали із грузинського причорномор’я, їх взявся наздогнати син Аета, брат Медеї, Апсар.

Перша згадка про фортецю датується 1 століттям нашої ери. Фото авторки

Наздогнавши їх, юнак підійшов обійняти Медею, а Ясон, скориставшись можливістю, всадив йому ніж у спину.

Відомо, що саме на території цієї фортеці цар Ает поховав свого сина Апсара, із чим пов’язана одна із частин її назви.

У 12 столітті на цій території спинялися купці-генуезці, за їхньою назвою фортеця отримала ще одне ім’я – Гоніо.

Музей-заповідник Гоніо-Апсарос був заснований уже в 90-х роках минулого століття.

Археологи знайшли тут артефакти епохи еллінізму, перші спроби побудувати каналізацію, керамічні вироби, бронзу, монети епохи Юстиніана I, а також скарбницю прикрас Гоніо, яка тепер зберігається в Державному музеї Аджарії.

Вхід на територію фортеці коштує 2 ларі (приблизно 23 грн). Послуги екскурсовода – 5 ларі (близько 60 грн).

+1

Набережна Батумі. Фото авторки

Додатковий пункт "+1" можна було б додавати до кожного із попередніх 12, тому що він є складовою подорожі у Батумі, якої просто неможливо позбутися.

Перш за все, приїхавши сюди пізньої весни, ранньої осені та влітку не можна пропустити можливості покупатися у Чорному морі й покидати гальку з пляжу у хвилі.

Взимку море виглядає не менш прекрасним, але любителі гірського екстриму у цей період року швидше оберуть поїздку у високогірну частину Аджарії.

Врешті, від моря до гір – у межах 2 годин машиною, тож спроби туристів сісти на 2 стільці водночас у випадку відвідин Батумі спрацьовують майже завжди.

Грузинська гостинність – не вигадка, як і здатність красномовно виголошувати тости. Не варто соромитися своєї малослівності, грузини будуть раді, якщо ви запропонуєте випити за будь-що, головне ­– від щирого серця.

Продавець тютюну на ринку в Батумі. Фото авторки

На території Аджарського регіону розташовано багато винних домів, у кожному з яких можна скуштувати п’янкого напою найрізноманітніших сортів. Там також дозволять заглянути у підвали й дізнатися, за якими технологіями грузини готують своє вино.

Аджарія славиться рожевим сортом рідкісного Чхавері, виноград для якого походить із гірської місцевості, проте далеко не в кожній господі вдається виростити його.

На вулиці у Батумі не варто соромитися запитати дорогу, старші люди зрозуміють російську, молодше покоління – англійську.

На ринку в Батумі, де на першому поверсі можна очманіти від запахів спецій, що буквально просочили повітря, а на другому – ледь втриматися, щоб не купити чурчхел усіх сортів, не треба соромитися торгуватися.

Тоді та ж чурчхела піде у вашу торбу не за 2 ларі, а за 1, та ще й з подарунком "братньому українському народу".

Раптові сильні дощі – єдине, про що у присутності іноземців можуть нарікати аджарці, тож збираючись у подорож, краще не забути про парасольку.

Із будь-якими запитаннями людина, яка планує поїздку місцинами Аджарського регіону, може звернутися у Батумський туристичний інформаційний центр (тел.: +995 422 29 44 10, +995 577 90 90 91, skype: tic.batumi, email: tic@gobatumi.com).

У плануванні подорожі також допоможе офіційний туристичний портал GoBatumi.com.

Наталія Вуйтік, УП

powered by lun.ua

Головне на сайті