Українська література як тренд: кому цікава Україна?
Створити в Європі тренд на українську літературу - саме такі амбітні цілі переслідують учасники круглого столу "Чи матимемо добрі переклади" та проекту "Ukrainian Literature in European Context. European Literature in Ukrainian Context".
Це спільний проект, в якому візьмуть участь декілька українських видавців і, можливо, Асоціація книговидавців і книгорозповсюджувачів.
Ідеї видаються вкрай позитивними: учасники збираються не лише сприяти роботі перекладачів з іноземної мови українською. В планах також розгорнути діяльність із зацікавлення європейських книговидавців у створенні українських перекладів, познайомити Європу з сучасною українською літературою, виховати молоде покоління перекладачів.
Чи цікава українська література Європі? Хто кого має представляти? Які автори могли б "прижитися" на жвавому і набагато більш прибутковому закордонному книговидавничому ринку? Хто перекладатиме українські тексти іноземними мовами?
Тут виникає більше запитань, ніж відповідей. Надати відповіді мали "агенти впливу" - саме так Анетта Антоненко ("Кальварія") назвала українців, які проживають за кордоном і зацікавлені у впровадженні програми.
"Агентів впливу" наразі було представлено двоє. Це Ірина Сабор - перекладач, радник з питань культури посольства України в Норвегії та Ірина Дмитришин - професор кафедри Східних мов, літературний агент, автор французьких перекладів українською мовою у Франції. Поспілкуватися з ними вдалося за допомогою Skype.
Ірина Сабор поділилася досвідом спроби зацікавити іноземного видавця українською літературою: "Я взимку ініціювала зустріч із норвезькими видавцями, щоб презентувати їм українську літературу. У відповідь я отримала хвилю цікавості та здивування від того, що наша література була раніше їм невідома. З іншого боку була також певна інертність до конкретних кроків, бо українська література для Норвегії - це цілина".
Водночас перекладач Ірина Дмитришин нагадала: "Якщо український автор потрапляє на стіл французькому редактору, то він потрапляє на стіл, де вже лежать твори інших світових авторів. Це світова літературна конкуренція. А ще це питання іміджу - наскільки Україна цікава Франції?".
Представляти сучукрліт складно - виникає, як мінімум, одне запитання. Які автори є репрезентативними? Тобто, як визначити, хто гідний включення у той список пропозицій щодо перекладів?
Ірина Сабор пропонує відштовхуватися від пропозиції видавництв: "Це не може бути окремим проектом посольств України закордоном. Найбільша проблема - це банальна проблема відсутності презентаційних матеріалів у українських видавництвах. Також бракує аматорських перекладів української літератури іноземними мовами, таких, які можна передати у видавництва для першого враження - це відбиває охоту до співпраці".
А Ірина Дмитришин бачить проблему з точки зору літературного агента: "Україно-українські твори не підуть на зарубіжний ринок. Українська книжка, яка може зацікавити, має бути репрезентативна, але універсальна. Купуючи українську книжку, французький читач мріє з нею купити кавальчик України. Наразі це дуже добре зрозумів Андрій Курков".
Ідею про необхідність спільних кроків з української сторони заявила також Анетта Антоненко - зокрема про ініціативу створення спільного каталогу українських видавництв та про ідею публікації в інтернеті підкастів - записів круглих столів і дискусій навколо теми перекладів.
Однак тут виникає наступна проблема - проблема майданчиків для оприлюднення результатів роботи.
Учасники закликали приєднуватися до ініціативи українські медіа, але тим же самим журналістам дісталося й на горіхи. Директор видавництва "Нора-Друк" Елеонора Симонова, яка виступила з лекцією про професійну етику критиків та журналістів, що пишуть про літературне та культурне життя, поскаржилась на її відсутність. Одним із центральних персонажів цього спічу стала і ваша покірна слуга.
Не обійшлося і без центральної для даної проблеми постаті - перекладача. Від їх спільноти виступив перекладач з англійської та німецької мов Олекса Логвиненко, який відкрив завісу над виробничою кухнею:
"Перекладач не може проіснувати на заробітки, які він отримує. Переклад 1800 знаків тексту середньої складності коштує 3-5 доларів. В день перекладач може робити до 4-5 сторінок перекладу. Хоча зараз я перекладаю "Людину без властивостей" - це складний текст, в день я перекладаю лише 2 сторінки. Це значить, що за місяць роботи я заробляю не більше 1000 гривень".
Євгенія Кононенко, колега Логвиненка по цеху, бачить іншу сторону медалі і стверджує, що "не можна казати, що текст перекладу вийшов поганий, бо платять мало".
У будь-якому разі перекладач художньої літератури в Україні сьогодні отримує менше, ніж, скажімо, досвідчена прибиральниця без вищої освіти.
Можливо, ситуацію можна врятувати, якщо перекладачам платити більше?
Андрій Мокроусов ("Критика"), як видавець, вголос поміркував про шляхи пошуків достойної оплати роботи перекладача. Картина намалювалася доволі апокаліптична, причому видавці стверджують, що не знають, як із неї вийти:
"Середньомісячний темп перекладу - 5 друкованих аркушів, тобто 110 умовних сторінок по 1800 знаків. Перекладач на місяць має заробляти близько 1000 доларів. Тобто за друкований аркуш перекладач отримуватиме 200 доларів. Редактор отримає близько 70 доларів за аркуш, хороший коректор - десь половину від літературного редагування".
"Тобто понад 300 доларів собівартість друкованого аркуша. Тобто неповний препрес книжки на 200 сторінок коштуватиме 6 тисяч. Уявіть, що ми чесно платимо податки - інколи ми це робимо - і тоді собівартість буде не 6 тисяч, а понад 10 тисяч".
"Якщо це наклад 2 тисячі, то собівартість однієї книжки - і це без купівлі прав, без друку, без верстки, без дизайну - складе як мінімум 36 гривень", - резюмував Мокроусов.
У свою чергу Елеонора Симонова для порівняння з Україною навела Індію: "В Індії 1800 знаків коштують максимум 2 долари. Але книжки там все одно дорожчі, ніж в Україні - не менше 10 доларів".
Володимир Бриcкін (видавництво "Теза") повторив цю думку конкретніше: "Українцям треба звикати, що книжка буде дорожчати, що книжка повинна коштувати не 10 гривень, а 10 євро. Коли суспільство стане готове хоча б раз на місяць віддати таку суму за книжку, весь ланцюг працюватиме справно".
Власне, дискусія закінчилася черговим усвідомленням того, що українці читають і платять мало, а молоді перекладачі виконують свою роботу погано.
Попри банальність висновків, оголилася одна цікава річ.
З одного боку, організатори ініціативи просування української літератури говорять про низку відчутних проблем і хиб недостатньої представленості інформації про сучасну вітчизняну літературу. Для допомоги вони пропонують створення сайту, сторінки на "Facebook", підкастів, регулярні зустрічі, поїздки закордон для проведення семінарів і тренінгів.
Проте з іншого боку це надто скидається на створення красивої обкладинки та імітації бурхливої діяльності. Чому? Тому що всі інформаційні заходи залишаться беззмістовними, якщо не відповісти на декілька фундаментальних запитань.
Як привчити українців читати?
Як навчити видавця проводити послідовну політику видання справді якісних і цікавих романів у справді якісному та цікавому перекладі зі справді якісною редактурою?
Як виховати хорошого перекладача і змусити його працювати з художньою літературою?
Як зацікавити українською літературою Європу? Адже одне діло, коли все тримається на 1-2 ентузіастах у кожній країні окремо, і зовсім інша - коли література знаходить свої "обличчя" і репутацію.