Континент без турфірм. Поради 3-х самостійних мандрівників Африкою

3459
11 серпня 2017

Сезон відпусток у розпалі. А це значить, що можна дістати наплічник і відкрити сайти лоукостерів у всіх вкладках.

Для тих, хто хоче спланувати мандрівку своєї мрії самотужки, ми підготували серію матеріалів про бюджетні подорожі світом.

Корисні лайфхаки від українських мандрівників допоможуть вам "прицінитися" і спланувати незабутню подорож без гарячих путівок та all inclusive.

Для зручності ми погрупували досвід респондентів за континентами. Розпочинаємо з Америки.

У минулому тексті про власний досвід самостійного планування подорожей до американського континенту (США, Мексики та Куби) розповіли тренер з цифрової безпеки, бердянська журналістка та лікар.

У цьому матеріалі програміст Василь Скрипій, мандрівник Іван Онисько та журналістка Катерина Мельник діляться секретами підкорення найгарячішого континенту планети Земля – Африки.

Уганда. Фото zenmaster8/Depositphotos

УГАНДА

Невеличка африканська країна, багата на національні парки та водоспади. Тут можна відпочити на узбережжі озера Вікторія чи річки Ніл, насолодитися незабутніми екскурсіями в колоритній столиці Кампала та відвідати згаслий вулкан Елгон.

Програміст з Кам’янця-Подільського Василь Скрипій нещодавно побував в Уганді і поділився з нами своїми враженнями та досвідом від подорожі.

Програміст з Кам’янця-Подільського Василь Скрипій

В Уганду візу можна отримати на кордоні або оформити заздалегідь на сайті.

"Необхідно заповнити невелику анкету та заплатити $50. За деякий час на пошту надійде підтвердження, яке потрібно роздрукувати.

До анкети треба прикріпити свідоцтво про те, що у вас є щеплення від жовтої лихоманки. Я робив щеплення у Києві у державній Олександрівській лікарні", – розповідає Василь.

Довідка має назву "Міжнародне свідоцтво про вакцинацію проти жовтої гарячки". ВООЗ радить робити щеплення мінімум за 14 днів до в’їзду.

Скрипій шукав квитки на сайті skyscanner.com. Квитки в обидві сторони за одну людину обійшлися в $700.

В Африку обов'язково потрібно робити щеплення від жовтої лихоманки. Фото muha04/Depositphotos

"Єдиний угандійський аеропорт Ентеббе важко назвати популярним напрямом, туди мало що літає. Ми з дівчиною летіли маршрутом Київ-Відень-Адіс-Абеба-Ентеббе.

Аеропорт Адіс-Абеба можна назвати таким пре-паті до пригоди. Рівень організованості там низький, але це не дратує, а навіть веселить. А ось Ефіопські авіалінії виявилися чудовими!", – пригадує чоловік.

Василь підрахував, що міський транспорт в Уганді коштує приблизно стільки ж, скільки й в Україні. І працює він так само: якщо вам потрібно рухатися містом або між містами, то доведеться зупиняти "маршрутку" на ходу.

Уганда багата на національні парки та водоспади. Фото muha04/Depositphotos

Для тих, хто поспішає, чоловік радить так зване "бода-бода", таксі на моторолерах.

Василь шукав житло в Уганді через airbnb.com та booking.com.

"Лише на острові Багала було проблемно знайти житло, але нам допоміг місцевий житель. Він запитав, чи потрібна нам допомога, коли ми ввечері ходили і виглядали, власне, як люди, яким потрібно десь зупинитися. Він привіз нас до noname готелю", – розповідає він.

В Уганді проблем з житлом у Василя не було. Фото RyanFaas/Depositphotos

Доба оренди помешкання в Уганді в середньому обходилася Василю в $20. Однак, туристам він наполегливо радить торгуватися за кожної зручної нагоди.

За підрахунками Василя ціни на їжу в Уганді трохи вищі, ніж в Україні.

"Місцева кухня відверто не сподобалась, це буквально варена картопля і яйця. Єдине, що смакувало – риба з озера Вікторія", – каже чоловік.

В принципі, можна їсти щось типу козлячого шашлика, засмаженого на велосипедній спиці. Такі страви продаються біля траси. Але тут діє класичне правило: їсти там, де харчуються місцеві.

Також в Уганді є велика індійська діаспора з класною індійською кухнею".

Скрипій радить пити лише бутильовану воду і нею ж чистити зуби.

Скрипій радить пити лише бутильовану воду і нею ж чистити зуби. Фото vlad_k/Depositphotos

Серед негативних сторін мандрівник зазначає схильність місцевих суттєво завищувати реальні ціни для туристів.

Василь попереджає, варто бути готовим до надмірної уваги з боку місцевих усім, хто має світлий колір шкіри: "Угандійці мені здалися доволі милими, проте людям з іншим кольором шкіри, які не люблять надмірної уваги, перебувати серед місцевого населення буде доволі важко. Ви цікавитимете на вулицях майже всіх".

Кенія. Фото lostation/Depositphotos

КЕНІЯ

Східноафриканська держава, що розташована на мальовничому узбережжі Індійського океану.

За антропологічними та археологічними дослідженнями це батьківщина зародження людської цивілізації. Залишки предків людей, виявлених на території сучасної Кенії, налічують близько трьох мільйонів років.

Мандрівник Іван Онисько провів із колегою у Кенії місяць.

Іван Онисько провів у Кенії місяць

"Під час подорожі нам пощастило потрапити в різні кліматичні умови. Ми були в місцях, де вже довгий час була посуха і проблеми з водою. Також там, де щовечора лив дощ.

Бачили землі, де майже нічого не росте. Так само, були в суцільних зелених стінах, де все буяє. Кенія цікава тим, що тут є гори, пустелі, мальовничі національні парки", – каже чоловік.

Він розповідає, що один день в Кенії йому обходився в середньому в $25, враховуючи проживання та харчування. З собою мандрівник радить взяти долари, які всередині країни можна обміняти на кенійські шилінги.

Візу можна отримати в посольстві (за 2-3 дні) або прямо в аеропорту, прибувши в країну. 

Іван обрав другий варіант: "Треба пред’явити закордонний паспорт і сплатити $50 консульського збору. Також при собі слід мати свідоцтво про щеплення від жовтої лихоманки".

Кіліманджаро і лінія хмар на заході сонця, вид із савани у Кенії. Фото Photocreo/Depositphotos

У кенійській столиці Найробі знаходиться найбільший у Східній Африці міжнародний аеропорт. 

Онисько летів з Києва до Найробі з пересадкою у Стамбулі. А повертався назад вже з Танзанії, країни, що межує з Кенією. Квиток в обидва боки обійшовся йому в $1500.

"Було трохи боляче спостерігати, як наші велосипеди перевантажували з одного літака в інший, як жбурляли ними. Але вони долетіли цілими", – пригадує він.

Міським транспортом Іван у Кенії не користувався, бо подорожував велосипедом. Однак, за транспортною системою всередині країни спостерігав ззовні і вона здалася йому досить екзотичною.

"Це маленькі "бусики", як наші маршрутки. Крім водія, в них є ще хлопець, чия робота полягає в тому, щоб закликати пасажирів, – розповідає чоловік.

Коли маршрутка їде, він наполовину стирчить з вікна і на ходу закликає людей їхати саме з ними. Однією рукою він тримається за поручень, щоб не випасти, а в другій руці, як віяло, тримає багато купюр.

Чим більше купюр – тим крутішим вважається перевізник. Дуже кумедно виглядає, як вони конкурують одні з одними, щоб закликати людей".

Маршрутки Кенії дуже схожі на наші. Фото eunikas/Depositphotos

Онисько попереджає майбутніх мандрівників, що в кенійській транспортній системі звичних для нас зупинок немає, а пасажири сідають в маршрутки, де завгодно. Оскільки кенійські дороги вщент вкриті ямами та вибоїнами, мікроавтобуси їздять дуже повільно.

Особливо детально вигляд кенійського міського транспорту (як і ландшафти та побут країни загалом) описано в серіалі творців "Матриці" сестер Вачовськи "Sense8", де один з головних героїв, водій маршрутного автобусу в Найробі. 

Іван в середньому долав 80 кілометрів в день на велосипедах.

"Тож часто не встигали доїхати від одного пункту призначення до іншого", – пригадує Іван. – "Але в Кенії через кожних 30 кілометрів можна зустріти міні-готель, де часто зупиняються здебільшого місцеві. Доба в такому готелі коштує $7-10".

Це теж Кенія, точніше столиця Найробі. Фото derejeb/Depositphotos

Однак мандрівник не радить зупинятися в таких місцях туристам, для яких принциповою вимогою є комфорт: "Умови в тих готелях, правда, більше ніж скромні. Навіть не всюди є вентилятори чи душ, треба було поливати себе з чогось".

В одному з готелів до кімнати Івана мало не потрапив скорпіон. Його вчасно знешкодив тамтешній працівник: "Укуси скорпіонів там доволі часте явище, тому нам пощастило, що цього не трапилось. Але мандрівникам варто бути уважними".

Також обережними Іван радить бути зі звичайною питною водою.

"Я спочатку потроху пив із джерел, як місцеві, щоб адаптувати організм, але потім багато часу доводилося проводити в туалеті, тому припинив ці експерименти з травленням.

Ми пили бутильовану воду", – розповідає чоловік.

У Африці краще пити бутильовану воду. Фото dvrcan/Depositphotos

Єдина джерельна вода, від якої мандрівник не мав неприємних наслідків – з джерел у Лайянгалані. Вони особливі тим, що вода має дуже високу температуру: "Її не можна назвати теплою, радше гарячою. Але вода з тих джерел дуже смачна. Її можна пити".

Зазвичай вранці кенційці роблять чай з цукром і молоком, заливають його в термос і п’ють протягом дня. Навіть в кафе чай подають з молоком за замовчуванням.

Кенійська їжа Ониську здалася досить одноманітною: "На сніданок вони їдять чапаті – це такі індійські млинці з муки та води. Або мандазі – це пампушки.

Обід і вечеря практично однакові. Це завжди рис з м‘ясом і квасоля.

Інший варіант – угалі, традиційна кенійська їжа з кукурудзяної муки. Але мені ця страва видавалася занадто сухою, її важко було розжовувати, тому в основному їв рис".

Якби треба було охарактеризувати кенійців одним словом, Іван назвав би їх "дружелюбними".

Кенійці дуже миролюбні та приязні. Фото znm666/Depositphotos

"Кенійці справді дуже миролюбні та приязні. Коли ми тільки приїхали в Найробі, почувалися дещо лячно. Перші дні не виходили з готелю.

А з часом побачили, що нема чого боятись. Ми почали прогулюватися вечорами і жодного разу нічого поганого з нами не траплялось", – пригадує чоловік, однак радить вечірні прогулянки здійснювати ближче до центральних вулиць, не заходячи в нетрі міста або в бідні райони.

Також застерігає потрапляти у небезпечні райони, де часто трапляються грабунки.

"У Кенії живе багато племен, у кожного є свої традиції, – зазначає Іван.

У центральній Кенії, наприклад, є плем’я самбуру, де хлопці підліткового віку відходять від свого поселення на кілька років і мусять виживати в савані, без даху над головою.

Здебільшого ці підлітки виживають завдяки грабунку. Вони виходять цілою групою на дорогу і грабують тих, хто там проїжджає. Нас в такій місцевості побачили поліцейські і сказали, що там дуже небезпечно. Ми повантажили велосипеди в поліцейський пікап і проїхали ту територію в супроводі правоохоронців"

Оскільки Кенія – колишня британська колонія, англійська мова в країні, як і суахілі, має статус державної. Тож порозумітися з місцевими туристам нескладно.

Намібія. Фото olinchuk/Depositphotos

НАМІБІЯ

Країна розташована на Південному Заході Африки.

Найчастіше туристи обирають маршрут від столиці Віндгук до міста Свакопмунд та до Дамараленду, де можна познайомитися із кількома різними племенами: Хімба, Херера, Дамара, Овамбо.

"В Намібії можна знайти, як прекрасну пустелю із дюнами, так і зелені саванни",розповідає журналістка та любителька африканських подорожей Катерина Мельник.

Загалом, в країні спекотно, до 40 градусів. Однак, влітку температура може опускатися до +10-15 градусів".

Журналістка та любителька африканських подорожей Катерина Мельник

Один день в Намібії обходився Катерині в $25-$30.

Громадянам України не треба робити візу, щоб потрапити до Намібії. В аеропорту слід повідомити, на який час ви прибули (туристам дозволено перебувати в країні до 3-ох місяців) і отримати штамп у закордонному паспорті.

Журналістка пригадує, що працівники аеропорту в Намібії перевіряли у неї температуру тіла та довідку про щеплення від жовтої лихоманки.

Однак, вона радить мандрівникам робити не лише обов’язкове щеплення, але й ті, що захищають від розповсюджених у Африці хвороб: "Я додатково робила щеплення від тифу, правця та гепатитів А і B".

В Намібії можна знайти, як прекрасну пустелю із дюнами, так і зелені саванни. Фото kamchatka/Depositphotos

Місцева валюта Намібії – Намібійський долар (NAD), $1=17NAD.

"В обмінниках приймають євро та американські долари, також без проблем можна розраховуватись кредитками", – каже Катерина.

Вона з колегою купила квитки за 2,5 місяців до подорожі. Обираючи їх, слідкували за знижками авіакомпанії Condor. До столиці Віндгук з пересадкою у Франкфурті-на-Майні квитки обійшлися в €340 в один бік.

Намібія – країна автомобілів, каже Мельник, тут вулицями пішки не ходить майже ніхто.

У Віндгуку громадського транспорту немає, тому найкраще винаймати таксі. Воно коштує 10 або 20 NAD.

"Зазвичай, таксисти беруть кілька клієнтів в одну машину, а потім розвозять їх у різні місця. Вони погано орієнтуються по картах та GPS тому краще одразу розпитувати, чи точно таксист знає, куди їхати", – радить Катерина.

Туристам тут можна познайомитися із кількома різними племенами: Хімба, Херера, Дамара, Овамбо. Фото Олександра Рупети

Всередині країни туристи подорожують автобусами Intercape, які на думку Катерини  комфортні та надійні, хоч і дорожчі, ніж "бусики" місцевих автовокзалів: "Тарифи в кенійських мікроавтобусах досить низькі. Наприклад, від Віндгука до Свакопмунда (350 км), можна доїхати за 80 NAD".

Катерина розповідає, що в Намібії можна їздити і автостопом.

"Тут діють расові правила. Білі залюбки беруть білих, а якщо ви з кимось із місцевих, то без проблем можна застопити темношкірих намібійців", – уточнює вона.

У Свакопмунді можна взяти на прокат велосипед зі спеціальними широкими колесами, які добре їдуть по піску, щоби кататися на пляжі.

У Намібії Катерина зупинялася через мережу сauchsurfing.com та у хостелах Cardboardbox backpackers та BackPacker Unite:

"Доба коштує приблизно $10. Також можна зняти доволі просторий намет у дворі хостелу із непоганим ліжком всередині, тоді не доведеться ділити кімнату із кількома сусідами".

Неподалік кордону із Анголою знаходиться багато поселень, де люди досі живуть автентично, без цивілізаційний благ та звичних для нас умов. Фото Олександра Рупети

Катерина розповідає, що ціни у намібійських магазинах трішки вищі, ніж в українських. А в закладах громадського харчування можна пообідати за $5.

Намібія – справжня знахідка для гурманів, які люблять екстремальні кулінарні експерименти.

У цій країні дуже люблять м'ясо: їдять усі види антилоп, баранину та яловичину із кукурудзяною кашею. Також полюбляють каші із зерна пап. Вони дуже густі і їдять їх руками, вмочуючи у соус із овочами та м’ясом.

"Але перш за все, місцеві їдять капану. Це щось на кшталт барбекю: телятина, смажена на грилі, – пояснює журналістка.

Щоправда, усі їдять цю страву на ринку, де панує суцільна антисанітарія. Зазвичай ці шматки м’яса їдять із лечо та запивають колою".

Катерина куштувала капану на місцевих ринках і запевняє – не отруїлася жодного разу.

Катерина куштувала мясо на місцевих ринках і запевняє – не отруїлася жодного разу. Фото Олександра Рупети

Також дівчина спробувала деревну гусінь у соусі пірі-пірі. Каже, що "було несмачно, проте ця страва доволі корисна".

На думку Мельник, Намібія – найбезпечніша країна Південної Африки.

Однак, мандрівниця радить туристам не дивуватися, помітивши у деяких районах грати на вікнах усіх будівель.

"Політика апартеїду, ніби й залишилась в минулому, проте ви побачите, як розділені білі та чорні, – пояснює журналістка.

Район Катутура у Віндгуку – це збиті із дощок чи циновок будиночки, в яких живуть люди за межею бідності. Там працює багато волонтерів із Німеччини, США та Великої Британії".

У Намібії живе багато африканерів – це діти або внуки переселенців із європейських країн, для яких Африка також стала домом. Тож люди європейської зовнішності у місцевих не викликають ні подиву, ні агресії.

Також місцеві вільно володіють англійською, яка має в країні статус державної.

Усі мандрівники радили брати з собою в африканські подорожі спреї від комарів та креми від засмаги. А ще запевняють: не слід боятися незвіданої та автентичної Африки, вона точно цікавіша, ніж знайомі всім туристичні маршрути і здатна розширити межі свідомості, завдяки розмаїттю традицій, звичаїв і культур.

Емма Антонюк, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті