Зубри – не для селфі. Як живуть червонокнижні тварини у Сколівських Бескидах

2263
10 квітня 2018

Тошка, Тіра, Талія, Тасідос, Тео… – так звуть зубрів, яких привезли до національного природного парку "Сколівські Бескиди" для відродження популяції.

З 2009 року стадо збільшилось втричі, і сьогодні на території парку мешкає 33 зубри.

Влітку червонокнижних тварин не знайти – вони наче розчиняються серед Карпатських гір, а взимку спускаються в урочище Мальмансталь на підгодівлю.

З минулого року туристичні фірми організовують мандрівки "у гості до зубрів": вільних місць не залишається, усі хочуть подивитись на червонокнижних тварин.

Працівники парку розповідають, чому не варто робити селфі із зубрами та як вирішити проблему з тваринами, які відбились від стада і роблять збитки мешканцям села Майдан.

ЗУБРИ З ІМЕНАМИ

– Знаєте, що каже моя внучка Даруся, коли дивиться черговий сюжет про зубрів у національному парку "Сколівські Бескиди"? Кличе мене: "Бабцю, дивися, там твоїх зубрів показують",Оксана Марискевич усміхається та вмикає комп’ютер, який стоїть на скляному столі.

Поруч розташувався стелаж із папками, науковими вісниками та книгами, на стіні – календар із краєвидами Карпатських гір, а на підвіконні – квіти, розставлені серед зразків гірських порід.

Оксана Марискевич провідний науковий співробітник Інституту Екології Карпат НАН України

– Тіра, Тошка, Талія, Тасідос, Тео… Імена перших зубрів знаю на пам’ять. Вони всі з іменами були, бо їх привезли зі спеціалізованих центрів розведення.

Оксана Марискевич пригадує, як у 2005 році Львівське обласне управління лісового та мисливського господарства спільно із Інститутом Екології Карпат НАН України, де Оксана Георгіївна працює провідним науковим співробітником, розпочало програму з відновлення популяції зубра.

У Сколівських Бескидах на той момент вже не залишилось жодного.

– Чесно кажучи, я усе життя вивчала ґрунти і моя причетність до зубрів виявлялась у тому, що вони теж ходять по ґрунту, – жартує вона.

Потрібно було знайти та вибрати тварин, місце, у якому вони б почували себе комфортно, збудувати там вольєр, привезти зубрів в Україну та знайти на це все кошти.

У Сколівських Бескидах є річка, галявина та ліс, і немає людей

Марискевич каже, що для цього використала свої зв’язки з польськими колегами – "Програму реінтродукції бізона європейського в Сколівських Бескидах" фінансували Товариство приятелів зубрів із Польщі та голландський Фонд великих рослиноїдних ссавців.

Експерти фондів приїжджали в Україну та разом з працівниками парку "Сколівські Бескиди" вибрали урочище Мальмансталь (назва залишилась від колишньої німецької колонії). Там є річка, галявина та ліс, у який зубри можуть сховатись у негоду, і немає людей.

– У 2007 році ми побудували вольєр, який залишався пустим майже три роки. Товариство приятелів зубрів пропонувало тварин, але нам створювали перепони державні ветеринарні служби, – зітхає Оксана Георгіївна.

Не хочу про це говорити… Я була готова зупинити проект, десь навіть відповідний лист зберігається: ми не бачили шансу завести зубрів з Європи.

Усе змінилось, коли на Львівщину в 2009 році приїхав тодішній президент Віктор Ющенко, до якого і звернулись керівники Львівського обласного управління лісового господарства.

Через два дні питання вирішили.

Взимку зубри спускаються в урочище Мальмансталь на підгодівлю

У червні 2009 року до Мальмансталю приїхали шість зубрів з Німеччини, з парку диких тварин Гера.

Через рік до них приєднались ще чотири зубри із національного парку Німеччини "Баварський ліс" та один із австрійського центру відновлення тварин "Маршфельдські замки".

Перша партія тварин залишила вольєр у травні 2010 року, друга – в лютому 2011 року. Зубри повернулися в дику природу.

– Коли приїхав перший транспорт з зубрами – я плакала. Думала, що цього вже не буде ніколи, – Оксана Георгіївна пригадує, як разом з Василем Бурмасом (який запропонував відновити популяцію зубрів на Львівщині) стояли біля вольєру, дивились на зубрів і не могли повірити, що тварини тут.

Одинадцять зубрів, яких ми завезли, жили в парках, у вольєрах. А у нас живуть в дикій природі. Щоправда взимку їх підгодовують працівники парку і це звична для Європи практика. А влітку зубри наче розчиняються у лісі, їх не видно.

Взимку зубрів підгодовують працівники парку і це звична для Європи практика

Оксана Георгіївна розповідає, що у "Сколівських Бескидах" зубрам добре і кожного року народжуються телята.

– Менше ніж за десять років стадо збільшилось втричі. Два роки поспіль народжувались близнята, а такі речі взагалі трапляються рідко.

Проте питання у тому, куди ці всі зубри підуть? Їх неможливо і не потрібно закривати – це вільноживуче стадо. У нас густо-заселена територія, в середньому 48 людей на кілометр квадратний. Зубр – тварина розумна, він обійде будь-які перепони, навіть електропастухи. Хто буде відшкодовувати збитки людям, якщо зубри прийдуть у село?

Оксана Марискевич каже, що, на відміну від сусідньої Польщі та інших європейських країн, де також мешкають зубри, в Україні немає механізму відшкодування завданих тваринами збитків.

Примусити людей загородити свої території також не варіант, оскільки мало хто має на це кошти.

Утім зубр Карпатам потрібен, він займає важливе місце в екологічній піраміді, без нього, наприклад, заростатимуть полонини.

Про те, що у Львівській області колись жили зубри свідчать топоніми – річка Зубринка, село Зубриця… Однак тогочасні гори не були густозаселеними, відповідно інтереси людей та зубрів не перетиналися.

– Це ж величезний звір, з ним нічого не зробиш. От зараз маємо проблему – три зубри з урочища Мальмансталь відбились від стада і регулярно заходять в село Майдан. Вони звикли до людей, у них вже така поведінкова реакція закладена – інакше жити вони не зможуть.

Зубр Карпатам потрібен – без нього, наприклад, заростатимуть полонини

СЕЛФІ З ЗУБРОМ

Дорога в село Майдан схожа на жирафу – коричнева і вся у плямах-калюжах.

При в’їзді – побілена зупинка з написом "Майдан" через усю стіну та намальованими поруч квітами.

Тут немає мобільного зв’язку, інтернету, а натомість є гори, зубри та туристи, яких з кожним роком стає все більше і більше.

Туристичні фірми шукають нові форми та способи, щоб привабити людей – екскурсії та фототури до орхідей, крокусів, нарцисів…, а віднедавна і "у гості до зубрів".

– Мета завезення зубрів – збереження їх як виду, щоб наші нащадки, внуки і правнуки могли бачити цих тварин у дикій природі, – розповідає директор національного парку "Сколівські Бескиди" Василь Бандерич.

Він каже, що було б ідеально, якби тварини самостійно давали собі раду: шукали корм, захищались від вовків та ведмедів. Унаслідок природного відбору стадо ставало б міцнішим.

Утім, зубри були завезені з парків, де жили у вольєрах, і коли приходять складні погодні умови, вони чекають на допомогу від людини.

Віднедавна туристів возять "у гості до зубрів"

– Коли зубри приходять на підгодівлю, за ними легко спостерігати. Зараз, завдяки сучасним засобам зв’язку, люди передають один одному інформацію, всі хочуть побачити зубрів…

Зрештою, цей період, коли зубри спускаються до людей, триває не довго. Зараз весна, тваринам вистачає їжі, і ми їх не знайдемо, хоч якби хотіли.

Михайло Богомаз, фотограф видання National Geographic, з минулого року організовує фототури до зубрів Мальмансталю. Каже, що нові пропозиції на ринку швидко підхоплюють різні туристичні фірми і тому сьогодні до зубрів їздить велика кількість людей.

– По-перше, територія, де люди можуть дивитися на зубрів, обмежена. Ніхто не буде ходити за тваринами по усіх Бескидах.

По-друге, основний меседж у тому, що люди можуть побачити цього мегакрасивого звіра зблизька та зрозуміти, що для цього не треба у нього стріляти.

Завдяки фотографіям люди дізнаються про зубрів, про парк "Сколівські Бескиди", тобто ці поїздки містять і екопросвітню складову. З моєї позиції – це основна місія цього всього дійства.

Оксана Марискевич категорично проти цих "гостей до зубрів". Вона вважає, що до вільноживучого стада тварин в період підгодівлі не повинні приходити туристи.

Та ще й в таких кількостях: інколи одразу приїжджає більше сорока людей, які не зважають на жодні правила поведінки стосовно диких тварин.

Вага зубра досягає дев’ятисот кілограмів, він може бути дуже небезпечним для людини, особливо коли в стаді є малюки.

Єгер Василь Фридрак пояснює, що загрози зубрам в урочищі немає

Єдиним оптимальним варіантом, на думку Оксани Георгіївни, було б спорудження оглядової вежі для спостереження за зубрами: коли люди зубрів бачать, а зубри людей – ні.

– Є працівники парку, які годують зубрів і тварини їх знають. Однак коли туристи починають робити селфі із зубрами та намагаються погодувати їх з рук – це неприпустимо, вся наша десятирічна робота стосовно створення вільноживучого стада нівелюється…

Сподіваюсь, що парк вже зробив відповідні висновки і з наступного року таких екскурсій не буде, а буде вежа, на яку можна буде підніматись фотохудожникам, але під суворим наглядом працівників парку.

У протилежному випадку всі зубри "дружно" помандрують до населених пунктів…

"ВОЛОЦЮГИ"

В урочищі Мальмансталь, до якого від села Майдан можна доїхати лише вантажівкою ЗІЛ, зубрів та людей розділяє червоно-біла стрічка.

Один із гідів, який возить групи до зубрів, розповідає, що раніше туристи брали з собою капусту, буряк та пробували погодувати тварин з рук. Проте працівники парку таку практику не підтримують – по-перше, корму зубрам вистачає, по-друге – це все ж таки дикі тварини.

– Зранку прийшло лише вісім зубрів: вони вже на природному прикормі. Вожачка Тошка також була, пригостилась і повела зубрів у гори. Вона пильнує за стадом, як мама за дітьми, – єгер Василь Фридрак готує грибну юшку у казанку, з якого по кімнаті розходяться клуби диму та апетитного запаху.

Василь Михайлович показує фотографії на екрані цифрової камери – ось Тошка біля будиночку, ось велетенські тварини стоять за стрічкою і дружно дивляться в об’єктив камери.

Отак виглядає вміст фотоапарата у справжнього єгера

– Моя дружина жартує, що у мене ніби немає синів та внуків: у мене фотоапарат забитий зубрами. От і сьогодні зранку фотографував, аякже. Ми спостерігаємо за тваринами, фіксуємо їх кількість, коли вони приходять на підкорм.

Загрози зубрам в урочищі немає – від вовків та ведмедів обороняються самі, а від браконьєрів їх захищає охорона національного парку.

Зимою приходила зграя з 10-12-ти вовків, проте до зубрів навіть не наближались – інстинкт самозбереження сильніший.

Коли зубри бачать загрозу, стають в коло, а в середину ховають молодняк.

Василь Михайлович пригадує, коли зубрів вперше випустили з вольєру, вони себе поводили як люди у незнайомому місті – роззирались довкола, не розуміли, куди йти. Коли бачили автомобіль, одразу ставали в оборонну позицію, потім звикли.

Водій ЗІЛу каже, що зубри витоптали людям городи, поїли сіно, погризли молоденькі яблуньки. Мешканці Майдану скаржаться, що паркани не допомагають – зубр може подолати будь-які перепони. В урочищі, наприклад, одразу помітний шлях зубрів – усюди поламані гілки та дерева.

Мешканці Майдану скаржаться, що паркани не допомагають – зубр може подолати будь-які перепони

– Тим, хто працює у парку, люди просто не дають перейти дорогу, обзивають. Ми пояснюємо, що то зубри державні, що є така програма відродження виду в Карпатах, – розповідає єгер Василь Фридрак, який живе в селі Майдан. – Раніше люди працювали на городах, знали, де чия межа, а тепер доводиться усе городити. Ну, а хто сподівався, що тут з’являться зубри?

Звичайно, комусь тварини дійсно наробили збитків, а хтось просто поширює чутки. Кажуть, що зубри буряки крадуть, але ми маємо буряк тут, у підвалі, комбікорм привозимо… Тих зубрів треба забрати кудись, бо вони знов ходитимуть до людей.

Василь Бандерич, директор парку "Сколівські Бескиди" каже, що зубрів-волоцюг варто пересилити у вольєр. Якщо тварин передати в інший національний парк, ситуація повториться: зубри звикли шукати собі поживу у селі.

– Важливо вибрати відповідний регіон Карпат та організацію, яка була б спроможна забезпечити зубрам охорону та відповідне харчування. Цим тваринам 16 років, а зубри живуть і до 30, відповідно нашим ще жити і жити.

Ми вже звернулися за відповідними документами у Міністерство екології та природних ресурсів України, чекаємо відповіді.

Зубр – вид червонокнижний, відповідно держава мусить його берегти. Зараз на Львівщині аж 84 зубра.

– Минулого року лісничі казали, що бачили тварин поблизу Східниці. Зубри освоюють нові території, і, якщо стадо збільшуватиметься такими ж темпами, їм стане тісно у Майдані, – Оксана Марискевич на екрані комп’ютера відкриває карту Львівської області. – Зараз ми працюємо над створенням національного природного парку "Бойківщина".

Зубри отримають додатковий екокоридор для міграції. Три роки цей проект лежав "мертвим", а тепер з’явився шанс його втілити.

Мені б дуже хотілось, щоб моя внучка й надалі казала: "Бабусю, там показують твоїх зубрів…".

Катерина Москалюк, журналіст, фотограф, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті