Фільм-лекція-обговорення "Тіні – нічна галюцинація" Артура Робісона
KINOTAZ запрошує на фільм-лекцію-обговорення "Тіні – нічна галюцинація" (Schatten – Eine nаchtliche Halluzination, 1923) Артура Робісона в рамках циклу кінопоказів-лекцій "Кінематограф Веймарської республіки".
Програма:
Вступне слово
Фільм
Лекція:
"Моя тінь кличе мене? Що мені до тіні моєї! Нехай біжить собі за мною! Я – втечу від неї..." Але той, хто був позаду нього, слідував за ним..." Фрідріх Ніцше, "Так казав Заратустра"
Американець, що зростав у Німеччині, Артур Робісон, як і Карл Грюне – герой нашого попереднього показу – в історії кіно залишився, перш за все, як режисер одного фільму – "Тіні – нічна галюцинація". "Шедевр німецького кіно" (З. Кракауер) пройшов майже непоміченим у широкої публіки, зустрівши схвалення лише у снобів, як зазначав оператор картини, невтомний новатор і експериментатор Фріц Арно Вагнер (серед багатьох кіношедеврів, до створення яких він причетний, ми згадаємо "М" Ланга і "Носферату" Мурнау).
Тіні грали важливу роль в німецькій культурі, з її схильністю до всього похмурого, потойбічного і жахливого, задовго до кінематографу – з цього джерела черпали своє натхнення Жан Поль, Гофман, Шамісо, Фрідріх де ла Мотт Фуке... Для них одвічною була зловісна чарівність гри світла і віддзеркалень, а весь світ був фігурами на пластинах Laterna magica: "десь у більш світлих світах існує великий чарівний ліхтар, і на його пластинах намальовані країни, весни, людські фігури, які ми вважаємо "самими собою" і які насправді є всього лише розпливчастими тінями".
Створюється враження, що любов до тіней в крові у кінематографістів німецького походження – Ерік фон Штрохейм у своєму шедеврі "Жадібність" віддає данину – свідомо чи мимоволі – цій своєрідній "німецькій традиції", так само як і Мурнау у фільмах "американського періоду" або Штернберг у "Підпіллі". Значення виразної сили тіней розумів і великий Макс Рейнгардт – він застосовував гру тіней як театральний прийом ще в своїх найбільш ранніх постановках.
Тіні у фільмі Робісона обманюють і героїв фільму і глядача – режисер вправляється з ними так само вміло, як і герой фільму – ілюзіоніст. Фільм сповнений еротики, але ніде не переступає межу і не стає вульгарним, а майже тваринна вітальність персонажів фільму дуже далека і від умовностей експресіонізму. Кракауер бачить в кінострічці спробу "реставрації" прав розуму, спробу унікальну і, в кінцевому рахунку, безплідну, але саме від того, в силу своєї винятковості, настільки важливу: вона "полягала в тому, щоб раціональну думку наділити виконавчою владою, яка могла б зняти з душі темні заборони і придушити розгнуздані інстинктивні пориви, що опанували колективну душу. Якщо б дійсно вдалося повернути розуму його права, він, ймовірно, легко викрив би примарність болісної дилеми – тиранія чи хаос – і в кінцевому рахунку розправився би з тим віковим благоговінням перед владою, яке заважало німцям знайти внутрішню свободу".
Але найбільш витончену й елегантну інтерпретацію "царства тіней" в кіно Веймарської республіки дає кінознавець Антон Каес. Він, з одного боку, подібно Кракауеру, вбачає у "тріумфі" тіней в німецькому післявоєнному кіно символ кризи "Я" і боротьби з силами підсвідомого, а з іншого – тіні виступають символом природи самого кінофільму, їм подібного – будучи "машиною привидів" (англ. ghostly machine), що побудована на грі світла й тіні він, як і тінь, займає "прикордонне становище", будучи "частиною нашого оточення, але не будучи частиною реальності" (Е. Гомбрих).
З цієї точки зору, "Тіні" постають перед нами саморефлективним коментарем про суть кінопроекції і трюки, які тіні можуть проробляти над людським сприйняттям; демонстрацією здатності фільму до стирання кордонів реальності, адже ще Максим Горький зауважив, що фільм перетворює життя в "тінь життя".
Обговорення
Місце:
Арт-клуб "44"
Лектори:
Ісіченко Ігор
Вартість:
Безкоштовно