Українська правда
Життя

Наталія Хоржевська. Зі Стамбула з любов'ю

Версія для друку Коментарі 2
09.08.2015
Альона Савчук, для УП.Життя

"Я не вважаю себе волонтером. Волонтери – там, в Україні. Безстрашні, вольові, цілеспрямовані хлопці й дівчата, жінки та чоловіки – такі ж, як і наші солдати".

Наталія Хоржевська, українка з Туреччини, скромно називає себе лише однією з ланок великого ланцюга, хоча самотужки зібрала й передала понад 15 тисяч доларів на потреби українських військових.

Сама родом з Херсона, Наталія вперше приїхала до Стамбула у 2000-му. З тих пір живе в Туреччині: "Стамбул – мій другий дім. Перший – завжди Україна". Жінка за освітою медик, вдома багато років працювала в операційному блоці херсонської лікарні системи МВС.

Для Наталії, як і більшості теперішніх воїнів добра, волонтерство почалося з Майдану: "Листопад 2013-го дав надію на зміни, на те, що вся ця совдепівщина врешті зникне. Ми сподівалися, що прийшов кінець хабарам, бюрократам й іншій нечисті. Але коли загинули перші хлопці, зрозуміли, що легко не буде".

Перші гроші зі Стамбула в Україну жінка відправила у лютому: "Залишатися осторонь було нестерпно, дуже прикро, тяжко. 20 годин на добу інтернет: сидиш, дивишся в монітор – і зробити нічого не можеш. Подумки я була на Майдані – зі своїм сином, знайомими й незнайомими мені людьми".

"Моє завдання – щоб солдати отримали особисто в руки те, чого потребують"

"Я стараюся допомогти, чим можу", – каже Наталія. А може вона зібрати гроші в Туреччині та переслати їх українським волонтерам.

Ті, у свою чергу, купують необхідні військовим речі за попередньо складеними списками: форму, взуття, спальники, білизну, каски, балістичні окуляри, бронежилети, ліхтарики, акумулятори для мобільних, всеможливі засоби, інструменти й комплектуючі для ремонту техніки й догляду за зброєю.

Наталія співпрацює напряму з волонтерськими організаціями Херсона, Києва і Дніпропетровська та медиками Київського і Дніпропетровського госпіталів.

Гроші пересилає лише тим, кому довіряє. Наприклад, волонтерському батальйону "Херсонська чайка", де допомагає її син Дмитро. Жінка пояснює, що цей шлях найкоротший та найнадійніший.

"Кому віддавати у штаб, якщо вже завтра все перепродадуть? Був випадок, коли оптику віддали у штаб, а зі штабу її намагалися продати тому самому магазину, в якому волонтери цю оптику купили. Таких випадків дуже і дуже багато. Тож ми працюємо напряму з солдатами. Солдати зайвого не попросять", – додає Наталія.

Про всю виконану роботу жінка звітує у Фейсбуці, "щоб люди бачили, як саме вони допомогли військовим".

Наталія Хоржевська, волонтерка з Туреччини. Фото автора

"Фінансова звітність від мене, інформація про те, хто закуповував, і звісно ж, фотозвіти – дуже важливий чинник для подальшого успішного збору коштів", – ділиться Наталія.

Жінка розповідає, що далеко не всі українці в Туреччині можуть допомогти фінансово, тому вона вигадує різні проекти, заходи, які привабили б і турків. "Люди втомилися просто давати гроші, їх потрібно чимось зацікавити. Ми створили у Фейсбуці сторінку-аукціон, гроші від продажу лотів перераховуємо солдатам".

Картини, ляльки-мотанки, ювелірні вироби і навіть сухі заготовки для супів та борщів – все йде з молотка. Таким чином місцеві більше дізнаються про Україну і долучаються до збору коштів для наших військових.

"Гірко, коли своїм байдуже"

Заохочуючи турків допомагати українським солдатам, Наталія зрозуміла, що місцеві не мають жодного уявлення про Україну: "Вони про нас взагалі нічого не знають. Не тільки про якусь там далеку війну – а в прямому значенні нічогісінько про країну! Про те, що ми окрема нація, маємо свою мову та культуру.

Вони вважають нас дітьми, які вирішили погратися у свою державу. Мені дуже прикро через це, і я роблю все, що можу, аби хоча б трохи змінити ситуацію".

Турків аніскілечки не хвилює Україна, оскільки телебачення про неї мовчить, вважає Наталія.

Важливо розуміти, що відносини між Туреччиною та Росією базуються на взаємній економічній вигоді, тому на урядовому рівні, незважаючи на проукраїнську риторику, по факту підтримують Путіна. Окупацію Криму, наприклад, взагалі висвітлювали як референдум.

"Чоловік нещодавно сказав: "У вас же там все закінчилося". Я йому показала останнє відео з обстрілом Широкиного: "Ось, подивись, як "закінчилося", – розповідає Наталія.

"За час волонтерства я зустрічала різних людей, незалежно від їхнього соціального статусу й рівня достатку – чиновники, дипломати, лікарі, медсестри, судді, робочі – є серед них дійсно чуйні, небайдужі люди, а є і такі, хто ні копійки не дасть, ні словом, ані ділом не допоможе. Тотальне ігнорування", – ділиться волонтер.

Наталія обурена поведінкою працівників консульства, які зобов'язані посилено працювати на імідж країни і сприяти діаспорі – а на ділі часто розчаровують.

"Коли волонтери з Анталії зібрали велику суму грошей і закупили дуже дорогий антибіотик Тієнам, ніхто з консульства не допоміг його передати. Скільки ми не ходили, ніхто палець об палець не вдарив. Було прикро, коли я з цими ліками приходила, просила: "До вас кожного тижня делегації прилітають, попросіть їх медикаменти забрати" – "Ні, ми нічого зробити не можемо". Вітфутболили й усе. Я півтора місяці шукала через знайомих, в інтернеті, хто найближчим часом летить в Україну, списувалася, просила забрати п'ять ампул з собою – більше п'яти в одні руки не можна, – і розвозила в аеропорти".

Таким чином Наталія переправила 170 ампул Тієнаму і ще 60 флаконів інших різних медикаментів. В Україні знайдені "перевізники" Новою Поштою відправляли ліки її знайомому волонтеру, а той передавав медикаменти в госпіталі Артемівська та Дніпропетровська.

Віднедавна у діаспори з'явилася надія на покращення ситуації з диппредставництвом – у Стамбул призначили нового генконсула.

"Він буквально на другий день свого приїзду прийшов на мітинг, присвячений депортації кримських татар, День вишиванки святкував з нами. Він в усьому бере участь, відповідає на запитання, залишив свій мобільний, доступний 24 години на добу", – Наталія, як і решта українців, покладає на Василя Боднара великі сподівання.

Українська діаспора Стамбулу в День вишиванки (Наталія Хоржевська у чорній сукні), джерело: facebook 

"Нас познайомила війна"

Досить довго у багатомільйонному Стамбулі української громади як такої не існувало. Було багато жінок, які вийшли заміж за турецьких чоловіків, і кожна жила своїм життям. Однак протести в рідній країні, перші смерті, а за ними війна згуртували українок, змусили почуватися єдиною спільнотою і цінувати власну ідентичність.

Уперше діаспора у Стамбулі зібралася під українським консульством, щоб підтримати генконсула Богдана Яременка, якого відізвали з Туреччини за різке засудження розгону Євромайдану.

Тоді прийшло чоловік п'ятнадцять. З кожним черговим мітингом збиралося все більше людей. У такий спосіб стамбульські українці демонстрували співвітчизникам свою підтримку і домагалися публічного визнання протестів в Україні.

Після окупації Криму до масових акцій долучилися кримські татари, з якими в українців встановилися близькі взаємини – "спільний ворог нас об'єднав".

У Стамбулі живуть українки з різних регіонів – Києва, Львова, Дніпропетровська, Горлівки, Сімферополя, і всі вони сьогодні об'єднані ідеєю бодай якось допомогти своїй країні.

"Крим завжди був і залишиться Україною. Так само, як і Донбас. Ми самі б розібралися у своїй країні, без втручання сусіда, який виявився вбивцею і ворогом. Для тих, кому не подобається жити в Україні, говорити або чути рідну мову, є народна приказка "Вот тебе Бог, вот порог". Ідіть, їдьте – світ великий", – говорить Наталія.

Загалом українці в Стамбулі з росіянами не спілкуються. Раз-по-раз виникають "клавіатурні війни", або ж словесні перепалки під час мітингів під російським консульством.

"Хоча в Туреччині є українці, які взагалі ніяк не реагують на війну вдома – 5 ампул ліків відмовлялися взяти, – і є росіяни, які подзвонили, перепросили і регулярно відраховують солідні суми на допомогу солдатам. Тільки просять не афішувати прізвищ. Насправді різні люди є", – додає жінка.

Українська діаспора мітингує біля консульства РФ на центральній вулиці Стамбула Істікляль, джерело: facebook 

Наталія розповідає, що чим далі, тим стає складніше збирати кошти. Турецьке телебачення повідомляє, що в Україні все спокійно, тому місцеві не поспішають допомагати.

А українці зі свого боку розчаровані політикою керівництва країни: "Наші в Туреччині – це переважно жінки, які вийшли заміж за турків. Вони часто бувають в Україні і зустрічають у Києві, Львові чоловіків з Донбасу. Жінки не розуміють, чому мають допомагати їм, чому їх не мобілізовують в зону АТО.

Зараз переселенцям не хочуть допомагати – вважають, що краще допомагати сирійцям ніж Донбасу".

"Виснаження до життя не може бути"

"З початком нового навчального року я хочу провести фотовиставки в стамбульських університетах", – ділиться планами Наталія.

Розповідає, що таку акцію вже проводили на центральній площі міста Таксим: "Я списалася із Сергієм Лойком, і ми виставляли його фотографії з Донецького аеропорту, а також знімки Дмитра Корнелюка з Майдану. Експозиція дуже зацікавила перехожих – і турків, і туристів. Люди підходили, фотографували, розпитували".

Під час мітингів українці також роздають листівки турецькою мовою з коротким роз'ясненням подій в Україні. "Один візьме, прочитає, двадцятьом розповість. Вони тут люблять побалакати", – сміється жінка.

Запитую Наталію, чи не відчуває вона виснаження, розчарування після стількох місяців роботи, без підтримки консульства і посеред байдужих громадян байдужої країни? "Навпаки, не можна зупинятися, – відповідає. – Це мені як масло у вогонь. Чим можу, намагаюся допомогти. Нехай це буде акція, мітинг або ж звичайний перепост у Фейсбуці про безкоштовну реабілітацію. Я хочу проводити виставки, дні української культури.

Хочу донести до турецьких громадянам, хто ми такі. Щоб вони знали, де Україна і чий Крим. І щоб не називали нас росіянами.

Це вже принизливо, урешті-решт".

Реквізити:

NATALIYA KHORZHEVSKA
ISBANK TL IBAN TR15 0006 4000 0011 0660 4240 45
ISBANK $. SWIFT CODE – ISBKTRIS
IBAN TR50 0006 4000 0021 0660 3475 56

Svetik Vasilisa _ 10.08.2015 18:34
Fero:
А при чем здесь "подстилки"? мы работаем с турецкой фирмой -порядочные, надежные люди, все очень заботятся о своих семьях (в отличии от украинцев). И в основном переживают за Украину и не любят русских
Fero _ 10.08.2015 12:00
Если они такие патриотки, чего ж превратились в турецких подстилок?
Ирина Солошенко

Дядя Сережа. Жизнь с нуля

Олена Максименко

Харон на Харківській трасі

АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter   Вконтакте