Євген Положій. "По той бік пагорба"
Євген Положій. По той бік Пагорба. - Київ, видавництво "Нора друк", 2010 рік. 206 стор.
Євген Положій народився в 1968 році на Сумщині. За освітою філолог. Він і сьогодні сумчанин, журналіст і редактор газети "Панорама". Дуже любить подорожувати, особливо автостопом, і це захоплення відбивається в книгах Положія.
Минулого року на премію "Книга року Бі-Бі-Сі 2009" претендувала його книга "Вежі мовчання".
Журналіст видання "Українська правда", експерт Бі-Бі-Сі Ірина Славінська представляє книгу Євгена Положія "По той бік пагорба".
"Якщо є термін "жіноча література", то має бути й "чоловіча література". Звучить як нонсенс, але комплект роману відповідає стереотипам - бокс, сила, двобій, одержимість перемогою.
Перевагою книжки є голос оповідача - він такий спокійний "всевидячий деміург", який прекрасно розбирається в перипетіях. Враження псують хіба що останні півтори сторінки, коли все те прекрасне та стримане сходить нанівець у якийсь підлітковий текст.
Якщо не читати оті останні півтори сторінки, то роман стравний і може сподобатися читачам, яким набридло читати підліткові автобіографічні тексти про становлення особистості".
Експерт Бі-Бі-Сі, депутат Ольга Герасим'юк - про роман Положія.
"Вiн пише: мовляв, тi, хто мрiє про майбутнє й дивиться на зорi, - той дивиться в минуле, бо зорi дуже старi, й дуже здалеку йде їхнє свiтло. Я була згодна на сто вiдсоткiв, коли читала цю книжку на лавцi неподалiк од Ейфелевої вежi, де, втомившись брести зi свого засiдання в свiй готель, присiла вiддихатися. Рудий спанiель пiдiйшов до лавки попiсяти, й мого: "а не пiшов би ти геть, свиня!" - не зрозумiв, бо тут по-пирятинськи нечасто почуєш.
Я згодна з написаним у " По той бiк Пагорба", бо абсолютно природно,- як там було! - почуваюся в шкурi Вужа, хоча я й вужиха, - куди би тебе не винесло, на якi лавки чи ринги, в твоєму животi скрутилася твоя "внутрiшня дитина", як це називають психологи. Вона скиглить, коли тобi, великому й видатному, страшно чи самотньо, чи ще як- небудь, вона ворушиться вiд переляку в тобi, коли заходиш гордо в Капiтолiй по справi до знайомого сенатора.
I всe, як ти живеш, визначене давно й назавжди - тодi, в дитинствi, про що знають отi зорi, бо бачили це разом iз тобою. Якi би поразки чи страми на своєму звитяжному шляху не переживав, - забулося все й не залишило слiду, а як пукнув на урочистiй пioнерськiй лiнiйцi саме в тiй тишi, коли пiдіймали прапор, - це згадуєш усе життя зi священним жахом, а особливо, як засмiялася однокласниця. Та однокласниця вже померла. А жах спогаду лишився, розказував менi один знайомий, не скажу хто, бо ви нiзащо не повiрите.
Абсолютно вiрю, що Вуж iнакшими, нiж перша подружка юностi, неперебiрлива в спарюваннi "ведмeдиця", жiнок не уявляв. I головне - саме через це йому iнакшi й трапитися не могли. Тому всi його подальшi eксисайзи з ними не мали жодного значення, i навiть народжена ним же дiвчинка - така ж випадкова для читача в книжцi, як i для нього самого в його життi.
Ми знаємо iм'я лише тої, що припалила його руку й душу недопалком сигарети. I хоч як це не хочеться приховати, i хоч я не психоаналiтик, але скажу - це те справжне, пiсля якого вся блискуча дорога потiм- неправда без цiєї правди. Так само - й життя. Воно справжнє лише там, де лишилися тi мухи, яких ти бив по хатi за рознарядкою дiда за грошi, чи з того ж дитинства хлiб, вмочений у "переварену" воду й потiм у цукор - і воно визначає тебе й усi твої вчинки й плани, хоч ти, можливо, зараз у Ла-Скала в буфетi поряд iз онуком Джузеппе Вердi їси штрудель з цинамоном.
 |
| Євген Положій |
Експерт Бі-Бі-Сі, телеведучий Андрій Куликов - про роман Положія.
"Боксер, якому змалку дід давав стільки копійок, скільки хлопець вбив мух. Друг, який відніс ті копійки до матері в магазин, щоби було на здачу. Червона цівка, що жебонить з рота дівчини. Текст просякнутий діями та явищами, що міцно пов'язані з боксом, навіть коли про бокс не йдеться.
Персонажі книги Євгена Положія сходять на Пагорб і саме на Пагорбі вирішують непримиренні підліткові суперечності. Ознаки епосу: поміж головних ворогів героя в боксі - поляк і турок, а прізвисько "Вуж" часом подають як "Дракон" чи "Змій".
І коли під кінець читаєш, що "...Вуж помітив, як із краєчка рота в Ольги стікає полуничний сік", пригадується закінчення іншого епосу: "Він простягнув до неї величезні руки. Вона несміливо потягнулася до нього і враз відсахнулася. На пальцях у нього... Та це була не кров - просто сік суниці".
Адміністратор премії Світлана Пиркало - про роман "По той бік пагорба".
"Завжди звертаю увагу, коли книга - не про внутрішній світ українського поета чи поетки, а про якісь інші виміри життя, інші професії чи реалії. Євген Положій вміщує дію свого роману в світ міжнародного боксу. Для мене, як людини, з боксом не знайомої, читати про це незвично й цікаво, і ці реалії перегукуються з тими скандалами, які доводиться читати в британських таблоїдах про бокс.
Із суперечливих моментів відзначу роздуми автора і його героїв про жінок і негативні загальні висновки щодо цієї статі (при тому, що більшість героїв-чоловіків Положія глибоко несимпатичні персонажі). Такі узагальнення в західному літературному світі поставили б під питання комерційний успіх книги.
Але попри це книга захоплива, динамічна, з великою кількістю цікавих деталей, і могла б бути гарним прикладом якісної масової літератури. Якщо тільки подальші наклади дозволять справді називати її масовою".